Свято Матері-Землі.
Пашник С.Д. 2-га Пречиста. Свято Матері-Землі. Рожаниці. 8 вересня
У більшості міфологій Богиня-Мати – головне жіноче божество – уособлюється з Землею і жіночим творчим началом у природі. Землю, яка “парує та людям хліб готує”, називали святою, матір’ю, годувальницею. Земля поставала як цілісна жива істота. Тіло Землі має свої жили, якими замість крові пульсує вода, котра поїть криниці, річки і моря. Всі ці животоки пов’язані з “пупцем”, що знаходиться в центрі Землі. [5, 121].
Юдо-євангельська церква в цей день святкує Різдво Пресвятої Богородиці. Біблійних відомостей про різдво Марії чи батьків немає, як і про дату святкування. Церковники використали мотиви апокрифів та народних традицій для складання легенди про Різдво Богородиці. Головним церковним джерелом про життя Марії є апокрифічна книга, що написана коло 170–180 року, що зветься Протоєвангеліє Якова. [3, 213, 214]. Довідуємося, що батьками Марії були Яким (з роду Давида-Сонця) та Ганна (з роду Харона-Місяця). Зачаття Анни відбулося 8-9 грудня, а вже звідси вираховується різдво Марії 8-9 вересня. З цього робимо висновок, що це свято має стародавнє природне походження, яке христосівці прилаштували для своїх потреб.
Іван Огієнко надає наступні відомості про це свято: “У нас Рожаниці святкувалися на другу Пречисту, на Народження Богородиці 8-го вересня. “Слово Св. Григорія” розповідає, що “по Святім Крещенії череву роботні Попове уставиша Трепар прикладати Рожества Богородиці к Рожанічьній трапезі, отклади діючи”. Отже, мішали Різдво Богородиці з Рожаницями. Справляли це Свято так, що справляли трапезу з “крупичного хліба, сира й добровонного вина”, пили й їли, і співали Тропаря Різдва Богородиці. Про цю трапезу Роду й Рожаницям згадує й Слово Христолюбця XI віку.” [1, 115.].
Степан Килимник також пише про ці згадки: “У давнину, та й ще в XVII стор., у день Другої Пречистої святкували специфічне свято “Роду-Рожаниць”. Цебто добрих духів-душ, опікунів нив, творців врожаю – вірили, що “Рід і Рожаниці” “робили врожай”… Тому то це дохристиянське свято затрималось довший час. Про це свято, як “поганське”, ми довідуємось з досить численних письмових джерел ХІІ-ХІІІ століть. [2, 171].
Гарафина Маковій повідомляє, що на Другу Пречисту був своєрідний Жіночий День. Особливо ушановувалася і обдаровувалася найстаріша у домі жінка. Також на це свято був Мамин День, коли діти вітали своїх матерів, які отримували подарунки від дітей та чоловіка.
“Відвіновані (одружені) дочки ішли по службі Божій з вітанням до свої матерів. Зносили дарунки, страви, і під воротьми починалося:
Гой хто в цім гнізді? Сива голубка.
Рано вставала, дзьобиком пряла.
Дзьобиком пряла, крильцями ткала –
Своїх маленьких потят вбирала,
Своїх маленьких потят вбирала,
Та й на дорогу їх споряджала,
Та й на дорогу їх споряджала,
Крилом сивеньким сльозу втирала,
Крилом сивеньким сльозу втирала,
Та й у віконце їх візирала.
Та й у віконце зранку до ночі –
Крилом втирає сумненькі очі.
Не плач голубко, та й не дивися –
По сходах з ганку до нас спустися,
Стрічай велику свою родину.
Стрічай родину та й дяку Богу,
Що всі знайшли ми до тя дорогу.
Починалося застілля, а за довжелезним столом кожен розповідав про своє життя-буття.” [4, 170-171].
Припускаємо, що свята ушанування Рожаниці (Матері-Землі) на Русі припадало на 8-9 числа кожного початку сезону року. Чотири Рожаниці відповідно мали бути дружинами Сварога (тобто Рода у чоловічому прояві), можливо через це у мусульман дозволяється офіційно мати чотири дружини. Святкувалося свято на зразок Різдва Сонця, починаючи з вечора і наступний день. На 8-9 вересня шанували найстарший прояв Рожаниці – Мару. В цей період природа завмирала, тому Мару часто ототожнюють зі смертю. В той же час Землю засівали озиминою – починалося нове життя.
Дивіться свято Ганни (8-9 грудня) і Лади (8-9 березня).
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – 424 с.
2. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
5. Федорович Н. Українська народна астрономія / Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наук. праць / за заг. ред. О. Петрука. – Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Під-стригача НАН України, 2014. – С.88-155.
Малюнок Олесі Вакуленко
