5 сучасних українських віршів, які доторкнуться до вашої душі
“Бабусине серце”
Бабуся плаче, дивлячись новини,
Бійці щодня вмирають у бою,
Бо кожен з цих бійців — чиясь дитина,
Що не побачить вже свою сім’ю….
Це бачачи, розчулилась бабуся
І почала розмову затяжну:
«Не можу я, коли на це дивлюся,
Не згадувати ще одну війну.
Там не питали, хто ти — українець,
Вірмен, чи росіянин, чи казах….
А що ж тепер? Хто друг, а хто — злочинець?
Країна знову тоне у сльозах
Хіба за це тоді ми воювали?!
Що вибороли ми у ту весну?!
Хотіли ми, щоб діти не страждали,
Онуки щоб не знали про війну……
А внуки наші юні, зовсім діти,
Переживають муки ті ж страшні,
Боролись ми, щоб у війні не жити,
Та мусимо вмирати у війні…..»
Автор: Дарина Федорович
“Я – Українка!”
Я українка, тут моє коріння,
Тут моє серце, мова, почуття,
Тут перше слово, спогади безцінні,
Тут перші кроки до пошани й визнання,
Я українка, в мене сині очі
І так багато в серці доброти,
А ще, я точно знаю чого хочу
І досягаю власної мети,
Я українка, серцем і душею
Куди б мене в житті не повело,
Я завжди пам’ятаю рідну землю
І жовті колоски, що за вікном,
Я українка, я така багата
В мене є все, що треба для життя,
А головне, що поруч рідна, мама
І що найважливіше – це сім’я…
Я українка, і в неділю в ранці
До церкви із молитвою прийду,
Подякую за все, що зараз маю,
А ще, здоров’я в Бога попрошу,
Я українка, з вірою в майбутнє
І з посмішкою буду далі йти,
Я українка, що б там не казали
В моєму серці Україна назавжди!
Автор: Марія Скочиліс
“Вокзал, під’їхав потяг з зони АТО…”
Вокзал, під’їхав потяг з зони АТО
І по спині пробіг легенький холодок
А на платформі виглядає сина мати:
“Мій милий де ти? Покажи себе, синок!”
Мільйон разів в уяві малювала,
Що обійме його, притисне до грудей
Години дві з надією чекала
Вже на вокзалі не лишилося людей.
Пішла до дому, розпачем розбита
Та сподіваючись весь час лише на краще
А із дверей стирчали парні квіти
Маленький лист ,мовляв немає більше Саші…
А що тепер для чого існувати?
Війна забрала молодого журавля.
Йому б ще жити, в вись злітати і злітати!
Та замість неба, крила всипала земля…
Тече сльоза, її не зупинити.
Болить душа, болітиме весь вік.
Це дуже страшно, що життя втрачають діти!
А ще страшніше-материнський серця крик.
Автор: Ткач Ольга
“Замість тисячі слів – кілька серцю важливих зупинок…”
Замість тисячі слів – кілька серцю важливих зупинок,
неминучість яких відправляє всі відстані вдаль.
Так важливо знайти надорожчу у світі людину,
щоб на двох поділити всі злети і мрії, й печаль…
Як важливо відчути, що життя усміхнулось на мить,
навіть небо нестримно-осіннє чомусь не таке.
Просто впертий наш світ зрозумів, що потрібно любити,
все безмежне в любові: у ній є найкраще людське.
І чи значить щось більше? Чи “більше” насправді існує?
Чи можливо створити із мрій щось далеке й не те?
Не народжуйте гордість, бо гордість все нищить й руйнує,
А любов- це безмежність, це вічне, нестримне, святе.
Автор: Оксана Карпевич
“Рідна моя, Маріє”
Рідна моя Маріє, звита чекання путами,
очі твої з іконними я вечорами плутаю,
шлю їм палкі молитви, щирістю помережані.
Шкода, що люті битви нас розділили межами.
Шкода, що небосхили нас розгубили відстанню.
Бог його тільки знає, скільки війна нас їстиме…
Бог його тільки знає. Ти лиш молись. Почується.
Жди, моя мила. Щастя буде й на нашій вулиці.
Рідна моя Маріє, вірою в серці змучена,
душу звиває туга тернами преколючими,
горнеш листи до лона… жди, моя зоре, жди мене.
Кожна твоя молитва гріє новими силами.
Кожна твоя надія бронню стає під кулями.
Знаєш, якби не ти, ми вже давно поснули би.
Серцем тобі схиляюсь, серцем з святою дякою.
Скільки, мене рятуючи, сліз ти своїх проплакала…
Рідна моя Маріє, серце моє залишене,
квітни, як ти умієш, в горі поганім вишнею,
квітни, моя єдина, цвітом своїм мальованим,
раптом тебе не стріну… нас тут багато сховано.
Бог його тільки знає, виживу чи не виживу,
що мене тут чекає в цьому багатті хижому.
Серцем тебе благаю: жди, моя пташко, жди мене.
Жди і молись, Маріє, Богу молись всесильному.
Автор: Ю.Іванчикова
