·

Уперше за півстоліття журналістської поденщини незайманий аркуш паперу на письмовому столі породив у душі сум’яття. Адже достеменно не відав, що зумію сповістити за “другий хліб” в Україні. Про нього вже скільки мовлено – перемовлено, написано, як кажуть, гори наукової, історичної і навіть поетичної літератури. Либонь, простіше віднайти голку в копиці сіна, ніж дошукатися чогось незвіданого про картоплю. Та й кожна вміла газдиня краще від мене знає, як оці ситні бульби варити і смажити, запікати і тушкувати.

А перегодя смакувати зі свининою і телятиною, холодцем і відбивною, грибами і карасями в сметані. Урешті – решт, без бараболь не звариш борщу або супу, не приготуєш дерунів і тертюхів, кремзликів, зразів і навіть звичайного пюре. Картопля у непрості часи зарятовувала людей і не раз від безхлібних днів. Без неї і нині стіл пустий. Далі глумитися над смаковими рецепторами поважної читацької публіки не буду, бо вже й самому несила апетит стримувати.

Краще полишу настанови кабінетних талмудистів від науки, зокрема й зі знаного Інституту картоплярства НААН України, а в подальшому викладі спиратимуся на власні картопляні мудрощі. Почнемо із посадкового матеріалу. Що ми вчиняємо весною із першими (не тими чахлими, котрі виросли в погребі !) паростками на бульбах? Звичайно ж, обламуємо. Ніби – то для чимшвидшого пробудження вічок. Але цього якраз і не треба робити. Чимало сортів картоплі після такого силового вторгнення у їхню фізіологію змінюють орієнтацію і взагалі не бажають більше проростати. Мало хто зважає на ці примхи найголовнішого овочу, тому й залишається восени при своїх, як мовлять, інтересах. Ліпше все ж таки перед садінням бараболі обробити одним зі стимуляторів росту. Тоді і сходи будуть дружними, і грунтові шкідники кинуться урозтіч – часто на бульбові плантації сусідів.

Ще один показовий недогляд картоплярів – аматорів, якого і я припускався у молодості, але в зрілі літа позбувся. Коли обмаль посадкового матеріалу, то його починають заощаджувати і крупні бульби розтинають на 3, 4, а то й 5 сегментів. Відома річ, у кожній частині мають бути генеративні вічка. До таких агрономічних хитрощів у повоєнні часи вдавалися у тих сім’ях, у яких було негусто бараболі для садіння. Водночас на печі не могла відігрітися зграйка постійно напівголодних дітей, а в хліві та оборі мукала, хрюкала, бекала й мекала домашня живність.

Але така “раціоналізація” не завше давала шанс на успіх. Скільки разів лишень за моєї пам’яті в холодному та занадто вологому грунті порізана картопля просто зогнивала. Тому з огляду на мудрість прародичів і настанови науковців зачинаю половинити бараболю щонайменше за 10 днів до садіння. Зрізи впродовж цього часу встигають підсохнути й затягнутися кіркою. Загалом же, стараюся садити бульби якомога пізніше – десь на початку травня, коли земля прогріється. Тоді вони і достигають тижнів на два раніше.

Як ми зазвичай садимо картоплю? Надто тоді, коли похапцем і гуртом? Ніде правди діти – абияк. Часто на всю глибину заступа. Лежить вона собі під товстенним шаром грунту і знемагає, бо ж, як і все живе, хоче дихати на повні груди. Це ще один огріх городників. Бо чим глибше лежатиме бульба або її частинка, тим довше вони проростатимуть в умовах кисневого голоду. Воднораз реальність показує: чим швидше з’являться сходи рослин, тим щедрішим буде врожай “другого хліба”. З огляду на цю особливість і закопую бульбу у важкий грунт – лише на глибину 5 см, а в легкий – можна і до 8. Але такі настанови не стосуються кольорової картоплі.

Уже кілька років послуговуюся ще одним новаторством, яке й донині не сприймають сусіди та знайомі. Певно, тому, що в головах багатьох прихильників більшовицького руху здоровий глузд завмер на рівні розвиненого соціалізму. В один кубах (ямку) з бараболею підсіваю кілька горошин або квасолин. Дехто із старорежимних картоплярів безпремінно замахає руками і стане пильно вдивлятися в обличчя творця означеного ноу – хау. Ну як їм, скажіть мені, обійтися без сумнівів щодо кількості клепок у голові новоявленого мастака! Відразу ж розвію сумніви: і клепки на своєму місці, і картопля від такого сусідство не стікає.

Найперше стебло її для бобових слугує надійною опорою, тож дві рослини зростають привільно, не затіняючи одна одну. Опріч цього, на коренях гороху і квасолі утворюються особливі бульбочки з бактеріями, які фіксують вільний азот із повітря і перетворюють його в легкозасвоювану для плодів форму. У такому разі грунт не виснажується, а навпаки – збагачується цим критично важливим елементом. У кого глибоко в душі засів хома невіруючий, то наступної весни відведіть на грядці клапоть землі (приміром, 3 х 3 м) і вочевидь переконайтеся, що це не вигадка вузьколобих городників.

Тут ми дійшли і до вгноювання картопляного лану. Розмова ця особлива, бо ж чимало дачних аграріїв дотримуються хибної думки: чим більше внести органіки під вирощування бульб, тим краще. Навіть сивочолі дядьки зорієнтовані на таку плодову ілюзію. Адже першого літа гній не дає жодного ефекту, окрім тотального засилля бур’янів. Для нього характерна так звана післядія – позитив реально отримати лише через 3 – 4 роки. Скажімо, весною, на площу під картоплю, ви легковажно внесли забагато органіки. При таких умовах внутрішні волокна бульб просто не встигатимуть за стрімким нарощуванням їх величини. У вересні ж зібрали врожай і від несподіванки ахнули – у зовні показній картоплі виявилося чимало порожнин. Це наслідок зависокої присутності гною у грунті. Оскільки в ньому ще й азоту понад міру, то бадилля часто витягується аж до неба, а бульби виростають недорозвиненими. Усе – таки краще менше органіки, ніж забагато.

У немилосердні до хліборобів роки селяни ладні були садити картоплю навіть біля порогу своєї оселі. Їх можна зрозуміти, бо ж тоді ми галопом неслися до комунізму й водночас знемагали від голодних жахіть, частих воєн і безпросвітніх злиднів. Але нині структура харчування реально змінилася в кращий бік. Опріч узвичаєних хліба, картоплі й макаронів, навіть малозаможні люди можуть купляти різні продукти. Тому вже років із 10 дотримуюся іншого підходу при вирощуванні бульб. Відводжу лише півсотки ріллі під “другий хліб”. Але висаджую якомога крупніші картоплини із пробудженими вічками – у них потужніша енергія росту. На куцохвостій ділянці обходжуся і без винищення колорадів сильнодіючою отрутою. Хоча більшість сусідів поливають нею рослини по 3 – 4 рази, а потім лантухами передають дітям і внукам до міст, як вони запевняють, екологічно чисту картопельку.

Десь упродовж десяти днів перед цвітінням, коли саранча родом із Колорадо щосили атакує таке смачне пасльонове бадилля – кілька разів на день збираю жуки вручну. Після того, як рослини відцвітуть і в землі почнуть зав’язуватися картоплинки – шкідники їм уже не страшні. Бо як би там не розпиналися приручені науковці, але кожне оброблення картоплі хімічними препаратами та ще й у спеку – це стрес для рослин. Сліди отруйних сполук із опадами одна холера потрапляють до грунту, а потім із бараболями до наших кісток і печінки. Якщо в пору викидання волоті падають дощі – пречудово. Ніякої більше вологи картоплі й не треба. Коли ж стоїть безжалісна жарінь, а ви полишите рослини напризволяще – восени викопаєте горох – торох. У кращому разі бульби величиною із середню сливу.

Аби не опинитися біля розбитого корита, уранці наповнюю із глибокої свердловини бучацького водоносного горизонту півторатонний бак джерелицею, а вечором, уже нагрітою водою, заливаю усю площу під картоплею. І так кілька разів за сезон. Тому – то й вистачає бульб не тільки мені, оскільки в кожному кубасі виростає 10 – 12 крупних бараболь. Це той випадок, коли можна збирати однакову кількість овочів, але з меншими затратами праці та фінансів. Веду я до того, що в Давньому Римі, коли про картоплю ніхто й не чув, гладіаторів годували кашами. Хіба були вони виснаженими? Однак більшість із нас харчується за принципом: розплющив очі передсвітом і відразу ж чистити картоплю. Хоча нині вдосталь овочів, фруктів, урешті, тих же круп.

Хтось інде може припустити, що автор наробив багато фейсбучного шуму з картоплею і випустив із уваги найважливіше – її поживні властивості. Про це теж скажу. Нічого не втаю. Давно впевнився: найкорисніші сорти картоплі – із жовтою і червоною м’якушкою. Перші – швидко розварюються, солодкі на смак і містять багато каротину – дуже важливого для людського здоровля. У червоних же сортів – його менше, одначе чимало клітковини. Для організму вона також не зайва. Кольорові бульби (на противагу звичному забарвленню) можна споживати навіть діабетикам. У запеченому вигляді вони не впливають на рівень цукру в крові.

Заднім числом утулю і таке. Сорти картоплі з кольоровою шкіркою чомусь менше накопичують і нітратів. Отже, ці бульби краще зварити чи запекти й споживати, як кажуть, у мундирі, де корисних речовин незрівнянно вища присутність, ніж у м’якушці. У такому разі до організму надходитиме більше нерозчинної клітковини. А коли їсти картоплю ще й гарячою, то крохмаль буде засвоюватися значно швидше. І нарешті, повідаю, що в молодій бараболі – багато вітаміну С і зовсім обмаль крохмалю.

Залишається наостанку лишень обронити, що в різних місцинах країни тамтешній етнос по – своєму звеличує “другий хліб”. Так, волиняни, галичани і франківці йменують його бульбою, подоляни – бараболею, закарпатці – крумплею, ріпою і бобами, а верховинці – мандебуркою. Ці етнографічні лексеми теж варто знати. Бо ж твердо ступає у житті лишень людина навчена, бувала, освічена. Неук же зазвичай плентається за нею слідом і ще й спотикається.

Отак лельом – полельом і наблизилися ми до завершення монологу про картоплю, яка буяє у кожного на грядці, а під землею наливається соками багатодітна бараболина сім’я. І хоча з неї всі безжалісно шкурку здирають, а потім варять, смажать, труть і товчуть, без цього овочу, звісно ж, ані туди, ані сюди. Бо ж ніщо в цьому світі не замінить картоплю зі сквашеними помідорами і кислою капустою, маринованим дунайським оселедцем і запеченим кролем, пампушками із часником і грибними салатами, яловичими антрекотами і навіть звичайною тюлькою.

І так куди не поглянь! Але що там сипати словами! Якось переживемо зимову стужу і гряде весни пора чудесна! Із теплом же повернуться й одвічні картопляні клопоти. Без них сільському люду – світ немилий. Бо ж кожен прагне, аби в його родині оселилися здоровля, достаток і спокій, а всякий прожив на цім світі хоча би сто щасливих років. Тож нумо бульбу варити і бульбу смажити! Із неї газдиня тьму страв наготує