За спогадами очевидців, зрештою це помітно і з світлини, Лемик був надзвичайно красивим – високим блондином із блакитними очима. Він закінчив Академічну гімназію у Львові на відмінно (навчання оплачував його дядько). На час атентату був студентом першого курсу природничого факультету Львівського університету.

Лемик був одним із десятка членів ОУН, які у 1933-ому зголосилися виконати атентат (вбивство з політичних мотивів) представника Радянського Союзу у Львові. Це на думку проводу ОУН був один із небагатьох варіантів, як привернути увагу світової спільноти до голоду, яким вже другий рік морили українців у Великій Україні.

Вибір впав на Лемика з кількох причин: необхідно було не лише влучно стріляти, а зуміти здатися живим польській поліції, протистоявши радянській охороні консульства, окрім того, виконавець мав уміти добре говорити, аби на суді чітко обґрунтувати свій вчинок. Окрім цього на користь Лемика зіграв вік – йому було всього 18 (а згідно польського закону до 21 року до смертельної кари не засуджували).

Насамкінець, особу Лемика не могла використати радянська пропаганда з огляду на його походження – родина була дуже бідною. Настільки, що оунівці змушені були придбати Миколі за 30 злотих черевики і білизну (костюм він мав), аби в пристойному вигляді з’явитися в консульство (Лемик записався на зустріч у диппредставництво СРСР, на сучасній вулиці Котляревського у Львові, щоб нібито переїхати до Радянського Союзу).

Вбивство Лемиком хоч і не радянського консула, як планувалося, але не менш помітної фігури – офіційного представника Сталіна на території Речі Посполитої, таки набуло очікуваного розголосу (як сказав на засіданні суду Роман Шухевич, “зробили ви “приємну несподіванку” товаришеві Сталіну”).

– Це тобі від Організації українських націоналістів – за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання! – з цим гаслом випустив дві кулі – у голову та серце Олексію Майлову..

Лемика засудили довічно (хоч захищати його зголосилися усі діючі у Львові українські адвокати). У в’язниці його, за свідченнями співв’язня Петра Дужого, весь час тримали у кайданках. Микола навчився їх скидати. І це допомогло йому втекти під час етапування до іншої тюрми у 1939-ому. Під час втечі Лемика поранили. Він одужав.

За рік до того, як Миколу стратять гестапівці, одружився із Любою Возняк, далекою родичкою Степана Бандери.

“Захоп­лювався її синіми, справді дуже гарними очима, і сказав, що вона виглядає як чічка. З того часу ми всі називали її Чічкою”, — згадував член ОУН Микола Климишин.

Після проголошення Незалежності України 30 червня 1941-ого Микола Лемик очолив одну із трьох похідних оунівських груп. У жовтні того ж року гестапівці його заарештували та розстріляли біля Миргорода, достеменно місце смерті невідоме…

Йому було 27 років.

Джерело:    http://kolovolhviv.top/%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F/%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BA%D0%B0-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B6%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%83%D0%BA/