Холод сучасних негараздів буде подолано всеперемагаючим теплом українського Відрод­ження.

Володимир Михайлович Гнатюк (9 травня 1871, Велеснів, тепер Монастириського району Тернопільської області — 6 жовтня 1926, Львів) — український етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач та громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької АН (1902), академік АН України (1924), член Чеського наукового товариства (1905), Празької та Віденської Академії наук.

Від 1899 р. — секретар НТШ. Від 1909 р. — член-кореспондент Російської академії наук. Від 1916 р. — голова Етнографічної комісії НТШ. Від 1924 р. — член ВУАН

Редактор видань НТШ (близько 60 томів Етнографічного Збірника та Матеріалів для української етнології) й Літературно-Наукового Вістника. Директор Української видавничої спілки.

 

Стрітення.

Також    народні назви цього свята Громниці, Зимобор. Головним дійством у цей день зустрічі двох стихій було освячення вогню і води.

 

 

 

На 40 день після Різдва Дажбожого  Зима зустрічається з Весною.  Починаючи зі Стрітення можна співати веснянки та розмальовувати писанки, як акт закликання Весни.Молитви до Сонця, пiснi-замовляння про тепло. З цього дня вже починають закликати Весну, співати веснянки і писати писанки. Вшанування вcix язичницьких Богів, запалювання смолоскипів (христ. церква замінила їх «громничними» свічками). Спостереження за погодою: яке буде Стрітення, така й Весна. Тож хай буде цей день Сонячним!

Використані матеріали з сайту ОРУ…http://oru.org.ua/index.php/bogoznavstvo/kolo-svarozhe/455-lutnevi-sviata.html

СТРIТЕННЯ – ГРОМНИЦЯ.

Друзі, вітаю Вас з нашим одвічним святом Стрітення (старовинна назва Зимобор або ж Громниця), яке займає почесне місце у хліборобському календарі наших Предків і тому здавна шанується в Україні. Адже, як вважається з сивої давнини, в цей день “Зима з Літом зустрічаються”. Селяни, як правило, в це Свято не працюють і уважно придивляються до погоди, бо вважається: хто в цей час переборе (Зима чи Літо), такою й буде погода на початку березня. Ясна і тиха погода віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу і хліб, бо в поле виїдеш нескоро. На цей час день вже чимало прибув (більш ніж на 2 години) і в Природі починають відбуватися зміни, хоча іноді і докучають нічні морози та заметілі.
Дехто зауважить, що до Стрітення ще далеко, адже воно святкується за християнським календарем 15 лютого… Так то воно так, та не зовсім. А точніше – зовсім не так: це прадавнє Свято під впливом християнства не тільки абсолютно змінило свою дату відзначення та з тижневого перетворилося на одноденне, але й, що найголовніше – свою сутність.
Спочатку про дату та період святкування. Сьогодні, як відомо, Стрітення відзначають на 40 день від Різдва Христосового (7 січня) – 15 лютого. Так зазначено і в православних і світських календарях. Але чи відповідає це дійсному стану речей? Адже достеменно відомо, що православне християнство до сих пір не перейшло на більш точний григоріанський календар і тому, як відомо, католицьке Різдво Христоса, на відміну від православного, припадає на 25 грудня. А це вже суттєва причина поміркувати про дійсну дату святкування Стрітення, яка вираховується від Різдва. Окрім того, конче необхідно врахувати ще одну суттєву обставину, яка дослідникам відома давно, а зараз уже не приховується і служителями церкви. Зокрема Глава УГКЦ блаженніший Святослав нещодавно пояснив, що «достеменно невідомо точний день народження Ісуса Христа. Тому в ранніх віках християнства (після проголошення Ісуса Христоса богом на Нікейському Соборі у 325 р. н.е.) святкування Різдва було встановлено в день, коли римські погани святкували День народження Сонця (коли починає збільшуватися світова частина дня). Таким чином християни хотіли наповнити цей день християнським змістом. Бо ж Сонцем світу для християн є Ісус… Таким чином 25 грудня започатковано святкування Різдва. Ми повинні прямувати до того, щоб святкувати Різдво та інші нерухомі свята за точнішим Григоріанським календарем», справедливо вважає блаженніший Святослав.
Враховуючи, що прадавнє свято Стрітення безумовно коригувалося 40 днем саме від РІЗДВА СОНЦЯ (коли день починав прибувати – 24-25 грудня), то, в такому разі, воно припадатиме на  1-2 лютого (у різні роки зміщуючись на 1-2 дні)).
Але є ще одна більш вагома обставина, яку, на думку громади «Трійця», не можна не враховувати. Більше того, ця обставина взагалі кардинально міняє суть справи, перетворюючи одноденне свято Стрітення у багатоденне. Воно і логічно – адже неможливо за зміною погоди протягом лише одного дня передбачити погодні умови для усієї весни. Існують вагомі підстави вважати, що це свято відзначалося не один день, а протягом певного періоду. Підтвердженням цьому слугує також те, що в християнському календарі окрім свята Стрітення Господнього (15 лютого) є ще додатково не тільки Передсвято Стрітення Господнього (14 лютого), але й Післясвято Стрітення Господнього (16 лютого). Більше того – наприкінці цього циклу є ще й Віддання свята Стрітення Господнього (22 лютого). Враховуючи ту тотальну заміну всіх прадавніх свят, яку здійснило християнство, логічно вважати, що тижневе свято Стрітення було заступлене та знівельоване декількома (у данному випадку не менше ніж чотирма), більш-менш пов’язаними між собою християнськими святами. На користь такої думки працює і те, що в етнографічних джерелах є безпосередні свідчення щодо накладання Передсвята Стрітення Господнього на початок тижневого містеріального свята зустрічі Зими з Літом, а Віддання свята Стрітення Господнього співпадає з кінцем прадавнього свята “Громниці”.
Тобто свято Стрітення займає проміжне місце між РІЗДВОМ та ВЕЛИКОДНЕМ – зимовим сонцестоянням та весняним рівноденням. Починається воно на сороковий день по РІЗДВІ і закінчується за сорок днів до ВЕЛИКОДНЯ. Безумовно, ці висновки потребують подальших досліджень та додаткової аргументації, але не брати їх до уваги, як на нашу думку, не тільки помилково, але й просто шкідливо як у моральному, так і, що не менш важливо, практичному значенні. Адже є величезна різниця для хлібороба щодо здійснення реальних прогнозів щодо майбутніх погодних умов весною, які ґрунтуються на одному дні (15 лютого), чи цілому тижні, який, до того ж, починається на пів місяця раніше. Може саме втрата цієї особливості призвела до того, що зараз майже невідома магія передбачення завдяки цьому Святу майбутнього врожаю тощо.
Уявіть, що виходить, коли всі ці різноманітні передбачення Погоди протягом тижневого періоду звести до одного дня – 15 лютого. Хто зможе розібратися у тому хаосі? Такі взаємовиключаючі прогнози викличуть у читача, в крайньому разі, поблажливу посмішку (що з дикунів візьмеш), а частіше – зневагу і презирство. І в цьому є найбільша біда: замість захоплення одвічними неперевершеними знаннями своїх Пращурів, збереження та впровадження їх у життя – зневага та відкидання як непотріб цього безцінного скарбу. А за прогнозами про прихід Весни звернемось до бабака – адже він говорить правду 50% на 50%. Мимоволі виникає думка: а чи не цю кінцеву мету (зневажати та, врешті-решт, відкидати свої святині) переслідували ті, хто на одвічні Свята нашої Землі накладав чужинські, малозрозумілі та штучні, багато в чому просто вигадані міфи.
Світоглядно-одвічне, важливе в практичному житті Свято Громниці-Стрітення широко представлено в українському фольклорі. Згадаймо Зиму в образі старої баби в полатаному кожусі, яка все не хоче відступати і поступатися місцем молодій Весні-красуні. Але й Весна не повинна поспішати, бо може замерзнути. Тому повинно бути все в свій час.
Свято Громниці супроводжувалося багатющими різноманітними обрядами. Зокрема, напередодні свята жінки випікали обрядове печиво – “жайворонків”. Давали це печиво дітям, щоб ті закликали Весну, допомогли їй збороти Зиму. Але виносити його можна було тільки у двір, ще не прийшов час виходити з ними за ворота на вулицю. Це свято прийде пізніше, бо ще рано запрошувати пташок з Вирію – замерзнути можуть.
Безумовно, Свято супроводжують різноманітні гри-взаємодії Зими-Води і Літа-Вогню. Зокрема це простежується у освяченні стрітенською водою громничної свічки (у більш пізні часи) і киданні снігу на палаюче опудало (більш ранній варіант). Дівчата в цей день на перших весняних прогалинах співали веснянки.
В цей день вдосвіта набирають воду (в нову – ще не вживану – посудину). Цю воду пильно берегли – їй приписувалась магічна сила. За народними уявленнями – це цілюща вода. Її використовують при хворобах та навроченнях протягом року. Стрітенською водою ще кропили скот і давали йому її пити – “щоб не хворів”. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну “першу” неділю – на молодику. Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: “Боже тебе збережи!” Віра в силу Стрітенської води у багатьох збереглася ще й досі. І Вам раджу – наберіть в цей день Стрітенської Води.
Тут же запалюють виготовлену раніше стрітенську (громничу, громницьку, або “громиху”) свічку “щоб весняна повінь не пошкодила посівів, і щоб мороз дерев не побив”.
Цю свічку швидко гасять і зберігають на покуті до літа. Літом, коли часто-густо гуркотять грози, а блискавка може влучити в господарські та житлові будівлі, запалюють громничу свічку і виставляють на двір, як надійний оберіг людей, худоби і майна від лиха, в першу чергу від грому.
Отакий звичай дійшов до нас від Предків, хоч іноді і не зовсім зрозуміла суть всіх обрядів (наприклад обряд пропалювання волосся; магія захисту від вогню і пожеж; магія з немовлятами; відмолювання родового зла, чи прокляття Роду; гадання про врожай, в який день що передбачається тощо).
Отже, світоглядна суть свята Громниці, час відзначення та її обрядовість навіть у значно втраченому вигляді є ще одним свідченням екологічного світорозуміння наших Предків, Звичаю українців жити за природним календарем, зливаючись з природою в одне ціле.
Тож відроджуймо наші прадавні свята – це дорога до розуміння коренів культури нашого народу, основи нашого сьогодення і дороговказу у майбуття, адже саме без нашого минулого нема в нас і свого майбутнього!
З Громницею нас!

За матеріалами Волелюба Добжанського.