Переглянуло: 853

ЧИ ЗБУЛОСЯ ПРОКЛЯТТЯ ВОЛХВІВ?

 

 

Від редакції.

Насправді було не прокляття волхвів, а ПРОРОЦТВО про те, що Русь тисячу років будуть переслідувати біди , війни і нещастя. Те, що прокляте довго не живе, та й не могли волхви проклинати свій народ. А пророцтво збулося, бо криваве хрищення було 988 року, а рівно через тисячу років, у 1988 році відбувся перший антикомуністичний мітинг, який поклав початок звільнення України від чужих ідеологій, світоглядів і релігій.

В попередніх розділах і публікаціях ми розповідали про українські святилища, віру наших предків, волхвів – духовних провідників нашого народу, про хрещення Русі, як воно відбувалося і чому волхви прокляли (чи закляли) князя Володимира і Русь.
То чи збулося насправді «прокляття волхвів»?
Чи то просто інтрига істориків?

Тому звернемося до фактів, історичної Правди і проаналізуємо їх: чи збулося все таки «прокляття волхвів»?

Офіційна історіографія розповідає, що хрещення Русі було надзвичайно важливою і урочистою подією. Але насправді, це був «шок» для народу, який тисячоліттями сповідував Рідну віру, Ведичну філософію, поклонявся силам Природи і обожнював її привселюдно.
Хто сумнівається, той може просто прочитати відомий твір нашої письменниці і поетеси Лесі Українки «Лісова пісня». Прочитайте, не минайте ні титла, ні слова…
Коли ви і після цього будете скептиком, тоді зверніться до українського богослова, філософа і письменника митрополита Іларіона (Івана Огієнка). Ось як він писав про хрещення Русі:
“Мирного прийняття християнства не було, народ завзято боронив свою віру, скрізь були бунти, й часто доводилося хрестити народ у власній крові його, доводилось хрестити його вогнем і мечем…”.[1]
«Вогнем і мечем…».
І так відбувалося не лише на Русі.

Небезпечно втручатися в божественні діла, змінювати святі поняття та імена. Це порушує усталений порядок, віддаляє людину від первооснов, руйнує зв’язки поколінь, сіє в голови хаос. Місце справжніх Богів займають нечисті сили,- зауважує Сергій Піддубний. [2]
Паралельно до утвердження та зміцнення християнства занепадала Русь-Україна та роздвоювався менталітет її народу. Адже знищення релігії є не чим іншим як викоріненням сили нації,- переконаний Анатолій Паньков і Василь Барладяну-Бирладник.[3]
«Володимир Великий зробив велику помилку»,-зазначає український релігієзнавець, філософ і дослідник Лев Силенко у своїй монографії «Мага віра» [4]. Учитель продовжує, що і «Біблійний Саваот помилився: і тому почав вбивати те, що сам створив. «…І рече Бог: вигублю чоловіка, що із Землі, як чоловіка, так і скотину, і лазюче, і летюче: бо взяла мене досада, (незадоволення – Л.С.) що посоздав їх».
Жорстокі репресії проти волхвів – духовних провідників українського народу не пройшли даремно.
Паралельно до утвердження та зміцнення християнства занепадала Русь-Україна та роздвоювався менталітет її народу. Адже знищення релігії є не чим іншим як викоріненням сили нації,- переконаний Анатолій Паньков і Василь Барладяну-Бирладник.[5]
Волхви, зібравшись на Олеговій горі, прокляли Русь і його рід на тисячу років.

Не можна забувати, що язичницькі духи і їх матеріальне втілення – ідоли (статуї), були частиною ієрархії божественних сутностей і мали свою енергетичну силу. А тому з духами не жартують безкарно. За це Русь і отримала розплату,- зазначає В. Московченко, український астролог.

Через Закон Карми відбувається закон причинно-наслідкового зв’язку. Закон Карми вивчає, зумовлює, скеровує умови, обставини, події життя та прояви індивідуальної волі, не заперечуючи існуючий і діючий Закон Свободи волі.

5 квітня 1015 року помирає князь Володимир, порушивши заповіт батька про спадщину престолу, вбиває своїх братів, чим дав початок міжусобицям.
Уперше в боротьбі за владу князі звертаються за допомогою, до зовнішніх ворогів (печенігів, поляків), ставлячи власні інтереси понад існування держави. Почало спрацьовувати прокляття волхвів. Як писав Тарас Шевченко «А хто матір забуває, того Бог карає…». Матір – це наша Рідна віра, Вона, віра наших предків, це Душа народу.
Двоє синів Володимира – Борис і Гліб були підступно вбиті суперниками за княжий престол. Борис був князем ростовським і, вочевидь, найулюбленішим сином Володимира, оскільки саме йому мав дістатися київський престол. Святополк Окаянний наказав його вбити. Його серце було простромлене мечами, а тіло списами. Тіло 25-річного Бориса таємно привезли до Вишгорода і поховали в церкві святого Василя. Незабаром від рук убивць, підісланих тим же Святополком, загинув брат Бориса — Гліб – князь муромський. 1019 року Ярослав Мудрий поховав його тіло у тій же церкві, що і брата Бориса. Борис і Гліб були канонізовані руською церквою 1071 року.

А далі пішло-поїхало. Як не намагалися ряд мудрих князів-державців об’єднати і відстояти в своїх кордонах Україну, проте це їм не вдалося.
Після смерті синів останнього великого київського князя Володимира Мономаха (1113-1125) на Русі почалася інтенсивна міжусобна війна, у якій руські князі воювали між собою з не меншим азартом, аніж проти зовнішніх ворогів.
Відомий у світі історик і та публічний інтелектуал, почесний доктор Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Ярослав Грицак пише, що «за сто років (1146-1246) влада в Києві мінялася сорок сім разів, а тридцять п’ять княжінь тривали менше року». [6] Далі вчений продовжує: «…боротьба за владу в Києві була братовбивчатою у прямому значенні цього слова… поки київський престол переходив від Володимира Великого до Ярослава Мудрого, «по дорозі» мусили загинути десятеро братів останнього включно з Борисом і Глібом, одних з перших православних». [7]

(Продовження буде)

×
Завітайте в наш магазин!