Сьогодні на моє запевнення, що я ПОВАЖАЮ релігійних людей, але не релігію, бо релігія не їх вина, одна ревна християнка привела мені приклад-порівняння: “Як Ви, п. Марія, можете поважати мене і не поважати мого Бога? Це так, якби Ви сказали, що любите мене, ненавидячи мого сина”.

Я вкотре з великою гіркотою уявила, скільки енергії людство скидає в порожнечу. Бо віками на перше місце ставиться Бог, а вже потім держава, родина, свобода, людське щастя, добробут…

Порівняти релігію (Бога) з рідним сином…

Гмм… Таке навряд чи стерпить навіть Спаситель, який наголошує у Євагеліях, що той, хто хоче бути достойним його і його науки повинен зненавидіти своїх рідних і навіть свою душу та зректися всього, що має. (Луки 14:26, 33)

Небесному самолюбцю в лиці Отця-Сина-Духа конче потрібна хвала, слава і гроші на цю хвалу і славу. Він здатний допомогти людині тільки її ж руками. Словом, якщо ти сам собі чи добрі люди тобі не допоможуть, хвалена Божа всемогутність гарантовано може запропонувати тобі хіба що лоно Авраамове.

Відповідь для пані:

“Я безперечно поважаю Вас. Але якщо припустити, що Ваш син дійсно має подобу християнського Бога, то

– він Вам бреше;

– здатний забрати у Вас навіть останню копійку, хоча сам може заробляти;

– вимагає у вас зненавидіти ради нього інших ваших рідних;

– постійно погрожує Вам, що коли не будете виконувати його цинічні забаганки та попри це любити його і терпіти йому, то він завдасть Вам смертельних мук;

тоді ТАК, я буду Вашого сина лише зневажати і робитиму все, що можу, щоб його засудили і посадили за знущання над Вами.

Якщо Ваш син такого не робить, то Ваш син, на щастя, не є подобою божою, а Ваш приклад — недоречний.

На кінець хочу зауважити, що чимало віруючих людей часто дивуються, як можна бути невіруючим, коли майже всі навколо є такими?

Відповідаю:

Якщо хочеш бути таким, як усі, то хто буде таким, як ТИ???

Бог любить отару і не терпить індивідуальності, яка загрожує інакомислієм.