Переглянуло: 169

Я НЕ ХОЧУ ХРЕСТА НА МОГИЛІ.

«Одурить Візантійський Саваоф»,
Трисуття, а не хрест, душі окраса,
У небі України — Український Бог.

(Людмила Ромен)

 

 

Написати цей роздум мене спонукали поховання людей, які близькі мені за світоглядом (язичників, рідновірів…). Хтось загинув на Майдані чи на війні, хтось раптово помер, не залишивши Заповіту, свого останнього бажання про те, який саме обряд поховання має бути саме на їхньому похороні. Звучить це можливо дивно, але чому людей, які моляться до Рідних Богів,славлять Їх, шанують прадавній Український Звичай, відспівують християнські попи? Адже люди плекали українські цінності, вірили у Природу, присягали Рідній Землі… Це інший світ, інші символи, інші обряди, інша філософія Життя! А їх ховають з кадилом і хрестом, посилають на лоно Авраама (але ж лоно є лише у жінки і землі, які народжують!), проводять загадкові магічні ритуальні дії, про які навіть не здогадуються пересічні люди, запечатують могилу, щоб Душа не могла відродитися в новому тілі. Та й більшість тих, хто називає себе християнами не має поняття, які замовляння читають над тілом його родича, що символізують ті чи інші дії і слова попа, про Сару та Аврама, Ісака та Йосипа, Христоса та Єгову, які жодного стосунку до України не мають. А зверху ще й ставлять хреста або пам’ятник із його зображенням (хай навіть і маленьким).
І хоча в Україні церква офіційно відділена від держави, попів запрошують на посвяти у школи, заклади культури, на проводи Воїнів до війська, освячувати офіси і машини… Але ж не всі сповідують християнську релігію, та все ж змушені слухати молитви і бути скроплені «святою» водою.
Пригадую, як у жовтні 2014 року на козацькому фестивалі у Києві я спілкувалася з мамою Героя Небесної Сотні Максима Шимка, який загинув від ворожої кулі на вулиці Інститутській 20 лютого. Її не можна було слухати без сліз. Зоя Семенівна розповіла мені, що вона вірить, як і її син, у реінкарнацію. Адже Максим Шимко, який належав до 4 редуту козацької сотні під час подій Майдані, захоплювався історичними реконструкціями, був активним учасником Вінницького клубу «Білий вовк», вивчав скандинавську міфологію. Найбільше він цікавився лицарством і вікінгами, вірив у Вальгаллу (рай, куди потрапляють Воїни після смерті на полі бою) і жартував, що одружиться на одній із Валькірій (жіночі Божества, які обирали найбільш сміливих Воїв і відносили їх у Вальгаллу). Згорьована жінка розповідає, що шила синам костюми на змагання, пригадує, як вони усією родиною на День незалежності їздили на фестиваль історичних реконструкцій «Стародавній Меджибіж», який проходить у Хмельницькій області.
«Максим відчував свою смерть, говорив мені: «Мамо, ти будеш мене ховати. Я помру героєм. Мене принесуть на щиті.» Я говорила, щоб так не жартував, а сама думала, що можливо щось станеться на турнірі, — втираючи сльози розповідала Зоя Семенівна Шимко. — Ми йому поклали у труну сорочку вікінга, шолом, а в руки — меч. Батько хотів поправити, але Максим меч стис і міцно тримав… Ми не знаємо, що то було…» Жінка сказала, що не тільки він один відчував, що загине. Про це говорять рідні й інших Героїв Небесної Сотні. Але їх ховали, як і більшість Воїнів, що полягли на війні на Донбасі, за християнським звичаєм. Адже родичам важливіше не душа померлого, не його світогляд, філософія життя, а «що люди скажуть»…
Не потрібно бути філологом, аби зрозуміти значення висловлювання «Поставити хрест». Поставити хрест на людині, поставити хрест на кар’єрі, поставити хрест на стосунках – означає «припинити, піддати забуттю, знищити, стерти з лиця землі…». І кругом нас – одні хрести. Ті, хто ставлять хрести перед в’їздом, чи виїздом з міст і сіл навіть не здогадуються, що проводять чорний обряд на вимирання людей  у цьому поселенні.  Ось і маємо руїну матеріальну, духовну, деградацію у людських природних стосунках, спотворені життєві цінності… А християнський хрест за формою має продовження в Наву (потойбічний світ). У козаків же був інакший, рівносторонній, хрест – Символ-Оберіг, символ Сонця і вогню, різновид Свастя.
Якщо на могилах людей, які займалися йогою, сповідували філософію буддизму, молилися до Сонця, вірили у реінкарнацію, у могутню силу Природи, шанували Рідних Богів, чи просто мали атеїстичні погляди, ставлять хрести, – то це взагалі протирічить будь-якому здоровому глузду. Чи можемо ми собі уявити, щоб мусульманина чи буддиста відспівував християнський піп?

Прикро і те, що часто людину хоронять на другий, а то і в перший день після смерті. Але ж навіть наука підтвердила, що астральне тіло (Душа) відділяється від фізичного лише на третю добу…
Пригадую світлий похорон Великого Українця, мудреця, кобзаря Василя Литвина, якого за прадавнім українським козацьким Звичаєм проводжали в інші світи. Коня вели, тіло накривали китайкою, звучали козацькі пісні у виконанні кобзаря і щирі спогади про Василя Степановича… Багато людей були в українських строях. Цей обряд сколихнув серця багатьох людей…

Є декілька способів поховання людини, які близькі до природних: спалення або звичайне поховання у землю. І важливо, щоб зібралися однодумці, люди одного світогляду, одного звичаю… Щоб поховали без хрестів і бетонних плит на могилі, без металевих загорож і дорогих скульптур. Адже скільки лісів вирубано, скільки виділено ділянок родючої землі під кладовища, площі яких постійно зростають!
У деяких країнах (зокрема, у США, Австралії, Іспанії) вже почали задумуватися над екологічним питанням: тіло після кремації закопують у землю і зверху садять дерево на знак пам’яті про людину. Так виростають цілі парки рідкісних дерев, Священні Гаї. Законопроект про еко-поховання у лісах, парках, скверах минулого року вже зареєстрований і в нас. За легендами, у давнину українці ходили молитися до Священних Гаїв, запитували поради у своїх померлих Предків, набиралися цілющої сили правічного лісу. Саме там були поховані Пращури. І рідні знали, під яким дубом похований прадід, а під яким деревом спочиває прапрабабця. Наші пращури вірили в реінкарнацію, у повернення до свого Роду, у втілення душі у Нащадках. До речі, саме тому, знову ж, за легендами, нібито внуків-правнуків більше люблять, аніж дітей, бо вони (внуки) народять діда і бабу в іншому тілі.
Тож як протистояти насильному втручанню попів, родичів, знайомих у інтимні справи поховання? Звичайно, складати Заповіт! А Заповіт – це остання воля людини, яку зобов’язані виконати. У документі варто вказати, за яким обрядом, хто має виконати бажання людини. Один знайомий юрист мені розповідав, що у практиці мав оформлення заповіту, коли чоловік побажав, щоб після смерті його спалили, а прах розсіяли над Дніпром. І неважливо скільки вам років – 20 чи 90. Адже всі ми ходимо під Небом-Дивом, під Сонцем. І хоч помирати ніхто не збирається, але ж ми всі смертні. А якщо хочете, щоб вашу волю виконали – то складайте Заповіт. Інакше вас поховають рідні так, як вони захочуть. А тепер навіть атеїсти і комуністи запрошують на похорон попів, бо знову ж «що люди скажуть»…

Ті люди, що відійшли в світ Нави, ті , які народилися, і які мають ще народитися і є Нація! Шануймо рідні, українські Звичаї! Пишаймось тим, що ми Українці!

Слава Україні!

Автор-Лариса Громадська.

×
Завітайте в наш магазин!