Люблю осінь…

Люблю осінь… За теплі дні бабиного літа, які так нагадують про тепле літо, за золоту красоту, за навіювання роздумів…
В цей час природа найбільше нагадує нам про цінність домашнього тепла і затишку… Осінь вчить цінувати…, відрізняти справжнє…
Осінь – найбільш філософська пора року. Часом ми бачимо багато, але не помічаємо головного.., а природа не терпить порожнечі… Рано чи пізно, все обов’язково заповнюється, а ось чим, щастям чи сумом, залежить від кожного…
Осінь…Спочатку нас радує барвами, потім все змиває дощем, приховуючи за краплями сльози смутку… Цей, не завжди зрозумілий смуток…, змушує слова ставати теплішими, людей добрішими… Падає листя…, а коріння стає міцнішим, щоб пережити зиму, жити далі…
Людям дає волю, робить сильнішими і мудрішими… Змушує згадати, що ми не вічні, тому потрібно вставати з ліжка і зробити все, що ти хочеш зробити., нічого не відкладати, жити тут і зараз. «ЗАРАЗ» – це все, що у нас є…
Мудра природа цінує відвагу. Зважся – і у відповідь на твою рішучість природа зітре непереборні перепони…
Осінь вчить визнати, що весь світ вільний – все має право бути таким, яке воно є…
****************************
Чомусь пригадались слова китайської мудрості:
“Коли в душі людини світло – вона красива,
Коли людина красива – в домі панує гармонія,
Коли в будинку панує гармонія – в країні порядок,
Коли в країні порядок – у світі спокій”