Давайте пам’ятати про них… Пам’ятаючи, не даваймо розстрілювати ні наших воїнів, ні наші мізки, ні майбутнє наших дітей…

Згадаймо, через що пройшли/проходять зараз наші воїни…
Під постійними обстрілами, без вихідних, без нормального сну, багато місяців на макаронах з кількою, з десятками додаткових кілограмів на собі, сплячи на холоді, упереміш з гряззю, калюжами і вошами… Зціпивши зуби роблячи свою справу… В черговий раз назавжди прощаючись з товаришами… Вони так багато раз чули від щурів в мундирах лише горезвісне «Триматися!». Вони – не надлюди. Вони – такі ж, як Ви. Як ваші чоловіки, сини і брати. Вони і зараз там…
Сьогодні тільки… Вони чують: «Не відкривати вогонь у відповідь..!». Там, на передові…
А тут, в тилу, ми все більше не відкриваємо вогонь у відповідь на «стрільбу у мізки» з проданих манкуртам телеканалів, від «українських журналістів», які поступово перетворюються на колег Скабеєвої…
А наші воїни там, на передові, продовжують віддавати своє здоров’я і життя. Не за «перемир’я», а за всіх нас. Давайте пам’ятати про них… Пам’ятаючи, не даваймо розстрілювати ні наших воїнів, ні наші мізки, ні майбутнє наших дітей…