Хочемо приєднатися..? Ошийник раба, значно легший за обладунки воїна…
Хочемо приєднатися..?
**********************************
“Стара притча про стадо моржів: сотнями лежали вони на березі, прийшов мисливець і став одного за іншим кінчати кийком. Об’єднавшись, вони могли б легко розчавити його – але вони лежали, дивилися, як він, вбиваючи, підходить все ближче, і не рушали з місця: адже вбивав-то він лише сусідів – одного за іншим”. Еріх Марія Ремарк, «Тріумфальна арка»
*************************************************
Ошийник раба, значно легший за обладунки воїна…
*************************************************
Манку́рт — людина зі стертою історичною пам’яттю. Термін походить із тюркського міфу і був популяризований Чингізом Айтматовим у романі «І довше століття триває день» (1980). За Айтматовим, людину перетворюють в бездушне рабське створіння, повністю підпорядковане господарю, якщо вона забуває свою Батьківщину, мову та історію.
Киргизька легенда, згадана в романі, описує жорстокий шлях створення манкурта, людини, котра забуває все, окрім своїх основних функцій і тому стає ідеальним рабом. Полоненому вдягали на поголену голову щось схоже на шапку, що була свіжою шкірою верблюда. Раба залишали в пустелі на кілька днів із зав’заними руками та ногами і колодкою на шиї, аби він не міг доторкнутися головою землі. Шкіра верблюда під сонцем стискалася, здавлюючи голову, верблюдяче волосся вростало в шкіру. Це разом зі спрагою завдавало пекельних мук полоненому. Він або помирав або залишався жити, забуваючи про своє минуле та ставав ідеальним рабом. Манкурти цінувалися більше, аніж звичайні раби.
