Переглянуло:

Український скарб-світова сенсація століття

Народився Борис Мозолевський 4 лютого 1936 р. у селянській родині на Миколаївщині. Діди й прадіди були розкуркулені.

У війну батька забрали до Німеччини, де він і загинув. У сільській школі-семирічці Борис почав писати вірші. Поступив до військово-морського авіаційного училища в Єйську, навчався разом із майбутніми космонавтами СРСР Г. Шоніним і Г. Добровольським. Російською мовою віршував, по мішенях стріляв, долав науку вбивати… Училище не закінчив через хрущовську демобілізацію, пов’язану з радикальним скороченням радянської армії (1956). Після демобілізації переїхав до Києва, де дев’ять років працював заводським кочегаром. Кочегар-поет – дитя відлиги, «хрущовського реабілітансу» ставив усе під сумнів:

Фридрих Энгельс! Какими тропами
Поднимались мы к безднам, срываясь вниз,
Чтоб однажды открылось, что был утопией
Марксом выстраданный коммунизм….

Одночасно він здобував освіту на заочному відділенні історико-філософського факультету Київського університету. У цей час Борис Мозолевський відкрив у собі Україну, хоч знав ціну «українського» питання, але самоідентифікація відбулася – і до останку пише українською.

У 1964 р. отримав диплом, влітку влаштувався на роботу в експедиції скіфологів Олексія Тереножкіна та Варвари Іллінської. Працював редактором у видавництві «Наукова думка», але «брежнєвський репресанс» повернув Мозолевського до кочегарки *стаж кочегара 10 років)… і подружилися двоє кочегарів: Василь Стус і Борис Мозолевський. А далі коло звузилося, відчувся подих холодильника імені Берії:

Чи стане сил не стати на коліна,
Не впасти, не зламатись на вітрах?
Чи в Києві нову весну зустріну,
Чи, може, вже в Мордовських таборах?

В етюді «Шлях до себе» Борис Мозолевський пише: «І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу. Зухвальство моє було винагороджене царською пектораллю. Замість Мордви я потрапив до Інституту археології АН УРСР, до якого мене поспішили зарахувати заднім числом».

21 червня 1971 року, час – 14:30 – найважливіша дата у житті Бориса Мозолевського. Під час археологічних досліджень Товстої Могили зроблено найсенсаційнішу знахідку ХХ століття – багате скіфське поховання, серед скарбів якого була золота скіфська пектораль. Нагрудна прикраса скіфського царя IV ст. до н.е. 30,6 см у діаметрі, виконана із золота 958 проби, вага 1148 грамів. Її вартість обрахувати неможливо. Найбільше відкриття археології ХХ століття, «поема золотого сонячного сяйва», якому передували 35 років непростого життя непосидючого упертюха-мандрівника, поета, шукача пригод «на свою… голову». Вражає сміливість українців-упертюхів! Знаючи, що відкриття такого рівня осідають у музеях митрополії, Борис Мозолевський, надягнувши на шию вишукану прикрасу філігранної грецької роботи, чудо «мікромініатюрної» ювелірної техніки, 1150-грамовий шматок чистого золота, зверху – засмальцьовану стару тілогрійку, привіз її до Києва.

А що далі? Якщо злапають органи: пришиють крадіжку – і вишка, тому до гуртожитку краще не заходити. Загорнув Борис знахідку у газету, поклав до авоськи і пішов до Олеся Гончара; зрештою домігся свого… Кандидата на відправку до Мордовії прийняв перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест, у кабінеті були голова Інституту археології Федір Шевченко та президент АН УРСР Борис Патон. Наслідком плідної бесіди стало наступне: археолог, який жив у гуртожитку, отримав трикімнатну квартиру; зарплата у 98 крб. зросла до 200 крб. Окрім того, 500 крб. премії (кажуть, що її змусили віддати у фонд миру). Попри тиск Москви, скарб залишився у Києві (зберігається у Музеї історичних коштовностей України).

А за кордоном було видрукувано лист Мозолевського до Стуса:

Прости мене, Василику, мій брате,
За всі твої печалі і жалі,
Що ти один ламав холодні ґрати,
Коли я їв свій кусень у теплі.

Після розкопок Товстої Могили Борис Мозолевський став одним із найавторитетніших дослідників скіфських курганів. Він блискуче захистив кандидатську дисертацію; тема якої – скарби з Товстої Могили. Із 1986 року і до кінця життя Борис Мозолевський працював завідувачем відділу, потім – сектору скіфської археології Інституту археології НАНУ.

Гуртожитки, мінімальні зарплати, невлаштований експедиційний побут, постійні стреси не сприяли побудові родинного гнізда. Двічі Борис Мозолевський одружувався невдало. Тільки в останні дванадцять років доля звела його з вчителькою Вірою Данилівною, яка була його вірним другом і редактором. Їй він присвятив слова гіркої мудрості:

Жалкую я за іншими роками?
Образ Ваш по крихітці ліплю
І за усіх, кого любив руками,
Вас, може, першу серцем я люблю.
Але:
Як важко це – іти проти потоку!
Як гірко це – випереджати час!
Жорстока правда! Чорна і жорстока!
І йде вона не з вами – проти вас.

Він мріяв побачити Україну оновленою. Коли довідався, що прийнято Декларацію про незалежність, пофарбував свій вагончик у степу в блакитний і жовтий кольори, підняв над польовим станом археологів національний прапорець, нашвидкуруч зшитий із вигорілих футболок.

Борис Мозолевський не встиг захистити докторську; рак, операція, перебування у палаті на сімох, часто без знеболювання. Українець, якому належить найбільше світове археологічне відкриття ХХ ст., поет, Б. Мозолевський помер 13 вересня 1993 р., але полишив по собі незабутній слід – свої наукові праці, відкриття, глибоку пророчу поезію й світлу пам’ять.

Автор: Ганна Черкаська.

Література,яку можна замовити тут:

Кому Боги відкрили свої таємниці .

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=149

Великий код України-Русі.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=296

Спадщина тисячоліть.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=213

 

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *