Як фальшувався головний державний літопис “Повість минулих літ” Нестора-літописця (частина 1).

12.06.2022 Sribnovit літопис

«Повість временних літ», також «Повість врем’яних літ», «По́вість мину́лих літ» — літописне зведення, складене в Києві в XI — на початку XII століття ченцем Нестором та іншими літописцями, яке лягло в основу всього наступного руського літописання. Одна з найдавніших літературних пам’яток в історії України, найдавніша велика літописна пам’ятка української мови.

«Повість минулих літ» — перша в Київській Руси пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Руси, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

За зразками «Повісті минулих літ» склалися Київський (про події XII ст.) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом Руським» — великою книгою про події часів Київської Руси у світовому контексті до XIII століття.

“Повість врем’яних літ з богом починаєм. Отче благослови. Повість врем’яних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідси пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю”

16 квітня 1113 року в Києві помер Святополк Ізяславич. Невдоволені економічною політикою Святополка (потурання лихварям, спекуляції сіллю його урядовцями), городяни піднялися на повстання. Міське віче, що зібралося у Софійському соборі, закликало Володимира Мономаха на престол. Проте він відмовився, можливо, тому, що були ще живі старші від нього в роду Ярославичів — Олег Святославич і Давид Святославич. Повстання не вщухало, загрожуючи князівській владі, тому Володимир зрештою прийняв друге запрошення і став Великим Князем Київським. Тоді йому виповнилося 60 років. Зміна монархічної династії в Київський Руси за престижними інтересами князівської сім’ї Мономаха мала бути представлена в історії, як початок слов’янської руської державності Великого Київського Князя Володимира Мономаха – засновника князівської гілки Мономаховичів, тезоіменитих нащадків. Для цього була допущена фальсифікація початкового літопису Нестора-літописця, який вже помер в 1114 р. За наказом Володимира оригінал “Повісті минулих літ” в 1116 р. з Феодосієвого Печерського монастиря був перенесений до Видубицького Свято-Михайлівського монастиря. Ігумен монастиря Сильвестр, який за доручення Володимира почав редагування літопису і вніс до тексту певні зміни, зокрема применшив історичну вагу київського князя Святополка, натомість виділивши історичну Володимира постать. Цей варіант тексту «Повісті минулих літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав чернець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список назвали Лаврентіївським, вже без імені автора Нестора, в якому героічна епоха руської державності раннього середньовіччя була викреслена з історії східних слов’ян. Але в 1118 р. один з ченців Видубицького монастиря створив список, що призначався для Мстислава, сина Володимира Мономаха. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі і віднайдено на Волині, звідси й походить назва — Іпатський список. Саме цей список зберіг ім’я основного упорядника «Повісті минулих літ» — Нестора. Несторів літопис за Іпатським, також зміненим, списком, на відміну від Лаврентіївського списку, має виразне українське походження; зразки української фразеології, української орфоепії, а також української лексики. Більшість діалогів в Іпатському списку передана фактично давньоукраїнською мовою. На жаль, оригінал “Повісті минулих літ” Нестора-літописця до нас не дійшов.

Так в основному джерелі історії Київської Руси, головному державному літопису “Повість минулих літ”, який до нас дійшов в переписаних списках – в Іпатському і Лаврентіївському, утворення Київської Руси – середньовічної Руської держави та її назву Нестор пов’язує з нібито запрошенням на князювання в 862 р. до новгородських слов’ян норманських варягів. Однако дослідження останніх років дають змогу виявити в цій частині літопису підробку і фальсифікацію. При читанні історичного документа насамперед кидається у вічі відсутність логічного зв’язку і послідовності у викладі подій. З тексту літопису видно, що Нестору добре були відомі історичні події, які відбувалися на Руси та її периферії, починаючи з V ст. Він розповідає про прихід болгар на Балкани і аварів на Дунай, про війни аварів з Візантією і слов’янами, про посольство князя Кия в Константинополь, про будівництво Київського городища. Якщо літописцю відомі такі далекі від нього події, то безсумніву, що він добре був обізнаний про більш пізні події, зокрема про князювання династії Кия в Полянський землі та її останніх князів Діра і Аскольда, про існування першої слов’янської держави до появи варягів в 862 р. Принагідно зауважимо, що писемні згадки з інших джерел засвідчують, в 859- 862 р.р. новгородці, вкрай замучені гнобленням і поборами зайд, жорстоко прогнали норманів. На жаль. розповідь про ці події була вилучена з тексту за велінням Володимира Мономаха і замінена оповіданням про запрошення варягів на князювання в Новгородську землю, тобто він документально започаткував вітчизняну норманську версію утворення Київською Руси, яку століттями розвинули і підтримують давні і сучасні норманісти. В той же час, усі скандинавські хроніки і саги ІХ -ХІ ст. мовчать про міфічне запрошення норманів на князювання на Русь. Як би така подія, справді, відбулася, це стало би епохальним явищем скандинавської історії. Але редакторам літопису треба було пояснити звідки взялася столиця, Полянської Руси, тому про Кия залишили спогад. Про останніх київських князів Діра і Аскольда створена видимість, що це приблудні правителі, які захопили владу в Києві до приходу Олега, взагалі. були родичами норманів. Антська столиця полян Київ зображений глухим закутком, що нагадував жалюгідне поселення. Начебто після смерті Кия більше трьох століть тут не було ніякої влади.

Фальсифікацію “Повісті минулих літ” виявив арабський історик аль-Масуді, який жив на два століття раніше Нестора. Він у своїй книзі подає відомості про економічне становище Полянської Руси в часи правління князя Діра – “Першим серед слов’янських царів є цар Діра, йому належать великі міста і багато населенних країн: мусульманські купці прибувають до столиці держави з різними товарами”. А ось повідомлення з іншого джерела того часу – “Київ – найближче місто русів до країни іслама, місто благодатне, де перебувають царі. Відтиля вивозять різноманітне хутро і дорогі мечі”. Невже тоді ” данники хозарів”, які платили данину мечами, і в 839 р. з посольством відвідали імператора Феофіла з місією дружби, треба думати, без дозволу хозарського кагана. були такі бідні і немічні. Через п’ять років флотілія русів нападає на узбережжя Іспанії і спустошує ряд провінцій, якими володіли араби. Руси захопили місто Севілью – столицю Андалузії. А чи не свідчить про воєнну могутність Полянської Руси два походи русів на Константинополь в 852 і 866 роках, останній з яких очолював князь Аскольд?

Таким чином, можна зробити висновок, що ніякої Руси в Скандинавії не було. Єтнонім “Русь” ,аж ніяк, не походить від фінського “Руотсі”- шведських веслярів. Русь з’явилась на слов’янських землях набагато раніше. Олег, прибувши до Києва в 879 р., застав тут давню державу русів. Гіпотеза про скандинавське походження Руси з головного державного літопису, в світлі наведених історичних відомостей втрачає під собою всякий грунт.

Автор: Oleg Karelin