ВБИВЧА БУКВАЛЬНА НЕБУКВАЛЬНІСЬ.

28.09.2021 Sribnovit ідеологія. релігія, роздуми

– Так, я люблю ворогів! – запевнив мене нещодавно один гарний набагато молодший від мене, мужчина і продовжував: – Вони мене так, бува, дістають, але я намагаюся не звертати на них уваги і не відповідати тим же.

– Так це ж не вороги, а просто прикрі люди, неприятелі. Намагання не звертати на них уваги, не діставати їх взаємно – це не є любов, це звичайне стримування чи терпець, який може й увірватися. А ось ворог – це той, хто може спалити твою хату, зґвалтувати твою доньку, убити твою матір. Ти зможеш цього ворога любити? Тільки не лукав і хоча б у цей момент не бреши собі, мені і Богу.

– Емммм… Я постараюся його не ненавидіти.

– Ти, мабуть, не вник у запитання, бо таке страшно навіть уявити. В таких випадках ти не те, що зненавидиш ворога – ти озвірієш! І це буде правильно. Бо це природно. Ненависть таке ж природне почуття, як і любов. Тому, треба любити те, що заслуговує любові і ненавидіти те, що заслуговує ненависті. Це буденна життєва істина. І земна, а не стягнута з біблійної «небесної тверді» та заверчена страхом в уми довірливих людей.

Розмова наша ще якийсь час тривала на тему біблійних подій, що трохи проти шерсті було моєму співрозмовнику і нарешті я почула уже сподіване, штампове:

– Знаєте, Марія, Святе Письмо далеко не одразу і далеко не всім відкривається.

– Чому?

– Ну, на це треба заслужити непохитною вірою.

– Але ж сама Біблія заявляє, що Бог все робить для того, щоб навернути саме невірних та грішників! Писання найперше для них, якщо по-правді. Тому воно найперше має відкриватися якраз без наявності віри, що логічно.

– Ииии… Та так, алееее….

– Але що? Добре, перейдемо на твій лад: твоя віра непохитна?

– Думаю, що так.

– Більша, як гірчичне зернятко?

– Що?… Аааа… нуууу, ги-ги…

– Бачу здогадався. А чого посміхаєшся? Можеш запросто пересувати гори? Випити без шкоди отруту? Оздоровлювати хворих? У мене ось мозоль від натягування полотна на раму, так болить, ану торкнися та оздоров мені палець вірою, як це гарантував віруючим у нього Ісус.

Мій співбесідник гигикав, акав, икав, словом – викручувавя, як вуж на пательні, але наш час для спілкування закінчився.

Проте, в кінці дня релігійна тема знову взяла мене в обороти. Довелося розмовляти ще з одним чоловіком, якому вже за 60-ть. Під час бесіди я задала йому питання:

– Чи відкрилося вам Святе Письмо по-справжньому, бо кажуть – це треба заслужити непохитною вірою? Ваша віра, надіюся, непохитна?

– Так, я непохитно вірю в Бога і читаю Біблію. Правда читати її не просто, але я молюся і думаю мені Бог допоможе зрозуміти, бо не все там буквально.

– Тоді дайте мені відповідь на такі питання: який сенс Богу відкривати своє Писання тим, хто й без цього має непохитну віру? І чому писане Боже слово не є універсальним і зрозумілим для всіх, щоб люди не плуталися і не мали підстав трактувати Боже слово по-різному, що призводить до взаємонепорозумінь, поділу та до заснування різних релігійних течій і навіть до воєн?

– Нуууу… Шляхи Господні несповідимі. Нікому не дано осягнути Божого промислу.

– Без образ, але ви відповідаєте мені завченими штампами, а не аргументами, добутими з власної голови. Тоді для кого і навіщо взагалі він промишляє? Біблія теж з його промислу і якщо її не дано нікому осягнути, то на якого милого і кому вона здалася?

– Ви страшно грішите такими словами, Маріє.

Знаєте, все значно простіше. Я присвятила Біблії 2 роки свого творчого життя і уважно не лише прочитала, а й проаналізувала прочитане. І там нема нічого такого, що могло б не відкритися будь-якій освіченій і мислячій людині. Основні біблійні події абсолютно буквальні і зрозумілі і про цю буквальність наголошує сама Біблія. З них не випливає жодного сенсу щось приховувати від тих, кого Бог запланував відправити як у рай, так у пекло. Наприклад, Бог світ, людину, флору і фауну творив чи це неправда, бо буквально розуміти не треба?

– Треба! Звісно – творив.

– Добре. Лише шкода, що тоді ще не було науки земної, яка б навчила Бога біології, астрономії і багато іншому, бо Бог тоді не мав поняття про фотосинтез і створив спочатку рослинність, а сонце аж опісля. Мало того, Бог творив ще й «небесну твердь», за якою бурлять великі води і до якої він причепив світила над землею, бо не мав поняття, що небеса не можуть бути твердими, бо там має все рухатися, крутитися, утворюватися, вибухати, ширитися, а не купатися в якихось великих водах. Не знав також, що далеко не все, що в небесах світить є світилами, бо лише відбиває стороннє світло. А далі взагалі зганьбився, бо створивши Адама, шукав між тваринами йому пару. Забув, коли творив, як та вся твар безсловесна виглядає, передивився її знову і побачив, що нема Адамові пари ні серед корів, ні серед овець, ні серед кіз… Тоді видер з Адама ребро і взявся ліпити щось безподобне. Отак і з’явилася на світ божий жінка.

– Боже! Марія!

– Нє, ще не Марія. Єва!

– Та я знаю! Я вас опам’ятовую!

– А що таке? Ви ж погодилися, що вся божа творчість була буквальною! Я від букви не відступила ніде. Можете перевірити. Божу творчість, між іншим, дослідив навіть наш геній Іван Франко у своїй праці «Сотворення світа», тираж якої церква підступно викупила і знищила. То скажіть, Адаму і Єві буквально був даний вибір – їсти або не їсти з дерева пізнання добра і зла чи ні?

-Так.

– А, може, то була заборона?

– Ні, Бог нічого не забороняє. Бог завжди дає людині вибір.

– Добре. Значить, люди, яких Бог створив допитливими і цікавими зробили даний їм вибір і до всього ще й спокушені змієм, вкусили плоду з дерева пізнання. Звідки взявся гріх, якщо заборони не було, а був лише вибір? Якщо вибір дають, то за що кара?

– Ну вони ж були досконалими і розумними і бачили, що Бог не хоче, щоб вони робили вибір, який веде до смерті і страждань. Якби вони не їли із того дерева, то жили б щасливо і вічно.

– Серйозно? А звідки вони мали знати що таке смерть і страждання, щоб цього боятися?

– Вони повинні були вірити Богу.

– Виходить – вони не були досконалими, якщо не довіряли Богу. Бог явно щось напартачив при створенні їхніх мізків?

– Неправда! Їх просто диявол спокусив.

– Що ж то був за рай, в якому з божої волі жила нечиста сила?

– Еммм… Чому з божої…

– Бо Бог не скинув Люципера з небес в якусь чорну космічну діру (теж не знав тоді, що такі існують?), а вцілив ним прямісінько в рай! Ви б, як батько, наприклад, поселили маніяка в будинок, де мешкають Ваші діти? Вдруге нині задаю це питання.

– Еммммм… Я – ні… Але Бог… Він, ииии…

– Бог саме так і поступив, крутіть-не-вертіть. Виглядає, що дуже хотів людської крові.

– Не думаю…

– А варто. Бо божі прокльони для людей здійснилися: вони тяжко працюють, тяжко народжують, тяжко вмирають. А ось з диявола досі жодна волосина не впала. На череві, він не повзає, пороху не їсть, як запевняв у прокляттях Бог, а собі невидимо літає, кайфує, нашіптує людям щось погане і харчується їхніми душами. Все буквально. Як і те, що Бог собі організував свій обраний народ ізраїльський; особисто його навчав, як жити, яку кількість, яких тварин та за які гріхи щодня вбивати для пожертви; за що людей каменувати; як, коли і на кого нападати, вбивати, ґвалтувати, грабувати після його ж заповідей: «не вбивай», «не кради».

– Ну в ті часи просто були такі закони і звичаї. А грішні народи треба було нищити, бо вони не вірили в Бога!

– Стоп. Чимало з тих народів, яких Бог посилав нищити, просто не знали про існування якогось ізраїльського Бога. Вони мали власні вірування, власних Богів і культуру. Їм, принаймні, треба було повідомити, що існує якийсь один і дуже «мстивий та заздрісний» Бог Ізраїля, як він сам себе називає. Але Бог не зважав, а велів своєму підопічному народу нападати і «не залишати нічого живим, що дише», навіть тварин! І якщо в ті часи побутували дикі закони, пожертви (цілопалення), каменування, то Бог, який напряму контактував зі своїм народом, якраз цьому навчав, замість навчити іншого, гуманнішого ставлення і до людей і тварин, яке б у всі часи, аж до сьогодні, сприймалося позитивно, а не шокувало.

– Хто ми такі, щоб розуміти самого Бога? Та й з часом він все таки прислав Ісуса з іншою наукою.

– Гммм… Так, спочатку в Бога по-людськи не вийшло. Вирішив поправити старе іншою наукою, але в рази підступнішою.

– Чому підступнішою? Ісусова наука побудована на суцільній любові!

– Ага, особливо на любові до ворогів, які приходять нас нищити і грабувати. З любов’ю паскудам усе прощати, щоб і нам таке прощалося. З любов’ю їм щоку для биття підставляти. З любов’ю злому не противитися, хай зло розростається хоч до небес. Добровільно віддавати все, хто і що у вас попросить, не зважаючи чи це нероба, чи аферист, чи ще якийсь покидьок. З любов’ю про завтрашній день не дбати, а покладатися лише на Бога, який навіть не знає, як пташині в природі ведеться, і заявляє, що він її годує. Який не бажає приймати до свого царства тих, хто за плугом ходить. Який не знає, що сіль не звітрюється, що гірчичне зерня не є найменшим у світі серед насіння, що красиве пелюстя лілеї є її голим тілом, а не одягом, що людину не врятує віра, якщо вона вип’є отруту, що гори вона також при найменшій вірі совати не зможе і т.і. Чи Ісусова наука також не буквальна?

– Нууу… Може й не буквальна, Ісус же вчив нас притчами…

– Я навела Ісусову науку не з притч, а з проповідей.

– Так, але напевно краще в неї так сильно не занурюватися, а просто знати, що Бог милосердний, вірити і молитися.

– Проте, боже «милосердя» таки затягує в занурення. Згадаймо, наприклад, про визволення євреїв з такзваного рабства, перед тим зробивши серце фараона затятим, щоб той не погоджувався їх відпускати. І все для того, щоб милосердно знищити кожного первородного від людей і (увага!) тварин в єгипетському народі.

– Чому з такзваного?..

– А де ви бачили рабів, які б перевершили в числі і силі народ місцевий і вийшли з рабства до зубів озброєною армією, якій народ єгипетський нібито добровільно з якогось дива віддав (навіки позичив) все, що мав найцінніше: одяг, посуд, золото, срібло і т.і.?

– Не знаю… Треба вивчати…

– Вчені вас випередили і вивчили. Розкопки показали, що періоду масового проживання євреїв в Єгипті, взагалі не було. А потоп, по-вашому, буквально був? Ной ковчег будував? Райдугу Бог на примирення з людьми на небесах простяг, нанюхавшись принесених у жертву порятованих тварин, пообіцявши більше не топити людей і все решта? І з праведної сім’ї Ноя грішні люди буквально знову розплодилися?

– Таааа… так.

– Що там ще суттєвого і буквального… Ага, як мови різні утворилися на світі. Люди вежу вавилонську будували? Бог їм язики поплутав, щоб не могли порозумітися?

– Будували, поплутав, аякже!

– На, маєш! Бог знову не знав, що на певній висоті закінчується повітря і люди не могли б добудувати вежу до божої «небесної тверді», бо позадихалися б.

– Знаєте, Марія, я мушу над цим всім подумати спочатку.

– Страшно?

-Так.

– Хтось і не від нині дуже старається, щоб нами керувало не здорове мислення, а саме страх. Думайте. Не бійтеся. Я ж уже не боюся і від цього така приємність на душі! І небесна твердь на мене не падає. А як і впаде щось тверде з небес, то не з божої волі, а з волі випадку і розбирати, хто віруючий, а хто ні, точно не буде.

– Але навіть якщо відкинути страх, то який сенс жити, коли не вірити в Бога.

– Чи легко вбити муху?

– Що?

– Те що чуєте.

– Ну, не легко, але до чого тут муха?

– Який сенс жити мусі, в якої замість мозку кілька нервових вузлів і яка точно не вірить в Бога, зате дуже чутливо боронить своє життя?

– Ну нічого собі запитаннячко!

– Це запитаннячко чітко показує, що сенс жити є в самому житті. Мабуть нічого кращого у Всесвіті, ніж життя, немає. А якщо воно ще й здатне еволюціонувати в інтелект та свідомість – то взагалі казка. А ще якщо усвідомити, що воно неповторне і не відноситися до нього так недбало, як багато хто це робить, бо, мовляв, ми тут в гостях, а десь там чекає нас вічність, особливо рай із воскреслими роботами, які не відчуватимуть «болю, печалі і зітхання», що справді страшно, то на землі було б набагато більше добра і шани до всього і всіх довкола. Зрештою, можна намацати в собі Бога, який Совістю називається і в нього вірити. А то про нього часто геть забувають, коли моляться до біблійного.

– Гмммм… Від почутого в мене голова обертом. Буду думати.

– Ну то щасливо вам.

– Бувайте. Ще поговоримо.

Автор: