Я – дитя «застою» і соціалізму,
Я носила галстук – зашморг з кумача,
Тупо присягавши зірці сатанізму,
П’ятикутній зірці дідька ілліча.
В тому є не винна злякана родина,
що не боронила від пустих ідей.
Хто любив Вкраїну, підписав до згину
В «сибірах-гулагах» рід свій і дітей.
І хоч вірять діти в слово «Заповіту»,
та «патріархатом» обросли церкви,
і на монументи знов приносять квіти
бісовії діти, виродки москви.
Хижая повія казиться-дуріє
І любить не вміє, і кляне усіх,
А її байстрята рохкають завзято,
Що московський «тато» – цар всія Русі.
Як зі Сходу віє, то собаки виють
І на Україну хижо скавулять,
Бо щоночі сниться наша їм землиця,
Де ясна пшениця постає, мов рать.
Бо давно пропили ницую росію,
Хоч такого краю не було в Русі.
Була Україна і преславний Київ,
І преславні діти, що з води й з роси…
Вже пішла «на мило» Україна мила,
Діточок помила «в банькє» і в ганьбі,
Бо митці «нового» забувають мову
Узамін на славу дикої москви.
Водка і куфайка, а ще балалайка,
Квашена капуста, вкрадені пісні…
Та чужа культура не врятує дуру,
що своїх байстряток топить у лайні.
Рідний мій народе, ми не воєводи,
Правили тут в мирі волхви і князі.
Чом московський «тато» тут керує святом
І частушки з матом линуть по Русі?
Піонерський галстук, зашморг сатанізму,
Більш, як три століття нищить мій народ.
Думати не пізно, привид комунізму
Ходить по країні й затикає рот.
І нема різниці, скільки є в зірниці –
П’ять кутів червоних, а чи цілих шість!..
Не ховаймо лиця, і не будьмо ниці.
Хто є голоднішим, той того і з’їсть.
Хтось шукає Требу, хтось шукає неба,
Де у кігтях здобич коршуни несуть.
Ну а хтось і знає, що насправді треба,
Знає, де узяти – і у цьому суть.

Література,яку можна замовити тут:  http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=244