Карпати шепочуть весною..!

Карпати шепочуть весною…
**************************************************************
Пожовклий лист, що падає з дерева, розповідає про своє минуле життя… Роса, що випаровується в променях ранкового сонця й зникає, – розповідає про його продовження…
«Весна кожен раз поверталася, щороку, з ластівками і квітами, їй не було ніякого діла ні до війни, ні до смерті, ні до печалі, ні до чиїхось надій. Вона поверталася. Вона і зараз вже тут. І цього достатньо» (Еріх Марія Ремарк). Весна прийшла! Життя буде!
Холод вчить цінувати тепло… Печаль розчиняється в доброті рідних людей…. А іноді, достатньо 15 хвилин спілкування з доброю, мудрою людиною, щоб захотілось жити далі…
“Любов – це коли хтось може повернути людині самого себе” Рей Бредбері
«Коли малюєш гілку, потрібно чути дихання вітру» Японська мудрість.
**************************************************************
«Ми забули про те, про що все ще пам’ятають гори, рослини і звірі. Забули Бути – Бути в Тиші, бути собою, бути там, де Життя, – Тут і Зараз» Екхарт Толле
СВОБОДА БУТИ СОБОЮ… Це – не прояв егоїзму, не схильність до бунтарства і не бажання покрасуватися… Це усвідомлений крок, коли перестаєш запхати себе в рамки стереотипів …, коли ти почув голос свого серця – місця всередині тебе, де Ти залишаєшся Тим, ким прийшов на Землю, бо воно не підвладне земному досвіду, бо в ньому Ти, знаючий вічність…
І якщо піднявшись на вершину ти думаєш, що покорив її, ти помиляєшся… Ти постоїш кілька хвилин на вершині, а далі, за годину, вітер зітре твої сліди на ній…
І…, “Навіть найвища гора, нижче трави, що росте на її вершині” / Японська мудрість /…
Що ж залишається насправді?
Згадай її, дорогу на вершину… Як відчуваєш землю і каміння під ногами, напругу тіла, вдихаєш гірське повітря, п’єш перед самою вершиною з джерела, яке дає силу одному з потічків, які народжують гірські ріки, намагаєшся охопити поглядом те, що охопити неможливо… А піднявшись на вершину назустріч вітру і хмарам, зустрічаєш щось нове в собі, а може просто забуте… І не розумієш, чи це ти підкорив вершину, чи то вона просто відкрила тобі краплинку вікової мудрості, підкоряючи собі… Не як раба, а як кохана жінка відкриваючи для наповнення любов’ю Серце – місце всередині тебе, де Ти залишаєшся Тим, ким прийшов на Землю, бо воно не підвладне земному досвіду, бо в ньому Ти, знаючий вічність, рідний цій вершині… І в цей парадоксальний момент відчуваєш, що внутрішньої свободи і прийняття стало трохи більше…
Та…, бути вільним чи ні, тліти чи горіти… – кожен обирає сам…