Кажуть, що поселення, яке розташоване в долині трьох річок, стоїть на місці сили.

Якби каміння могло говорити, воно б розказало багато цікавого про Бушу. Того, чого більш ні від кого не почути. Каміння бачило історію і знає древні таємниці. Дохристиянський скельний храм; цінні археологічні знахідки часів III тис. до н. е.; парк скульптур; давня фортеця, що обороняла Бушу від ворожих нападів; три цікавих музеї; та інші природні та архітектурні пам’ятки. З 2000 року «Бушею» став називатися істо́рико-культу́рний заповідник.

Колись ця перлина Вінничини була одним з найбільших міст всього Поділля. А на початку нової ери тут було поселення під назвою Антаварія (назва якого походить від від «анти — праслов’яни»). Радянські часи перетворили Бушу на село. Та цінності для тих, хто приїжджає сюди почерпнути духовної сили, пам’ятка не втратила. Сьогодні вона все більше цікавить істориків, туристів та сповідників рідновіри.

Урочище кам’яних водоспадів

Гайдамацький яр — романтична картина із грабового лісу на крутих берегах річки Бушанки. Із унікальними скульптурами, створеними чи то дощами із сонячними вітрами, чи то руками велетня, що вмів майстерно виліплювати найрізноманітніші фігури навіть із каменю.

Раніше яр називали Великим лісом. В ньому росли височенні дуби, стовбури яких, за переказами, використовувались для виробництва голландських та німецьких кораблів.
Події початку XVIII століття дали іншу назву яру. Хоробрі гайдамаки разом із Іваном Гонтою використовували місцевість як схованку. Від тих далеких часів ходить легенда про захоронені між каменями Гайдамацького яру золоті скарби вояків.
А одна із 150 природотворних споруд, що називається «Гонтовим каменем», за легендою, була улюбленим місцем ватажка. Тут добре було побути на самоті та подумати.
Та скульптури — лише частина кам’яного ансамблю яру. Не менш цікавими є печери та підземні ходи. Кажуть, у каменях є навіть спеціально вирубані місця для дозорних.

«Гайдамацький яр» розкинувася аж на 96 гектарів мальовничими просторами Поділля. Це своєрідна канйоноподібна долина. Тут протікає красива річка Бушанка, а довкола ростуть височезні граби, вільхи та клени. Багато з них є рідкісними природними екземплярами.

Бушанська загадка

А справжньою нерозгаданою перлиною заповідника є древній скельний храм. Пам’ятка відкрита професором Антоновичем у кінці ХІХ століття. Точний час його будівництва невідомий, та більшість сходяться на тому, що це були ще дохристиянські часи. Дослідження тут проводились неодноразово, проте, нерозгаданого ще залишається багато.

«Азм есмъ Миробог жрец Ольгов» було написано біля входу у святилище.
Прикрашає вхід у храм і загадковий малюнок із досі «непрочитаним» зображенням: тварина, схожа на оленя стоїть на невеликому підвищенні, а біля неї молиться людина, схилившись під деревом. Хтось бачить у неї в руках ще жертовну чашу. Дерево без листя, а на гілці сидить дивний птах, що нагадує півня. Біля дерева незрозуміла фігура у вигляді прямокутника. Можливо, ця кам’яна картина зображає скорботу за померлими. Принаймі, ця версія найймовірніша.

У світі не існує аналогів даного рельєфу.
Історики губляться у здогадках про дату його виникнення. Вірогідними є трипільські часи, коли священним деревом, деревом життя вважали дуб. Який, за цією версією, і зображений на камені. Олександр Пірняк, директор заповідника «Буша», пояснює і форму прямокутника: він у древніх народів означав… Сонце, або Всесвіт. Це однозначно сакральне місце – символ погляду у потойбічний світ. Як стверджує вчений, півень тут є символом ранкової зорі, птицею, яка асоціюється із перенесенням душ в інший світ у давніх слов’ян. На підтвердження язичницького походження пам’ятки говорять і великі ніші у каменях, напроти зображення. Мовляв, вони служили жертовниками.

Інші дослідники бачать рельєф як кам’яний малюнок вже християнських часів, а силует людини у молитовній позі зображає святого Онуфрія.
Весь комплекс складається із трьох приміщень, схожих на печери. Два з них утворились природнім шляхом, а «келія» була вирубана людьми.

Знаходиться скельний храм на березі річки Бушанка. Своєрідним переддвер’ям святині є парк кам’яних скульптур. Зроблені вони, правда, зовсім недавно, але, крім інших, витесані форми зображають дохристиянських богів: Велеса, Перуна, Дажбога… Саме такій тематиці були присвячені міжнародні пленери, коли скульптори працювали над відтворенням божеств наших далеких предків. Сьогодні це найбільший у Європі музей кам’яних скульптур під відкритим небом.

Козацький цвинтар

За даними істориків, колись на території Буші було аж 7 кладовищ. Найбільш цікавим є старовинний цвинтар із порослими мохом кам’яними хрестами, який називають Козацьким.

У 1600-х роках у Буші часто відбувалися сутички між козаками і польськими військами. Та найбільш трагічною була битва за Бушанський замок у листопаді 1654 року. Тоді тут загинуло багато козаків.

Щоправда, сьогодні могили, датовані ранішими, ніж кінець XVIII століття, у Буші знайти важко. (Кінець XVIII століття – останній етап існування українського козацтва). Насправді тому цвинтар не можна назвати власне козацьким.

Та тим не менш, цікавого тут багато. Кладовище справді унікальне за розмаїттям форм. Складні фігур хрестів показують, як змінювалась каменеобробна культура місцевості. Виготовляли їх із піщаника — породи, якої вдосталь у довколишніх долинах річок.

Найцікавіші форми стародавніх надгробних хрестів — так званий треф та мальтійські (які мають круг у центрі). На багатьох ще можна прочитати стародавні написами. Є прості і значно складніші композиції. Вони — унікальні пам’ятки автентичної народної скульптури. До речі, кладовища із козацькими похованнями є поблизу багатьох поселень України. Та час руйнує навіть камінь, тому давні обриси стають все менш чіткими.

Загалом місцевість Бушанського кладовища колоритна і досить таки красива. Цвинтар знаходиться на горі, звідки можна спостерігати гарну панораму довколишньої місцевості з її природними і архітектурними шедеврами.