Церква проти української духовності.«Хто колядує: Уроди Боже жито, пшеницю! – хай буде проклятий!». Церковні настанови.
Святкові ярмарки… Таке свято не християнське, а диявольське. Коляду з міст і сіл вченням господнім виженіть, бо не хоче Христос, щоб при його народженні диявольські коляди місце мали; нехай Диявол їх в провалля своє занесе.
Щедрий вечір з міст і сіл в болота заженіть, нехай з Дияволом сидить…
Волочільне по неділях з міст і сіл виволокши, втопіть; бо не хоче Христос при своєму воскресінні славному тієї наруги диявольської переносити.
На Григорія мученика знищіть свято диявольське, під час якого, йдучи на поле, офіру танцями і скоками Сатані чините; бо гнівається Григорій мученик на вашу землю, що немає християнина православного, який би ту диявольську наругу прогнав.
Пироги і яйця надгробні… всюди ліквідуйте.
Купала на Хрестителя утопіть і скакання через вогнище знищіть; бо гнівається Хреститель на вашу землю, що в день його пам’яті дозволяєте Дияволу збиткуватися над собою через вас же самих.
Петро і Павло молять вас: якщо хочете від них ласку мати, то розбийте та попаліть гойдалки, які побутують на Волині та Поділлі, ї там, де б вони тільки з’явилися; гидко бо їм на землю з небеси дивитися на те диявольське позорище. Та інші приваби, які б були, очистіть і це писання всім до вух доводьте.
З Послання Івана Вишенського 1599 р.
Відповідь Вишенському Володимира Коломійця.
До Івана Вишенського через століття.
З народними обрядами і звичаями, із силою прадавньої української віри християнська церква вела нещадну борню. Вишенський у XVI столітті пише довгі послання проти двоєвір’я, вичисляючи там цілий календар народних свят, наказуючи прогнати в болота і нетрі звичаї народу.
Може, і ти материнську веснянку
чув десь під вишнею на світанку?
Тільки ж недовго за ненину руку
тримавсь… Попи повели в науку.
Чом воно так ведеться негоже:
йдуть із народу внуки Дажбожі
в школу чужої, лихої освіти —
щоб зневажати, а не любити!
Розум тобі дав народ і душу,—
чом же ти лад предковічний рушиш?
Звичаї, пісню рідну тавруєш…
Вдатно хрестом, як мечем, фехтуєш.
Ладану чад і церковного дзвону…
Гнівно речеш з амвону, з Афону.
Трощить і палить гаї зеленаві
люта твоя, велемудра ненависть!
Ще недокрадене є в цім краї,
радість — дознищити закликаєш?
Богом біблейським страхаєш запекло.
Звергуєш небо. Вивергуєш пекло.
Тільки ж немає — ні пекла, ні раю.
В мові, в пісні народ не вмирає.
Світло — крізь темряву… На яснозір’я
може, ще й вибредем — із двоєвір’я.
З погару й потопту, із відчужень —
Леле! За ким то сопілочка тужить? —
Ой, на Купала , та й на Купала…
що з таланом душа, та пропала.
Тризни не буде, жалів погребних…
Хто ти такий? І кому потрібний?
Згинеш, як пес в бур’янах, бурсаче…
Око змії за тобою заплаче…
УСТАВ.
«Я – грішний князь Володимир, названий у святому хрещенні Базилієм, установив і дав святій церкві і священикам по всій Руській землі… І якщо хтось порушить цей устав, тому буде гріх і непрощення від Господа Бога, і гнів на себе накличе…
Якщо довгий час не хрестять дітей своїх… Хто нехтує великий піст… за порушення закону, єретицтво, відунство, потвори, чародійство, кобеніє, зілейництво… Хто носить наузи… Якщо моляться творінням: Сонцю, Місяцю, Зорям, Хмарам, Вітрам, Криницям, Рікам, Дібровам, Горам, Камінням… Або, якщо хтось під овином молиться, або ворожить під гаєм, або біля води – то всі суди від Бога дані священним церквам…
Якщо хто заповіт цей мій і настанову мою порушить, чи сини мої, чи онуки мої, чи правнуки мої, – хай приймуть помсту від Христа і від достойників, що тримають державу Руську.»
Каган Володимир маленький, кривавий.
У 1274 році Київський митрополит Кирило ІІІ наклав прокляття «на народні пісні, щедрівки, колядки, – бо вони бісівські, поганські». У книзі «Церковні настанови» попи писали: «Хто колядує: Уроди Боже жито, пшеницю! – хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей».
Україна живе, поки жива наша культура!
https://www.youtube.com/watch?time_continue=22&v=08Fv_JECrM4&feature=emb_logo
https://www.youtube.com/watch?time_continue=22&v=08Fv_JECrM4&feature=emb_logo
