Переглянуло:

Так хочеться  сказати: «Ніколи знову»…


Вони живі – допоки ми їх пам’ятаємо…
Й так хочеться поділитись цією пам’яттю з дітьми, передати їм, щоб вони пам’ятали й були мудрішими нас…
Наші герої вічно будуть жити в нескорених українських серцях. Як і пам’ять про те, скільки страждань та горя приносить війна простим людям. У Другій світовій війні загинув майже кожен другий українець. Й так хочеться  сказати: «Ніколи знову»…
Проте сьогодні ми знову змушені вести війну з окупантом, який прийшов на нашу землю…
Скільки б війни не тривали, але вони все ж колись закінчуються…, тільки не для матерів солдат віддавших життя, солдатів, заплативших сльозами матерів за посмішки наших дітей…
Єднаймося українці…
“Невже наша сумна історія не навчила нас, що тільки тоді ми досягали чогось, коли, забувши на якийсь час наші внутрішні чвари, консолідовувались, коли народні струмки зливались у потоки, а потоки впадали в одну потужну ріку, яка виходила з берегів і нищила всі перешкоди до нашої незалежності? Барабашеві реєстровці, з’єднавшись під Жовтими Водами з запорожцями Хмельницького, дали початок перемог над шляхетською Польщею; двірські козаки Гонти, поєднавшись з гайдамаками Залізняка, здобули Умань і розлились вогнем Коліївщини по всьому Правобережжю; чи ж не єдиний фронт усіх українських політичних партій привів до проголошення IV Універсалом Центральної Ради незалежності України?…” Борис Антоненко-Давидович “На шляхах і роздоріжжях”.

Микола Ternik

Ternik

Ternik

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *