Народ запам’ятовує і переказує все те, що може усвідомити, і те, що можна перетворити на легенду…

«Народ запам’ятовує і переказує все те, що може усвідомити, і те, що можна перетворити на легенду. Все інше безслідно проходить мимо, не зачіпаючи його уяви і залишаючи байдужим, як абстрактні явища природи » Іво Андрич «Міст на Дрині», Нобелівська премія 1961р.
**********************************************
«Три речі в світі неможливо приховати, – говорили турки, – любов, кашель і бідність» Іво Андрич «Міст на Дрині».
**********************************************
«Закохана жінка, і втративши останню надію, продовжує любити своє почуття, немов ненароджене дитя» Іво Андрич «Міст на Дрині».
**********************************************
«Кожне покоління живить свої ілюзії стосовно цивілізації, при цьому одні вважають себе розпалювачами її полум’я, а інші – свідками її згасання. Насправді ж вогонь цивілізації палає, тліє і гасне в залежності від того, з яких позицій і під яким кутом зору його розглядати. Покоління людей, яке зараз під зірками, в воротах, над водами річки обговорює питання філософського, громадського і політичного порядку, тільки ілюзіями багатшими інших, у всьому ж іншому воно нічим не відрізняється від інших. Воно також вважає, що це воно запалює факел нової цивілізації і гасить останні спалахи старої, вже догоряючої » Іво Андрич «Міст на Дрині»
**********************************************
«Якщо ж і знаходився в місті якийсь домовитий і бережливий господар, чужий пристрастям, то не інакше як прибулець з інших країв; втім, перше ж покоління його нащадків зазнавало на собі згубний вплив вишеградського повітря і води і, з’явившись у світ з розціпленими долонями, уражене заразою марнотратства і безтурботності, жило за принципом: “Буде день, буде і їжа!” » Іво Андрич «Міст на Дрині»
**********************************************
«У низці змін і стрімко відцвітаючих людських поколінь він залишався незмінним подібно річці, що тече під ним. Старів, звичайно і міст, але за мірками шкали часу, настільки розсунутої в своїх кордонах у порівнянні не тільки з людським віком, але і тривалістю життя цілого ряду поколінь, це старіння неможливо було відчути на око. Його вік, хоча міст сам по собі і був смертний, представлявся безмежним, тому що кінець його не був видний» Іво Андрич «Міст на Дрині»
**********************************************
Відомий письменник і балканіст Андрія Любка ділиться з нами своїми враженнями про Боснію і Герцеговину:
«Боснія зачаровує з першого погляду, бо це – найбільш екзотична європейська країна, в якій оттоманська спадщина й повсюдні шпилі мінаретів створили атмосферу Сходу. Та показна екзотичність – оманлива, насправді Боснія європейськіша за Європу, а в якомусь сенсі є її символом. Неймовірно складна, заплутана історія, вузлики якої досі не випускають країну зі своєї пастки, народ, розділений на три протиборчі народи, жахлива війна 90-х, яка для багатьох ще досі не закінчена, конституція, яка зробила державу неповносправною, сувора природа, відсутність природних ресурсів і …неймовірна краса гір і долин, річок з блакитною водою й вишуканої старої архітектури, вражаюча простота й гостинність людей, багатство культури й фольклору. Боснію жаль, бо проблемам у цій країні немає числа, але її неможливо не любити».
Територія Боснії і Герцеговини входила до складу Римської імперії (Іллірія). І там збереглися залишки іллірійського укріплення Дарсон, римських поселень, замки і житлові вежі-«кули», а ще базиліки і середньовічні церкви. Кожен історичний період сприяв більшій різноманітності культур та архітектурної мови в цьому регіоні. Наприклад, одна з родзинок Сараєва – вежа з годинником із арабськими цифрами. Або інша визначна пам’ятка середньовічного турецького інженерного мистецтва, Вишеградський міст (інша назва – міст Мехмеда-паші). Це 11-прогінний кам’яний міст завдовжки 180 метрів, перекинутий через річку Дрину в боснійському місті Вишеграді. Прийнято вважати, що міст був збудований 1577 р. за проектом найвідомішого османського архітектора Сінана, а замовником виступив уродженець цих країв, Мехмед-паша Соколович. У 2007 р. ЮНЕСКО вирішило внести міст до переліку па’мятників Світової спадщини. Цікавий факт, що видатний югославський письменник Іво Андрич назвав свій роман «Міст на Дрині», за який отримав Нобелівську премію, саме на честь цього мосту.
Андрій Любка: «Література Боснії віддзеркалює собою країну, виростає з її особливостей. Часто вона має орієнтальну інтонацію – наприклад, роман Іво Андрича «Міст на Дрині», за який письменник отримав Нобелівську премію, звучанням, довжиною речень й ритмікою схожий на суфійські притчі й османські історичні хроніки. Зрештою, Боснія і Герцеґовина пограбована сусідами ще й у літературі – бо найкращі її автори вважаються письменниками сербськими чи хорватськими».
**********************************************
Чи не знаходимо щось подібне в нашій історії?
Особливо новітню історію. Історію з початком чергової боротьби за перерозподіл полюсів впливу. Геополітика, війна, політика. Аналіз хорватського та боснійського сценаріїв. Україні потрібен хорватський сценарій, Росія хоче нав’язати нам боснійський.
Хорватський сценарій – мирне повернення територій у конституційне поле своєї країни. Боснійський сценарій – це створення капсули всередині країни (широка автономію – скажімо автономія Республіки Сербської).
Досвід Боснії і Герцеговини вельми повчальний для України. Мілошевич ставився до Боснії як Путін – до України. Він вважав, що ця республіка не має ніякого права на існування як незалежна держава, мріяв про її окупацію або, в крайньому випадку, про розподіл території між Сербією і Хорватією. Боснійські мусульмани в розрахунок не бралися – саме вони стали об’єктом варварських етнічних чисток, які можна порівняти з недавніми злочинами Росії в Алеппо.
Це дуже хороший урок для Києва. Можна домогтися усунення з політичного життя окупованих Росією районів Донбасу фейкових їх керівників – як Боснія домоглася усунення Караджича і Младича. Можна отримати контроль над кордоном – Боснія і Герцеговина свої кордони контролють. Можна провести вибори, які дозволять обрати до місцевих органів влади окупованих територій людей, у яких не буде крові на руках.
Але якщо Донбас отримає якийсь особливий статус у складі єдиної України, якщо Москва збереже ідеологічний контроль над територією, якщо мешканці “окремих районів” будуть продовжувати існувати в світі еклектичної суміші комуністичної і шовіністичної “теорії і практики”, що становить світовідчуття росіян, то єдиною функцією цього самостійного Донбасу буде гальмування нашого розвитку. Вони і самі жити не будуть – і нам не дадуть, як це роблять двадцять років боснійські серби зі своїми сусідами по країні.
І якщо ми й далі будемо піддавтися на виконання Мінських угод, нам уже зовсім не важливо буде, що там станеться з Росією і Путіним. Ми перетворимося в країну без перспектив, без інвестицій, другу Боснію. І поки не позбудемося від гангрени (у випадку слідування Мінським угодам) – будемо бідною корумпованою державою “третього світу”, якою будуть керувати популісти. Ось що нас всіх чекає, якщо ми раптом вирішимо, що Мінські угоди – це дійсно компроміс. Ось що нас очікує, якщо не будемо аналізувати досвід інших країн і не будемо рішучі у відстоюванні своїх національних інтересів…