Лікувально-оздоровчі та ужитково-етнічні традиції українців.
Похвальне слово Євгенові Товстусі.
Євген Товстуха — чоловік знаний на всю Україну. В Яготині біля його воріт можна побачити людей з усіх усюд. Їдуть до славетного травозная, щоб позбутися клопотів зі здоров’ям. А ще з усіх усюд України він одержує листи, в яких неодмінним рефреном звучить подяка за допомогу, за те, що його ліки виявилися сильнішими за недугу.
Певно, ні для кого не секрет те, що сьогодні травознаєм, ба навіть фітотерапевтом не виставляє себе або надто скромний, або хіба що надто лінивий. Раптом чи не всі одразу в нас виявили в собі талант знатися на цілющих властивостях зела й кинулися заготовляти лікувальні рослини, сушити, пити й усім радити те робити. Воно загалом позитивна справа, бо навертає нас до природи, до її потенціалу оздоровлення, але воднораз є тут і небезпека. Ми з ентузіазмом неофітів хапаємося за цю справу, не здаючи собі звіту в тому, що в цілющій рослині є і ліки, й отрута. Адже треба знати, скільки, як і чого можна вживати і з якою метою, бо ж не один нарікав, що, допавшися до лікувальних рослин і вживаючи їхні настої щедро, мов пиво, несподівано мав для себе великі проблеми. (Не випадково ж мовиться про гомеопатичні дози…)
Позірна легкість лікування травами нарекрутувала в ряди цілителів цілу армію шарлатанів. Їх там не менше, аніж усяких псевдоекстрасенсів та віщунів. Їхні полчища — сумний знак нашого сум’ятливого часу з його індустрією тотального обману.
Євген Товстуха — дипломований лікар із великою практикою. Це по-перше. По-друге, в його роду хтозна-скільки вже століть були травознаї, народні знахарі. Тільки їм відомі таємниці про чудо-зела вони передавали від батька до сина — і ті знання не вивітрювалися й не губилися, як це було багато з чим упродовж революцій, війн, колективізації та радянізації. Вони жили в Товстух, і Товстухи допомагали людям боротися з недугами. Тому Євген Товстуха — то вже зовсім інша інституція. Його фітоцентр з усією «командою», що її із селекційною доскіпливістю добирав Євген Степанович, — заслужено авторитетний заклад. Тому в Яготин до Товстухи не припиняється посполите паломництво з усіх усюд. Нині такий ступінь популярності й людської довіри модно називати брендом.
Лікар Товстуха майже цілковито заступив Товстуху-письменника. Окрім численних книжок із фітотерапії, народної медицини й фітоетнології, він має поважний літературний доробок, де є й збірки віршів, і книжки оповідань, і біографічні романи «Кирило Стеценко» та «Микола Лисенко». Одне слово, повноцінна творча біографія чоловіка, який «контрабандою» уриває в медицини годинку-другу для літератури. Здавалося б, безнадійне аматорство. Але Товстуха, як мовиться, дасть фору філологам у знанні мови й літератури. Для нього література — це майже релігія і спосіб життя, в який уплітаються і медичні будні. Він вірить у літературу, її націєтворчу місію — і в цьому є щось прекрасно-старомодне. Сьогоднішні тридцяти- й сорокарічні здебільшого вельми далекі від такої віри. Для них літерaтура — це тільки гра, і про жодну її соціальну відповідальність вони чути не хочуть. Товстуха ж вважає, що гратися чи легковажити літературним словом недопустимо. Для нього література — синонім місійності. Для нього письменник — духовний провідник народу. Комусь це видасться надто анахронічним та пафосним, але Товстуха не боїться викличності чи репутації старомодного і його важко збити з його «вірую». Тут, як і в медицині, він звик вірити собі й іти своєю дорогою. Ним дуже важко маніпулювати. Він завжди й повсюдно лишається самим собою.
Його літературна — та й медична теж — біографія складалася вельми неблагополучно. Щирий, відкритий і національно стурбований молодий лікар потрапив під недремний нагляд відповідних інституцій. Йому перекрили всі дороги до читача. Усі його рукописи, подані до видавництв, поверталися з безапеляційними присудами: ваші твори ідейно незрілі, тому, мовлялечки, нікуди з ними не рипайтеся. Кожна публікація впродовж тих десятиліть була мало не надзвичайною подією. Це віддані друзі подекуди протягали його твори крізь усі заборони й перепони. Аж тільки під фінал «перестройки» скінчилося для Товстухи «життя під ковпаком». Він опинився — попервах це було аж незвично від того — у рівних умовах з усіма письменниками. Примари цензорів і «чорних списків» можуть ожити хіба що в кошмарному сні. Євген Товстуха мовби переживає нову творчу молодість. Написано за цей час чимало.
…Спостерігаючи, як лагідно й ніжно розмовляє Євген Степанович із пацієнтами, я подумав, що є два — ба навіть три — Товстухи. Перший — відомий на всю Україну — та й поза Україною — фітотерапевт, до якого з майже обожнюванням ставляться його підопічні. Другий — письменник, автор кількох десятків різножанрових книжок. Третій — художник, який не змарнує годину, що раптово винагодиться в його напруженому житті; жадібно візьме свої мистецькі обладунки й утече із суєтного дня на пленер.
Окрема тема: Товстуха й колеги. У ній — не тільки його стосунки з редакторами, видавцями і т. д. Тобто епізоди з його літературного життя. У цій темі і його активна участь у боротьбі колег з їхніми недугами. Очевидно, перелік усіх тих, кому допоміг Євген Товстуха, забрав би тут вельми багато місця. Цей «послужний список» залишимо для іншої нагоди.
Я ж від імені цих багатьох висловлюю вдячність талановитому лікареві-фітотерапевтові й нашому колезі, принагідно бажаючи здоров’я та всіх можливих гараздів і йому.
Михайло Слабошпицький
Гей, ви, грізні, чорні хмари!
Я на вас збираю чари,
Чарівну добуду зброю
І пісні свої узброю.
Леся Українка
Вступ
Чарівників поділяли на добрих і лихих. Лихих люди проклинали, викурювали з хат, повіток, стаєнь, полів, річок, озер та дібров. Спалювали окремі давні скирти з мишами та пацюками. А ще — старі, напівзруйновані будови із совами, сичами. І в цьому була не лише затята забобонність, а й значна доцільність, адже мишоподібні гризуни є не лише носіями харчових збитків (поїдання і псування екскрементами збіжжя), а й поширення таких грізних навіть у наш час недуг, як туляремії та лептоспірозу. В нори накидали конячі екскременти (діяв аміак), а також численне зілля: дельфіній сітчастоплодий, аконіт волосистий, чорнокорінь лікарський тощо, яке відлякувало комах-кровососів, гризунів і уявних та вигаданих лихих привидів.
Добрих чарівників люди шанували. Прославляли в піснях, прислів’ях, у засобах образотворчого мистецтва: народних картинах, ткацтві, виробах із глини, малярстві на скринях, коминах, печах; окремо — на кахлях, предметах щоденного та святкового хатнього вжитку: ложках, мисках, макитрах, барильцях, діжках для приготування тіста, писанках. На цих предметах, як правило, вимальовували магічні символічні знаки триєдності й чотирибічності світу, а детальніше — узагальнені та численні зображення сонця, дерева життя; найрізноманітніших квіток, птахів-голубочків і «Матері-птиці» як першооснови творення світу; зображення лебедів на воротях, стінах хат.
Два птахи в праукраїнців та українців посідають найчільніші місця: голуби як творці світу. Згадаємо колядку (див. розділ «Жива» вода). І лебеді. Лебідь — білий благородний птах як уособлення Білобога. Нагадаємо: кольори — білий, червоний, жовтий, оранжевий та близькі до них відтінками — це кольори Сонця в міфопоетичній творчості нашого народу.
Отже, добрі чарівники — це ті люди, які в гіперболізованій метафоричній уяві народних оповідань є особами, основне покликання яких — допомагати іншим. Людям, природі, зокрема навіть Небу, щоб попередити руйнівні зливи, градобої, смерчі. Полям, лісам, нивам. Річкам, озерам, ставкам та струмкам, щоб вони не пересохли, не випарувались і не перетворили зелений божий рай у пустелю. Урожаєві. Щоб його виростити, зібрати в добру годину, спожити на здоров’я людям і свійській та дикій живності.
Особливе місце при чаруванні належить пильнуванню здоров’я матері, дитини, господині та господаря в запобіганні численних недуг (наскільки цей термін доводиться дотично надто осучаснювати в історичному аспекті).
Чарами насамперед є слово, мова, особливі замовляння; лікарські та їстівні рослини, ужиткові предмети, якими користуються як оберегами на свята Коляди, Нового року, Водосвяття, Колодія, Великодніх, Зелених та Купальських свят, а також на літні та осінні присвятки — Спаса, Весілля Свічки, Калити. Це кутя, мед, численні узвари, драглі, хліби-карачуни, великодні паски, короваї; Дідух, рушники, скатертини, ложки, миски. Навіть вареники. Вони уособлюють ріг (півмісяць), який в уяві наших далеких пращурів поставав як вічність життя: повний місяць, недобір, ріжок. І знову народження нового нічного світила.
Отож чари, за прадавніми міфопоетичними гадками наших далеких пращурів, — це магічні засоби, за допомогою яких люди, посвячені в такі незвичайні й надзвичайні дії та знання, здатні впливати як на людину, так і на природу з її галактичними проявами в різні фенологічні пори року: зима, весна, літо, осінь.
Із чарами перетинається й таке доволі усталене поняття, як магія. Магія,за переконанням праукраїнців, — сукупність прийомів та обрядів, які покликані нагромаджувати чудодійну силу. В основі магії протискується віра праукраїнців в те, що з допомогою слова, лікарських рослин, чудодійних оберегів, окремих предметів, надто мальовничих і по-справжньому театралізованих обрядів можна впливати в бажаному напрямі на хід явищ і подій у навколишньому світі. Особливе місце в чаруванні та магії належить пильнуванню здоров’я людини, чому й присвячено цю працю.
Вивчаючи понад півстоліття (1947—2011 рр.) найрізноманітніші засоби сотень чарівників, ми відкинули їхню ірраціональну та значну забобонну спрямованість (як данину минулим епохам) і залишили те зерно, на основі якого вивчали раціональні й «вічні» елементи. Проводили реконструкцію та здогадне створення давніх і найновітніших фітопрепаратів, які й у нашу (атомну та СНІДівську) добу — на часі. Та ця праця не народилася б, якби автор не вірив у справжні чари Великодніх узварів, Купальської роси, Спасівського меду, а також садовини та городини. У нескінченний світ лікарських рослин, цього справжнього дива з див та надійного муру минулих епох і найсучасніших цілющих ліків у боротьбі з найчисленнішими недугами тіла й душі. Лікарські рослини були, є і залишаються наріжним каменем у спадкоємній (найтрадиційнішій) етнічній медицині праукраїнців та українців. Та й призначення цієї праці йде в цьому самому напрямку. Висловимо його гадкою нашого прадавнього й загадкового автохтона, скіфа Анахарсія: «Скіфи, — як закарбувала кількатисячолітня історія, — радіють, коли іншим добре, і прагнуть лише того, що їм здається розумним». І автор перебуватиме в піднесеному настрої, коли його народові стане добре або ще краще взагалі. І від авторових «Чарів» зокрема.
Найдавніша й найсучасніша цілюща сила
Основними діючими компонентами лікарських рослин є комплекси фармакологічно активних і супутніх речовин, які утворюються в процесі первинного та вторинного синтезу. Ці речовини (переважно вторинного синтезу), надходячи в організм людини, і визначають фізіологічну, власне лікувальну, дію рослин на окремі органи й системи та на організм у цілому.
Речовини первинного синтезу
До речовин первинного синтезу належать білки, вуглеводи, ліпіди, ферменти та вітаміни.
Білки
Білки відіграють у рослинному організмі величезну роль, складаючи основну масу цитоплазми. Розрізняють прості (протеїни) і складні (протеїди) білки.
Виділяють кілька груп простих білків, з яких у рослинах переважають альбуміни та особливо глобуліни. Сполуки простих білків з нуклеїновими кислотами складають важливу групу білків — нуклеопротеїдів. Складні процеси життєдіяльності, синтез білків, передавання спадковості здійснюються за участю нуклеїнових кислот. Розрізняють два типи кислот: рибонуклеїнову (РНК) та дезоксирибонуклеїнову (ДНК).
ДНК — складна високомолекулярна біологічно активна сполука, яка є носієм генетичної інформації всього живого світу.
Вуглеводи
Вуглеводи — це природні сполуки, що складаються з вуглецю, кисню та водню. Ці речовини мають виняткове значення для розвитку рослин і розподіляються на такі три групи: метаболіти — моносахариди та олігосахариди, які беруть активну участь у біологічних процесах і є вихідними речовинами для вторинного синтезу; запасні речовини — крохмаль, інулін; структурні речовини, головним чином клітковина — основний матеріал для будови клітин і тканин рослин.
У медицині широко застосовують глюкозу, буряковий цукор, інулін, крохмаль, слизові речовини, камеді, вату та багато інших вуглеводних сполук.
Ліпіди
Ліпідами називають жири та жироподібні речовини рослинного і тваринного походження, які відіграють важливу роль в обміні речовин.
Ліпіди містяться в усіх тканинах рослин, але найбільше — у насінні та плодах. Вони нагромаджуються у вигляді запасів жиру або є структурними компонентами цитоплазми клітин. Ліпіди створюють енергетичні резерви в клітині й виконують захисні функції всього живого.
З ліпідів (фосфатидів) і ліпопротеїдів (сполуки ліпідів з білками) побудовано мембранні шари поверхні клітин та органоїдів клітин, а саме: мітохондрій, пластид, ядер. Від складу цих мембран залежить проникність клітин та їхніх органоїдів для різних речовин.
Ліпіди широко застосовують у медицині. Їх одержують з насіння та плодів численних олійних культур.
Ферменти
Переважна більшість хімічних реакцій у живому організмі не може відбуватися без біологічних каталізаторів — ферментів. Ферменти — це білки, які здатні вибірково каталізувати певну біохімічну реакцію і впливати на перебіг життєво важливих процесів.
Ферменти поділяють на два класи: однокомпонентні та двокомпонентні. Однокомпонентні ферменти складаються лише з білка. Двокомпонентні, окрім білка, містять ще й небілкову частину — простетичну групу, або кофермент. До коферментів належать різні фармакологічно активні речовини, а саме: вітаміни, нуклеотиди, порфірини. У медичній практиці широко застосовують ферменти тваринного походження: пепсин — протеолітичний фермент, який міститься в шлунковому соку; трипсин та хімотрипсин, біосинтез яких відбувається в клітинах підшлункової залози; лідазу тощо.
Речовини вторинного синтезу
Дія лікарських рослин на організм людини відбувається завдяки фармакологічно активним речовинам. Вона може бути симптоматичною, етіотропною, місцевою, резорбтивною, вибірковою, патогенетичною тощо.
Фармакологічно активними можуть бути ліпіди, вуглеводи, вітаміни та природні речовини вторинного синтезу: алкалоїди, сапоніни, серцеві глікозиди, дубильні речовини. Оскільки в рослинах завжди міститься певний комплекс фармакологічно активних речовин, серед цього комплексу розрізняють основну активну речовину, яку називають діючою. Всі інші речовини, що містяться поряд з основною, називають супутніми. Роль і значення їх для лікувального процесу різні. Супутніми речовинами можуть бути вітаміни, органічні кислоти, флавоноїди, мінеральні речовини, які вельми впливають на ефективність лікування, оскільки доповнюють вплив основної діючої речовини.
Окремі супутні речовини (полісахариди, дубильні речовини) при набубнявінні сприяють пролонгованій дії основних лікарських речовин, що надзвичайно важливо при затяжних, хронічних захворюваннях.
Однак поряд з корисними супутніми речовинами містяться й шкідливі. Так, у свіжій корі крушини ламкої міститься значна кількість антрополів, які надто негативно діють на слизову оболонку шлунка та спричиняють нудоту і блювання. Для клінічного застосування кору крушини попередньо обробляють при температурі 100°С упродовж 1–1,5 год або витримують на складах не менше 1–2 років.
У насінні рицини також виявлено вельми отруйну супутню речовину — токсальбумін.
Зустрічаються в рослинах і так звані баластні речовини, фармакологічно індиферентні. Проте їхня індиферентність умовна. Клітковина та інші сполуки баластних речовин не такі вже й байдужі до людського організму. Клітковина стимулює перистальтику кишок, посилює виділення травних соків, нормалізує холестериновий обмін. Вивчення її позитивного впливу на людський організм триває. Особливого значення вона набуває при підвищеній радіації.
Алкалоїди
Алкалоїди — складні азотні сполуки з лужною реакцією, що виявляють активну біологічну дію.
Алкалоїди рослинного походження здавна застосовують у народній медицині. Зараз відомо понад 1000 різноманітних алкалоїдів. Уміст їх у рослинах незначний (від 1–2% до тисячної частки відсотка). Дуже рідко (лише в корі хінного дерева) у рослинах він може досягати 10– 15%.
У рослинах алкалоїди перебувають у сполуках солей численних органічних (цитринової, щавлевої, малонової, бурштинової, оцтової тощо) кислот, іноді — неорганічних кислот (сірчаної, фосфорної). Як правило, у рослинах міститься не один, а декілька подібних за хімічною будовою алкалоїдів. Іноді їх може бути понад 20.
Найбільше алкалоїдів міститься в рослинах таких родин: макових, пасльонових, жовтецевих, метеликових.
Найвідоміші алкалоїди, які широко застосовують у медицині, містяться в таких рослинах:
– головках маку снодійного (морфін);
– беладонні лікарській (атропін);
– тютюнових листках (нікотин);
– листках чаю китайського та зернах кави (кофеїн).
Ліки, виготовлені з алкалоїдоносних рослин, мають складний і багатогранний вплив на живий організм. Вони активізують поділ клітин, підвищують артеріальний тиск, посилюють загальний обмін речовин, поліпшують секрецію травних залоз. У медицині застосовують чай із цих рослин — барбарису звичайного, чистотілу звичайного, головатня, маткових ріжків тощо.
Глікозиди
Глікозиди — дуже поширені в рослинному світі сполуки. У них глікозидна частина молекули, яка є циклічною формою цукрів, зв’язана через атом кисню, сірки чи азоту з радикалом органічної сполуки, що не є цукром. Цей радикал називають агліконом, або геніном.
Аглікони глікозидів за хімічною будовою бувають аліфатичними, ароматичними й гетероциклічними сполуками.
Розрізняють O-глікозиди, S-глікозиди (тіоглікозиди) та N-глікозиди. Найбільш поширені у природі O-глікозиди.
У медицині застосовують такі основні групи цих сполук:
а) фенілглікозиди, що містять фенілрадикал в агліконі. До них належать одно- та багатоатомні феноли;
б) антраглікозиди, які містять аглікон, похідний антрахінону. Їх виявлено в різних видах крушини, ревеню, алое;
в) флавонові глікозиди, аглікон яких є похідним флавону. Переважна більшість флавонових глікозидів (рутин, катехіни) має P-вітамінну активність;
г) стероїдні глікозиди, або серцеві, що належать до групи O-глікозидів, аглікони яких мають стероїдну структуру і сильно впливають на серцевий м’яз. Глікозиди конвалії травневої (звичайної), горицвіту весняного, наперстянки здавна застосовували в народній, а згодом — і в науковій медицині;
ґ) S-глікозиди, або тіоглікозиди, — найменш поширена група глікозидів серед рослинного світу. Їх знайдено в насінні сарептської та чорної гірчиць, редці посівній, хроні звичайному, капусті. Названі сполуки гострі, пекучі на смак. Вони збуджують апетит, виявляють місцеву подразну дію, завдяки чому посилюють кровообіг, при зовнішньому застосуванні мають активний бактерицидний і бактеріостатичний вплив на патогенні групи мікроорганізмів, що спричиняють запалення шкіри, підшкірної основи та м’язів людини.
Гіркоти
Це безазотні речовини, дуже гіркі на смак. Вони подразнюють залози травної системи і збуджують її секреторну діяльність. Здавна відома також їхня протимікробна дія. Гіркоти виявлено в золототисячнику звичайному, полині гіркому, кульбабі лікарській, цикорії дикому, шишках хмелю, бобівнику трилистому, вересі звичайному. Усі ці рослини широко й успішно застосовують для лікування хворих на гастрит (зі зниженою та підвищеною секрецією шлунка), алкоголізм, печінкові та ниркові захворювання.
Пектини
До пектинів належать полімеризовані цукристі сполуки, що дуже нагадують слизові речовини. У воді пектини бубнявіють та утворюють колоїдні розчини. На цій властивості й ґрунтується використання їх для лікувальних потреб. Найбільше пектинових речовин міститься в садовині та городині, а також у плодах шипшини коричної, смородини, калини, лісових суниць, коренях живокосту лікарського, алтеї лікарської.
Пектини здатні адсорбувати в кишках отруйні речовини, а також зменшувати кількість холестерину в крові. Вони посилюють травлення, сприяють утворенню в кишках вітамінів групи В. Їх застосовують для лікування ентероколітів та колітів, зокрема й дизентерійного походження, гастритів, захворювань печінки й сечостатевої системи, внутрішніх кровотеч, атеросклерозу.
Особливого значення фітотерапія надає пектинам через їхню здатність зв’язувати в кишках радіонукліди та солі важких металів, особливо ртуті та свинцю. Пектинові речовини є важливим компонентом рослинних клітин, хоч і становлять не більше 5 % від їхньої маси. Український народ з давніх-давен знав цілющу дію цих речовин. На Чернігівщині доволі поширене було лікування отруєнь солями важких металів, а також зв’язування токсинів дизентерії, черевного тифу та паратифів А і В таким, здавалось би, простеньким, але ефективним засобом: першого дня готували відвар цукрових буряків і настоювали всю ніч. Наступного дня буряки виймали, а у відвар додавали сушені груші, яблука, ягоди калини, горобини звичайної, смородини чорної, корені з кореневищами родовика лікарського та перстачу прямостоячого. Усе це кип’ятили 10–15 хв. і настоювали кілька годин. До узвару додавали кілька ложок сироватки для поліпшення екстракції пектинів. Відвар широко використовували при названих отруєннях та інфекційних недугах.
На жаль, до останнього часу пектинові речовини використовували переважно лише в кондитерському виробництві. Ми широко застосовуємо пектинові та інуліномісткі рослини для лікування і профілактики радіоактивних уражень. Це, зокрема, сиропи, настойки, відвари для вагітних, породіль, немовлят, осіб, які працюють на АЕС та в 30.кілометровій зоні Чорнобильської АЕС. Такі препарати вкрай необхідні персоналу гірничодобувної промисловості, важкого машинобудування, а також тим, хто працює з гербіцидами та пестицидами.
Дубильні речовини
Це безазотні органічні сполуки різного хімічного складу, які використовує людство з незапам’ятної давнини для виробничих і лікувальних потреб.
Значну кількість їх виявлено в корі дуба й дубових галах, коренях і кореневищах гравілату міського, родовика лікарського, перстачу прямостоячого, бадану тощо. Дубильні речовини мають в’яжучу, протизапальну, протигеморагічну, дещо анестезуючу, протимікробну та протипроносну дію. Їх широко застосовують у лікуванні шлункових, кишкових та маткових кровотеч, захворювань дихальних шляхів, сечостатевої системи, розладів функції травного каналу.
Сапоніни
Сапоніни — це безазотисті сполуки групи глікозидів. До складу сапонінів входять моносахариди та невуглеводні сапогеніни (аглікони). Залежно від хімічної будови розрізняють стероїдні та тритерпенові сапоніни.
Стероїдні сапоніни. Стероїдні сапоніни належать до групи природних глікозидів, яким притаманна значна гемолітична активність. Стероїдні сапоніни знайдено в рослинах різних родин, але переважно в рослинах родин діоскорейних, бобових, жовтецевих і лілійних. При вивченні біологічної дії стероїдних сапонінів виявлено їхню значну фунгіцидну, протипухлинну, цитостатичну активність. Вони знижують артеріальний тиск, нормалізують серцевий ритм, сповільнюють і поглиблюють дихання. Препарат поліспонін, який виготовляють з рослини діоскореї, має холестеринемічну дію та використовується для лікування хворих на атеросклероз. Стероїдні сапоніни використовують як вихідну сировину для синтезу стероїдних гормонів.
Тритерпенові сапоніни. Переважна більшість тритерпенових сапонінів також виявляє значну гемолітичну дію. Вони руйнують оболонку еритроцитів і вивільняють гемоглобін. Сапоніни мають гіркий смак, подразнюють слизову оболонку глотки, шлунка та кишок, спричинюють блювання та збільшують секрецію бронхів. Призначають сапоніни при тяжкому сухому кашлі для розрідження харкотиння. Сапоніни різних рослин виявляють різну фармакологічну дію. Сапоніни солодки голої мають естрогенну властивість, елеутерокока — підвищують опірність організму, синюхи блакитної — дають значний адаптогенний та заспокійливий ефект.
Слизові речовини
Це полісахариди, що здатні утворювати густі слизові розчини. До складу слизів входять пентозани та гектозани. Слизові речовини мають важливе значення для рослин. Вони відіграють роль «депо» вуглеводів та води і є захисними біоколоїдами. Слизові речовини оптимально розчиняються у воді.
За характером утворення слизових речовин розрізняють такі групи рослинної сировини:
а) сировина з інтерцелюлярним слизом (насіння айви, льону посівного);
б) сировина з внутрішньоклітинним слизом (корені та листки алтеї лікарської, листки підбілу звичайного, бульби зозулинців);
в) сировина з мембранним слизом (ламінарія) тощо.
Водні витяжки з рослин, які містять слизові речовини, широко використовують у лікуванні запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, травного каналу. Особливо вони ефективні при проносах і кровотечах різної природи (разом із родовиком лікарським та перстачем прямостоячим).
Добре зарекомендували себе препарати слизових рослин при лікуванні гастритів з підвищеною кислотністю шлункового соку, а також виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Їх також застосовують для лікування екзем, захворювань органів сечостатевої системи, задавнених ран, опіків. Слизові речовини виявляють протизапальну й анестезуючу дії, сприяють епітелізації слизових оболонок та ушкодженої шкіри.
Флавоноїди
Флавоноїди — природні фенольні сполуки, що нагромаджуються в усіх органах рослин у формі глікозидів. Залежно від ступеня окислення піранового фрагмента флавоноїди поділяють на катехіни, халкони, флавонони, флавони, флавоноли.
Флавоноїди — водорозчинні сполуки. Від них залежить забарвлення квіток і плодів. Флавоноїдні сполуки — у центрі особливої уваги вчених та практичних лікарів. Окремі флавони мають Р-вітамінну активність, зменшують вплив токсичних речовин, дають протимікробний і антигістамінний ефекти (плоди глоду колючого, крушини ламкої, трава вересу звичайного, шишки хмелю звичайного, листки чаю, квітки та листки підбілу звичайного, плоди шипшини коричної, винограду, смородини чорної, горобини звичайної тощо). Флавоноли в поєднанні з аскорбіновою кислотою мають протизапальний і протиалергічний вплив на капілярну систему. Флавонові сполуки застосовують при різноманітних проявах алергії (ядуха, анафілактичний шок), інфаркті міокарда, цукровому діабеті.
Особливий інтерес сучасний науковий світ виявляє до прополісу. Прополіс — смолиста тверда речовина жовтокоричневого або темнокоричневого кольору, часто із зеленкуватим чи бурштиновим відтінком. Він має приємний бальзамічний запах тополиних бруньок, не розчиняється у воді, зате добре розчиняється у спирті, хлороформі, ефірі. У прополісі виявлено близько 55 % смол, 30 % воскових речовин, 10 % летких олій, 5 % пилку. Крім того, в ньому знайдено мікроелементи заліза, міді, кобальту, цинку, марганцю. Прополіс — цінний продукт бджільництва, який людство застосовує з лікувальною метою упродовж тисячоліть. Наукова медицина на нього звернула увагу всього кілька десятиліть тому. В наш час відомо близько 20 компонентів прополісу різної хімічної природи. Це флавоноїди, ненасичені ароматичні кислоти — кавова та ферулова. Через те що прополіс містить велику кількість речовин, зібраних бджолами з різноманітних рослин, спектр застосування цього препарату як терапевтичного засобу дуже широкий. Флавоноїди — головні складові частини прополісу. Вони є однією з найпоширеніших груп фенольних сполук.
Флавоноїди містяться майже в усіх рослинах, що ростуть на земній кулі. Вони є типовими рослинними барвниками й не утворюються у тваринному організмі. Високої біологічної активності флавоноїдам надають фенольні, гідроксильні та карбонільні групи, які входять до складу цих сполук. Численні дослідження свідчать про те, що окремі флавоноїди зміцнюють стінки капілярів та діють синергічно з аскорбіновою кислотою. Є відомості про спазмолітичну, протипроменеву дію флавоноїдів. Виявлено їхній позитивний вплив на функціонування травного каналу, печінки. Дослідження останніх років указують на протизапальний, ранозагоювальний, протипухлинний, естрогенний, бактерицидний, матковий ефект флавоноїдів. Вони також мають гіпоазотемічну та сечогінну дію. Принагідно тут згадати й про антиоксидантну роль окремих флавоноїдів.
Антиоксиданти — речовини, які запобігають неферментному перекисному окисленню органічних сполук або значно уповільнюють його. До них належать нафтоли, феноли, ароматичні аміни. Останніми роками народилася гіпотеза, за якою ми можемо подовжити тривалість активного життя шляхом широкого вживання антиоксидантів.
Недостатність антиоксидантів в організмі сприяє нагромадженню вільних радикалів і наближає старіння. Антиоксиданти дуже важливі для обміну речовин у живій клітині. Систематичне вживання антиоксидантів запобігає виникненню атеросклерозу, злоякісному переродженню клітин. Флавоноїди посилюють нагромадження аскорбінової кислоти в печінці, надниркових залозах і уповільнюють її виведення з організму.
Треба ще зазначити позитивну дію флавоноїдних сполук на серцеву діяльність. Окремі флавоноїди збільшують амплітуду скорочення серця, відновлюють його роботу при втомі та отруєнні хлороформом, хініном, нормалізують серцевий ритм.
Кумарини
Кумарини — природні сполуки, основою будови яких є кумарин — циклічна ортооксикорична кислота. Їх поділяють на такі сім груп:
1) кумарин, дигідрокумарин і глікозид кумарину, мелілотозид;
2) окси-, метокси- (алокси-) і метилендіоксикумарини;
3) фурокумарини;
4) пірано-кумарини;
5) 3-, 4-бензокумарини;
6) кумарини, що містять систему бензофурану, конденсовану з кумарином у С-3, С-4;
7) інші складні сполуки, до яких входить кумаринова система (новобіотин, афлатоксин тощо).
Кумарини мають різноманітні біологічні властивості, найважливішими з яких є спазмолітична та фотосенсибілізуюча, а також розширюють коронарні судини. Деякі кумарини виявляють Р-вітамінну активність, справляють діуретичний та протимікробний вплив. Фурокумарини псоралового ряду підвищують чутливість шкіри до сонячного світла, посилюють утворення пігментів. Виготовлений з рослинної сировини препарат дикумарол застосовують у медичній практиці як антикоагулянт. Дикумарол впливає на білкові фракції крові та протромбін і зумовлює гіпопротромбінемію. Дикумарол застосовують при флебітах, тромбофлебіті, інфаркті міокарда, тромбозі церебральних судин. Протипоказаннями до застосування дикумаролу є вагітність, коліт, оперативне втручання, захворювання нирок та печінки, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки.
Кумаринові сполуки
Кумаринові сполуки — це токсичні речовини, які кумулюються в організмі, тому користуватися ними потрібно обережно й лише тоді, коли в цьому є органічна потреба. Кумарини виявлено в траві деревію звичайного, грижниці голої, листках рути запашної, коренях дягеля лікарського, буркуну лікарського, гіркокаштана звичайного тощо.
При передозуванні кумаринових сполук виникає нудота, блювання, зникає апетит, з’являються пронос, висипи на шкірі, кровоточивість слизових оболонок. При перших проявах перелічених ознак названі препарати слід негайно відмінити.
Леткі олії
Леткі олії — запашні речовини, що є складними сумішами різних органічних сполук. Основну групу серед них складають речовини, які мають ізопреноїдну структуру. До складу летких олій входять два класи терпеноїдів — монотерпени та сесквітерпени. Ці сполуки застосовують як протимікробні, жовчогінні, шлункові та діуретичні засоби.
Фітонциди
Це бактерицидні речовини, що утворюються багатьма рослинами. Зараз відомо близько тисячі рослин, що мають фітонцидні властивості. Використання фітонцидних властивостей редьки, часнику, цибулі, хрону для лікування гнійних ран сягає тисячоліть. Фітонциди стимулюють захисні сили організму, благотворно впливають на самопочуття. Зараз фітонциди широко застосовують для лікування і профілактики грипу та аденовірусних інфекцій, ангін, захворювань травного каналу, хвороб порожнини рота, герпетичних та генітальних уражень тощо.
Ми у своїй практиці для лікування та профілактики гнійних уражень застосовуємо фітонциди берези білої, тополі чорної, родовика лікарського, хрону звичайного.
Крохмаль
Крохмаль — один з найважливіших рослинних вуглеводів, який входить до складу їжі людини і тварин. Це білий хрусткий гігроскопічний порошок без смаку та запаху. Крохмаль не розчиняється в холодній воді, ефірі, спирті; у гарячій воді утворює колоїдний розчин — клейстер. Крохмаль є сумішшю амілази та амінопектину. Під дією амілази у травному каналі людини і тварин він розкладається, утворюючи глюкозу та мальтозу. Найбільше крохмалю міститься в зерні пшениці, ячменю, кукурудзи, рису, бульбах картоплі. Крохмаль та декстрини — продукти неповного гідролізу лінійних полісахаридів, вони сприяють холестериновому обміну, поліпшують травлення. Крохмаль у присипках та мазях застосовують при хворобах шкіри, у вигляді відвару (клейстеру) — при захворюваннях травного каналу як обволікальний засіб.
Ми застосовуємо крохмаль разом з 20 % настойками на 40 % спирті кореневищ перстачу прямостоячого та родовика лікарського для лікування коліту та сигмоїдиту. Із цією метою згадані настойки підігрівають, додають до них крохмаль до утворення клейстеру. Такий колоїдний розчин ми успішно застосовуємо також для лікування простої й токсичної диспепсій, екзем, задавнених ран, трофічних виразок, гастриту, дизентерії. Зовнішньо — для лікування герпетичних та генітальних уражень, оперізуючого лишаю.
Клітковина
Клітковина — найпоширеніший у природі полісахарид, що є основою оболонок рослинних клітин.
Останніми роками доведено, що клітковина, особливо деякі її види, засвоюється в людському організмі. Вона стимулює перистальтику кишок, сприяє виведенню холестерину, має важливе значення для синтезу вітамінів групи В, особливо ціанокобаламіну, а також філохінону, позитивно впливає на артеріальний тиск та обмінні процеси в печінці. На 95 % з клітковини складається вата — основний перев’язувальний матеріал.
Жирні та леткі олії
Жирні олії доволі поширені у природі. Їх добувають з насіння технічних культур (соняшника, кукурудзи, льону, мигдалю тощо). Особливо широко застосовують у медичній практиці евкаліптову, м’ятну, кминну та шавлієву леткі олії, які є бактерицидними засобами проти кишкової та стафілококової груп бактерій. Олії входять до складу рідких мазей (лініментів), засобів для розтирань, пластирів. Рицинову олію застосовують здавна як проносне. У жирних оліях — кукурудзяній, соняшниковій та оливковій — виявлено ненасичені жирні кислоти: лінолеву та олеїнову. Ці кислоти не синтезуються в організмі, але мають дуже важливе значення для обміну холестерину. Тваринні жири підвищують рівень холестерину в крові, рослинні, зокрема ненасичені жирні кислоти, сполучаючись із холестерином, утворюють розчинні сполуки і сприяють його виведенню з організму.
Смоли
Смоли — складні органічні сполуки, за хімічною природою подібні до летких олій. Смолисті речовини містяться в летких оліях. Смоли мають приємний ароматичний запах. Найбільше їх виявлено в бруньках та листках берези бородавчастої, осики, тополі чорної, хвої, а також у траві звіробою звичайного, коренях ревеню лікарського.
Смолисті речовини мають значні бактерицидні та бактеріостатичні властивості й використовуються для виготовлення настойок, мазей та пластирів. Автор широко застосовує спиртові настойки бруньок берези бородавчастої, тополі чорної та осики для лікування гнійних уражень шкіри, підшкірної основи, а також для інгаляцій при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, лікування опіків та післяопераційних ускладнень, спричинених гнійною мікрофлорою. Особливо ефективні ці настойки при первинній обробці ран та ураженої поверхні шкіри. Завдяки високій бактерицидній здатності вони запобігають розвиткові мікробів (патогенний стафілокок, стрептокок, палички синьо-зеленого гною тощо).
Рослинні гормони
Гормони — біологічно активні речовини, які виробляють ендокринні залози людини і тварин. Вони є регуляторами обміну речовин і функцій організму. В біологічній науці донедавна панувала думка, що рослини не мають гормонів. Але останнє було спростоване новітніми дослідженнями. Рослинні гормони діють на організм людини подібно до гормонів тваринного походження. У багатьох рослинах виявлено холін — біологічно активну гормональну сполуку, яка впливає на процеси обміну речовин у тканинах рослин і тварин. Біосинтез холіну відбувається з етаноламіну та метіоніну. З холіну в організмі тварин синтезується ацетилхолін — медіатор нервового збудження. Холін входить до складу ферменту, який пришвидшує біосинтез фосфоліпідів. Природні джерела холіну — пшениця, овес, соя, печінка, оселедці, яєчний жовток. З лікарських рослин його виявлено в цикорії дикому, кульбабі лікарській, звіробої звичайному, насінні грициків.
Нестача холіну в їжі призводить до жирового переродження печінки та нирок, інволюції щитоподібної залози. Холін збуджує перистальтику жовчних та сечовивідних шляхів, посилює процеси асиміляції та дисиміляції. Його застосовують для лікування хвороб печінки та нирок.
Дийодтирозин гальмує тиреотропну функцію передньої частини гіпофіза, зменшує активність щитоподібної залози. Застосовується для лікування легких і середньої тяжкості форм гіпертиреозу. Дийодтирозин є складовою частиною тироксину — гормона, що регулює загальний обмін речовин в організмі. У невеликій кількості дийодтирозин знайдено в моху ісландському, дроці красильному, нетребі колючій тощо.
Названі рослини використовують для лікування хвороб нирок з підвищеним виділенням оксалатів та фосфатів із сечею.
Інсулін — гормон підшлункової залози. За хімічною природою — це білок, у складі якого виявлено 51 амінокислотний залишок. Інсулін регулює вуглеводний обмін. Нестача його в організмі призводить до тяжкої недуги — цукрового діабету, що набув у наш час значного поширення серед дітей і дорослих.
Інсулін має органічний вплив на діяльність м’язової та жирової тканин, серцево-судинної системи, печінки, загальний обмін речовин. У багатьох рослинах виявлено інсуліноподібні речовини, які застосовують для лікування діабету (цикорії дикому, кульбабі лікарській, приймочках кукурудзи, омелі, листках горіха волоського, золототисячнику, корені лопуха великого, омані високому, листках кропиви дводомної, козлятника лікарського тощо).
Ми широко використовуємо ці рослини для лікування хвороб печінки, підшлункової залози, хронічних захворювань нирок, ускладнених цукровим діабетом. У багатьох рослинах (листках шавлії лікарської, талабану польового, суріпки польової) виявлено речовини, що діють подібно до гормональних сполук статевих залоз.
Гістамін — гормоноподібна речовина, один з біогенних амінів, який виявляє активну фізіологічну дію. У неактивній формі перебуває в тканинах людини і тварин. Гістамін бере участь у регуляції тонусу кровоносних судин, розвитку шоку. Він збільшує проникливість капілярів і може призвести до значного набряку тканин та слизових оболонок. Гістамін збуджує секрецію шлункового соку. Особливу роль гістамін відіграє в розвитку алергічних реакцій.
Алергією називають підвищену чутливість організму людини та тварин до сторонніх речовин: білків, бактерій, пилку рослин, пестицидів, предметів побутової хімії, синтетичних тканин, лікарських препаратів. Алергени можуть бути органічної та неорганічної природи. Алергія проявляється нашкірними висипами, бронхоспазмом, розладом функцій травного каналу, ангіоневротичним набряком тощо. Для лікування алергічних станів застосовують рослини, в яких виявлено антигістамінні сполуки. Ми широко використовуємо для лікування алергічних недуг квітки глоду колючого, корені цикорію дикого, кульбаби лікарської, траву вересу звичайного, вероніки лікарської, плоди шипшини коричної, стовпчики з приймочками кукурудзи, квіткові кошики цмину піскового, листки омели білої, траву собачої кропиви серцевої, кореневища синюхи блакитної, кореневища пирію повзучого тощо.
Рослинні гормони та гормоноподібні речовини — це майбутнє медичної й біологічної науки.
Вітаміни
Вітаміни — група різноманітних за хімічним складом речовин, які або не утворюються в організмі людини, або утворюються в малій кількості й надходять до нього з їжею. Вітаміни — біологічно активні речовини, що регулюють обмін речовин і виявляють різнобічну дію на життєво важливі процеси. Особливістю вітамінів є те, що вони активні в дуже малій кількості. При нестачі вітамінів у їжі виникають такі захворювання людини, як гіпо- та авітамінози. Вітаміни поділяються на водо- та жиророзчинні.
До водорозчинних вітамінів належать: аскорбінова кислота, біофлавоноїди, тіамін, рибофлавін, піридоксин, ніацин, або нікотинова кислота, ціанокобаламін, фолоацин (фолієва кислота), пантотенова кислота, біотин.
До жиророзчинних вітамінів належать: ретинол, кальцифероли, токофероли, філохінон.
Холін, пангамова, оротова та ліпоєва кислоти, міоїнозит, вітамін U належать до вітаміноподібних речовин.
Вітаміни групи В. Виділяють понад десять вітамінів групи В. Найважливіші з них такі.
Тіамін (вітамін В1) регулює окислення продуктів обміну вуглеводів, бере участь в обміні амінокислот, утворенні жирних кислот, має великий вплив на функції серцево-судинної, травної, ендокринної, центальної й периферичної нервових систем. Він необхідний для утворення ацетилхоліну — агента, який передає нервові імпульси.
На тіамін багаті крупи, борошно грубого помелу, бобові, свинина. Він руйнується в лужному середовищі: при додаванні до тіста соди, надто швидкому варінні квасолі та гороху тощо. Добова потреба людини в цьому вітаміні — 1,5–2,6 мг. Ця потреба значно збільшується в разі хронічних інфекційних хвороб, хірургічних втручань, опікової недуги, цукрового діабету, при тривалому лікуванні антибіотиками та сульфаніламідними препаратами.
Рибофлавін (вітамін В2) входить до складу ферментів, які регулюють важливі етапи обміну речовин. Він поліпшує гостроту зору, позитивно впливає на функцію нервової системи, стан шкіри та слизових оболонок, функцію печінки, кровотворення. Переважна більшість рибофлавіну надходить в організм з продуктами харчування тваринного походження (печінкою, яйцями, сиром, кефіром, яловичим м’ясом, молоком, сметаною). До 40 % рибофлавіну надходить з продуктами рослинного походження (гречаною крупою, зеленим горошком, шпинатом, кропом, морквою, капустою, картоплею, абрикосами, суницями, малиною). Добова потреба організму в рибофлавіні становить 1,8–3 мг.
Піридоксин (вітамін В6) бере участь в обміні білків, жирів та вуглеводів в організмі, в утворенні арахідонової кислоти з лінолевої, ніацину з триптофану, в обміні холестерину, утворенні гемоглобіну, регулює жировий обмін у печінці. Найбільше піридоксину в м’ясі тварин, птахів, оселедцях, рибі палтусі, гречаній крупі, пшоні, хлібі з борошна грубого помелу, перловій і ячмінній крупах тощо. Добова потреба людського організму в цьому вітаміні становить 1,8–3 мг.
При атеросклерозі, токсикозах вагітних, анацидному гастриті, ентериті, анемії, хворобах печінки, тривалому застосуванні антибіотиків і протисухотних засобів потреба в піридоксині значно зростає.
Ціанокобаламін (вітамін В12) необхідний для нормального кровотворення. Він відіграє важливу роль у використанні організмом амінокислот та фолацину, в утворенні холіну та нуклеїнових кислот, нормалізації жирового обміну в печінці.
Ціанокобаламін відсутній у рослинній їжі. Найбільше його в яловичій печінці, свинині, кролятині, рибі. Наявний він у яйцях, молоці, кефірі, сирі, сметані. Ціанокобаламін усмоктується в кишковику після сполучення у шлунку з так званим «внутрішнім фактором» і нагромаджується в печінці. Добова потреба в ньому організму людини становить 3 мкг; вагітних і жінок, які годують немовлят груддю, — до 4 мкг. Нестача ціанокобаламіну в організмі спостерігається при вживанні переважно рослинної їжі, а також у разі анацидного та гіпацидного гастриту, резекції шлунка та кишковика, при тяжких формах ентероколітів.
Ретинол (вітамін А) регулює обмінні процеси в шкірі, слизових оболонках очей, дихальних та сечових шляхів, травного каналу. Він значно підвищує опірність організму до інфекційних хвороб. Вітамін виявляє значний вплив на стан клітинних мембран, тканинне дихання, функціонування ендокринних залоз. Ретинол надходить в організм у готовому вигляді, а також у вигляді каротину, який у печінці перетворюється в ретинол. Найбільше ретинолу в яловичій печінці, вершковому маслі, сметані, сирі, нирках, шпротах, ікрі осетрових риб.
На каротин багата червона морква, плоди обліпихи, зелена цибуля, щавель, шпинат. Він наявний в абрикосах, чорноплідній горобині, гарбузах, жовтій моркві тощо. Для засвоєння ретинолу та каротину в кишковику мають бути жири та жовчні кислоти. Добова потреба в ретинолі становить 1 мг (6 мг каротину). Потреба людини в цьому вітаміні значно зростає (до 1,25 мг) при хворобах кишковика, підшлункової залози, дихальних шляхів, щитоподібної залози, при опіках, переломах, нефролітіазі, гнійних ранах тощо. Ретинол руйнується під дією сонячних променів та при згіркненні жирів, що містять цей вітамін. У разі нестачі ретинолу з’являються виразкові ураження рогівки, знижується опірність організму до інфекційних хвороб, погіршується зір у присмерку (куряча сліпота), спостерігається значна сухість шкіри, слизових оболонок тощо. У сучасній науці каротин належить до антиканцерогенів та антимутагенів, як і червоний пігмент антоціан, на який багаті плоди червоного кольору.
Ергокальциферол (вітамін D) регулює обмін кальцію та фосфору в організмі. Він утворюється з провітаміну в шкірі під дією сонячних променів, а також надходить в організм людини з тваринними продуктами: печінкою риби, ікрою, яйцями, молочними жирами. Улітку в молочних продуктах та яйцях ергокальциферолу в 2–3 рази більше, ніж узимку.
У дітей недостатність цього вітаміну в організмі зумовлює рахіт. Потреба в ньому дорослих становить 0,0025 мг. Ергокальциферол стимулює ріст, підвищує стійкість організму до іфекційних хвороб, сприяє засвоєнню фосфору та кальцію кістковими тканинами.
Токофероли (вітамін E) запобігають окисленню ненасичених жирних кислот, сприятливо діють на функцію статевих залоз, стимулюють діяльність м’язової системи. Ця група вітамінів сприяє засвоєнню ретинолу та ергокальциферолу, білків, жирів, вуглеводів. Токофероли (лінолева, ліноленова та арахідонова кислоти) містяться в оліях: бавовняній, кукурудзяній, соняшниковій. Їх знайдено у квасолі, зеленому горошку, шпинаті, абрикосах та персиках. Добова потреба організму людини в них — 12–15 мг. Токофероли застосовують для лікування атеросклерозу, екзем, трофічних виразок, задавнених ран. Препарати токоферолу необхідні для нормальної лактації, розмноження, зокрема збереження вагітності, лікування гіпертонічної хвороби та ішемічної недуги серця. Токофероли — особливо важливі природні антиоксиданти.
Філохінон (вітамін K) необхідний для продукування в печінці протромбіну та інших речовин, що беруть участь у зсіданні крові. Його утворює в організмі людини кишкова мікрофлора. Філохінон сприяє зміцненню капілярів та припиненню кровотеч. Значна кількість цього вітаміну міститься в білокачанній капусті, гарбузах, щавлі, печінці, шпинаті. Є він у картоплі, томатах, горосі, яйцях, моркві, буряках. Добова потреба філохінону становить 0,2–0,3 мг. Вона значно збільшується при гепатитах, цирозі печінки, жовчокам’яній недузі, хворобах кишковика, кровотечах, а також при тривалому застосуванні антибіотиків та сульфаніламідних препаратів.
Біофлавоноїди (вітамін P) сприяють нагромадженню аскорбінової кислоти в тканинах, стимулюють тканинне дихання. Вони зменшують окислення аскорбінової кислоти та адреналіну, нормалізують проникливість стінок судин.
Найбільшу кількість вітамінів цієї групи виявлено у плодах шипшини коричної, смородині, горосі, цитрусових, волоських горіхах, капусті, горобині звичайній, червоному перці. При гіповітамінозі P виникає підвищена проникливість та крихкість невеликих кровоносних судин, з’являються кровотечі, підшкірні геморагії, біль у нижніх кінцівках, значна загальна недужість. Потреба організму в біофлавоноїдах становить 25–50 мг, але при тривалому застосуванні саліцилатів та антикоагулянтів, інтоксикації свинцем, променевій недузі потреба в цих вітамінах значно зростає.
Ніацин (вітамін PP, або нікотинова кислота) належить до найважливіших ферментів організму. Він бере участь у процесах клітинного дихання, виділення енергії при окисленні вуглеводів та білків. Ніацин регулює діяльність вищої нервової системи, органів травлення, впливає на обмін холестерину та кровотворення, розширює дрібні судини, посилює секрецію шлунка, сприяє загоєнню трофічних виразок, задавнених ран. Найбільше ніацину в м’ясних продуктах (яловичій печінці, нирках, язиці, курячому м’ясі, телятині). Він є в гречаній крупі, каві, горосі, квасолі, горіхах, пшоні, моркві. Добова потреба організму в ніацині становить 17–28 мг. При вагітності, захворюваннях травного каналу, особливо при хронічному коліті, хворобах печінки, атеросклерозі, тривалому застосуванні протисухотних препаратів потреба людини в ніацині значно зростає.
Вітамін C (аскорбінова кислота) бере участь у багатьох активних процесах організму, зокрема в диханні клітин. Підвищує стійкість організму до зовнішніх хворобливих впливів та інфекційних захворювань. Забезпечує утворення колагену та підтримує щільність стінок кровоносних судин. Аскорбінова кислота має значний позитивний вплив на функцію нервової й особливо ендокринної систем, сприяє засвоєнню білків, заліза, окремих вітамінів, регулює обмін холестерину, сприятливо впливає на функцію печінки, підшлункової залози, нирок, кровотворення, діяльність серцево-судинної системи.
Добова потреба у вітаміні C для чоловіків становить 65–110 мг, для жінок — 55–80 мг. При вагітності й годуванні груддю — 75–80 мг. Надто зростає потреба у вітаміні C (близько 150–200 мг) при захворюванні травної та серцево-судинної систем, нирок, ревматизмі, значних опіках, травмах, анеміях, оперативних втручаннях тощо.
Значну кількість вітаміну C виявлено у плодах актинідії коломікта, журавлині, листках первоцвіту весняного, плодах шипшини, чорної смородини, зелені петрушки, кропу, медунки лікарської, вербозіллі звичайному тощо.
При тривалій кулінарній обробці вітамін C значно руйнується. Садовину й городину слід варити лише в емальованому посуді та зі щільною кришкою, щоб уникнути надходження повітря. При повторній кулінарній обробці страв з городини вітаміну C в них майже не залишається. Значно руйнується він при варінні та зберіганні в залізному або мідному посуді, а також у лужному середовищі.
Мінеральні речовини
Мінеральні речовини поділяють на макро- і мікроелементи. До макроелементів, вміст яких у людському організмі визначається десятками й сотнями міліграмів на 100 г живої тканини (у продуктах харчування — на 100 г продукту), належить кальцій, фосфор, магній, калій, натрій, хлор, сірка.
Мікроелементи містяться в організмі (продуктах харчування) у дуже малій кількості цинк, кобальт, йод, фтор, хром, молібден, ванадій, стронцій, кремній, селен.
Нормальне функціонування нервової, серцево-судинної, травної та інших систем неможливе без достатньої кількості мінеральних речовин. Мінеральні речовини мають важливе значення для забезпечення захисних функцій організму, впливають на напруженість імунітету.
Процеси кровотворення і зсідання крові не можуть відбуватися без участі заліза, міді, нікелю, марганцю, кальцію та інших мінеральних речовин. Мікроелементи входять до складу ферментів, гормонів і вітамінів, активізують їхню дію та беруть участь у всіх видах обміну.
Харчові та лікарські рослини багаті на різноманітні мінеральні речовини (картопля, сушені яблука і груші, цмин пісковий, полуниці, живокіст лікарський, золототисячник звичайний, кропива дводомна, меліса, кавуни, гарбузи тощо).
Макроелементи кальцію формують кісткову тканину, беруть участь у процесах збудження нервової системи, зсідання крові, зменшують проникливість судин. Вони є обов’язковою складовою частиною ядра й мембрани клітин, клітинних та тканинних рідин. Кальцій впливає на кислотно-лужний стан організму, виявляючи при цьому лужну дію, активізує окремі ферменти та гормони, діє протизапально та зменшує явища алергії.
Добова потреба організму в кальції становить 0,8 г.
Значна кількість кальцію міститься в капусті, петрушці, дерені, абрикосах, аґрусі. Багато солей кальцію виявлено в молочних продуктах.
Макроелементи калію відіграють важливу роль у внутрішньоклітинному обміні, в регуляції водно-сольового обміну, оcмотичного тиску. Вони необхідні для нормальної діяльності м’язів, зокрема серцевого. Калій активізує деякі важливі ферменти.
Добова потреба організму в калії — 2–4 г.
На калій багаті урюк, квасоля, морська капуста, родзинки, горох, картопля, петрушка, абрикоси, персики, смородина, редька.
Макроелементи фосфору мають велике значення в обміні речовин та нормальному функціонуванні нервової, зокрема мозкової, тканини, м’язів, печінки, нирок, в утворенні кісткової тканини; ферментів, гормонів, активних форм вітамінів групи В. Фосфор входить до складу нуклеїнових кислот — носіїв спадковості — та аденозинтрифосфорної кислоти — акумулятора енергії. На солі фосфору багаті капуста, морква, буряки, цибуля, зелень петрушки, абрикоси, шовковиці, родзинки.
Добова потреба у фосфорі дорослих становить 1,2 г.
Макроелементи магнію активізують ферменти вуглеводного та енергетичного обміну, беруть участь в утворенні кісткової тканини, усувають збудження нервової системи та м’язів серця. Солі магнію розширюють судини, виявляючи антиспастичну дію, поліпшують перистальтику кишок, сприяють виділенню жовчі та виведенню холестерину.
Добова потреба в магнії становить 0,4 г. При ішемічній хворобі серця, атеросклерозі, гіпертонічній недузі, закрепах, холелітіазі, тривалому застосуванні сечогінних засобів добова потреба в магнії значно зростає.
Магній міститься в пшеничних висівках, морській капусті, вівсяній та гречаній крупах, квасолі, пшоні, картоплі, капусті, абрикосах, винограді, яблуках, смородині чорній, кропиві дводомній тощо.
Натрій і хлор надходять в організм з кухонною сіллю. Добова потреба організму в цих елементах становить 10–15 г. Обмеження вживання хлориду натрію аж до пов ного вилучення його з їжі необхідне при хворобах нирок та серцево-судинної системи, особливо з порушенням кровообігу II–III ступенів, гіпертонічній хворобі, ревматизмі, ожирінні. Натрій має велике значення для забезпечення внутрішньоклітинного обміну, регуляції кислотно-лужного стану та осмотичного тиску в клітинах, тканинах і крові. Хлор бере участь у регуляції осмотичного тиску та водного обміну, в утворенні хлористоводневої кислоти шлункового соку.
Значна кількість натрію міститься у твердих сирах, ковбасах, консервах. Наявний він у картоплі, яблуках, винограді, моркві, капусті, огірках, кавунах тощо.
Макроелементи заліза необхідні для нормального кровотворення та тканинного дихання. Залізо входить до складу гемоглобіну еритроцитів, з яким надходить кисень до органів та тканин, міоглобіну м’язів, ферментів, що забезпечують складні процеси дихання клітин.
Добова потреба організму в залізі — 10 мг, для жінок — 18 мг, при вагітності — близько 20 мг. Заліза багато в яблуках, айві, чорносливі, хроні, листках кропиви дводомної, зелені петрушки, грушах, персиках, абрикосах.
Йод бере участь в утворенні гормонів щитоподібної залози. Потреба організму в йоді становить 0,1–0,2 мг. При атеросклерозі, ожирінні, гіпертонічній хворобі, недостатності щитоподібної залози вона значно зростає.
Йод міститься в морській капусті, бруньках тополі чорної, живокості лікарському, моху ісландському, огірках.
Фтор необхідний для побудови кісткової, особливо зубної, тканини. При нестачі його у воді та харчових продуктах виникає карієс зубів, при надмірі — руйнується зубна емаль, кришаться зуби. Багато фтору виявлено в морській рибі, продуктах моря, чаї.
Мідь бере участь у кровотворенні та тканинному диханні. Джерелом міді є гречана та вівсяна крупи, картопля, яблука, абрикоси, груші, аґрус.
Цинк необхідний для нормального функціонування ендокринної системи. Він має ліпотропні та кровотворні властивості, входить до складу ферментів, які забезпечують процеси дихання. Найбільше цинку в м’ясі та внутрішніх органах тварин, грибах, рибі, яйцях.
Сірка входить до складу окремих ферментів, амінокислот і вітамінів. Вона бере участь в утворенні інсуліну, регулює засвоєння глюкози. В умовах постійної дії підвищеної радіації кардинального значення набули дві амінокислоти, які містять сірку, метіонін та цистин. Вони зв’язують активні радикали.
Метіонін (власне, його метильні групи) беруть важливу участь у процесі обміну речовин, утворюючи антисклеротичні складні компоненти. Найбільше метіоніну та цистину в горосі, бобах, вівсяних крупах, молоці, яйцях, курячому м’ясі. Добова потреба людини в сірці становить близько 1 г, у метіоніні — 3 г.
«Ріка життя»
Кров — цю особливу рідину, яка приховує в собі чи не найбільше загадкових таємниць живого світу, — називає наш народ з давніх часів рікою життя.
У процесі надто тривалого перетворення первісної людини в людину цивілізовану остання вивчала не лише складнющий навколишній світ, а й саму себе. Гіркий тисячолітній досвід доводив, що значна втрата крові (раптова чи поступова) завжди призводить або до занепаду здоров’я та працездатності, або до смерті.
Сучасна медична наука розрізняє кровотечі зовнішні та внутрішні. Із внутрішніх найбільш поширені кровотечі при хворобах стравоходу, шлунка, кишковика; кровотечі легеневі, маткові, гемороїдальні; паренхіматозні — при ураженні паренхіматозних органів — печінки, селезінки, нирок.
Кровотечі зовнішні (із ран) бувають при пошкодженні судин або порушенні проникливості судинних стінок. За видами кровотечі поділяють на артеріальні, венозні, капілярні. Лікувати кровотечі надто складно, проблематично. У переважній більшості — тривало та індивідуально, враховуючи здоров’я і стан, у якому перебуває конкретна людина.
Світова медична наука нагромадила значний арсенал синтезованих та рослинних лікувальних засобів, які успішно застосовуються при тих чи тих кровотечах, з огляду на їхні найрізноманітніші причини.
Український народ з давніх-давен знає ціну крові та її втрати. Впродовж тисячоліть автохтонам нашої землі доводилося терпіти незліченну кількість ворожих навал. Війни — це завжди жорстока боротьба, руйнація, каліцтва, рани, значні травми і кровотечі (втрати крові). І звичайно, втрата здоров’я та життя. У процесі гіркого чи найгіркішого історичного досвіду народна мудрість та інтелект віднаходили у внутрішніх кровотеч. Ми й наводимо ці препарати (композиції), якими наш народ (в окремих елементах) користується з правіків. Ці препарати ми перевірили у своїй лікарській практиці впродовж сорока років з неодмінними й відмінними успіхами. Визначаємо їхні основні складові частини.
Рослини та препарати з них для лікування хвороб крові
Деревій звичайний
1. Деревій звичайний — Achillea millefolium L.
Родина айстрові (складноцвіті) — Asteraceae (Compositae).
Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 40–100 см. Стебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате. Листки довгасті або ланцетні, двічі- або тричіпірчасто-розсічені, з численними супротивними або кососупротивними частками. Квітки білі, рожево-білі або малинові, зібрані в густе верхівкове щиткоподібно-волотисте суцвіття.
Росте деревій звичайний у мішаних лісах, на галявинах, узліссях, узбіччях шляхів, заплав. Цвіте рослина з червня по жовтень. Поширена на всій території України.
Сировина.
Для лікувальних потреб заготовляють квітучі верхівки рослини з червня по жовтень. Сушать у просторих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад.
У листках та кошиках деревію звичайного знайдено летку олію (0,8 %), флавоноїди (лютеолін-7 — глікозид, рутин), дубильні речовини, смоли, вітамін К, інулін, аскорбінову кислоту, фітонциди, органічні кислоти, гіркі речовини, сесквітерпени, слизові сполуки.
Дія, застосування.
Кровоспинна, потогінна, протизапальна.
Деревій звичайний застосовують для припинення маткових, шлункових, гемороїдальних та кишкових кровотеч; при безсонні, істерії; захворюваннях печінки та підшлункової залози; нирковокам’яній недузі, хлорозі, енурезі; для стимуляції виділення молока в матерів-годувальниць; анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах; для стимуляції кровотворення; при кровотечах з ясен, зокрема при пародонтозі; фіброміомах матки, надмірних місячних; проти кольок та для поліпшення апетиту.
Приготування настою.
Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 30 хв. П’ють по 50 мл тричі на добу за 30 хв. до їди.
Кропива дводомна
2. Кропива дводомна — Urtica dioica L.
Родина кропивові — Urticaceae.
Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло волокнисте, пряме, чотиригранне, висотою близько 1–1,5 м. Листки яйцеподібно-ланцетні, супротивні, довгочерешкові. Квітки жовтувато-зелені, утворюють колосоподібні суцвіття.
Поширена по всій Україні. Росте як бур’ян. Запаси сировини значні.
Сировина.
З лікувальною метою збирають листки рослини в літні місяці. Сушать на горищах чи у спеціальних приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад.
Листки кропиви дводомної містять дубильні (понад 2 %) та смолисті речовини, мінеральні солі (15–19 %), у яких переважають: залізо, солі калію, кальцію, а також кремнезем, хлорофіл (близько 7 %), каротин, вітаміни групи В, аскорбінова кислота (близько 0,6 мг/100 г), філохінон.
Дія, застосування.
Кровоспинна, сечогінна, в’яжуча.
Препарати кропиви дводомної застосовують як сечогінний, кровоспинний та в’яжучий засіб. А також як добрий стимулятор секреторної діяльності шлунка при зниженій та нульовій кислотності шлункового соку; гепатитах, гепатохолецеститах, панкреатитах та цукровому діабеті, запальних процесах у нирках, сечовому міхурі; при захворюваннях простати, нефролітіазі.
Принцип приготування настою, як і деревію звичайного.
Джерело: http://tovstuha.ua/ua/media/kniga-e-s-tovstuhi-chari-zela-chudodiynogo
Книга написано з глибокими знаннями,та великою любов’ю,для міцного здоров’я українців. Замовити можна тут: http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=279
