Климець Ю. – Купальська обрядовість в Україні
Про вірність селян традиціям своїх предків у збереженні старовинних звичаїв та обрядів свідчить також і донос священика Василя Качуровського із с. Церковиці на Чернігівщині у 1774 р. Цей слуга божий повідомляв, що його прихожани і їх діти кожного року співають веснянки, відправляють якихось русалок, прославляють співом ідола Купала, а напередодні свята Хрестителя Іоанна Предтечі палять по вулицях вогонь з купальними піснями й танцями. Це свято, як пише священик, народ відзначає “с великою осторожностью и почитанием” 16. I хоча він як священнослужитель закликав забути названі народні обряди, лякаючи прихожан гнівом божим, однак не міг нічого вдіяти – селяни міцно трималися своїх предківських звичаїв і говорили: “Се із віку так і не у нас одних, як ділали, так і ділати будем” 17. Про настрої селянських мас, їх опозицію духовенству свідчить насичена колоритним народним гумором інтермедія “Супліка або замисл на попа”, дія якої відбувається теж у другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні. “Супліка” – це своєрідна скарга до архієрея (“хурхурея”) на молодого попа, який не поділяє предківських звичаїв, бореться із забобонами народу, примушує прихожан ходити в церкву й спокутувати гріхи. Тому невдоволена громада звертається до дяка з таким проханням:
– Візьми лиш каламар і перо та напиши круто, Щоб наділи на нашого попа залізнеє путо… Ой пиши, пане дяче, що не велів челяді колядувати, На вулицю ходити і на Купайла через огонь скакати, Об клечини заказав вінців робити І в тих вночі на воду до річки носити. Не вольно вже парубкам з дівчатами гуляти, По чім же вони будуть молодість свою знати? А празників наказав стільки-що, може, з півкопи буде, І щоб кожного свята ходили до церкви люди. А коли ж, пане-свате, будемо робити, Як станемо щосвята до церкви ходити?
