БУВ СПАЛАХ.
Був спалах. Зірка, наче уві сні
Злетіла з неба у моє багаття…
Палали очі, коси, диво-плаття,
Зігріло так, що вмить зомлів я, браття,
Так, що вогонь той спалахнув в мені.
У віщих снах чатує стільки див,
Що їх не знав, не бачив, не знаходив…
Ці почуття з душею я погодив,
Кохання – то є самий дивний подив,
Яким людей творець нагородив.
Диво-вінок сплітається із мрій,
Солодкий біль ятрить зачаруванням,
І серця трем спалахує зізнанням,
Я, нагороджений її палким коханням,
Спішу це диво дарувати їй.
Любов із вірою у Яві Бог з’єднав,
Дарує він дива, бо любить нас,
Тож, доки лик Дажбожий Сонця ще не згас,
Кохайте, люди, прикрашайте час,
Щоб спалах жодне серце не минав!
Автор- Володимир Оболонець.
