Переглянуло: 91

Не забуваймо хто ми, звідки й зворотний шлях додому…


“Я зрозумів, що весь світ хоче жити в горах, не розуміючи, що справжнє щастя в тому, як ми піднімаємося в гору!” Габріель Гарсія Маркес.
****************************************
Дорога на вершину… Просто відчуваєш сніг, землю і каміння під ногами, напругу тіла, вдихаєш гірське повітря, п’єш перед самою вершиною з джерела, яке дає силу одному з потічків, які народжують гірські ріки, намагаєшся охопити поглядом те, що охопити неможливо… А піднявшись на вершину назустріч вітру і хмарам, зустрічаєш щось нове в собі, а може просто забуте… І не розумієш, чи це ти підкорив вершину, чи то вона просто відкрила тобі краплинку вікової мудрості, підкоряючи собі… Не як раба, а як кохана жінка відкриваючи для наповнення любов’ю Серце – місце всередині тебе, де Ти залишаєшся Тим, ким прийшов на Землю, бо воно не підвладне земному досвіду, бо в ньому Ти, знаючий вічність, рідний цій вершині…
Розумієш, що ти постоїш кілька хвилин на вершині, а далі, за годину, вітер зітре твої сліди на ній… Щось незрозуміле защемить в грудях… Та все ж…, в цей парадоксальний момент відчуваєш, що внутрішньої свободи і прийняття стало трохи більше…
****************************************
У своїй книзі «Нова Земля» Екхарт Толле пише: «Ніжні пахучі створення, які ми називаємо квітами, грають ключову роль в еволюції свідомості людей. Споглядання краси квітки може хоча б ненадовго пробудити людей до того, щоб бачити і ту красу, яка є основою їх власної потаємної суті, бачити свою справжню природу. Перший акт впізнавання краси був одним з найзначніших подій в еволюції людської свідомості. Почуття радості і любові має внутрішній зв’язок з цим впізнавання. Ми ще навіть не встигли до кінця цього зрозуміти, а квіти вже стали для нас формою вираження того, що є в нас самих, – формою вираження найбільш піднесеного і потаємного».
****************************************
Колись люди вірили, що всі річки і вершини, мають душу, у кожної є своє ім’я. Гірські пагорби є воїнами з легенд, їх дружинами і дітьми… Ще, гірська місцевість населена річковими, лісовими та гірськими духами…
Той далекий і близький Дух предків, який відчуває кожна людина, який так нас притягує…
Тут вчергове відчуваєш і розумієш в чому дух, сила, міць, свобода і мудрість нашого народу, його неподільний і гармонійний зв’язок з природою, до якої наш народ завжди звертався і звертається за допомогою з давніх давен…, а природа обов’язково йому допомагає…
У філософсько – езотеричних джерелах згадується найдавніша мова Землі під назвою «Сензар». Походження цієї мови є таємницею. Спочатку, та й надалі, сензарска мова була виключно психоенергетичною мовою, в основі якої передача думок і емоцій у формі енергетичних імпульсів, тобто ця мова зрозуміла всім живим формам Всесвіту. За її допомогою можна спілкуватися з рослинами, квітами, тваринами, з річкою та лісом, з полем і горами, з хмарами і зірками, з вітром, дощем і водою…
Мабуть можна припустити, що кожна дитина від народження до чотирьох-п’яти років володіє в тій чи іншій мірі сензарскою мовою…
«Еволюція земного життя в цілому є тривалий процес початкової матеріалізації духу і подальшої дематеріалізації всіх фізичних тіл» Е. П. Блаватська. Люди нинішньої цивілізації (п’ятої раси) в масі своїй не розуміють енергію думки без спеціального її носія – звукового або зорового знака. І похоже…, чим далі, потрібно буде придумувати нову мову, так як чим далі, тим менше ми починаємо розуміти один одного, якщо не почуємо природи, й не знайдемо зворотний шлях додому…
****************************************
“Багато років тому антрополог Маргарет Мід запитала студентів, що вони вважають першою ознакою цивілізації. Студенти очікували, що Мід розповість про риболовні гачки, глиняні горщики або оброблені камені.
Але ні. Мід сказала, що першою ознакою цивілізації в стародавній культурі є стегнова кістка, яка була зламана, а потім зрослася.
Мід пояснила, що якщо жива істота в царстві тварин ламає лапу, то вона помирає. Зі зламаною лапою воно не може втекти від небезпеки, дістатися до річки, щоб напитися або полювати за їжею. Вона стає здобиччю для хижаків, оскільки кістка зростається досить довго.
Стегнова кістка, яка була зламана, а потім зрослася – це доказ того, що хтось витратив час, щоб залишитися з тим, хто отримав це ушкодження, перев’язав рани, переніс людину в безпечне місце і охороняв її, поки та не відновилася. Допомагати іншій людині під час важкого періоду – це той вчинок, з якого починається цивілізація, – сказала Мід.”

NikTernik

NikTernik

×
Завітайте в наш магазин!