Переглянуло:

“Як вчить Велесова Книга”. Модель керування державою. Автор: СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

Всенародне Віче.

Те, як легко сьогодні купка людей з однієї партії підминає під себе Верховну Раду, Конституційний суд, Генпрокуратуру, СБУ, місцеві органи влади та здає інтереси держави на догоду сильнішого сусіда, змушує нагадати про Вічове правління.

Ним користувалися наші предки півтори тисячі років. Ним успішно підтримували лад на ще більших просторах своєї країни, аніж маємо нині.

Нині бачимо, що і народ, який на папері є головним виразником влади, і його представники в радах різних рівнів, по суті, безправні.

Вирішують нашу долю, долю наших дітей та онуків, долю 46-мільйонної нації – купка злодіїв.

Вирішують уже не в площині Конституції. Навіщо вона їм, коли питання швидше вирішити залякуванням, підкупом, а то й фізичним усуненням неугодного?

Чи так вже важко президентській канцелярії натиснути на МВС чи Генпрокуратуру, щоб попрацювали з незговірливими? Або, чи багато втратить якийсь мільярдер, якщо кине кілька сотень мільйонів доларів на підкуп кількох десятків нардепів?

Тим не менш, від провладного Литвина до опозиціонера Яценюка, усі в один голос твердять про необхідність внесення змін до Конституції. Але якщо вона вже не діє, що це дасть?

Необхідна кардинально нова концепція управління державою.

Конституція потрібна народу, в один голос заявляють політики. Але чомусь уперто не допускають народ до її створення.

Тарас Шевченко писав: “Псалом новий Господові І новую славу Воспоєм чесним собором, Серцем нелукавим”. Саме чесний собор, чесні люди, мають писати нову Конституцію. Причому не за чиїмось розпорядженням і замовленням, і ні в якому разі не на оплачуваній основі.

Ідеї нашого головного документу повинні бути такі, щоб кожна людина сприйняла їх як власні – усім серцем, всією душею. Цього не можуть зробити ті, хто вважає за свій обов’язок лише відпрацювати призначену зарплату.

Конституцію повинні творити люди, які мають у своїй душі, думках цінності, вищі за гроші: Україну та її гідне майбутнє.

А розпорядження… Воно може бути одне, з декількох пунктів, наприклад:

1) з такого-то числа протягом місяця проводиться реєстрація ініціативних груп по підготовці нової редакції Конституції;

2) ініціативні групи в складі приблизно 10 осіб до такого-то числа мають зареєструватися в канцеляріях ВР, президента й кабміну, та в Конституційній раді (КР). До останньої входять авторитетні представники влади й громадськості;

3) у цих же інстанціях, протягом 2 місяців і не більш, мають бути зареєстровані пропоновані проекти, після чого – дозволені до друку й обговорення в ЗМІ, яке повинне тривати щонайбільше три місяці, нема чого зволікати. Відстоюють свої проекти перед громадськістю самі ініціативні групи та їхні представники.

Скажете, небагато бажаючих знайдеться задаром працювати над таким важливим документом? – А їх і не треба багато. Дві-три групи знайдеться.

ЗМІ зобов’язані надавати час і місце для обговорення безкоштовно, а ініціативна група задовольняється тим, що увійде в історію як творці справді народної Конституції.

Кращий за рейтингом проект, визначений засобами масової інформації та Конституційною радою, знову затверджуються головою ВР, президентом, прем’єром та КР. Але вже в якості такого, що може бути винесений для обговорення та прийняття на Конституційному Віче.

Приймати Конституцію на всеукраїнському референдумі, як це пропонують деякі політики, у жодному разі не можна. Справедливо зауважував ще до свого президентства Віктор Ющенко: “Ми проти референдумів, зокрема референдумів прямої дії, коли, “звертаючись до народу”, хтось збирається вносити прямі зміни до Конституції!”. Очевидно, що весь народ не прочитає проекту. Й тим більш не варто дурити, що хтось почує його думку. Усе одне, останнє слово – за редакторами документа.

Остаточне рішення по Основному закону повинне дати Конституційне Віче в складі голів рад АРК, областей, районів, сіл, селищ та міст, лідерів політичних сил, громадських і творчих спілок та авторитетних старійшин з усіх регіонів країни.

Конституція вважається прийнятою, якщо за неї проголосує не менш як три чверті членів Віче.

За приклад маємо брати не Конституції країн так званих розвинутих демократій, і не рекомендації Венеціанської комісії, як це звикли в нас робити.

Ми маємо багатотисячолітній досвід розвитку власної держави. Тож учитися мистецтву управління необхідно перш за все в наших предків. Опертися на традиції та звичаї власного народу.

Отже:

Має бути сильна центральна, сильна регіональна влади та потужна народна противага у вигляді Віче. Виконавчу владу представляє президент із відповідним кабміном і віце-президентом на чолі. Президент обирається на всенародних виборах на сім років, і не більше як на два терміни.

Так було ще в дохристиянській Русі.

Влескнига каже: “У той давній час багато родів зібрали отці. Вони мали старших і Віче. Інші мали князів, яких обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди”. Або “від Овсени до Овсени” – “їм платили данину з полюддя й підкорялися”.

“І так правили п’ятнадцять віків через Віче. А збиратися на нього і судити всякі відносини належало чесно. Так правили наші отці: всяк міг слово сказати, і те було благом”.

Ось яка була стійка й надійна система правління – цілих п’ятнадцять віків протрималася! І трималась вона, до речі, на тому, що “всяк міг сказати слово” – себто на демократії, якої чомусь так сильно боїться нинішня влада України.

“Вибирали князів від усього полюддя”, а над ними були старотці. “Так Віче рішило вслід за отцями”, зазначає 33-я дощечка Влескниги. Тобто, спершу питання розглядалося на раді старійшин, а потім виносилося на Віче.

Це була досить справедлива й мудра форма організації влади.

Можемо порівняти: “В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі особливі і всякі після князювання на Вічі оголошувалися простими мужами і ставали землю доглядати. А князі, які були орчені (отримували символ влади, знак батька Орія – булаву), дбали про людей і достатки, одержували їжу, і всенький пожиток од людей своїх”.

Лише князь, який на даний момент був при владі, мав право на пільги. Втрачав владу – ставав простим мужем.

Натомість, про те, які привілеї мають у наш час не лише “князі” – президенти й прем’єри, а й так звані народні слуги-депутати, навіть колишні, – нам добре відомо.

Очевидно, що наші пращури використовували владу, щоб бути в ладу з народом, з усталеними традиціями, визначеними людськими та Божими законами. А не як інструмент задоволення власних амбіцій.

Віче повинне складатися з керівників областей, районів, сіл, міст, обраних громадами на прямій основі, а також лідерів провідних політичних сил, громадських і творчих спілок та авторитетних старійшин.

Саме через Віче до керівництва державою й контролю за найвищими посадовцями залучаються всі регіони – починаючи від села, закінчуючи столицею.

Віче збирається раз на рік, пізньої осені, для вирішення доленосних питань, як от: внесення змін до Конституції чи роз’яснення її положень, приватизація й реприватизація держмайна, продаж землі, призначення позачергових виборів президента і ВР, затвердження структури секретаріату президента, кабміну, оборонної доктрини тощо.

На альтернативній основі – один кандидат від ВР і один від президента – Віче затверджує генпрокурора й Верховного судді, та має право вже наступного року, якщо вони не впораються зі своїми обов’язками, звільнити з посади. А не чекати завершення чотирирічної каденції.

Віче також має повне право винести питання про відповідність посаді президента.

Перелік питань на Віче готують ВР, президент і Рада старійшин.

Рада старійшин – це така собі верхня палата законодавчого органу. До неї делегуються від кожної області по три представника, у тому числі її керівник.

Тобто, як це було в давнину: спочатку вирішували отці, а тоді виносили питання на Віче: “і так Віче рішило вслід за отцями”, як стверджує 32-а дощечка Влескниги.

Бути членом Віче – почесна місія. Діяльність у ньому оплачується лише під час проведення засідань. Обслуговує Віче постійно діючий орган – секретаріат чи адміністрація. Головують на ньому керівники областей по черзі один рік.

Президент не може бути членом Віче.

А що ж маємо сьогодні?

Голови облрад, які представляють інтереси цілих регіонів і мільйонів людей, мають нижчий статус ніж якийсь пронира, що вліз у партійні списки й став народним депутатом.

Так само й на місцевому рівні – чому голова райради усунутий від вирішення проблем області? – Він має автоматично ставати депутатом облради, крім обраних народом. Обраний на прямих виборах голова села чи селища, якому підпорядковуються тисячі людей, теж не впливає на рішення райради. І він автоматично має ставати депутатом райради.

А всі вони разом – голови сіл, селищ, міст – повинні бути членами Віче.

Скажете – забагато… Та й де знайти зал для зібрань? Є палаци спорту…

Врешті можна обмежити таким чином: один рік членами Віче є одна половина сільських голів, наступного інша…

Зате якомусь мільярдеру вже набагато важче буде підкупити півтори-дві тисячі членів Віче, що є конкретними господарями на місцях, аніж 226 народних депутатів.

Що ще дає така форма правління?

1. Віче матиме пропорційне представництво від усіх регіонів, а не так як нині у ВР. Люди отримують можливість запитати безпосередньо у свого голови села чи міста, яких вони бачать кожен день, чому він голосував на Віче не так, як вимагають регіональні чи державні інтереси?

2. Зростає роль та авторитет місцевих рад і їх керівників, а також відповідальність виборців до вибору голови села, міста, району. Бо відтепер він ще й член Віче.

3. Виключається необхідність утримання численної ВР. Її склад можна обмежити 200-250 депутатами. Додається 75 членів Ради старійшин – і маємо лише 275-325 осіб, а не 450.

4. Ліквідовується Конституційний суд – його функції виконує Верховний суд та власне Віче. Ліквідуються районні й обласні держадміністрації, замість них створюються виконавчі комітети. Президент може мати на місцях лише представників – юрист і діловод, місія яких здійснювати нагляд за дотриманням законності в регіоні, і не більше.

5. Зі зменшенням державного апарату та установ, ліквідовується цілий ряд корупційних схем, які вони кришували. Правоохоронні органи змушені будуть працювати по закону, а не по поняттях. Бо тепер жодна зі структур, державна чи тіньова, окрім Віче, не матиме впливу на генпрокуратуру чи ВС.

6. Вивільнені й врятовані від корупційних дій кошти направляються на покриття бюджетних витрат, на розвиток медицини, освіти, культури, соціальний захист населення тощо. Суми ці можуть вирости не в рази, а в десятки разів. А отже, не потрібно буде знущатися з наших жінок-матерів, додаючи їм роки до пенсії…

Згадаймо ж собі своє давнє громадство!

Сергій Піддубний,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

×
Завітайте в наш магазин!