«Все нове – це добре забуте старе» Жак Пеше
Інцитат — улюблений кінь імператора Калігули, призначений ним римським сенатором.
Спочатку Калігула зробив коня громадянином Риму, потім сенатором, і нарешті заніс у списки кандидатів на пост консула. Діон Кассій запевняв, що Калігула встиг би зробити коня консулом, якби не був убитий.
Крім того, після того, як Калігула оголосив себе богом, йому знадобилися жерці. Верховним жрецем для себе він був сам, а підлеглими жерцями стали Клавдій, Цезонія, Вітеллій, Ганімед, 14 екс-консулів і, певна річ, Інцитат. За посаду кожному потрібно заплатити 8 000 000 сестерціїв (так Калігула шукав кошти для наповнення спорожнілої скарбниці). Щоб кінь зміг зібрати потрібні кошти, від його імені всі коні Італії були обкладені щорічною даниною, у разі несплати вони вирушали на шкуродерню.
Нарешті, він оголосив свого коня «втіленням усіх богів» та наказав пошановувати його як справжнє божество. До звичайної форми державної присяги додалося «заради благополуччя та удачі Інцитата».
За Светонієм, після вбивства імператора на захист Інцитата було сказано, що він, на відміну від інших сенаторів, нікого не вбив і не дав імператору жодної поганої поради. Сенатори також зіткнулися з проблемою: за римським законам до закінчення терміну повноважень нікого з сенату, навіть коня, вигнати було неможливо. Тож тоді імператор Клавдій знайшов вихід: Інцитатові скоротили платню, і він був виведений зі складу сенату, як такий, якому бракує фінансового цензу…
***********************************************************************************************
Верховну Раду можна збирати раз на рік…
Затвердити написані невідомо де закони… Все одно вони їх не читають, не обговорюють, не розуміють, не мають можливість впливати… Просто дисципліновано ( як наймані працівники, а не депутати), по команді нажимають кнопки… Адже люди з репутацією, досвідом і політичною позицією не погодилися б аж так легко голосувати за законопроекти, яких ніхто в очі не бачив…
Опозиції говорять: «сидіть нафталін…»…
Та й більшості цинічно говорити про кнопкодавство взагалі ( мова не про тих кількох, що піймались)… Мова про те, що парламент перетворився в одну велику кнопку, яку нажимає хтось інший…
В парламенсько – президентській республіці прем’єр має більше владних повноважень і можливостей, та юридично він значно впливовіший за Президента… Що ж бачимо реально…?
Генеральна прокуратура провокує лавину звернень в Європейський суд… Адже генеральний прокурор має не політичну виконувати функцію, а державну…, чомусь забули про це…
Що вже говорити про якість, професійність, розстановку пріоритетів, ключові питання…
Можна говорити, що «хвороби» у всіх влад одинакові…
Так ми ж хочемо змін.., чи ні?
Ми воюємо з одним з найсильніших та найзухваліших у світі агресором, чи вже ні..?
Чи не потребує це консолідації й мудрості…???
Верховна Рада представницький орган народу, чи чинної влади..?
Прикро…(((
************************************
Проте…
Чи може бути іншою влада, поки не змінимось ми?
Чи зацікавлена влада щоб Україна була українською!?
Права націі, права держави, чи права людини?
Яку державу будуємо, національну, автократичну, чи ліберальну?
Національна ідея? Де партії з реальною іделологією?
Чому влада не зацікавлена щоб громадяни були господарями ( від підприємства до останнього метра української землі…)?
*********************************************************
Що ж…
«Один англійський мандрівник розповідав про те, як він дружив з тигром; він виростив його, пестив його, але завжди тримав у себе на столі заряджений пістолет»… З “Червоне і чорне” (Стендаль)
Може так мають будуватися й відносини народу і політиків/чиновників при владі…?
