Хай упадуть, усіх церков хрести!
Поетичні твори про християнство та християн.
Зореслав (Австралія)
Володимиру
Поставили тебе на п’єдесталі
Обличчям до Дніпра з хрестом в руці,
Щоб ти дививсь в зґвалтованії далі,
Бо потопив минуле у ріці.
Ти добре знав, що русичі-правнуки
З усіх кінців великої Русі
Терпітимуть страшні пекельні муки
За вчинок твій і злочини усі.
Ти знав, що прийдуть вороги погані
І на священній Київській горі
Поставлять хрест і заживуть в пошані,
Отруять воду в чистому Дніпрі.
І скажуть нам: “Нема вже України!
І вам любити Батьківщину – гріх”!
…Тебе ж з металу вилили – не з глини,
І нарекли “святим” усім на сміх.
Зловісно радуйся руїнами навколо,
Що нам приніс твій хрест, меч і вогонь.
Але дивись і хмур немудре чоло, –
Колись ти впустиш хрест з своїх долонь!
Руслан Морозовський
“Отче наш”
Олігархи брехні, батюшки протопопи,
Це під ваш “Отче наш” обідрали народ,
Сплюндрували село керівні остолопи
І чума геноциду повзе в наш город!
Це під ваш “Отче наш”, холуї синагоги,
Продають “за бугор” і рабів і рабинь.
Це під ваш “Отче наш” провідні демагоги
Заховали знання в словеса павутинь.
Це під ваш “Отче наш” асмодеї хрестаті
Рідну Віру від юні ховають в імлі.
Це під ваш “Отче наш” у секретаріаті
Президента планують розпродаж землі.
Це під ваш “Отче наш” запустіння заводів,
І глобальна розпуста, і трастів міраж,
Комсомольська облуда під глум ляльководів–
Це під ваш “Отче наш”, це під ваш “Отче наш”.
Це під ваш “Отче наш”, алілуйщики чорні,
Молокани, сектанти і свідки єгов,
Українські ґрунти розкрадають моторно
І до смертних врагів пропагують любов!
Це під ваш “Отче наш” оріян позолота
В Ізраїлі блищить, а не в рідній казні.
Це під ваш “Отче наш” процвітає підлота
І розбрати церков, і безумство гризні.
Це під ваш “Отче наш” продали Криворіжжя
Розпатякали янкам секретний секрет,
І здали москалям, як колись Запоріжжя,
Всю потугу флотів і крилатих ракет.
Це під ваш “Отче наш” навіть Вєрка Сердючка
До Європи везе Сатани антураж
І знущається з вас, як задрипана сучка –
Це під ваш “Отче наш”, це під ваш “Отче наш”.
Олігархи брехні, батюшки протопопи
Це під ваш “Отче наш” обідрали народ,
Сплюндрували село керівні остолопи
І чума геноциду повзе в наш город.
19.09.2007
Ярун Мотронюк
Не називайте ви чужинця Богом
Стоять церкви, немов гриби отруйні,
Пихатий ангел Київ стереже…
Невже ми з вами всі тупі і дурні,
Що, як своє, сприймаємо чуже?
Невже ми не прозріли анітрохи?
Чи то вже рабства й чужини тавро,
Що сліпо віримо в чужого бога
І в те, що дасть він щастя і добро?
Не дасть, не дасть, бо він – юдей, ви ж – “ґої” .
Та й зовсім він ніякий і не Бог.
То ж думайте своєю головою,
Чи мозок ваш зовсім уже усох?
Не називайте ви чужинця Богом.
Бог – наше слово, рідне, не чуже.
Вертайтеся ж до рідного порога,
Де рідний Род оселю стереже,
Де всі Боги єдині у Сварозі:
Дажбог, Стрибог, Мокоша і Перун,
Де Велес грає на сопілці й кобзі,
Торкаючись чарівних, срібних струн.
Борис Грінченко
Гармонія
З’єднавшись піп з поліціянтом,
Народ в заліза у тяжкі
Взяли й любенько порядкують
Івана Лютого синки.
Цей молитви співа й побожно
Благословля народ хрестом,
А той шмагає на всі боки
Людей довжезним батогом.
Народ задурений, в тумані
Не розрізня обох тих рук,
Не розбира, де хрест, де пуга –
І хрест цілує, і канчук.
Святії співи і кадило
І рука ляска, б’є когось,
На споді стогін, – все укупі
В одну гармонію злилось.
* * *
Людина я… І мушу червоніти
Із сорома, що маю зваться так!
Коли б я міг зректись ім’ям страшного,
Тоді б здолав мовчати й не клясти,
Але клену!.. Клену людей устами
І розумом і серцем, і усім,
Що є в мені, живе і розуміє,
За пекло те, що з раю люд зробив!
Клену за кров святу Джордано Бруно,
За кайдани, що їх носив Спартак,
За вирвану з рук у поета ліру,
За плач тяжкий у Римі матерів
І за тюрму, де мучився Пеліко,
За огнище, де вмерла Жанна д’Арк!
Клену за все, що чистотою сяло,
І що у бруд змогли ви затоптати,
За все ясне, що в темряві втопили,
За всю красу, що сміттям занесли,
За вільне все, що скованим зробили,
За висоту, що геть зіпхнули вниз,
За розуми, що ви скорили дурням,
За всю любов, що вбила люта злість –
Клену я вас! Клену, жадаю, прагну:
Хай полум’ям проклін мій спалахне,
Обніме все – і в морі вогняному
Хай згине все, коли не вміє жить!
Українець
Він українець – це запевне,
Бо хвалить сало й галушки
Та ще вишиванії вдома
Бере він на ніч сорочки.
Колись він навіть – хоч давненько –
Щось написав чи переклав,
Але ж цензура – Боже – люта!
І пер він більше не псував.
Колись кричав: “Народ люблю я!
За його хрест би я поніс!”
І за народ в каліках-віршах
Пролив дрібних він з ложку сліз.
Але ж народ – темнота темна,
І віршів тих не зрозумів, –
Мужицтво кинувши, герой наш
На “місце тепле” десь засів,
І хоч накази часто пише,
Щоб в шори брали мужиків,
Але ж він каже: Україну
Люблю я так, як і любив”.
Він галушки і досі хвалить
І “Кобзаря” бере читать,
І напідпитку починає
Слова вкраїнськії вживать…
Живуща вода
В казках я про воду живущу чував,
Що мертвого бризни тією водою –
І душу живую знов мертвий придбав
І знов молодою пишає красою.
Хоч воду ту Змій береже огняний
І кожного палить, хто йде до криниці,
Та смілому байдуже гидосний Змій:
Несе йому смерть він у дужій правиці.
О, доле! Героя з огнистим мечем,
Що вб’є того Змія, пошли нам, благаю!
Хай воду чудовну живущим дощем
Розбризка по мертвому краю!
[Грінченко Б. Твори в двох томах. – К., 1963. – Т. 1.]
Володимир Шаян
Повстань, Перуне!
Зо дна Дніпра
Світанням загравних лун,
З душі, з народу глибини
Хай встане Бог Перун!
Народе мій, о зрозумій
Вину, твою вину –
Віру Святу,
Душі твоєї грім співучий,
Міць лицарських натхнінь,
Сонця зов до зір блискучих,
Живого духа всемогучість
Ти кинув у Дніпра глибінь.
І від тоді…
Вона живе немов на дні Дніпра,
Проміння триясна душа.
Іван Франко
Христос і хрест
Серед поля край дороги
Стародавній хрест стоїть,
А на нім Христос розп’ятий
Висів тож від давніх літ.
Та з часом прогнили цвяхи,
Вітер хрест розхолітав,
І Христос, вгорі розп’ятий,
Із хреста на землю впав.
На живім природі лоні,
Змитий з крові, ран і сльоз,
Серед запаху і цвітів
Сумирно спочив Христос…
Та якісь побожні руки
Спать йому там не дали
І, хрестячись, з-поміж цвітів
Знов угору підняли.
Та, нових не мавши цвяхів,
Щоб прибити знов Христа
Хоч з соломи перевеслом
Прив’язали до хреста…
Силуються понад людськість
Будь-що-будь піднять Христа.
І хоч брехні перевеслом привязали до хреста.
Джерело-книга Антологія християнства. Автор-Галина Лозко.
Книгу мона замовити тут:
Антологія християнства.
http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=60
