Минуло вже більше тисячі років по хрищенню. Християнство роздрібнилося на секти, які відносяться вороже одна до другої, розділюючи між собою Український Народ. В Народі постійно живе ворожнеча й роздор, що допомагає ворогам тримати Український Народ в рабстві, бо він сам себе поборює.
На сьогоднішній день ми виразно бачимо, що християнство мирним шляхом ніколи не згодиться віддати своїх панівних позицій в Українській Державі. Більше того, ніякими Конституціями, Законами і Рішеннями ми не зможемо вгамувати агресивне християнство, яке ховає під овечою шкурою своє вовче нутро. На сьогоднішній день християнство — всі ці архієреї, монахи, проповідники, — ігноруючи Конституцію (ст. 35) і всі Закони й Постанови агресивно займає всі ключові позиції в нашому суспільстві, служачи під прикриттям Христа різним ворогам Українства. Особливо старанно служить окупанту християнство Московського патріархату, яке практично є структурою ФСБ.

Питання релігії не може обминати жодна Організація, яка ставить собі за мету розвиток і розцвіт Української Нації.  Бо, питання релігії — питання світогляду!
Ця проблема не нова, з нею вже стикалася ОУН, ще на початках минулого століття. Хоч на той час християнству ще не було ніякої альтернативи, Конгрес Українських Націоналістів вже на Великому Зборі в програмних документах приклав максимальні зусилля, щоб «відхреститися» від християнства.

Постанова Великого Збору Організації Українських Націоналістів, що відбувся в днях від 28-го січня до 3-го лютого 1929 року.

В розділі VIII даної постанови, який стосується релігійної політики, містить такі положення:
1. Вважаючи релігійне почуття внутрішньою справою людської особи, Українська держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісти.
2. Приймаючи засадничо відділення церкви від держави, влада — задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями — співпрацюватиме з українським духовенством різних культів у справах морального виховання Нації.
3. В школу буде допущена наука релігійних культів, що не будуть проявляти денаціоналізуючих тенденцій.
4. Українська Держава буде сприяти розвиткові Української Національної Церкви, незалежної від чужоземних патріярхів, та Українізації релігійних культів, що будуть діяти в Україні.

Минуло двадцять літ після Збору і Закордонний Провід Української Головної Визвольної Ради, очолюваний «отцем» Іваном Гриньохом, почав «перелицьовувати» рішення Великого Збору, активно християнізуючи Революційну Боротьбу Українського Народу. На ці спроби Степан Бандера видав свою заяву:
“Коли отець Іван Гриньох під іменем ЗП УГВР окреслює позиції Визвольно-Революційного Руху в питаннях ставлення до релігії, то це є явне фальшування правди. Католицький священик з докторатом, як голова ЗП УГВР, напевне вміє розрізнити між тезою про ненав’язування Руху з якоюсь філософською доктриною (чи системою) і його засадничими ідеологічними позиціями у відношенні до релігії. Окреслення Українського Визвольного Руху як не-антихристиянського — означає повну БАЙДУЖІСТЬ цього руху до християнізму. Так само можна б твердити, що він не є антимусульманським…» (Степан Бандера «Перспективи Української Революції»).
Щоб бути послідовним у цьому питанні і не переривати традицій Визвольної Боротьби Українського Народу, у Статуті Організації, яка хоче відстояти Українську Україну обов’язково має бути чітко окреслене релігійне питання. Тож, питання «Релїґія»:
N. Релігійна політика
N. 1. Християнство, як інтернаціональна реляція, є силою деконструктивною і ворожою Українству.
N. 2. У всіх світоглядних питаннях діяльність Організації взорується на Рідну Українську Національну Віру.

© Микола Міхновський.