Про кохання й каву, життя та справжню любов…

«Без пристрасті людина – просто прихована сила і потенційна можливість, вона подібна до кремнію, очікуючого удару металу, щоб породити вогонь» Генрі Фредерік Амейл.
*********************************
«Айріш, кава по-ірландськи, – пристрасть. Десь там, на самому дні, обпалює алкоголь. Можна перемішати, тоді він практично не відчувається, якщо кава приготовлена правильно звичайно. Але він там все одно є, і все одно неминуче п’янієш. До речі, гірше поганого еспресо може бути тільки поганий айріш.
І рістретто. Рістретто – це смерть. Це коли все життя – одним ковтком. Випиваєш, просиш рахунок і йдеш. Зазвичай так.
– А любов? Справжня любов?
– Справжня любов – це кава, яку вариш вдома з ранку. Мелену, бажано вручну. З корицею, мускатним горіхом і кардамоном. Кава, поряд з якою треба стояти, щоб не збігла, інакше безнадійно зіпсується смак. Треба простежити, щоб вона піднялась три рази, потім налити ложку холодної води в джезву, почекати пару хвилин, щоб осіла гуща. Кава, яку наливаєш в стару улюблену чашку і п’єш, відчуваючи кожен ковток, кожен день. Насолоджуючись кожним ковтком» Макс Фрай, «Кавова книга»