Переглянуло: 88

Витокове “православ’я”: занепад та відродження

 

 

Більшість дослідників релігій відзначають фактичне двовір’я наших Пращурів, про яке свого часу згадував і один з перших християнських ченців Феодосій Печерський: “Називаючись християнами, а по-язичницьки живучи”. Двовір’я було своєрідною формою певного компромісного співіснування двох абсолютно протилежних світоглядних систем – етнічного багатобожжя (розмаїття, політеїзму) і глобального однобожжя (одноманітності, монотеїзму), поєднання яких з часом перетворилося в певний релігійний синкретизм.

Ранні християни, заперечуючи стару віру в Рідних Богів, все ж не могли створити для своїх теологічних концепцій якусь іншу цілком відмінну категоріально-понятійну систему, ніж та, що вже довгі століття існувала у традиційній релігії. Майже увесь понятійний арсенал язичництва був використаний ними і перенесений до християнства зі старої віри, оскільки і наука (філософія, богослов’я), і мистецтво (в тому числі й культове) все ще залишались язичницькими.

Цим процесам сприяли також цілеспрямовані ідеологічні хитрощі, які використовували служителі християнської церкви – практика називання нових християнських реалій старими язичницькими словами. Наприклад, церква “святого Власія” замість храму Велеса, костьол “святого Вита” замість храму Свентовита та ін.

Як ми вже знаємо, мова постійно використовувалась в ідеологічній боротьбі. З часом втрата первісних значень слів, явищ, обрядів ставала все відчутнішою. Так відбувалася поступова деградація родової (етнічної) релігії. У давніх словах часто закладений зовсім не той зміст, який ми сприймаємо нині, бо безліч священних слів, понять, звичаїв, обрядів, перекручено ідеологічними надбудовами.

Такою була доля одвічно слов’янського поняття “православ’я”, привласненого християнською церквою. Витокове значення слова Праву давнину передавало священне поняття Божественного закону, який керує (правує) Всесвітом.

Слово Права в писемності зустрічаємо в текстах Велесової Книги. Упереджене ставлення офіційної науки до цього джерела не міняє суті справи, адже її свідчення цілком співвідносяться з фактами, що визнаються офіційною наукою як достовірні. Так, наприклад, переклади Велесової Книги показали, що не тільки світогляд наших Пращурів, але і деякі лінгвістичні релікти мають паралелі з давньоарійськими пам’ятками, збереженими в Рігведі. Тому в цьому розділі я наведу цитати, які розкривають сутність поняття Прави.

Прав (Права) – одна з трьох сфер буття – найвища Божественна сфера, що символічно відображає крону священного Дерева. У Велесовій Книзі є давньослов’янська молитва, яку Волхви називають Першою Правою:

Свароже!


Ти, що сотворив світло,

Ти єсть Бог світла

і Бог Прави, Яви і Нави,

се бо маємо їх во істину.

І єсть ця істина наша,

що переможе темну силу

і виведе нас до блага [255. 15-А].

Поняття Прави як універсального закону руху Всесвіту мали ще трипільські землероби VI – ІІІ тисячоліть до н. ч. Мала його й хліборобська цивілізація, що зародилась на берегах Дніпра й Чорного моря. Арії занесли свої Веди (Знання) в Індію й Персію (Іран). Ці знання поширились і в Грецію, й Рим, де в давні часи було багато споріднених нам племен. Отже, закони Прави відомі в усіх арійських народів: індійська Рита, іранська Аса, вірменська Арт, давньогрецька Діка, яка згодом перетворилась у Богиню Справедливості і вже зображалася як жінка.

У Рігведі поняття Прави як універсального закону руху Всесвіту передається словом R’ta (Рита) і позначає певну космічну закономірність, за якою невпорядкований стан (хаос) перетворюється в упорядковану гармонію (космос, слов’янське – Лад).

Космос вічно народжується з хаосу і в хаосі гине – такий закон Прави і таємниця циклічності. Лад (порядок) забезпечує умови для існування Всесвіту, його круговороту, життя людей, їх моральності. Поняття Лад і лінгвістично може бути пов’язане з поняттям Рита: Leto – Lada – Lato – Rato – Radа, де всі названі форми належать Богиням небесного закону. Слов’янська Права, так само, як і арійська Рита, визначає й обрядовий лад на Землі. Тобто, вона забезпечує не тільки астрономічний (фізичний), але й звичаєвий, обрядовий, моральний стан життя народу загалом.

У санскриті також існує багато похідних від слова Права. Всі санскритські слова з коренем прав- так чи інакше пов’язані з вірознавчими поняттями: prava – той, хто витає в небі; prava – дмухання, дух; pravata – легкий вітерець (той, що дме). Цікаво, що слово pravar(о)sa означає дощ [225], і тепер для нас його значення прозоре й зрозуміле без перекладу як “права роса”, тобто роса, яку посилає Права – Жива Вода, яка тече, як благо від Богів до людей.

Залишки вчення про Праву знаходимо в українському фольклорі, але вже у вигляді казок про Правду і Кривду, яких уявляють жінками. Хоча в давніші часи поняття про Праву було ширшим, про що свідчить лінгвістичний ряд: Права, Пращур, Прадід, право, правда, правий, праведний, справедливий, правитель, правило, празник, правосуддя – все це слова одного кореня. Слово правда також має багато значень: закон, звичай, присяга, суд, справедливість, істина, доказ, реальність (явність) тощо. Недаремно юридичні закони на Русі називалися “Правда Руська”. І хоча вони дійшли до нас у пізнішому, вже дещо християнізованому вигляді, записані Ярославом Мудрим, їхні витоки знаходяться ще в язичницькому народному Звичаєвому праві.

У зв’язку з цим, спадає на думку, що у західних слов’ян існував досі малодосліджений Бог Прове, якого можемо співвіднести з досліджуваною проблемою. Прове відомий як вищий Бог у Старгороді (Вагрія, нині Aldenburg). Його храм описав очевидець Гельмольд: “Там, між старими деревами, побачили ми священні дуби, які були присвячені Богу того краю, Прове. Вони оточені двором і дерев’яною, ретельно обробленою огорожею з двома воротами. Окрім пенатів (домашніх Богів) та ідолів, якими переповнена вся країна, це місце було святилищем для цілого краю, мало свого жерця, свої свята і різні обряди при жертвопринесеннях. Сюди після свята сходився народ з жерцем і князем на суд. Вхід у двір заборонений всякому, окрім жерця і тих, хто бажав приносити жертви, або кому загрожувала небезпека смерті, шукав тут притулку” [475. 26–27].

Як бачимо з опису, символом Прове вважається дуб. Ян Длугош (XV ст.) ототожнював Прове з Поревитом балтійських слов’ян або польською Богинею Порватою (Porvata), аналогом римської Прозерпіни або грецької Персефони, Богинь підземного світу і воскресіння природи. Інші дослідники припускають, що його ім’я – лише зіпсоване латинськими переписувачами спільнослов’янське Перун. Іноді ім’я Прове пояснюють як похідне від “пора” – пора року, і пов’язують його з достатком плодів.

Але хочеться звернути увагу на оригінальний текст Гельмольда, що саме до Прове “сходився народ на суд”, і в світлі нових фактів про Праву (божественний закон), можемо припустити зв’язок Прове з правосуддям. З опису його статуї відомо, що він мав великі вуха, щоб добре чути, в одній руці тримав камінь, у другій спис – символи справедливої помсти і покарання.

Закони Прави відображає і декоративне мистецтво слов’ян. Вони “записані” нашими праматерями на рушниках: дерево-квітка, що проростає з вазона чи глиняного глечика, символізує триярусну світобудову. Найнижча сфера – це коріння дерева. Саме воно є першоджерелом існування всієї Світобудови. Це світ Предків Роду, покійних родичів, світ Нава. Однак, першопричиною існування цього коріння є світ Права – Божественне бажання, дане згори, тобто з верхньої сфери – крони дерева (падають плоди, летить насіння тощо).

Є народна приказка: “Де є коріння, там виросте й гілля”. Давши життя корінню, Права тим самим дає життя Яві – проявленому життю людей, тобто стовбуру дерева. Таким чином, усі три світи є взаємопов’язані своєю єдністю. Нава – не просто підземний світ, це світ духів, безтілесних образів наших родичів, який існує в нашій пам’яті. Нава – є також сон, забуття, видимі під час сну образи, марення: “Се видів сон у Наві” [255. 19]. Нави не боялися, але й не поспішали до неї. Своє життя підтримували активною діяльністю. Про тих, хто розслабився, казали: “багаті зніжили мечі свої, тому швидко підуть у Наву” [255. 22].

“Той світ” (Нава) може створювати духовну енергію для підтримки своїх нащадків, якщо вони ще не втратили пам’ять Роду. Цей світ (Ява) – світ живих людей, в якому поєднане природне (біологічне, успадковане від земних Предків) і духовне (ідеальне, дане Богами). Проживши в проявленому просторі відведений Богами час, душа повертається до свого першоджерела – через світ Нави до Богів Прави.

Вчення про Праву докладно описано авторами Велесової Книги, і воно цілком узгоджене з ведійською світоглядною системою Рити: “Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює життя наше, і та, коли одійде, смерть є. Ява текуща, а творена в Праві. Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв” [ВК. 1]. З цього видно, що душа живе вічно, а тіло, старіючи, зношується. Тіло – лише одяг душі. Тому Боги забирають старе зношене тіло і через певний час дають душі нове вбрання. Віра в переселення душ, у вічність душі виховувала безстрашність і впевненість у своїх силах: “Од Отця Ора походимо, і той час від часу… народжується серед нас, бо пов’язано це так до самої смерті” [255. 4-Г]. Русич не боявся смерті, бо: “Права є з нами і Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас” [255. 7-Д].

Душа померлого відправляється на Луки Сварожі, до Вирію-Раю, де її чекають душі Пращурів, які відійшли туди раніше: “А там побачимо Пращурів своїх і Матерів, які порядкують у Сварзі і там отари свої пасуть і віни свої вінять і життя мають, як і наше. Там немає ні гунів, ні еллінів, тільки Права княжити має. І та Права є істинна, як Нава є скинута, але Яві дана, і пребуде віки вічні біля Святовита” [255. 26].

У східних слов’ян згадки про Закон Прави (чи Богиню Справедливості) знаходимо не тільки у відомій казці про Правду і Кривду, але й в народному календарі. Етнографи досі не мають переконливої етимології назви свята “Права середа”, пояснюючи її виключно через християнську надбудову, мовляв “середина передпасхального посту”, яку називають згідно євангелій “преполовення”, а по-народному “переплавлення”. Але чому ж ця “середина” саме “Права”? Очевидно, що ця назва – також один з реліктів давнього боговідання.

Можу висловити припущення, що свято Прави відзначали саме в середу (пор. “Перунів четвер”, “Бабина п’ятниця”, “Дідова субота” та ін.). Звернімо увагу на той факт, що з поняттям середи як дня тижня (сідмиці) пов’язане уявлення про троїстість (інша назва середи – “третійник”). Таким чином, середа ніби з’єднує три сфери: Праву, Яву і Наву. Середа ще й день Велеса, який, до речі, також зв’язаний з правовими відносинами, як суворий сторож меж (кордонів) і клятв (присяг).

Сакральним символом Правої Середи вважається вода. Вона є весняною іпостассю Богині Дани, у цей день навіть християнська церква здійснює “мале водосвяття” [296. 103]. Освячуючи воду в ріках, криницях, нею окроплюють поля, городи, сади та моляться про здоров’я і добрий врожай. А народ у цей день з веселощами влаштовував обливання.

У християнстві існують дві міфологеми стосовно цього дня: про перепливання ріки Богородицею з маленьким Ісусом (ікона “Богородиці-троєручниці”) і про “рахманів”, яким переплавляють лушпиння від великодніх крашанок. Таке пов’язання “правої середи” з Богородицею не випадкове. Володимир Шаян писав: “Старинне зображення жінки з немовлятком було символом народження сонця” [521. 396]. Археологи знаходять чимало таких зображень дохристиянської Богині-матері. Вона, на думку Павла Тулаєва, прамати Всесвіту – Богиня Права (Рита, Рейтія, Фрейя, Прія) [466].

Саме вона – ще й мати Сварога. Права – також Богиня “празника”, тобто вона дає порядок здійснення обрядового ладу (правило календаря). Розчистивши синкретичні християнські нашарування з образів Богині Прави, бачимо глибинну сутність найстародавнішого культу Богині Матері.

Слов’янська Права також розкриває сокровенний смисл культу Предків. Як уже згадувалось, на Луках Сварожих вони “пребудуть якийсь час, щоб отримати нове тіло”. Перебування Предків на Луках Сварожих зближує їх із самими Богами. Чи не тому в народі така живуча віра в те, що наші Предки допомагають нам разом з Богами, будучи й самі як Боги. Це підтверджується й лінгвістичним аналізом слів Пращур, Прадід, Прабаба та ін., адже вони мають той самий корінь, що і Прав.

Зближення духовної сутності людини з Божественною – головна світоглядна відмінність природних арійсько-слов’янських релігій від надуманих (штучно створених) монотеїстичних систем, у яких людина лише “раб божий”, а її душа ніколи не зливається з Богом.

Зі словом правда тісно пов’язаний і прикметник правий (напрямок, протилежний лівому). Молячись до Сонця, язичники повертались лицем на схід, отже, права рука (десниця) вказувала на південь, а ліва (шуйця) – на північ, що уявлялась холодною, темною, жорстокою. Досі в Україні побутують повір’я: якщо побачиш Молодика справа – на добро і прибуток, зліва – бути біді. Подібних прикмет і повір’їв існує безліч.

Не менш давню історію має й другий компонент слова “православ’я” – слава. Ще в IV ст. письменник Агатангел, секретар царя Тердата, писав про Богиню Славу як про “велику царицю і пані, Славу народу, що підтримує життя народне, Матір всяких чеснот, Матір-Богиню, Золоту Матір [161. 612]. Він також описав її храм, що мав незліченні скарби. Зображення Богині (її статуя) було виконане умілими майстрами зі щирого золота. Їй приносили в жертву білих биків, кіз і коней. Жінки випікали для Богині Слави короваї, пироги з різноманітною начинкою, варили вареники та бублики. Вірогідно, ритуальне використання хліба в культі Богині-Матері бере свій початок ще перед Трипіллям. Археологи констатують знахідки глиняних хлібців з домішками зерен пшениці й жита, а також сліди жертвоприношень зерна та хліба на всій території давніх слов’ян (одне з найвідоміших таких святилищ в Україні розкопане біля с. Корчак Житомирської обл.).

Славленням називались особливі обряди, присвячені саме Богині Славі. Пізніше ця назва поширилась на інші богослужіння – славлення Рідних Богів. Свято Богині Слави, що випадає на 23 квітня, найповніше збереглося у сербів. Ще до ХІХ ст. вони здійснювали урочисті аграрно-магічні дійства, пов’язані з вшануванням священного Вогню як символу Сонця [232. 329–356].

За часом це свято збігається зі східнослов’янськими святами Лади і Ярила, які святкують 22–23 квітня. У цей час – апогей весняних славлень – повсюди звучали обрядові пісні-слави (сучасна наукова назва – веснянки). Славами також називалися й інші пісні на честь Богів (наприклад, колядки, щедрівки). Один з давніх Місяцесловів називає обряд Коляди славленням, а колядників виконавців обряду – славильщиками. Подарунки, якими господар віддячував колядників, називались славлена дара.

 

Славослів’я означало урочисту пісню-молитву на честь Богів і героїв. Той же сакральний смисл зберігся і в найкоротшій молитві-привітанні: “Слава Богу!” Християни широко використовували язичницькі терміни славлення, слава, славник, славослов та ін.

Але християнська церква так і не змогла наповнити язичницьке священне слово “Православ’я” якимось високим змістом, пояснюючи його спрощено, як “правильно, неухильно слідувати віровченню”. Показовий також і той факт, що східна форма християнства ніде в інших країнах (крім Росії, України і Білорусі) не називається словом “православ’я”, а тільки ortodox – ортодоксальне християнство. Це свідчить про місцеве (автохтонне) ще язичницьке походження терміну православ’я: від “Право+славити”, що означає “славити Богів Права”.

У давні часи слово славлення вживали у значенні богослужіння (у католиків – набоженство). Богів не просили, їх тільки славили, підтримуючи таким чином постійний зв’язок з космосом, і отримуючи в такий спосіб необхідні духовні сили. Головною метою славлення є вшанування рідних Богів, шляхом єднання Богів, людей і духів померлих родичів, тобто Прави, Яви і Нави [263; 264].

Саме в цьому розумінні використовується ця назва послідовниками етнічної віри в Україні та інших слов’янських країнах [256]

Література, яку можна замовити тут:

МЕЧ АРЕЯ. ІВАН БІЛИК.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=307

ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СУЧАСНОСТІ. ЧАСТИНА ПЕРША.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=421

 

Історія Запорізьких козаків.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=192

 

.

АТТИЛА. ОЛЕКСАНДР ВЕЛЬТМАН.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=422

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОЗАЦТВА. ЛИЦАРІ СОНЦЯ.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=288

Холодний Яр.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=136

 

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!