Видано в 2010 році, актуально й зараз…

Видано в 2010 році, актуально й зараз.
Це не про “все пропало”, а відкрити очі, проснутися і діяти…
«Записки українського самашедшого» — перший прозовий роман української письменниці Ліни Костенко. Вперше вийшов у світ у видавництві Івана Малковича «А-ба-ба-га-ла-ма-га» в грудні 2010 року.
*******************************************************************
Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи.
*******************************************************************
Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них.
*******************************************************************
Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.
*******************************************************************
Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого.
*******************************************************************
У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха форожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються (…) Україна – це резервація для Українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови.
*******************************************************************
Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
*******************************************************************
У кожної влади в генах — знищити журналіста, придушити письменника, перехапати всіх, хто бачить її наскрізь.
*******************************************************************
Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, – інформація була нашою здобиччю. Тепер ми – здобич інформації.
****************************************************
Глобалізація глобалізує всі проблеми, і ні одної не зменшить. Зменшиться тільки роль держав, деякі скотяться по цьому глобусу, як сльоза.
****************************************
Манія величі – це хвороба. Комплекс меншовартості – теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем,як Поприщін у Гоголя. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахаю і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки.
*****************************************
Кожному поколінню сняться свої кошмари.
***************************************
У кожного своя пустеля і свої міражі…
***********************************************
«Записки українського самашедшого» – незвичайна книга. Читач знайомиться з щоденником звичайного українського інтелігента, який записує свої міркування про те, що його оточує. Читач з першої ж сторінки занурюється в щільне інформаційне поле. Тільки воно не розтягнуто в реальному часі, як ми звикли, але сконцентровано до максимально можливих меж. І в цьому божевільному світі, наповненому брудною політикою, терактами, катастрофами, потрясіннями, негараздами в житті – головний герой. Як тут не зійти з розуму, коли ти відчуваєш себе відірваним ломтем, нікому не потрібною людиною? Як тут не зійти з розуму, коли все навколо ніби скочується до апокаліпсису? Зруйновано надії, підірвано віру, загальна апатія і байдужість проникає в усі місця, в усі сфери, які тобі близькі і дорогі…