Ішли дві долі різними шляхами. На роздоріжжі долі обнялись…

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола…
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам’яті – коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
© Ліна Костенко
Художник Джозеф Роуланд
************************************
Не говори погано про людину, з якою тобі було добре…
Люди часто люблять говорити: “Я цього / всього добився сам», абсолютно забуваючи, про тих, без кого цей шлях був би неможливий … Адже для проходження якоїсь певної частини нашого шляху нам необхідно об’єднуватися з іншими людьми… На початку з нашою мамою, потім і з татом, потім з бабусею і дідусем, з учителями в школі і однокласниками з нашим шефом на роботі і, нарешті, з нашим чоловіком / дружиною…
“Ціле може бути більше, ніж сума його частин” Арістотель.
Об’єднавшись з іншою людиною, ми разом стаємо тим цілим, яке і допомгає цю частину шляху пройти.
Виходить, що по відношенню до багатьох ділянок нашого шляху ми лише частина того, що потрібно для його проходження як половинки. А інша людина – наша друга половинка.
ЧАСТО СУТЬ ВІДНОСИН – ОБ’ЄДНАННЯ У ЦІЛЕ, ЗАРАДИ ПРОХОДЖЕННЯ ТІЄЇ ЧАСТИНИ ШЛЯХУ, ЯКУ ПРОЙТИ НАОДИНЦІ НЕ МОЖНА, АБО ЗРОБИТИ ЦЕ НАБАГАТО СКЛАДНІШЕ…