Переглянуло: 415

«…І прибудемо до Лук Його Райських»

 

Сьогодні у країні іде війна. Вона, власне, була завжди. Тільки останніми роками перейшла в загострений стан. Війна за життя або смерть української нації. Гинуть у цій війні й українські рідновіри.

 

Нині нам відомі непоодинокі факти, коли рідновір іде на війну і там гине, а його близькі — сім’я, родина, не знаючи чи не усвідомлюючи, що їхній батько, брат або син є не «рабом божим», а онуком Дажбожим, запрошують попа відправити його в останню путь.

Подібну ситуацію ми вирішили обговорити на VІІ Соборі ОРУ, що відбувся 27 вересня 2014 рокуПісля обговорення низки фактів із суворої воєнної дійсності було схвалено: «…Рекомендувати рідновірам, які у випадку смерті бажають бути похованими за звичаєм Предків, скласти письмовий заповіт, у якому чітко зазначити, як саме має відбуватися похорон і чого не робити під час поховання (наприклад, сам рідновір може заздалегідь заборонити присутність чи будь-які ритуальні дії попів та інших служителів християнського культу, використання християнських хрестів та ін.)» (з Ухвали VІІ Собору ОРУ від 27 вересня 2014).

Справді, важко погодитися з тим, що людина віддала своє життя за Рідну землю, за щасливе майбутнє прийдешніх українських поколінь і за їхнє життя у незалежній українській державі, а її, її душу, замість спрямувати до Рідних Богів, відправляють, за звичкою, на якесь лоно Авраамове. Це несправедливо!

Тож виконуючи рішення VІІ Собору ОРУ, ми спробували розробити певну юридичну процедуру, яка б сьогодні сприяла ствердженню справедливості щодо українських рідновірів, рідні та близькі яких нині в силу певних обставин не усвідомили важливість значення язичницького поховального обряду для тих, хто прийняв у своє серце Рідних Богів.

Отже, такою процедурою справді може слугувати саме заповіт, якого може нотаріально оформити кожен рідновір, заздалегідь подбавши за власну душу. І не лише той, хто іде на війну, — непередбачувані ситуації можуть статися з кожним із нас і в мирний час, коли ми їх аж ніяк не чекаємо. Тож не загубімо своїх душ, а зробімо все, щоб, розлучившись з тілом, наша душа потрапила до Рідних Богів — так, як вчить нас Велесова Книга, адже «Смерті не маємо, бо життя вічне» /Велесова Книга, дош. 7-Д/:

«Молімось Богам,
щоб мали ми чисті душі
і тіла наші,
і щоб мали ми життя
з Праотцями нашими,
в Богах зливаючись в єдину Правду —
так оце єсть ми, Дажбожі внуки» /дош. 1/.

«А тому, хто впав на полі бою,
Перуниця дає Води Живої напитися,
а попивши її, він їде до Сварога
на коні білому.
І тамо Перунько його зустрічає
і веде до Божих своїх хоромів.
А там він перебуде до Часу,
і дістане нове тіло.
І так має жити і радуватися
вічно до віку віків,
молитву за нас творячи» /дош. 26/.

А як умре — до Луки Сварожої йде.
А там Перуниця рече:
«То є ніхто інший,
як русич Гординя,
ані грек, ані варяг;
бо це слов’янин роду славного,
і той іде по співах Материних.
А Мати скликає до Лук Твоїх,
Свароже Великий.
І рече йому Сварог:
«Іди, сину мій,
до тієї краси вічної.
А там побачиш,
що діди і баби твої
в радощах і веселощах,
хоч досі гірко плакали.
А зараз возрадуються
з Життя твого Вічного
до кінця кінців,
і воскресне там невідоме». /ВК, 7-Е/

«А тієї Води Живучої п’ючи,
живемо, допоки не прийдемо,
як і все, до Нього,
і прибудемо до Лук Його Райських» /11-А/.

 

Отже, як варіант, пропонуємо увазі Дажбожих онуків, посвячених в Об’єднанні рідновірів України, зразок заповіту з покладенням на спадкоємців інших обов’язків:

 

Заповіт

Місто(селище) _________, ________ської області

________ ___________ __________ дві тисячі ___надцятого року о __ годині __ хвилин

Я, ____________________________, яка(ий) народилася(вся) в м./с. ________________ __ _________ _____ року, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ___________, зареєстрована за адресою: м./с. ___________, вулиця_______ , будинок №, квартира №, ________ області,

на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження:

належний мені на праві власності усе моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все, що мені належатиме на день смерті і на що я, за законом, матиму право, я заповідаю гр. ______________________, _____ року народження.

Цим заповітом я покладаю на спадкоємця, __________________________, обов’язок поховати мене за язичницьким звичаєм шляхом кремації (тілоспалення). Обряд проведення поховальної церемонії доручаю провести священикам Релігійного центру Об’єднання релігійних громад Рідновірів України .____________________________.

Зміст статей 1235, 1236, 1241, 1245, 1254, 1307 Цивільного кодексу України мені нотаріусом роз’яснено.

На особисте прохання заповідача, текст заповіту виконано за допомогою загальноприйнятих технічних засобів та прочитано заповідачем вголос.

Цей заповіт складено і підписано в двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні в справах приватного (державного) нотаріуса ______________ районного нотаріального округу Київської області __________________, а другий викладений на нотаріальному бланку ААА №000000, видається заповідачу.

 

Текст заповіту мною, заповідачем, прочитано вголос, відповідає моїй волі та власноручно підписаний.

 

Підпис: ________________________________________________________

Посвідчувальний напис нотаріуса

 

Заповіт бажано складати у чотирьох примірниках:

– один залишається у заповідача;
– другий — надається родині;
– третій — залишається у нотаріуса;
– четвертий — надається місцевому священику* ОРУ або обрядодію цієї конфесії  (якщо таких поблизу немає — представникам духовного Проводу ОРУ — голові конфесії або заступникам).


П.М
Духовний Провід ОРУ висловлює подяку спеціалісту правознавства З. Рудницькій за надання юридичної допомоги у вигляді розробки вищевказаного зразка заповіту.

__________________________

Священик ОРУ (духівник язичницької конфесії Об’єднання рідновірів України) — жрець або Волхв. Слово священик в Україні є нейтральним і загальновживаним щодо духівників усіх релігійних організацій, хоч і має язичницьке походження. В Українській рідній вірі це слово характеризувало і нині характеризує людину, що має відповідну духовну посвяту і наділена здатністю проводити обряди освячення; дослівно: «людина, що проводить світлий обряд».
Книга, яку можна замовити тут:

Антологія християнства

×
Завітайте в наш магазин!