Переглянуло:

Іноземці про запорізьких козаків. Автор: Ліка Гордаскі.

 

1584 рік. Секретар папського нунція, італієць Карло Гамберіні (Carlo Gamberini) характеризуючи запорозьких та реєстрових козаків, підкреслював їхню різнобічну військову підготовку та зауважив відомості про дерев’яні січові укріплення – засіки, які будували козаки.

Гамберіні звертає увагу на високе військове мистецтво козаків, на вміння організувати військові походи, хоробрість козацьких воїнів і вмілість гармашів (пушкарі — в українському козацькому війську спеціально підготовлені козаки, які опанували артилерійську справу). Починаючи з 1572 року європейські держави, як досвідчену і організовану армію, закликають козаків України на допомогу. Про військову силу козаків до кінця 16 ст. маємо тільки окремі згадки, а в 17-му столітті з’являється уже чимала література європейськими мовами, присвячена Січі й козакам, їх військовим походам та перемогам. Також європейські писемні джерела одночасно подають багато матеріалів і про духовне життя козацької України та про її загальну культуру. Карло Гамберіні сповіщав:

“Серед українських реєстрових козаків є всякого роду: поляки, німці, французи, іспанці, італійці, і всі вони належать до оборонців волі та справедливості”. Про місцеву природу та оборону пише так: “Дерева там багато і вони (козаки) так уміють боронити себе засіками що й зимою, як Дніпро змерзне, не бояться ніякого ворога, для більшої певності вирубають навколо лід”…

P.S.Чутки про вільне українське лицарське козацтво рознеслися не лише по України, але й у Європі. Реєстрові козаки – частина українського козацтва, прийнята на військову службу владою Речі Посполитої і записана в окремий список – реєстр. Спроби організації українського війська реєстрового козацтва сягають ще 1524 року, але польська шляхта боялася вільного козацтва. Пройде якийсь час – 1570 року до козацького реєстру занесено близько 400 осіб. Козакам надали значні привілеї, вони мали самоврядування зі своїм “козацьким старшим”. Перший ‘старший’ був шляхтич, козацький гетьман Ян Бадовський (роки життя 1539-1608). Реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів.

До речі, під час Лівонської війни 1558-1583 років (яка почалася з нападу Московитського князівства на Лівонську конфедерацію), крім загону українських реєстрових козаків – у поході брали участь понад 4 тисячі вільних запорозьких козаків. Тож може так й було, що саме завдяки українським козакам 1582 року Іван Грозний здався Речі Посполитій на умовах Ям-Запольського миру, відмовившись від усіх завоювань в Лівонії та Полоцьку.

Вже 1590 року було близько 1000 зареєстрованих козаків (та ми й сьогодні не полюбляємо – коли нас рахують). Наступні п’ятдесят років чутки про славне українське козацтво розширилося по усій Європі: 1637 року зареєстровано понад 8000 козаків. Що такого сталося, що за 12 років число козаків збільшилося майже у п’ять разів, бо 1649 року вже було близько 40000 реєстрових козаків по усіх місцях розташування полків: Біла Церква – 2990; Брацлав – 2662; Кальник – 2050; Канів – 3167; Київ – 2002; Корсунь – 3470; Кропивна – 1993; Миргород – 3009; Ніжин – 991; Переяслав – 2986; Полтава – 2970; Прилуки – 1996; Черкаси – 2990; Чернігів – 998; Чигирин – 3220; Умань – 2977. (джерело: Marek Gędek: Atlas historyczny wojen polskich, s. 90-91. Bellona, Warszawa 2009).

Уявляєте?! На середину 17 століття в Україні було 39571 реєстрових козаків у 16 розташуваннях, не кажучи про невраховане вільне запорозьке козацтво…

Джерело:  https://www.ridivira.com/uk/istoriya/inozemtsi-pro-zaporizkykh-kozakiv

Література по темі.

Замовити можна тут:

Характерник.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=215

Увага!
Приймаються замовлення на книгу Василя Шкляра “Характерник”
Битви і Магія, Кохання і Мужність, вірність обов’язку Воїна і незламна любов до України-все є у цій чудовій книзі, яка, безумовно стане знаковою. На прикладі героїв цього шедевру буде виховуватись наша молодь, щоб стати вірними синами і доньками Вітчизни!
У другій половині ХVІІ століття в Запорозькій Січі сталася неймовірна подія, яку зафіксовано в архівах тодішньої Московії і яку не оминув увагою жоден доскіпливий хроніст козаччини. Та особливого чару ця пригода набуває під пером письменника, що на основі документальних джерел творить яскраву історичну реальність з життя «лицарів списа і шаблі». Кошовий Сірко, кинувши виклик самому цареві, розпочинає велику, вкрай небезпечну гру з Москвою. І треба зробити неможливе, аби в цьому поєдинку зберегти козацьку честь і гідність матері Січі. Хто просуне голову в пащу скаженого звіра?

Про автора:
Василь Шкляр — один з найвідоміших письменників сучасної України. Кожна його книжка стає бестселером. Успіх його романів приголомшливий: відзнаки, премії, гран-прі, постійні перевидання, переклади іноземними мовами. Шкляр є лауреатом багатьох літературних премій, але найдорожча з них — народна Шевченківська, яку автор отримав після того, як 2011 року відмовився прийняти з рук антиукраїнської влади присуджену йому Національну премію імені Тараса Шевченка. З культового «Чорного Ворона» («Залишенця») розпочалася давно очікувана екранізація романів «батька українського бестселера». «Характерник» — найдивовижніший роман Василя Шкляра.

Дітям про козаків.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=184

 

Тарас Каляндрук розповів про те, чому нову книгу він вирішив писати для дітей: саме їм особливо потрібно знати нашу справжню історію, її захоплюючі й героїчні сторінки. Молодь у наш час дуже потребує хороших прикладів, їй потрібні герої для наслідування. В той же час телебачення, кіно та й віртуальний світ комп’ютерів заповнюють японські ніндзя й самураї, американські ковбої, російські спецназівці. Козаки в цьому морі якось відійшли на задній план. А в них сучасному воїнові є чому повчитися. Адже козаки були чудовими розвідниками-пластунами, блискуче володіли різноманітними бойовими прийомами, мали багатющі традиції і звичаї, втілювали в собі кращі риси нашого народу.

Видання розраховане на дітей шкільного віку, батьків та всіх хто цікавиться історією та особливо історією козаків. Найважливішим для козаків в бою було вміння блискавично вирішувати, виходячи з найнесподіваніших ситуацій. А якою ж була культура українського козацтва? Шанувалися військові традиції та звичаї? Та чи існувала спеціальна психофізична підготовка козаків? Книга пропонує відповіді на ці питання та доповнює її цікавою історією про характерників та пластунів.  

  • Автентичне видання роману у двох частинах «Холодний Яр» здійснено за першим виданням у Львові: перша частина вийшла у 1934 році (накладом сотн. Івана Зуба), а друга з однойменною назвою — у 1934 році (видавництво «Дешева книжка»).
  •  
  • Холодний Яр — це одна з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як невеликі числом, але сильні духом можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом.
  • На жаль, по цей бік межі мало хто знає, що після того, коли московська червона орда захопила Україну, над Дніпром існувала своєрідна «республіка», яка під українським національним прапором провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині.
  • Книга розповідає про збройну боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: «Воля України — або смерть!»
  • Події відбуваються на теренах сучасних Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей, у Києві, Полтаві й на території тодішньої Польщі.

Меч Арея.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=128

Подарункове видання.

Складна й драматична доля судилася книжці, яку Ви тримаєте в своїх руках.

Роман Івана Білика «Меч Арея» вперше побачив світ 1972 року й припав до смаку широкому читацькому загалові, який свою оцінку висловив виразно й однозначно. Книжка блискавично зникла з полиць книгарень. Вона стала бестселером. Про неї багато й голосно говорили, сперечались, але всіх зачарував далекий світ наших пращурів з V століття, загадковий, невідомий, майже міфічний світ, у який доти не зважувався заглянути ніхто з письменників.

Роман кликав до роздумів. Така незбагненна півторатисячолітня часова відстань, — а герої книжки здаються живими, близькими й зрозумілими. Свого головного героя, якого звично називають «гунським царем Аттілою», автор ототожнює з великим київським князем Богданом Гатилом, а літописних «гунів» зображує слов’янами — безпосередніми предками українців. Ця оригінальна, на перший погляд нібито фантастична, гіпотеза романіста — плід ретельного вивчення величезного історичного матеріалу, накопиченого наукою. Останнім часом гіпотеза набуває дедалі більше підтверджень і в знахідках археологів.

Отже, в романі історія нашого йароду продовжується на півтисячоліття в глиб віків, хоча нас ще змалечку переконували, що нібито предки українців з’явились на світ Божий тільки в X сторіччі, та й то в ролі «молодшого брата». До того ж в історичних працях та художніх творах так розміщували на карті Європи стародавні народи й племена, що нам не лишалось місця. Були всі — кельти, готи, фракійці, балти, скіфи, сармати, греки, навіть римляни, — всі, хто завгодно, крім нас. Іван Білик «знайшов місце» на карті пізньої античності й для наших предків. Ось у чому полягає високий патріотичний пафос його роману.

Саме така ідейно-художня тональність викликала лють у функціонерів од культури та ідеології лихих тоталітарних часів. Книжку заборонили, вилучили з бібліотек, частину тиражу, яку не встигли продати, було знищено. Автора піддали злісному цькуванню в пресі, позбавили роботи й права друкуватись.

Проте й такими жандармськими санкціями не можна було навіть за часів стагнації вбити в людях інтерес до свого минулого. Книжка Івана Білика жила й діяла, її читали, вона переходила з рук у руки. Кілька разів книжку було перевидано за кордоном — у Канаді, США, Англії та інших країнах.

І ось настало її нове життя. Книжка знову побачила світ на Батьківщині. Перевидання роману чекали ті, хто вперше познайомився з ним 1972 року. Тим часом виросло нове покоління українців. Відроджується національна свідомість. Безмежно зростає інтерес до історичного минулого рідного народу. Все частіше молоді люди запитують себе й нас: «Хто ми? Звідки ми? Чиї ми діти?..»

Дорогий читачу! Всі ми — діти своїх батьків. У цьому Ви пересвідчитеся, прочитавши роман Івана Білика «Меч Арея», головне значення якого полягає і в тому, що він розбуджує в людині людину, вільну, незалежну, горду й розкуту, людину з почуттям власної гідності в душі й серці.

Олена АПАНОВИЧ.

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *