Світолад української оселі
Зразу оговорю, що розглядаю питання з точки зору слов”янської міфології, адже народна культура формувалася на її основі.
Цьому дослідженню передувала розмова із жінкою, що захоплюється феншуєм. Зустрівши мене на Хортиці із величезною колючкою акації, вона порадила поставити її в південній частині житла, щоб відганяти лихо. Я заперечила, що наш народ завжди поклонявся сонцю і захищатися від нього було б просто дивно. Похитнути китайські істини мені не вдалося, проте довелося замислитися, чи все, що приходить з чужих земель, корисно для нас.
Культура народу залежить від землі, на якій він живе. Саме земля, її клімат, краєвиди, рослинний і тваринний світ, творить світогляд і вірування людини.
Те, що є добром для одних, може обертатися великим лихом для інших. У пустелі основою життя є вода, на інших землях – вона несе смерть. Згадайте повінь, описану Довженком у „Зачарованій Десні”: за ніч вода піднялася до стріх. Худоба, зерно, майно – все кануло за водою.
Предки наші були сонцепоклонниками, бо саме сонце проганяло зиму і пробуджувало все живе на землі.
Тому двері в хату завжди дивилися на південь. Навіть при лінійному забудуванні вулиць, нав’язаному нам за радянських часів, по селах і до сьогодні двері, як голівки соняхів, повернені до сонця.
А в давнину, коли вибір місця для оселі був магічним обрядом, великим таїнством, дворища стояли відособлено, безсистемно, пов’язуючись між собою стрічкою дороги, що вилася від хати до хати. Це давало змогу поставити будівлю та господарські споруди відповідно до сторін світу.
Хата ділилася сіньми на дві половини: ліворуч розміщувалася комора, праворуч – світлиця.
За народним світоглядом лівий бік виступає як жіноча сутність, потойбічний світ. Тому тут часто не робили вікон. Це царство Бога Велеса – Бога добробуту, торгівлі, до того ж Велес привозить човном із потойбіччя душі дітей, що мають народитися на світі.
У коморі зберігалося найбільше багатство хлібороба – зерно. Тут же знаходився одяг, кожухи, чоботи, рушники:
А в коморі сволок,
на ньому рушничків сорок,
біжіть, внесіть
та боярів прикрасьте.
У коморі проходила перша шлюбна ніч, вважалося, що це допоможе молодятам бути багатими і на добро, і на дітей.
По праву руку від сіней розміщувалася житлова частинка – світлиця. Вже сама назва є символічною – світ лиця, місце, де знаходиться світлолике Сонце. Тут панує Дажбог – Бог світла, тепла, здоров’я, творець усього живого на землі.
Праворуч від дверей, на південному заході, стояла діжа з водою, навпроти неї, на південному сході, на покутті, висіли образи.
По ліву руку, на північному заході, знаходилася піч, за нею, на північному сході, висіла колиска та стояла хлібна діжа.
Вікна розміщувалися на стінах, що виходили на схід і південь. На північній стіні був лише невеличкий отвір над піччю, який відкривався при нестачі в приміщені свіжого повітря..
Подібне впорядкування житла зовсім не випадкове, воно відповідає денному та календарному сонячному циклу, а також життєвим періодам самої людини. Все перелічене вище є знаковим і має глибокий символічний зміст.
Сонце народжується на північному сході. Тут стоїть діжа з хлібом. Саме про цю діжу говорить загадка: „Там за лісом, за пралісом, золота паляниця сходить.” Ліс-праліс – це потойбічний світ ночі, де сходить (як сходить тісто в діжі) золота паляниця – сонце.
Новонароджене сонечко усвідомлюється немовлям, що спить у колисці в цьому ж таки кутку. Як немовля ще не ходить і не говорить, так і сонце ще не світить і не гріє. Його головне завдання – рости, як росте мала дитина.
У народних віруваннях таке сонечко називали Колядою і вітали його народження колядками на зимове сонцестояння.
До першого вікна, що знаходиться на східній стіні, сонце підростає, міцніє; і в хату зазирає вже підліток – вагома поміч батькам по господарству.
Південно-східний куток (красний куток, покуття) відповідає весні, молодості, пізньому ранку. Сонце на цей час має найбільшу запліднюючу силу, воно розсіває зародки всього живого по білому світу подібно до хлібороба, що розсіває по полю жито-пшеницю. Саме тут знаходяться образи, які є провідниками Божої сили ув оселю.
У міфології весняне сонце називається Ярилом. На його честь в день весняного сонцестояння пеклися паски і фарбувалися червоні крашанки – символи готового до запліднення чоловічого єства. Саме це свято, коли день ставав більшим за ніч називали Святим Великоднем.
Цілий день через південні вікна сонце освітлювало та обігрівало оселю. В середині хати вікно обмазували червоною глиною, символічно позначаючи місце, де проходить сонце. Із зовнішнього боку його обводили синьою фарбою, що символізувала воду.
Вода, вже справжня, знаходилася в діжці, в південно-західному кутку оселі. Підходячи до заходу, сонце ніби опускається в неї. Вода тут символізує річку, яка розділяє світ явний і потойбічний, чоловічий і жіночий. Це час, коли чоловік в розквіті сил знаходить собі пару в житті, поєднується із жінкою, щоб жити, як кажуть в народі: у купі.
В день літнього сонцестояння справлялося весілля сонця і води – Купала і Морени. Велике вогняне колесо-сонце купали, спускаючи з гори в річку, єднаючи його таким чином з водою.
Шлюб сонця і води – гарантував щедрий майбутній врожай, і , відповідно, добробут хлібороба.
Пройшовши останнє південне вікно, сонце символічно занурюється в потойбічний світ, який, як пам’ятаємо, представлений в оселі коморою, де зберігається основне багатство сім’ї. Це час реалізації свого потенціалу. Всі здобутки молодості: знання, професія, досвід, здоров’я – починають працювати на добробут і розвиток людини.
В коморі починається і протікає сексуальне життя подружжя. Вибір місця виправдовував себе як із символічного, так із практичного боку. Тут Велес гарантував плідність чоловіка і жінки та здорове сильне потомство, одночасно відокремленість комори дозволяла не вступати в конфлікт з високими моральними нормами, що були притаманні численній українській сім’ї.
Північно-західний куток світлиці, де знаходилася піч, уособлював собою осінь. На осіннє сонцестояння щедре на тепло літнє сонце Купало стає Миробогом. У казках його образ можна зустріти під іменами дід Всевід, Білий Дід, де він зображується сивим довгобородим дідусем.
Саме на початок осені приходиться народне свято Комина, під час якого жінки обрядово білили й прикрашали піч.
Осіннє та вечірнє сонце хиляться до свого заходу – символічної смерті. Вони заходять у піч, яка символізує собою лоно матері-землі, де все живе народжується, і у якій все живе помирає.
Тут спали дід з бабою – найстарші члени родини, які вже готуються перейти останню межу. Тут же спали малі діти, які лише починають жити на білому світі.
Так смерть у народному світогляді виступає як своєрідна вагітність землі, завдяки якій все мертве відродиться для нового життя. Як залишки цього вірування у нас залишився звичай насипати горбик землі на могилі – саме він і позначає живіт вагітної жінки.
Біля північної стіни знаходилися спальні місця.
Зробивши повне коло, Сонце знову народжується на північному-сході – де знаходиться колиска з немовлям.
Таким чином на наших землях постає віра у вічне життя, безсмертність душі, у її воскресіння – відродження
Яна Яковенко
Книга, яку можна замовити тут:
https://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=444
УКРАЇНСЬКІ ПРЕДВІЧНІ ВІРУВАННЯ. КЛЮЧІ ВІД РАЮ-ИРІЮ
УКРАЇНСЬКІ ПРЕДВІЧНІ ВІРУВАННЯ. КЛЮЧІ ВІД РАЮ-ИРІЮ. АВТОР: ІВАН ПРОСЯНИК Іван Просяник з Чернігівщини — не лише митець, автор фольклорно-художніх картин на тему язичницьких свят, а й письменник, етнограф, краєзнавець, філософ, казкар і, окрім цього, ще й цілитель-травознавець. Його альбом-оповідь містить живописні твори, що колоритно висвітлюють давні вірування, традиції та обряди українців. Власне ними народний митець закликає шанувати Рідну Землю і Рідні Небеса, берегти величну первинну філософію, яка існувала на найрозвинутішому щаблі стародавнього світу, ті набутки і знання наших пращурів, що й надалі слугуватимуть їх нащадкам на грядуще. Для широкого загалу читачів і всіх, хто цікавиться історією свого краю та прадумками й звичаями первовічних русичів.
