Продовжується пасхальне христобєсіє…
Знову запитання до юдохристиян:
Ви в курсі, що ви святкуєте “свято таємної вечері”, яка для юдейського рабина єшуа виявилась останньою прижиттєвою їжею? Ви в курсі, що на тій “таємній вечері”, той юдейський рабин єшуа возвеличив ритуал канібалізму до найвищої категорії святості, і назвав ритуал канібалізму – “святим причастям”, сказавши: “їжте хліб – то тіло моє, пийте вино – то кров моя”?!
Знову і знову: якщо комусь так дуже хочеться “святкувати” юдейські ритуали канібалізму – то ваша справа, святкуйте! Але не називайте юдейські смертоносні “свята” назвами наших правічних язичницьких, світлих свят! Сьогодні не наш Чистий Четвер, хіба що юдейський “Нечистий Четвер”.
На підтвердження безглуздості приписування юдейським смертоносним “святам” – назв наших язичницьких свят, пропозиція розіграшу залишається актуальною.
РОЗІГРАШ:
Той, хто знайде в біблії чи в юдохристиянських цирьковних календарях бодай натяк чи згадку про “Чистий Четвер” – у винагороду отримає мільйон американських доларів.
А про справжнє наше, споконвічне, язичницьке свято з назвою “Чистий Четвер”, читайте далі:

19-го березня 7528-го літа (2020 року)
святкуємо ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР!
Авторка: Галина Лозко

Передвеликодній тиждень наші Пращури здавна називали «чистим» або «білим». Вважали, що перед великим святом треба очистити все: і житло, й подвір’я, і тіло, і душу. Тому ці шість днів від Вербиці є днями весняного очищення, духовним і тілесним приготуванням до одного з найвеличніших сонячних свят року — Великодня Дажбожого.

Кожен день тижня присвячують певним роботам: понеділок — прибиранню хати, вівторок — наведенню ладу в садибі, середу — приготуванню святкового одягу, четвер — омовінню тіла, п’ятницю й суботу — випіканню великодніх короваїв та писанню писанок, приготуванню крашанок та інших великодніх страв.

Найважливішим днем цього тижня з давніх-давен вважався саме Чистий Четвер, який ще називали Навським Великоднем через те, що очиститися навесні повинні не тільки живі люди, а й душі наших Предків. Тому на Русі була традиція в Чистий Четвер увечері після купання всієї родини «творити лазню для Навів».

З повчань перших християнських пастирів, які засуджували давні звичаї, що їх дотримувалися рідновіри (і навіть деякі християни) ще кілька століть після охрищення Русі, до нас дійшов, можливо, найархаїчніший звичай:

«навҌм мовь творять и попел посреде сыплють, и проповедающе мясо и молоко, и масла, и яйца, и вся потребная бесом и на пець, и льюще въ бани, мытися имъ велят, чехол и оуброусъ вҌщающе въ молвици. Беси же злооумию ихъ смҌющеся, попопръщются в попелу томь и следъ свои показають на пролщение имъ. Они же, видҌвше то, отходять, поведающе другь другоу. И то все проповҌданье сами ядять и пиют» («Слово христолюбця». Аничков Е. В., 1914. С. 89).

З цього тексту зрозуміло, що після омовіння всієї родини в лазні (мивниці) на ніч залишають Душам нагріту піч, теплу воду, рушники, а також трапезу: м’ясо, масло, яйця та велять їм митися і запрошують пригоститися. Підлогу посипають попелом, а вранці ворожать за знаками, які за ніч вималювалися на підлозі. Цей текст, окрім усього іншого, також засвідчує й такий факт, що весняного посту в Дажбожих онуків не було.

Цей день мав неабияке значення в житті народу, тому нам відомо цілу низку магічних обрядів, які здійснювали русичі задля здоров’я й збереження життя. Наприклад, відомий вислів «умитися до ворона» означає, що в Чистий Четвер, за повір’ям, ворон до схід сонця купає в річці своїх дітей. Хто покупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровим протягом цілого року. Тому хворі люди, щоб очиститися від хвороб, купалися навіть уночі — «поки ворон дітей не купає». Також для очищення від хвороб набирали зі своєї купелі відро води та несли на перехресну дорогу, де виливали, «щоб там усе лихо зоставалося». Тому люди й обминають перехресні дороги, щоб хвороба не причепилася.

У Чистий Четвер існував звичай готувати «четвергову сіль» — звичай суто рідновірський, бо попи засуджували прихожан, які приносили цю сіль до церкви на «освячення». Насправді сіль освячувалася вогнем удома: грудку солі господиня загортає в чисту полотняну тканину і кладе на жаровні в піч. Коли тканина обгорить, її збирають. На Великдень цю сіль кладуть на стіл для споживання і на покуть разом з великоднім короваєм. Її також вважали сильним оберегом протягом усього року.

До язичницьких обрядів, за всіма ознаками, належить і звичай запалювати Четвергову свічку та малювати нею свастику на стелі хати, про що поетично написав Богдан-Ігор Антонич у вірші «Молитва» (1936 рік):

Хай Сонце — Прабог всіх релігій,
Золотопере й життєсійне
Благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
Святий арійський знак таємний,
Накреслю Свастику на хаті
І буду спати вже спокійно.

Четвергова свічка в рідновірів наділена великою магічною силою, її використовують протягом року в будь-який скрутний час: її запалюють перед кумирами Богів, щоб уникнути страху під час великої грози, «щоб грім хати не спалив», освячують город, пасіку, а також запалюють під час важких пологів або тяжкої хвороби людини чи тварин, також її дають в руки вмираючому. Цією свічкою обкурюють хату та хлів, стайню для очищення від всього злого.

Саме в цей четвер існував звичай відганяти Смерть: хлопчики бігають вулицями з різного роду дерев’яними «тріскачками» або просто стукають дошками об паркани, щоб відігнати всяке лихо. Олекса Воропай згадує й такий звичай:

«В саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур’янів та сухе ріща і підпалював — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті і всякої нечисти». Робилося це з спеціяльним закликанням: «Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!» (Т. І, ст. 360).

У Чистий Четвер було прийнято підстригати дітей, щоб голова не боліла та волосся росло густе. Також в цей день добре робити всякі починки: господарі за давніх часів ходили в ліс заготовляти хмиз, господині роблять починки пряжі, дівчата заворожують красу на берегах річок і озер. Чи не тому церковні сповідні запитальники рясніють такими запитаннями: «Чи не ходив до лісу на страсний четвер?», «Чи не ходила до річки на страсті господні?».

Звичайно, попівство, залякуючи русичів «навськими страхами», а також нав’язаний ними християнський світогляд, викривили істинне значення цього давнього рідновірського свята, але ми, рідновіри, повинні розуміти, що за тисячолітнім церковним мороком криється наше древнє родове свято єднання нині живих українців з духами наших рідних пращурів, глибока пошана до культу Предків. Пам’ятаймо, що завдяки нашим обрядам відбувається відновлення безперервного ланцюга минулого, сучасного і майбутнього нашого Українського Роду.

Література про українські звичаї. Замовити можна тут:

Коляда. Дитячі щедрівки, колядки та засівалки.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=207