Із книги «Білий лебідь – лебідь Чорний» Автор: Людмила Ромен.
«Я не зраджую Віру своїх Предків»
Святослав
«Дивіться – тінь… Тарас буремний
Благословляє вже олтар…»
«Самотнє вогнище…», М.Данько.
«Коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Він вижене численні поганські народи…- сім народів численніших та міцніших за тебе. …ти їх понищиш… жертовники їхні порозбиваєте, а їхні стовпи поламаєте, святі їхні дерева постинаєте, а бовванів їхніх попалите в огні».
П’ята книга Мойсея, 7.1-5.
Я буду так довго до Тебе іти
Крізь товщу пожарищ –
жертовник народу, —
Ламаючи крила об гострі хрести,
П’ючи із криниць закривавлену воду.
Впиватись, співати і вперто іти,
І Сонця стовпи підіймати з руїни.
Продихаю стежку крізь чад від кадил
Для Слова Тараса, для Світу Вкраїни!
За тисячу літ на ранковій зорі
Мій Світ на колінах закляк у поклоні…
Топили Богів і людей у Дніпрі,
Стинали Дубам, наче голови, крони!
Стинали, топили, палили в огні,
З душі виривали Боянові струни.
Я довго збирала у волю свій гнів:
На берег Дніпровий «Видибуй, Перуне!»
Гей, христоволюбці, хваліте Сіон,
Якщо Україна чужа вам, не рідна.
Шевченковий киньте Кобзар у вогонь,
Якщо вам святе те «писання» огидне.
Тарасове Слово поганське єси! –
Дивуєтесь? Що ж – ви погано читали.
А як же його – «не хрестись, не молись*»,
І без «автодафе й ножа «закували?!
Єлей «алілуя»** розплавив мізки,
(Дажбожичам «Ти наробив, Христе, лиха».)
«Розп’яттям добили «себе на віки
«Невольничі діти «чужим на потіху.
«Мов звір дикий «стали, зробились брати:
Живуть по законах – «кати їх писали».
О дочко Сіону***, возрадуйся ти –
Нема українців, є лиш християни****.
Тарасе, Тарасе! Ці думи гіркі…
Не маєш Ти спокою й досі…
І досі
Ми мови не знаєм, лише язики,
І жито зеленеє косим і косим.
Свій Рай розтоптали, «полізли в церкви «:
Чи «луччими » стали, скажіте, панове?
Прокинься, мій Світе, вертайте, Волхви,
Свою Україну підіймемо Нову!
Даждьбоже знамено, над Руссю цвіти!
У кожній хвилині падіння і злету
Твій Промінь духовний, як меч золотий,
Не випаде з рук моїх каменем в Лету.
За мною, мов зграя, очиська-хрести.
Не знають вони: я зростила знов крила…
Я чую – вже кличуть: «Ти, доню, лети!»
…Я довго-предовго, як Вічність, летіла.
* Тут і далі в лапки взяті слова з поезій Т.Шевченка.
** Алілуя – (із др.євр. – хваліте Бога, або славте Єгову) урочистий вигук у піснях християнського богослужіння.
*** «Місто Господнє, Сіон Святого Ізраїлевого!..о дочко Сіону… вчиню тебе славою вічною, радістю з роду в рід! І будеш ти ссати молоко із народів…». (Іс.60, 14-16).
**** «…де нема ані геллєна, ані юдея, обрізання та не обрізання, варвара, скита, раба, вільного, — але все та в усьому Христос!», (Кол.3,11).
Література для Українців. Замовити можна тут:
http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=127
http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=174