Той, хто знає ворога й себе, ніколи не програє війни…

“Той, хто знає ворога й себе, ніколи не програє війни;
Хто не знає ворога, але знає себе, інколи виграє, а інколи програє;
Той, хто не знає ні себе, ні ворога, програє кожну баталію” Сунь-дзи «Мистецтво війни».
***
Путін заявив, що наслідує Петра I і “повертає території” Росії…
«Судячи зі всього, на нашу долю також випало повертати та закріплювати. Якщо виходити з того, що базові цінності складають основу нашого існування, ми, безумовно, досягнемо успіху у вирішенні завдань, які перед нами стоять»,
– із самовдоволеною посмішкою таку маніакальну думку він озвучив на зустрічі з молодими підприємцями.
Недооцінювати ворога не можна.
“Осел, навантажений золотом, візьме будь-яку фортецю” слова царя Пилипа II, батька Олександра Македонського очевидно добре засвоїв путін. Він не задумуючись, й цинічно застосує коли це можливо меч, що ж не можна завоювати мечем, намагається купити за тридцять срібняків. Адже “легше купити директора завода ніж весь завод”. Цим принципом московія користуються повсемістно не тільки у нас (мери, інші чиновники, військові і т.д), а і по всій Європі (Німеччина, Франція, Угорщина, Ватикан, Сербія…)!
А для нас.
“Не можна домовлятись про мир з тими хто прийшов тебе вбивати “ Голда Меєр.
Вражає лицемірство московитських фашистів, які розв’язавши війну, тепер «бідкаються» про життя людей, зруйновані міста і села, «переймаються» стражданнями і поневіряннями мільйонів українців, що потерпіли від жорстокості та/або опинились у вимушеному вигнанні, «турбуються» за долю дітей, які ще не бачили мирного життя…
Найкраще про таке лицемірство колись сказав Авраам Лінкольн: “Лицемір мені нагадує людину, яка убивши батьків, просить суд про поблажливість на тій підставі, що вона сирота”.
Чому таке стало можливо в XXI столітті?
Історія повторюється. Коли світ потурає агресору, який тільки набирає сил, коли кожна країна вважає, що це обмине її, диктатор п’яніє й дуріє від безкарності.
Ілюзія “моя хата скраю” насправді ніколи “не проходила”, а в сучасному, наскільки взаємопов’язаному та взаємозалежному світі тим більше…
Путін знає, що історію пишуть переможці, переможців не судять…
От тільки, переможцем він не буде, неможливо перемогти свободолюбивий народ, який воює за свою землю…
***
В історію кривавий диктатор сучасності ввійде під іменем, отриманим ним у приспіці, яку вигадали в стосунку до нього й уперше виконали вболівальники футбольного клубу «Металіст» у Харкові 30 березня 2014 року на спільному марші з фанами «Шахтаря».
Сам же Путін, вважаючий себе візіонером – практиком, сп’янівший від безмежної влади, маніакально шукає вже створену кимось модель, щоб керуватися нею.
Олександр Македонський ішов за прикладом літературних героїв Ахілла і Геракла, Гітлер запозичив ідею надлюдини у Ніцше. Загалом, візіонеру-практику потрібен хоч якийсь сценарій.
Журнал Newsweek в 2014 році опублікував статтю британського журналіста Бена Джуда, під заголовком “При дворі Путіна – погляд за куліси: особисті звички сучасного диктатора”.
Ця стаття стала результатом трьох із гаком років збору інформації для книги “Тендітна імперія: як Росія полюбила і розлюбила Володимира Путіна” (Fragile Empire: How Russia Fell in and Out of Love with Vladimir Putin / Yale). Автор збирав свій матеріал, спілкуючись з дипломатами, олігархами та іншими наближеними кремлівського правителя.
З публікації в “Ньюзвік” ми маємо уривчасті відомості про книжкову полицю кремлівського вождя.
Найінформативнішим про думки диктатора мабуть є художній твір, який називається “Третя імперія” Міхаіла Юр’єва, і являє утопічну картину наддержави, відтвореної на базі Московського царства.
Отже, майбутнє. 2053 рік.
Світ, згідно з баченням автора, розділений між чотирма величезними наддержавами: Російською Імперією, Американської Федерацією, Ісламським Халіфатом і Піднебесною.
Книга видана в 2006 році, в тому самому році, коли терористична організація ІГІЛ, (згодом назвала себе “Ісламським халіфатом”) якраз формувала своє ядро.
Халіфатом ця організація почала іменувати себе тільки влітку 2014 року, якраз в розпал першої хвилі російської інтервенції на сході України.
Цікаво, як в книзі, яка стане для Путіна настільною, описуються майбутні події в Україні.
Приводом до російської агресії автор книги, виданої в 2006 році, назвав парламентську кризу в Україні, після якої 80 тисяч російських “добровольців” зайняли її східні землі і дійшли до західних кордонів, в результаті чого “місто Львів припинив своє існування”.
Перша ж внутрішньополітична російська реформа, яку описує автор улюбленої утопії Путіна – вигнання олігархів.
“Чиста ніч”, – так це називається в книзі – момент, коли будуть заарештовані близько 150 великих державних чиновників, діючих і колишніх; притому серед них було багато людей з найближчого оточення президента і “неросійських за національністю”, а також олігархів. Останні будуть остаточно вигнані з країни, а весь приватний великий бізнес – націоналізований.
Попереду – офіційний поділ нової Росії на стани, де право голосу мають лише стан опричників, вони ж і тільки вони є в Новій Росії носіями виборчого права…