Переглянуло:

Телесикові уроки. :)

 

 

Тезово про виховання традиційних українських цінностей та поведінкових моделей, на прикладі української народної казки про Івасика Телесика.

Отже, починаючи зі вступу, про традиційні родинні цінності.  “Жили собі дід та баба”! – увага!!! –

1. Не дід з дідом і не баба з бабою!  Втямили? 

Далі – “Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» Яку інформацію  закладено в цій коротенькій, але ємній тезі?…

2. Родина без дітей то дуже сумне явище в українському розумінні – те, про що тілько жалкувати й журитися можна… А коли вже так сталося, то принаймні когось сироту взяти належить, метафоричним образом котрого тута “деревинка” є, що на хлопчика перетворилася – “Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!”. Крім того ,закладено чітку вказівку для самої дитини –

3. Батьків до смерті доглянути.

А ось далі повчання, що –

4. Існують свої і існують чужі, від яких потрібно подалі триматися – ніяких тобі мишебратьєв чи “ізраїльский” народ є божим народом “(с) “Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!”.

А як же свого від чужого вирізнити? Відповідь на це питання теж у цій казці міститься.  “То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!” –

5. Мова, вимова, акцент, артикуляція – чи не є тими ознаками, за якими ми, українці, чужих від своїх вирізняємо?  Найпростіші і найвидиміші різності… Перше – власне мова, як певні усталені для неї слова, що одразу вирізняє користувача іншими словами, як чужого. Друге – вимова – зазвичай українці розмовляють з придихом, від грудей, коли, скажімо, для кацапів більш притаманне горлове, акцентоване вимовляння, а для “божого”  народу більш характерне гундосіння в ніс (як в “нашого” пГезидента нинішнього), або верещання (як в пГезидента вже колишнього). Акцент з артикуляцією – ту по ходу всім зрозуміло, про що мова. А от стосовно ще одного значущого чинника, як то РИТОРИКА – про що і як говорять чужидці, себто – ту, гадаю, варто більш детально і навіть окремо, (аби не перевантажувати цю тему), обговорити в якійсь іншій темі.

“А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега і давай гукати товстим голосом…”  Ото дурепа – не знала, що мати вже навчила Телесика на такому рівні чужих впізнавати… 

Але за кілька невдалих спроб допетрала Змія “що нічого не вдіє”, та й пішла до коваля:

— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!”

Вивчила, себто, тварюка, мову та мімікрувала, українця з себе вдаючи… Ба – навіть у вишиванку вдягнулася…

 

 

А хто ж то є той коваль, спитаєте?  Походу, виходить, якийсь таки корисний ідіот, котрий геть не задався питанням – “а нафуяж тобі, людино добра, отой голос Телесикової матері, коли ти, потворо, ну геть на неї не схожа?”… Просто взяв за те гроші, а чи гречку… Не тому, навіть, що воно йому дуже треба, а тому, що дають-бери. Взяв і скував, вобсчім – а остальне йому не цікаво.

 

Отже, оскільки Телесик ну геть не був підготований до такого повороту казки, то, як наслідок, “змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати”. 

 

Ну, далі там поки що не дуже цікаво – звичайні внутрішні розборки й чвари у зміїній родині з перекладанням обов’язків від старшої Змії на Зміючку… Вопсчім, все закінчилось тим, що приготувати з Телесика вечерю для всієї зміїної родини, з гостями включно, повинна таки Зміючка.

 

 

І як же поводиться далі Телесик? Благословляв ворога? – ні. Мо на лопату всівся з думкою про прощення невідаючих що творять? – знову ні! Хто його тілько ото того навчив – взявся внаглу тролити Зміючку та голову їй морочити, аж поки та сама на лопату не всілася і то всьо лишилось тілько легенько підштовхнути ,(простигосподи не при богообраному народі будь сказано  ) в ПІЧ – мабуть то вроджене. 

Зміючка, як витікає з тексту казки, очевидно ще та хвойда була, коли повернувшись з гостями стара карга її не хопилася навіть, а без задньої думки взялася її з разом з тими гостями за дві щоки за своїм канібальським звичаєм уплітати. Апетит очевидно у всих гарний був, але, оскільки в казці не сказано, що вони там щось ще й пили, то з того робимо висновок, що на хавчик їх пробило геть з інших причин. На користь тієї версії, власне, свідчить і наступний за трапезою ритуал валяння. І от, коли ото всі валялися, а Юга Луценко з собакою танцював, Телесик з явора слідкував за там бедламом і тупо ржав – Боже, мовляв, які ж вони убогі ці виродки – а потім ще й знущатись почав – покотіться, мовляв, поваліться, ну і т.д. 

 

 

Очевидно, будучи ще під впливом галюциногенів з грибів чи курива, та в стані надзвичайного емоційного хвилювання від такого нахабства, уся компанія кинулася гризти явора, на якому, врешті й обламала всі зуби та мусіла розкрутити хазяйку відкрити комору, аби з новою партією гречки знову йти до коваля, вже за новими зубами. Коваль традиційно не відмовив, чим поставив Телесика в досить небезпечне становище, з якого Телесик досить ловко виплутався, звернувшись до Сил Природи – “Гуси-гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята…”. Сили ж Природи, тут тре розуміти, далеко не завжди ретиво реагують на подібні запити, і не надають підтримки одразу всіма наявними крилами – теж трохи повчають поваги до себе і надають допомоги рівно стільки, скільки потрібно кожному конкретному Телесику в кожен конкретний момент часу, коли він дійсно її потребує.

Отже підсумуємо три останніх абзаци і виділимо в них основні повчальні месиджі для маленького слухача казки.  –

6. Ворога не благословляють – ворога знищують.

7. Морочити ворогу голову є тактичний засіб задля переконання його в своїй слабкості або дезорієнтації, навіть, його в просторі чи в обставинах. 

8. Неадекватний стан ворога можна і слід використовувати на свою користь. Тролити, виводити з рівноваги та змушувати ворога до неадекватних дій то практично характерницька вже чеснота, яка є фактично вродженою якістю українця. 

9. Завжди слід намагатися бути для ворога якомога недосяжнішим – кожному Телесику по явору. 

10. У скруті завжди можна покладатися на допомогу Сил Природи – Богів, які в потрібний момент нададуть необхідну допомогу – через гусей чи то друзів, чи то навіть недоброзичливців самовідблокуватися змусивши – то всьо по різному і в належних формах та обсягах відбувається.

Ото всьо далі про пиріжки (там нічого цікавого) можна пропустити і перейти вже до фіналу казки. “А гусятко ходить по двору, то мати й побачила. — Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу. А Телесик каже: — Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був. От вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.” І вислід з нього наступний бути мусить –

11. Захищай того, хто допоміг тобі у скруті, і дякуй Богам за поміч, хоч під крильця зерна насипавши. 

По сім, малятка, любі хлопчики й дівчатка – все.  Вам казочка, а мені бубликів в’язочка. 

 

Досліджував казку Станіслав Коросташ.

Література для дітей. Замовити можна тут:

Казки забутих Предків.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=210

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *