Рушник для оселі

Хата наша рідна. Колиска сім’ї. Як і все на світі, виростає вона із землі, верхом тягнеться в небеса. Завше дивиться вікнами до сонця. Господарі будують її усім миром – толокою, усе життя дбають про неї. І в ній сім’ї буде любо жити.

Село, мов одна велика родина. Тут людина з людиною живе в щасті й біді, в радості й горі. Тому, коли хтось будується, зводять оселю гуртом – толокою. Тоді усі незгоди між сусідами відпадають перед святістю справи. Такий уже звичаєвий устрій народного буття – допомагати один одному в найважливіших моментах життя. Та перше, ніж будуватися, господарям потрібно вибрати щасливе місце для хати, щоб у ній все життя щасливо й заможно жилося. В облюбованому місці чоловік на чотирьох кутах майбутньої оселі насипає купками жито. Вранці зі схожом сонця дивиться, якщо воно залишилося нетронутим, то місце годиться. Коли ж жито зрушене, розгребане, то треба шукати інше місце на забудову хати. Не можна будуватися на тих місцях, де людину спостигла нагла смерть, де була пролита кров чи когось колись похоронили.

Чоловіки, жінки сходяться на толоку, або, як ще кажуть у нашому краї – на закладщини. Нікому за це плати, окрім майстрів, не треба. Я тобі допомагаю, ти мені чи комусь іншому пособиш. Аби хата своя була.

Закладщини – зачинальна дія життєво необхідного і художньо вагомого обряду входин у нову оселю. На них ідуть як на свято. Чоловіки несуть із собою хліб і рушник, бо ж зачинають величну справу – будуватимуть майбутню оселі із святими образами – хлібом та рушником. Чим більше на толоку людей збереться, тим краще для господаря. То йому пошана.

– Добридень! Щасти вам добру хату збудувати!

– Будьте здорові із цим днем зачинальним!

– Дякуємо за добре слово. Прошу до нашої майбутньої хати хліба-солі скуштувати.

Коли хату будують не глиняну, а цегляну, як тепер це в більшості робиться, то на закладщини приходять майстри з помічниками. На благословенне пригощання господар скликає рідню, сусідів і обов’язково перехожих, щоб побажали майбутній оселі добра та щастя. Від цього хата буде гостинною та веселою і її не обминатимуть люди.

На тому місці, де має бути хата, ставлять стола. Ніжки його на тій землі, яку викидали при копанні рівчаків для підмурівка. Грунт викидається тільки всередину хати, щоб усе добро до неї йшло. До столу люди йдуть через майбутні двері. Господарі вітаються та приказують:

– Добридень тобі, хато, на людей багата!

– Хай у тобі стільки гостей довіку буде, як сього дні людей робочих!

– В добрий час вам будувати та хліб-сіль внести. Щоб у вашій хаті хліба-солі і всякого добра було по доволі!

Пригостившись та побажавши майбутній хаті й господарям здоров’я, щастя, люди благословляються:

– Дай, Боже, у добрий час почати, а в кращий закінчити!

Від самих закладщин і на все життя хати у ній має бути вишитий рушник. Його вносить господиня і кладе на стільці на тому розі хати, що до сходу сонця – на покуті. Тут ми поселяємося і рушник є нашим найосновнішим образом. Потім господиня насипає на кожному розі хати жита, а господар кладе срібні гроші парного числа, аби життя було в парі, злагоді та достатку. Це їхня хата і тут вони господарі! Тому й подають перші вальки чи цеглини на покутньому розі хати. Із нього від самісінького сонця оселя забудовується!

– Дай, Боже, сили, щоб легко робити та добре зробити!

Заклали господарі основу своєї хати. Майстри вимурували стіни. На тому ж таки сонячному розі оселі господар кладе зверху на стіну пишну й велику квітку. Вона символізує закінчення основної роботи. Хай тепер квітує життя у хаті! Господиня, зібравши середину рушника у квітку, чіпліє його на місці найосновнішого святилища хати – покутя. Майсти знадвору прибивають дерев’яного хреста. Прибрана в рушник оселя віднині має сяяти як веселка. Отож, квітуй, хато, вже основу маєш!

– Дякую вам, добрі люди, що звели стіни нашої хати. Просимо усіх до столу.

Після гостини господарі розраховуються з майстрами. Найперше їм дають найсвятіший дар – хліб-сіль на вишитому рушнику.

 

Хата з сімома вікнами

Коли вже збудована хата, в неї не просто треба поселитися, а ввійти навіки. Як разом будували, таким же гуртом доброчинним і вшановують нову оселю, благословляють господарів на життя красне у своїй хаті. Цей народний обряд так і називається – входини, вхідщини, перехідщини, новосілля. Як і в кожному обряді, так і тут пісня, уславляє і хату, і родину, і люд майстровитий.

 

Через наше село везуть клен-дерево.

 Дерево, клен-дерево,

 Дрібненьке зелене.

 Дерево стосують та хату будують

 Дерево, клен-дерево,

 Та хату будують.

 Збудували хату з сімома вікнами,

 Дерево, клен-дерево,

 З сімома вікнами.

 А в тій хаті горять свічечки ясно,

 Дерево, клен-дерево,

 Свічечки ясно.

 Свічечки ясно, вся родина красна.

 Дерево, клен-дерево,

 Вся родина красна.

 

Вимащена, вибілена хата сяє красою і величчю. Коли ж переходить родина в новозбудовану оселю – ото вже радості! І для неї. І для всієї рідні. І для тих, хто споруджував та вивершував. Спершу, ніж увійти в неї, треба її прибрати. На прибирання сходяться матері, подружжя.

– Заквітчаємо, дочко, твою хату, мов княгиню до шлюбу. Ми теперички по-батьківському зробимо, а ви тоді як захочете, то по-своєму приберете.

– Воно так і ведеться, що батьки роблять, а діти доробляють.

Пахне в хаті свіжістю, квітами. Йде прибирання.

– Дочко, давай найперше рушника почепимо в тому кутку, що до сходу сонця.

– Оце отуто на покуті?

– Покутя – найсвятіше місце в хаті, бо воно найпершим зустрічає сонце вранці і майже цілий, день з ним.

– Дуже добре, що весь день хата буде світла й тепла, сяятиме красою рушника.

Обидві чіпляють рушники. Потім беруться прикрашати стіни, вікна хрестами з материнки, чебрецю, віночками із деревію та материнки.

– Мамо, чого це, куди не глянь, усе материнка та чебрець?

– А хіба ти сама не відчуваєш, що слово промовляє. Материнка – це ж від матері. Хай же й хата вам буде такою, як мати. Ти ж і пісню про материнку знаєш. Від неї, чебрецю, від деревію в хаті стає затишно і запашно, на душі добре. Від зілля завжди добрий дух у хаті.

 

Дочка впівголоса співає:

 Ой у полі нивка,

 Кругом материнка.

 Там дівчина жито жала

 Гарна чорнобривка…

 Вчиняй, діжо,

 на хліб свіжий!

 

Батько й мати у своїй хаті радяться, що ж його на входини по І звичаю зробити.

– Оце, чоловіче, я діжу наготовила дітям у нову хату. Нам з тобою треба її внести, – каже мати про важливу ритуальну справу.

– Так навіщо вона їм? – сумнівається батько. – Хто там хліб буде пекти? В магазині куплять – ото й уся діжа.

– Е-е-е, не говори, старий. Хата без діжі не може бути. На свята чи на якусь оказію свого хліба, напечуть, а там і гостинців на празники треба. Нашого печива по магазинах нема. Так, що діжа в хаті край потрібна, – переконливо говорить мати.

– Я то й не проти. Звичаю треба дотримуватися. Так нас батьки вчили. Так ми мусимо й дітям передати. Ти ж пам’ятаєш, коли ми вселялися у свою хату, то батько нам ще й вогню занесли, аби ми з теплом були, щоб піч наша добре топилася та смачну їжу варила.

– Ось бач, як воно добре. Діжа в хаті, вогонь у печі – і сім’ю обігріють та нагодують. Таки мудрий предківський звичай!

– Тепер час такий, що хліб у магазині є. Кругом електрика, вода в трубах. Одначе в запасі треба мати піч у хаті, криницю у дворі, свічку чи лампу на випадок, коли струм відключать. Я ще з парубоцтва бритву-самобрийку тримаю. Тоді ніхто тобою не верховодить і ти ні до кого не в претензії.

– Вірно люди про звичай кажуть, що не за нас воно прийшло і не за нас відійде, – доказує мати. – Берімо, чоловіче, діжу. Я ось її вишитим рушником обв’яжу, трохи тіста на дно вкину. А ти бери хліб-сіль на віко, щоб хліб з хати в хату передався.

 Беруть батьки діжу в скатерку і несуть її в хату своїх дітей. У світлиці вони тричі перед ними її піднімають.

– Діжо наша, діжо! Вчиняй сім’ї хліб свіжий на щастя, на здоров’я, на многая літа!

Господар з господинею цілують той хліб, що на вікові, тричі цілуються з батьками, дякуючи їм за таку святу справу.

– Дякуємо вам, батьку, дякуємо вам, мамо, – сердечне кланяється дочка. – Дай, Боже, щоб у нашій хаті довіку був хліб на столі!

 

Батько передає зятю запалену свічку.

– Хай завжди у вашій хаті буде світло і вогонь з печі не вибуває.

– Дякуємо вам, батьку, – так же сердечно кланяється молодий господар. – Хай усе наше життя буде світлим та веселим!

 

Мати бере дочку і зятя і за хустинку тричі за сонцем обводить навколо діжі.

– Обведемо вас, діти, кругом діжі, щоб ви на все життя були дужі!

Після цього змістовного ритуалу дочка речетативно проказує замовляючи молитву:

 З добрим помислом, відчини, Боже, двері,

 З недобрим помислом, зачини, Боже, двері.

 Дай нам, Боже, на життя, на буття,

 На статки, на достатки!

 А ви, вороги і супостати,

 Геть те від нашої хати!

 Щоб вас не було ні нині, ні прісно,

 Ні на віки віків!

 

– Дай, Боже! – кажуть батьки. – Тепер ось що, сину: йди проси людей на входини. Тільки не барися, бо ж нам ще треба вводини зробити, – розпоряджається мати.

– Хіба без цього не можна, – каже на те син. – Ми вже тут трохи побули і кілька ночей ночували.

– Е-е-е, ні, сину! Те не вважається. Будемо робити, як звичай велить: батьки повинні ввести дітей у нову хату, на своє осідя, – утверджує батько право. – Звичай – то найвищий закон. Його порушувати негоже. Так же, матінко?

– Свята правда! – переконливо відказує мати.

Добридень, рідна хато!

Молодий господар йде з хлібом-сіллю запрошувати рідню кревну і названу, усіх тих, хто допомагав споруджувати оселю.

– Просимо вас, люди добрі на хліб, на сіль, на входини!

– Дякуємо, що просите, – відказують чоловіки, жінки. – Обов’язково прийдемо та повітаємо вас у новій оселі.

Коло батьківської хати готується благословенна ритуальна дія – початок вводин. Батько дає зятеві хліб на рушнику.

– Благословляю вас, діти цим хлібом на щасливе життя. Увійдеш, сину, з ним у хату, щоб з ним усе добро зайшло з вами.

Мати обсіває житом молодих поселенців, приказуючи:

–        Щасти вам, діти. Щоб ви гарно жили та добре господарювали!

 

Потім вона бере мережану хустинку, дає її в руки молодим господарям і так веде їх аж до нової хати. Батько йде поруч з хлібом. Прийшовши до хати, мати відкриває двері. З-під поли достає кота, повертає його хвостом у хату і каже:

– Щоб усе нечисте і зле пішло котові під хвіст. Щоб наші діти у своїй хаті добре жили! – мовивши ці слова, вона випускає кота в хату, а по цьому звертається до дітей: – Кланяйтеся, діти, порогам – і сінешньому, і хатньому. Хай через них до вас проходить тільки добре, а назад – щасливі дороги! Щоб вам не було ні збитків, ні податків!

 Батько з хлібом першим переступає поріг, за ним – мати з дітьми. У світлиці усі тричі кланяються:

– Добридень тобі, рідна хато, – вітаються господарі і кладуть свій хліб на стіл.

Діти стають перед батьками і батько їх вітає:

– Будьте здорові, дорогі діти, з цим днем, із своєю рідною оселею! Щоб у новій хаті вам в радості жилося! Щоб ви мали всього – в коморі й на дворі, статків у хаті. Щоб був хліб на столі!

Батько цілує хліб і передає його дітям. Ті цілують його, тричі з батьком, матір’ю чоломкаються. Після цього господар промовляє до хати:

– Хатино-бережино, дай добре життя й обережи мене, моє чадо й моє стадо!

Обсіваєм добром, щастям

 До двору підходять люди: чоловіки з хлібом у рушнику – він на входинах є найосновнішим подарунком-побажанням, жінки з полумисками жита, різними дарунками.

– Добротну хату Станіслав збудував.

– Так це ж цілий терем! Тепер розкішно будуються і ніхто ні в кого не питає за які ти його гроші спорудив.

– Ми колись тільки стіни зводили, щоб було де сім’ї притулитися. А тепер хати будують світлі, просторі.

– Для такої хати в самий гаразд оця пісня буде, – каже котрась із жінок і всі заспівують:

 

Ой красен терем, красен терем!

 Славно його збудували-

 На три стіни кам’янії,

 На четвертую золотую.

 На тій стіні маківочка,

 На маківочці – ластівочка.

 На маківочці – ластівочка,

 Та вивела дітки-лелітки.

 

Перед порогом жінки також співають:

 Коло хати зелененько,

 А й у хаті веселенько,

 Хороми багаті,

 Ще й входини в хаті.

 В хату також заходять з піснею:

 На добридень цьому,

 А хто в цьому дому:

 Старому й малому,

 Богові святому.

 

– Будьте здорові, шановні господарі, із входинами, із своєю хатою, – здоровить чоловік.

Дві жінки з полумисками жита. Вони речитативно проказують:

 

На входини ми йдемо, йдемо,

 Миску жита несемо, несемо.

 Обсіємо щастям, щастям,

 Одвіємо лихо, лихо!..

 

З миски вони обсівають господарів, хату навхрест. Бажають:

– Даруємо по мисці жита, щоб до кінця віку вам було добре житні

– Даруємо миску жита і сніп зілля, щоб у цій хаті справляли весілля! – кажуть вони своє слово побажальне і кладуть миски з житом на стіл в бік покутя.

– Вітаємо вас з новоосіллям! – додає ще одна жінка і простягає букет квітів. – Даруємо вам букет квіток, щоб мали славних діток!

Батьки разом з усіма – господарями, гостями освячують хату, йдучи по всій хаті за сонцем. Батько водою тричі окроплює стіни, вікна, кутки, піч, стіл, лави та все інше, приказує:

– Окропляємо водою святою тальнівською на щастя, на здоров’я, на добре життя!

Мати йде позаду і з полумиска обсіває житом, вслід кажучи:

– На щастя, на здоров’я, на многая літа!

 Освятивши хату, на пошану її і господарям усі співають пісню:

 

Покотився по горі густий дим,

 Збудував господар добрий дім.

 Та високо віконечко прорубав.

 Щоб тудою соловейко залітав.

 Щоб тудою соловейко залітав

 Та й усюю родиноньку звеселяв.

 На многая літа господарям

 

Звідусіль лунають слова привітальні, побажальні:

– Щоб у цій хаті гарно жилося та на добро велося!

– З новою оселею, з новим здоров’ям, з новим щастям!

– Прийміть від мене цілющої води, щоб ваша хата не знала біди!

– Дарую вам кошик квітів, щоб було добре жити! Щоб ваша хата була на добро багата, а ви були красні та прекрасні!

– Поздоровляємо, любі сусіди. Нарешті ви маєте свою хату.

– Дякуємо, вам люди, за добре слово, за пошану. Своя хата, своя правда! – відказує господар словами приказки.

– Спасибі, людоньки. Просимо усіх до столу, – каже господиня. – Садови, чоловіче, людей.

Без пошанування господарів за нього не сядеш. Чоловіки ставлять посеред хати стільця. Жінки застеляють його барвистим рядном. Садовлять господарів. Батько з хлібом на рушнику:

– Візьміть, діти, цей хліб. Хай він укріпляє вас і життя ваше до кінця віку! – каже благословенно батько, даючи господарям хліб.

 Вони сідають на стілець і хліб тримають на своїх руках. Усі гуртом піднімають їх тричі під радісні вигуки. Звучить пісня многая літа:

 

Многая літа, літа многая, літа!

 Многая літа, літа многая, літа!

 Во здравіє нехай проживуть

 Многая літа!

 

Люди звідусіль здоровлять:

– Сонячного злету та дужого зросить!

– Щастя й здоров’я вам у новій хаті!

– Щасливо прожити вам вік у своїй хаті та внуків і правнуків діждатися.

– Відчули власну землю ногами, стелю головою, а стіни руками, тепер будете знати, яка у вас хата.

Господарі припрошують людей до столу на хліб-сіль.

– Будьте здорові у нашій хаті! – здоровить усіх господар.

– Дякуємо, що від щирого серця допомагали нам оселю будувати і на входини прийшли, – вслід за чоловіком каже господиня.

– Пиймо здорові! Воно в нас так: і до праці, і на свято – всі гуртом.

– Вітаю, вас діти, – промовляє мати, – із цим святом, із світлою хатою.

– У новій хаті будьте господарі завзяті! – додає батько. – Трудіться коло землі, матимете хліб на столі.

– Благословляймося по чарці випити та борщу з’їсти, – каже господар.

– Дай Боже! – усі відказують.

– Скуштуймо, яку страву зварила наша піч та який хліб спекла.

– Щоб ви весело, щасливо та в злагоді жили у новій хаті!

Пішла чарка по колу. І за кожною для господарів промовляються побажання:

– Бажаємо, Вам жити, поживати та дітей наживати і людьми їх виростити!

– Так, так, діти – наша радість і підмога. Без них хата, як пустка. В народі кажуть, що хата без дітей, мов світ без людей.

– За ваше здоров’я. Щоб вам добре жилося, щоб всього мали в достатку!

– Випийте, свату, за нашу хату, – припрошує господар.

–        А чого ж, вип’ю і за хату, і за вас, і за тих, хто глину місив та стіни ложив. За щастя в сім’ї, за радість в житті! Будьмо здорові!

– Піднімаю чарку за вас і за ваших сусідів, щоб ви з ними жили в мирі та злагоді.

– Щоб ми пили та не лазили, а нашим ворогам очі повилазили!

 

Ой, свате, свате наш,

 Постав хату коло нас,

 Будем пити та гуляти

 То у тебе, то у нас.

 Йдем до тебе – хліб даси

 Йдеш до мене – хліб неси.

 Ой, свате, свате наш,

 Постав хату коло нас.

 

Пісня охоплює всіх. Лунають і величні, і жартівливі, але обов’язково в них має йтися про хату.

 

Ой так роби, як мій тато,

 Скинув штани та вкрив хату.

 Та сів собі на комині

 З дівчатами знакомими.

 Сяє сонце у віконце

 

– Пане господарю, у вашій хаті так затишно, для душі благодатно. Так і хочеться жити і мабуть місце вдале вибрали?

– Аякже. То все батько старалися. Розкажіть-но, батьку, як ви все те робили.

– Та що вам говорити. Дали оцей наділ дітям, я й став примірятися, де його можна хату поставити. В одному місці якось не так, у другому – також. Третє ніби й підійшло, але щось не влаштовує. Одначе я забив кілочки на величину хати і по чотирьох кутках насипав жита купками. Вранці приходжу, а з північної сторони воно розгребане. Значить, не годиться. Я тоді на кілька метрів нижче змістився. Жита як насипав, то купки незрушені стояли аж до дня. Значить, оце те місце, що для хати самий гаразд.

– Шановні господарі! У вашій хаті я піднімаю чарку, щоб вам було на вік, на здоров’я, а ворогам на безголов’я!

Після цієї гостини починають вшановувати усе те, що є в хаті, аби було для життя сприятливим.

– Пошанували, ми люди добрі, господарів, щастя їм побажали та чогось забудькуватими стали. Ось у нашій хаті піч стоїть, стіни добротні. Оно вікна, двері, пороги. Треба і їм честь віддати.

Починається пошанування хати: люди по черзі до всього піднімають чарку і п’ють, мов до живого.

– П’ємо раз до печі, щоб вона пекла смачні речі. П’ємо вдруге до печі, щоб вона вам гріла добре плечі. П’ємо втрете до печі, щоб рогачі й коцюба не попадали на жінчині плечі. А наші господарі, щоб її шанували та з неї здоров’я мали.

Сквапні жіночки вже й пісню сюди притулили:

 

Ой дим ще не куриться,

 Чогось комин журиться,

 Тетяна пишається,

 Рогачем штурхається.

 

– П’ємо за світле віконце. Щоб через нього нічого з хати не втікало, а тільки прибувало.

– Нехай через віконце заходить сонце, а через пороги йдуть щасливі дороги.

 

А в нашого свата

 З верби, з лози хата,

 Одвірки дубові

 Ще й вікна здорові

 

– Щоб стіни були біленькі, а господарі веселенькі.

– Вшануймо не тільки хату, а й господаря-свата, світлицю й господиню круглолицю. Заспіваймо їм пісню славну.

 

А в нашого свата

 Світлиця – не хата:

 Сволоки дубові,

 Одвірки соснові,

 Стеля золотая –

 Честь йому дорогая.

 

– Хата ваша добра, аж гримить, горілка вогненна, аж пашить. Лишень двері щось скриплять. Треба спершу їм честь віддати, а тоді вже й самому чарку брати.

 Одчиняють чоловіки двері, окропляють завіси, а тоді вже й самі призволяються.

– П’ємо за нові двері, щоб до господаревої жінки не ходили кавалери.

– Піднімаємо чарку за лави, щоб на них ворогів наших не клали.

 

Ой поставив дядько хату,

 Ще й кленові сіни,

 Зробив лави на славу,

 Щоб гостоньки сіли.

 

– Стелю ми вже скропили. Давайте й долівку примочимо.

– Гей, музико, – загукали жінки, – щось ми довго засиділись! Нумо, давайте випробуємо, яка долівка в новій хаті?

 Запальна мелодія козачка закликає в коло. Ширшає воно і, здається, що хата стала ще більшою. Легко пішли в танець жінки, гучно почали вибивати чоловіки. З усіма до танцю стають і господарі.

– Ну й добряча долівка! Аж у п’ятах гуде.

– Ноги на ній так і просяться танцювати.

– Гей, музики, заграйте нашому господареві «Гречаників»…

Гуляють люди. Нову хату звеселяють. Лунають величальні пісні. Співають так, як до нової хати, як на добре життя. Люди радісні, а господарі – найбільше. Всі окрилені цією подією. Усе тут дихає міцним духовним здоров’ям. Є хата, будуть у ній і гості.

 

Приїдь, сестро, коли до мене,

 Будем їсти хліб-сіль в мене.

 Приїдь, сестро, до мене в гості,

 В мене хата на помості.

 Єсть у мене хліб з вишеньками,

 Будем їсти з гостоньками.

 

Хлібом і рушником, словом і піснею, благородством душі своєї звеличують люди оселю, надихають господарів на повносиле і злагідне життя. Вселилася сім’я у нову хату. Щасти ж їй жити в ній та славно господарювати у світі

Автор Вадим Мицик.

Література по українських звичаях. Замовити можна тут:

Українське народознавство.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=109

 

Старовинна магія українців.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=245