Діалог із землячкою-тезкою:

– Маша, – (ми, Марії, вихідці з совка, будемо Машами поміж собою до смерти), – бачу на твоїй сторінці в фейсбуці щось страшне: ти наче перестала вірити в Бога… Що сталося?

– Та нічого такого. Просто не бачила від Бога жодної реакції ні на мої молитви, ні на мамині і не лише… А потім прочитала Біблію і все – я нетеїст.

– Хто-хто?

– Нетеїст. Називаю себе так, бо звичне – «атеїст», спаскуджене совітами.

– Маша, реакція від Бога є! В Бога ж наші руки! Він безтілесний всемогутній Дух, який лише надихає і вчить. А ми вже вибираємо – слухати його чи робити по-своєму.

– Гмм, безтілесний… Чим же він тоді глину місив, чоловіка ліпив на свою подобу? А потім у ту подобу свого Духа вдув? Та й Біблія не раз його десницю згадує. І трон згадує, на якому Бог мусить чимось сидіти…

– Йой, Божечку… На все це може відповісти хіба священик. А я думаю, що Бог своїми руками працює на небі, а на землі – нашими. Якщо не збулося прошене в молитвах, то ти сама винна, що робила щось не так.

– Вибач, якщо зроблю тобі боляче, але твоя сім’я завжди була дуже побожною…

– Нууу?..

– Проте, твій батько, як і моя мама, помер від раку ще в доста молодому віці. Вони обоє були добрими, щиро віруючими людьми. Ви за батькове одужання, як і я тоді за мамине, безперечно, дуже щиро благали Бога в молитвах. І батько за себе просив, і моя мама, яка за все своє життя без молитви ні з’їла, ні лягла, ні встала… І що?

– Певно, – сумно мовила моя візаві, – наші предки дуже нагрішили. А ми за них мусимо розплачуватися і…

– Стоп! Для грішників Бог уготував страшний суд і пекло. Отже, за свої гріхи вони самі поплатяться. Виходить – Бог так любить кров і страждання, що карає і винного, й не винного, молися-не-молися. Ти собі так уявляєш пресловуте Боже милосердя?

– Ні… Я не знаю… То що, ти хочеш мене переконати, шо Бога просто нема?!

– Є. Якщо в нього наші руки, то ми собі й зліпили його, а паралельно ліпимо себе. Хтось зі страхом, а хтось – вільно…

– Якесь таке кажеш… Смієшся чи шо?

– Ні. З нас хіба вся ця релігійна темінь сміється і добре з нас користає. Бо чимало зі святого вчення є неприродним і відірваним від реального життя.

– Як? А Божі заповіді: не вбивай, не кради, не бреши…

– Біда, що сам Бог на сторінках Біблії чинить всупереч власним заповідям! З його волі і наказів чиняться такі жахи нищень, грабежів, ґвалтувань, збочень, крутійства та невігластва, що волосся дибки!

– Маша, Біблію не треба розуміти буквально!

– То Божі заповіді не буквальні? Їх треба розуміти навпаки, як Бог?

– Боже мій! Ти мене геть заморочила…

– Я??? Лиш не кажи, що ти не віриш у буквальність того, що Ісус за нас помер, воскрес і вознісся. Може, й Царства Божого також буквально не існує, і раю не існувало?

– Та ні, вірю!

– Ти навіть не помічаєш, як сама плутаєшся в цій, вибачай, святій беліберді.

– Не кажи так… Страшно, чесне слово…

– Але ж ти доводила, що Бог є Дух і не має рук, а потім сказала, що має. А на Боже милосердя, яке не зважає на молитви, вже не мала що сказати. Тепер ти погоджуєшся, що біблійні події буквальні, хоча заявляла про небуквальність Біблії…

– Все так складно… Я впевнена, що Бог єдиний, хто нам тут присвічує, але…

– Не переживай. На такі запитання не знають відповідей навіть всечесні та блаженнійші і просто займаються крутійством задля шалених грошей і благ. Сама собі світи, набагато більше побачиш. Бувай.

– Легко сказати… Бувай.

– Хотіла ще поговорити про цей проклятий вірус, як Божу кару, але здогадуюся, що ти на це можеш сказати…

– Ну ось, ти вже й присвічуєш собі сама, якщо здогадуєшся. Па-па.

Автор: Марія Дзюба.