Переглянуло:

Релігія Природи. Автор: Олександр Завалій.

 

Подолавши грань віків, людство стрімко увійшло для одних  – в еру благоденства забезпеченого життя, для інших – еру бідності та середніх класів, в еру техногенної цивілізації, разом з цим в еру, де земля досі оброблюється примітивними знаряддями. Це час природних змін й переоцінки духовних вартостей.

У сучасному світі людство все частіше відчуває натиск процесів глобалізації, які часто спираються на культуру «універсальності», загальнолюдських цінностей. На цьому фоні поглиблюються процеси переосмислення історичних реалій, усвідомлюється сутність глобальної перебудови світу, створюються інверсійні процеси повернення етносів до своїх власних культурно-духовних надбань. Глобалізація породжує природний соціальний страх втрати своєї ідентичності, мови, релігійних традицій, культури тощо.

Для нації захист власного культурного поля від інформаційних впливів постає основою збереження незалежності. Як слушно наголошують провідні релігієзнавці:

«Релігія як форма суспільної свідомості постає одним із найдієвіших факторів, які впливали і продовжують впливати на формування долі народів, країн. Знаходячись в основі всіх соціальних інститутів, він постає одним з найпотужніших імпульсів, який може виконувати як інтегративну, так і дезінтегративну функції. Релігійні зв’язки виявляються міцнішими за інші – національні, расові, територіальні чи навіть сімейні» [4].

Для України захист свого власного культурного поля, мало б поставати пріоритетним завданням, враховуючи 350 річну боротьбу за незалежність. На наших землях було зроблено все можливе, щоб «стерти» Україну як народ, як державу. Частково знищено українську мову, культуру, власне розуміння Бога, звичаї та традиції.

З 1991 р. ми увійшли у світовий релігійний простір, де світові культури поширюють світоглядні бачення і несуть культурну матрицю народу в якому це бачення сформувалось. Разом зі світовими релігійними ідеями, поширюються і національні ідеї засновників – конкретних осіб, які діяли в конкретному культурному полі. Пропоновані священні писання відображають життя отців-засновників, релігійні тексти поширюють їх досвід, а віруючі організовуються як послідовники цих засновників. Ці течії формують бачення позанаціональності, загальнолюдської цінності їх вчень, гарантують спасіння незалежно від етнічної належності. Але чи можлива денаціоналізація конкретних вчень у сучасному інформаційному суспільстві? Інформація і знання в сучасному світі не може приховати доконаного факту, що світові й національні релігії зароджувалися в певній етнічній групі, часто слугували опорою для утворення власне незалежних держав, чи слугували ідеологічним доповненням до «світових імперій», їх засновники мали відношення до свого роду та племені – чи хтось мав позанаціональність? Просування «плавильного котла» чим далі буде стикатися з соціальною напруженістю.

Всі традиційні світові релігії зазнають ударів глобалізації. Відповідаючи на ці виклики, вони вимушені модернізувати свої віровчення, чи видозмінюватися під виклики часу. Американський соціолог Даніель Белл ще в 70 рокам XX ст. відзначив,  що, соціокультурні зміни майбутнього неодмінно породять і нові релігії [6].

На думку дослідника релігії В. Шутова:

«Релігійні зміни будуть неминучі хоча б тому, що сьогодні відбуваються істотні зміни в соціальній сфері. Можна погоджуватися з різними міркуваннями з цього приводу або не погоджуватися, але факт залишається фактом — соціальні зміни відбуваються, і відбуваються досить різко» [5].

Релігійні зміни для сучасних людей до всього підкріплюються змінами викликані техногенною цивілізацією. В результаті зміни клімату, змінюється й релігійне розуміння людини, її відносини з «Надприродним», переглядаються Природні цінності. Найдавніший мироглядний союзу людини з Природою, вже не виглядає таким примітивним.

Поглиблення кризи технічної цивілізації змушує людей шукати нормальної життєдіяльності в природному середовищі. Разом з глобальними проблемами людства підвищується і рівень релігійності. Так, релігієзнавці фіксують феномен зростаючої віри навіть в НЛО. Все це виникло не на порожньому місці. Тотальний інтерес до інопланетян не просто цікавість людей. Це природна надія на порятунок, на те, що «брати по розуму» допоможуть нам подолати суто земні проблеми, відведуть людство від потрясіння і знищення.

Рано чи пізно віра має адаптуватися до соціальної реальності, отже, до того, що значна частина населення стала добре освічена і почала шукати інтелектуальних основ віри. У 10-ти томнику «Історія релігії в Україні» за ред. проф. А.Колодного, вчені повідомляють:

«Що рівень освіченості позначається на релігійності – факт незаперечний. Вся річ у тому, під яким кутом зору розглядати залежність релігійності від освіти. З усією певністю можна стверджувати, що з ростом освіченості знижувалася традиційна релігійність. Для багатьох людей з високим рівнем освіти й справді неприйнятним ставало ортодоксальне християнство з його акцентами на суворому дотриманні різних норм і приписів, занадто задогматизоване тощо» [2].

Незаперечним є факт високої неорелігійності серед інтелігенції. Ведучи досить таки болісні духовні пошуки і звернувшись до нетрадиційних вірувань, науково-технічна та інша інтелігенція стає інтелектуальною опорою нових релігійних спільнот, а відтак створює їм серйозні перспективи на майбутнє [3].

Таким чином, найвище духовне пізнання людини має бути саме від розумової діяльності. Арістотель міркуючи про розумне споглядання як про вищу форму діяльності говорив: «Якщо існує Бог, то інтелектуальна діяльність повинна бути для Нього головною».

Все частіше проблему міжрелігійного та міжкультурного діалогу пов’язують з дедалі потужнішим напливом міграційних потоків із країн «третього світу». Якщо раніше європейська культура поширювала свої впливи та присутність в країни Африки, Америки, Азії, Океанії, то вже в XXI ст. пішов значний зворотній процес разом з переселенням африканських, азійських, латиноамериканських народів до Європи, які несуть маркери свого релігійного поля. І вже зустріч культур одного кореня на «старій землі» показали наскільки вони різнорідні й несумісні, як далеко розійшлись в своїх баченнях. Все це зрозуміло викликає чимале занепокоєння у політиків та громадян, особливо на тлі зниження корінного населення Європи.

На наш погляд, головним завданням суспільства в сучасному міжкультурному діалозі має постати збереження природного середовища народів світу, як головної підстави існування людства, шукання не відмінностей, а спільного культурного коріння, одночасно поставивши за мету збереження природного різноманіття духовних традиції етносів. Такі якісні зміни неможливі без радикальної зміни мислення людей і не досягаються військовими чи економічними впливами. Є речі сильніші від зброї і грошей, та перемагаються духовністю й культурою.

Спроби знайти вирішення загальних проблем на рівні нових форм діалогу, здається все далі буде затягувати процес нормалізації взаємовідносин. В кінцевому підсумку все одно доведеться шукати нове відношення до життя, засноване на законах Природи, можливо, набагато більш глибоких, ніж ми використовуємо.

Загальнолюдська цивілізація завжди мала і буде мати одне родове коріння – Природу, звідки ми, природні істоти, вийшли. Релігію необхідно зрозуміти не як випадкове явище у суспільному житті, а як «природний стан людини», що нерозривно пов’язаний із її зародженням, розвитком, історією. Релігія не «надприродний плід», а цілком земний «продукт». Її розвиток залежав від людини та природних, суспільних впливів на неї. Природу релігії необхідно віднайти в реаліях умов життя людини, її практичній діяльності, проблемах і конфліктах, які сформували свідомість. Як будь-який Земний процес релігія мала свій початок і основу, рух від «Природних» релігій до релігій одкровень.

Ф. Трентовський, у філософії релігії виділив два протилежних типи релігії: «вічні» (Природні) і «тимчасові» [7]. Природні релігії виникнули у межах певної етнічної території, мали свої регіональні особливості, майже не поширювалися за межі цих спільнот, одночасно сучасні дослідження підкреслюють спільність рис цих вірувань.

«Різні релігії у своїй еволюції мають багато спільного, що наводить на думку про зв’язок різних релігійних традицій між собою, особливо в рамках якоїсь країни чи народу. В основі цього лежать особливості архетипів мислення і поведінки людей, що виявляють генетичні передумови і природні детермінанти в релігіях, інших формах світобачення. Безперечний вплив релігії на характер народу і навпаки – псіхе народу визначає національні форми релігії» [1].

Пізнання Бога з Природи відбувалось в етнічній відокремленості, але залишається мало дослідженим феномен спільного духовного сприйняття, що в майбутньому може бути найкращою основою для діалогу культур у глобальному світі. До загальносвітових Природних світоглядних основ можна віднести космогонічні культи Матері Землі з Батьком Небом, що спричиняють світову родючість, їх апофеоз як батьків людських. Духовно спільним для народів можна вважати культ «Живого Вогню», свастично-спіральні символи, які розкинулись по стародавньому світу – що мали “світле” смислове навантаження, та інше.

В процесі взаємовпливу релігій в їх історичному розвитку, відбувається синкретизація двох релігій – природних і світових. З плином часу основа Природних вірувань поступово забувалась, переміщуючись в колективне безсвідоме, стираючись пізнішими «надприродними» образами. Разом з цим, які б не були різноманітні релігії всі вони ведуть свій початок від «Релігії Природи».

Позанаціональну, загальнолюдську віру можливо знайти тільки в Природі, бо вона не надає переваги будь-якому з народів (богообраність), в ній відсутні конкретні засновники, немає канонізованих святих письмен, є причиною існування всього живого і буде такою завжди. Тільки вона духовно одна для всіх, цінність всього людства.

Релігія Природи не може мати відторження ні до однієї з релігій, оскільки вона являється духовною матір’ю з лона якої вийшли інші.

Базуючись на знаннях розвитку людства, тотожності історичних шляхів різних народів та їхньої культурної спорідненості, наявності спадкоємності в процесі релігійної синкретизації, природовірство може стати феноменом зняття протиріч для багатьох сучасних народів. Людина повинна пізнати закони Природи, а відтак і свою біологічну й культурну реальність, свою приналежність до Божественного. Ця етично-екологічна культура мусить увійти в загальну свідомість людства, створити нову цивілізацію багатогранного спілкування, в яке входить також і навколишнє середовище. Природовірство, ґрунтуючись на філософії взаємозв’язку та взаємодопомоги між всіма людьми без виключення, може стати передовим цивілізаційним досвідом.

Список використаних джерел:

  1. Академічне релігієзнавство. За науковою редакцією професора А. Колодного. – К.: Світ Знань, 2000 – С. 165.
  2. Історія релігії в Україні: у 10-ти т. За ред. проф. А.Колодного. Т. 8. – Київ, 2010. –  С. 157.
  3. Там само. С. 158.
  4. Релігійні процеси в перспективі їх виявів // Українське релігієзнавство. – К., 2012. – № 61. –  С. 170.
  5. Шутов В.Н. Анатомия мировых религий: прошлое, настоящее, будущее. – М., 2009.- С. 526.
  6. Bell D. The Cultural Contradiction of Capitalism. – New-York, 1976. – P. 155.
  7. Stragona Lechia.- № 3.- P. 14-19.

Література по темі. Замовити можна тут:

Священна країна хліборобів.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=130

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

×
Завітайте в наш магазин!