Переглянуло:

Волховник: Правослов Рідної Віри. Повний текст і друкований варіант.

 

 

 

 

УКРАЇНСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ РІДНОВІРІВ.

 

Релігійний центр

Об’єднання Рідновірів України

 

КИЇВСЬКА Громада Українських Язичників «Православ’я»

 

 

 

Галина ЛОЗКО

 

 

ПРАВОСЛОВ.

 

Молитви до Рідних Богів.

 

 

 

Видання третє:

оновлене та доповнене

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ, Сварог, 2009

 

 

СЕРІЯ „Пам`ятки релігійної думки України-Руси”

 

 

 

 

 

 

 

Лозко Г.С. Правослов: молитви до Рідних Богів. – Видання третє, доповнене. –Київ: Сварог, 2009.

 

 

 

Давнє вчення про Бога-Слово (гр. Логос) свідчить, що словесна магія містить потужний енергетичний запас Сили, яка зберігає націю. Наші Предки вірили, що вони – сини й дочки сонячного Дажбога – володарі світлоносної життєвої енергії. Візантійське християнство, накинуте народові силоміць, зробило з русичів покірних «рабів божих», причому рабів чужинського бога! Втративши духовний зв’язок зі своїм рідним Небом, народ занапастив свою долю, що вплинуло на весь хід подальшої його історії.

У цій книзі читач знайде зібрані з багатьох джерел найстародавніші молитви до рідних Богів, які допоможуть українцям відновити цей втрачений зв’язок. Як каже народна мудрість: «Нащо нам чужого бога – свій стоїть коло порога!»

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформаційний центр „Сварог”

 

 

 

ВДЯЧНІСТЬ

 

Благодійникам цього видання:

 

 

 

© Галина Лозко, упорядкування, наукова реконструкція, 2009

© Анатолій Богород,  верстка, 2009
Право Славимо!

 

СИМВОЛ ВІРИ

 

Вірую:

В усіх Українських Богів,

Єдиних у Сварозі,

Вічних і незнищенних,

Як Всесвіт.

 

Вірую:

В триєдність світів

Права, Ява і Нава,

Створених Сварогом

І удержаних в Ньому.

 

Вірую:

В Божественне народження українців –

Онуків Дажбожих,

І в силу Предків,

яка перебуває з нами завжди.

 

Вірую:

В Радість Життя Вічного,

В чистоту Душі праведної,

Яка ніколи не зникає,

А переходить у нове тіло.

 

Наша Віра Правдива,

Бо Право Славимо!

 

 

ЗАСТОРОГИ НАЩАДКАМ

 

ЗАСТОРОГА ПЕРША:

Не цурайся Роду свого,
Його Звичаю та мови:
Бо рідна Мова і Звичай
Зберігає енергію нації.

 

ЗАСТОРОГА ДРУГА:

Не оскверняй Душу
Чужинськими звичаями;
Пам’ятай, що чужа пісня і молитва
Дає силу твоєму ворогові.

 

ЗАСТОРОГА ТРЕТЯ:

Будь терплячим,
Але не допускай наруги
Над твоїми Рідними
Святинями.

 

ЗАСТОРОГА ЧЕТВЕРТА:

Не руйнуй природу,
Серед якої живеш,
Бо цим ти відбираєш майбутнє
У своїх нащадків,
Зрубуєш гілку Роду свого.

 

ЗАСТОРОГА П’ЯТА:

Не потурай ворогам
Свого народу;
Якщо треба –
Ставай до Священного Бою.

 

ЗАСТОРОГА ШОСТА:

Не віддавайся в рабство,
Бо хто прийме рабську смерть,
Той у Вічність відійде рабом.

 

ЗАСТОРОГА СЬОМА:

Не зраджуй Віру
Дажбожих онуків,
Бо чужа віра
Руйнує Дух і тіло,
Знищує націю.

Слава Велика

 

Роду Вкраїнців
Славу співаймо! Слава!
А Рожаницям
Шану складаймо! Слава!

 

Слава Сварогу –
Нашому Богу! Слава!
Слава Дажбогу,
Слава Перуну! Слава!

 

Славу співаймо
Матері-Славі! Слава!
Слава Мокоші!
Лелі і Ладі! Слава!

 

Слава Симарглу
й Велесу-Богу! Слава!
Слава Стрибогу,
Навіки слава! Слава!
Хорсу-Ярилу,
Живі і Спасу! Слава!
Дані, Купайлу
І Світовиду! Слава!
Праву співаєм
Славу Велику! Слава!
Дажбовим Внукам.
Ора нащадкам! Слава!
Боги й Богині –
Нам Берегині! Слава!
Слава Вкраїнцям
І Україні! Слава!

 

 

Затверджено Першим Всеукраїнським

Собором Рідної Віри 25 серпня 1998

Славень

Відбудуймо!

 

Присвячується Галині Лозко

 

Відбудуймо жертовники наші

В праці розуму, рук і долонь.

Трунок з медом налиймо у чаші,

Запаливши Священний Вогонь. (2)

 

Воздамо всім Богам возливання

Нашим рідним і вічним Богам.

Хай не згаснуть шляхетні бажання

Відродити зруйнований храм. (2)

 

Обертається Коло Свароже

Від минулих в майбутні роки.

Опромінює світло Дажбоже

Нашу землю крізь довгі віки. (2)

 

Відбудуймо ж жертовники наші –

Час невпинно тече мимо скронь.

Вип’єм, браття, із спільної чаші.

Хай палає Священний Вогонь! (2)

 

 Ярун Мотронюк

 

 

 

Пророцтва Волхвів

про Відродження Рідної Віри

 

 

Предречено од старих часів,

що мусимо в спілці з іними

створити державу велику,

відродити маємо Рускень нашу

з Голуном і трьомастами городів і сіл.

Вогнищ дубових там дим,

і Перун наш є, і земля.

Бо це Мати-Птиця

співає про ті дні

і чекаємо на часи,

коли крутитися стануть

Кола Сварожі до нас,

і часи ті настануть для нас.

(Велесова Книга, далі – ВК, дошка 36-А)

 

А греки хотіли нас христити,

щоб ми забули Богів наших

і так обернулися [в їхню віру]

і стали їхніми рабами.

Постережемося того, як пастухи,

що стережуть череди свої,

і не дають вовкам

хижачити на ягнят,

які є Дітьми Сонця.

 (ВК, 6-Є)

 

Так речемо, що маємо

Красне Вінце Віри нашої

і не мусимо чужої добиратися.

 (ВК, 7-З)

 

Маємо працювати,

та не ректи, що не можемо,

і краще не кажімо,

що не маємо Віри.

Старанно повчімося тому,

що речено тут, аби ми не забували,

а так діяли те щоденно.

І це є для бояр так само,

як і для простих огнищан.

(ВК, 38-А)

 

Будете синами Своїх Богів –

І сила їхня перебуватиме

з вами до кінця!

 (ВК , 17-В)

 

Стрепенися, народе мій, від сплячки!

І в злагоді йди до стягів наших,

бо захистить нас на Русі

могутній Сварог Наш –

а не боги чужі!

(ВК , 7-Г)

І. МОЛИТВИ УРОЧИСТІ

ДО РІДНИХ БОГІВ

 

 

 

 

 

Заспіваймо Славу Суражію,

і той Кінь золотий Суражий

поскаче з нами в Небеса!

(ВК, 3-А)

 

 

Найкоротша молитва-привітання:

 

Слава Богам!

Відповідь: Навіки слава!

 

Давньоарійські молитви

 

ДО ВІРИ

 

З Вірою вогонь запалюється,

З Вірою возливається жертва,

Віру на вершині щастя

Ми висловлюємо рідною Мовою.

 

Приємним, о Віро, для дающого,

Приємним, о Віро, для бажаючого дати,

Приємним для дружніх жертводавців

Зроби сказане мною!

 

Як Боги створили собі

Віру серед грізних асурів,

Так серед дружніх жертводавців

Зроби приємним це сказане нами!

 

Віру шанують Боги

І люди, що приносять жертви, хранимі Велесом,

Віру – з сердечною прихильністю.

З допомогою Віри знаходять добро.

 

Віру рано вранці ми прикликаємо,

Віру – о полудні,

Віру – при заході Сонця.

О, Віро, зроби так, щоб нам тут вірили!

 

За Рігведою, Х, 151.

 

ДО МУДРОСТІ

 

До нас ти прийди спочатку,

О Мудрість! З коровами, з кіньми,

Прийди ти з промінням Сонця!

Ти достойна пошани у нас.

 

Я кличу мудрість спочатку,

Сповнену молитви, прославлену мудрецями,

Скуштовану ведійськими учнями, –

Заради помочі Богів!…

 

Мудрість увечері, мудрість вранці,

Мудрість о полудні,

Мудрість з променями Сонця –

Заклинанням ми велимо їй увійти в нас!

 

Атхарваведа. VI. 108.

 

До Великої Матері-Діви

 

Повелителька всіх істот

І причина всіх причин,

Даруюча жадані блага і плоди,

Умиротворена, сповнена милосердя,

Поклоніння Тобі – радісне!

О Богиня! Вища Діво!

Наділена якостями

І позбавлена якостей –

Повелителько, Ти, хто є

Причиною Світобудови!

Тебе шануємо і

Жертвоприношення

Тобі здійснюємо!

Слава Великій Діві!

(За Бгагавата-пураною)

 

 

До ПРАВИ (грецька Діке)

 

воскуріння – ладан

 

Піснею славлю всевидяще око блискучої Прави!

Двічі вона на престолі Сварога священнім буває,

З горніх небес споглядаючи побут щоденний людей.

Тих, хто неправедний, – то справедливо карає

І воєдино відмінне до рівної істини зводить.

Усе, що заплутане, рухає помислом злісним

Смертних людей, тільки Праві судилось пояснить і розплутать.

Тільки вона, сходячи, Правосуддя закони тримає:

Строго карає безчесних, а до чесних прихильна завжди.

Молимо Праву: з добром ти приходь на наш поклик,

Долею суджений день щоб настав неодмінно!

 

(Реконструкція з давньогрецької)

СЛАВЕНЬ ЄДНОСТІ

 

Разом збираєш ти, о Бик!

О Вогонь, всі дари від благочестивого.

Тебе запалюють на місці жертовного возливання.

Принеси нам скарби!

 

Разом збирайтеся! Разом домовляйтеся!

Разом хай будуть спрямовані ваші помисли,

Як колись Боги з думками, спрямованими докупи,

Сиділи біля своєї долі на жетвопринесенні:

 

Єдина Рада, собор єдиний,

Єдина думка, рішення спільне у них.

Єдину Раду раджу я Вам,

Єдиним возливанням жертвую вам.

 

Єдиним да буде ваш замисел,

Єдиними – Ваші серця!

Єдиними да будуть Ваші помисли,

Щоб була у Вас добра згода!

 

Рігведа. Х. 191.

 

СЛАВОСЛІВ’Я СОНЦЮ

О споконвічний Боже,
Славослів’я – Тобі!
Бережи мене, Творець Світла!
О, Творець Дня, славослів’я Тобі!
О, Творець Світла,
Хай буде Тобі славослів’я!

Я славлю Сонце, Бога,
Що зійшов на колісницю,
Запряжену сімома кіньми,
Великого сина Неба,
Що тримає в руці білий лотос!

Володаря трьох Сил, великого Героя,
що втілює триєдність
Творця, Хранителя і Руйнівника.
Бога, який знищує великий гріх,
Сонце я прославляю!

Той великий згусток Блиску,
Життєвої Сили і Простору,
Що є Паном усіх світів,
Світле Сонце я прославляю!

Прикрашеному кольорами Райдуги,
Намистом і сережками,
Богу, що тримає в руці диск,
Тому Сонцю я вклоняюся.

Сонцю, Творцю Всесвіту,
Сяючому священним Блиском,
Богу, який знищує великий гріх,
Тому Сонцю я вклоняюся!

Сонцю, Панові світів,
Дарувальнику Самопізнання,
Знання і Звільнення,
Богу, який знищує великий гріх,
Тому Сонцю я вклоняюся!

За Рігведою

 

ДО СварогА

 

Перша Права

 

Свароже!

Ти, що сотворив світло,

Ти єсть Бог світла

і Бог Прави, Яви і Нави,

се бо маємо їх во істину.

І єсть ця істина наша,

що переможе темну силу

і виведе нас до блага.

 (ВК, 15-А)

 

Хвалимо Сварога

 

Хвалимо Сварога –

Діда Божого, який тому

роду Божеському є началом

і всенькому роду криниця вічна,

яка витікає влітку од джерела свого

і взимку ніколи не замерзає.

А тієї Води Живущої п’ючи,

живемо, допоки не прийдемо,

як і все, до Нього,

і прибудемо до Лук його Райських.

 (ВК, 11-А)

 

До Сварожичів про Перемогу

 

Це Сварожичі

ошую* ворога ідуть,

і Дажбог принесе Побіду нашу

в руках своїх Роду славному,

Славу Отців держащому,

і донині на полі перемагати

ворогів своїх спроможному!

(ВК, 25)

 

*ошую – ліворуч, символіка небезпеки; як протилежність одесну – праворуч, символіка блага, справедливості/

 

Славослів’я Сварогу та іншим Богам

 

Сварогу славословити і Дажбогу,

які є суть в Сварзі пречистій;
Перуну і Стрибогу, які громами

і блискавками повелівають.
А Стрибог вітри яритиме на землю.
І тому Ладобогу, який править

лади родинні та благості всякі.

І Купалбогу,

який до Митнищ правитиме
усяким омовінням.
І Ярбогу, який править
весняним цвітінням, і Русаліями,
Водничами, і Лісичами, і Домовичами.
А Сварог ними всіма править!

(ВК, 38-А)

 

До Сварога перед навчанням

 

О, Всевишній!

Всюдисущий Свароже!

Ти, що сповнюєш собою все

і що містиш всіх у собі!

Хай буде святе

і благословенне ім’я Твоє,

незнищенне у віках,

суще віки віків!

Просвіти!

Дароване Тобою

хай перебуває чистим

і променистим в нас!

Очисти спраглих світла

волею Твоєю

і вклади любов у серця наші!

 (Ведійська, реконструкція )

 

 

 

Молитва Сварожа напутня

 

Це мовив Ору Сварог наш:

«Як мої творіння,

створив вас од перст моїх.

І хай буде сказано,

що ви – сини Творця,

і поводьтесь, як сини Творця

і будете як діти мої,

і Дажбог буде Отець Ваш.

Того мусите слухатись,

і Той вам скаже, що маєте діяти,

а як мовить – так і творіть!»

 (ВК, 25)

 

Сварогу при народженні дитини

 

– Спасибі Сварогу-ковалю,

що викував дитинку,

а куючи не впотів,

і в рученьки не хукав,

а добро і тепло

добувати було!  

(Народна, записи П.Чубинського, Хв. Вовка)

 

 

 

 

Роду і Рожаницям

 

На зачаття дитини

 

Місяць, Місяць,
Во весь Місяць!
Піднімаються всі жили,
І піджили,

Сустави і полустави.
Явіться охота і радість,
Ярость і Ладость
Дажбожому онуку (ім’ярек)
На Дажбожу онуку (ім’ярек).

Дай, Боже, своїй онуці (ім’ярек)
Охоту і радість,
Ярость і Ладость,
Рожаниця-Мати,
Дай мені Роди і Плоди!

 

До Мокоші про легкі пологи

 

Як на морі на Окіяні,

На острові на Буяні

Лежить біл-горюч камінь Алатир.

Біля Алатиря стоїть Мокоша-Матінка.

А на поясі в неї – золоті ключі.

Піду я Дажбожа онука (ім`я)

До Мокоші-Матінки близенько,

Поклонюся їй низенько:

Зніми ти, Мокоша-Матінка,

З шовкового пояса золоті ключі,

Відімкни ними мої ворота тілесні

Та пусти мого младенця на білий світ!

Будьте слова мої кріпкі та липкі,

Сильні, як Алатир-камінь!

 

При загрозі викидня

 

Наговорюють на тепле молоко, яке після заговору треба випити. Роблять так тричі на тиждень.

 

Лада-Матінка,

Пресвятая Рожаниця!

Мене онуку Дажбожу (ім`я) укріпи!

Сонце красне – на небі,

Вода – в ріці,

Плід кріпкий – в мені!

Хай буде так!

 

Оберіг вагітної 1

 

Пресвітлі Богині-Берегині,

Матері Рожаниці!

Сохраніть мене,

Дажбожу онуку (ім`я)

Силою своєю вбережіть

Плід черева мого

Від усякої біди,

Від усякого лиха!

Слава Вам!

 

 

Оберіг вагітної 2

 

Рідні мої славні Богині,

Рожаниці-Берегині!

Я дари Вам приношу,

Вашого захисту прошу:

Мені під серденько загляньте,

Моє чадонько догляньте.

А коли надійде строк,

Розв`яжіте поясок!

Болю мене позбавте,

Хворь не підпускайте!

Як родиться дівонька –

Будь гарна, як квітонька,

Як родиться богатир –

Кріпким будь, як Алатир!

 

Якщо народжується хлопчик, речуть:

Січись, рубайся, на Білий світ являйся!

 

Якщо народжується дівчинка, речуть:

Чешись, гребись, на Білий світ явись!

 

На легкі пологи 1

 

Золоті запори, відіпріться!

Ірійські ворота, відімкніться!

На рідній землі,

На білій горі

Лада-Матінка ходила,

Золотими вустами,

Золотими перстами,

Золотими ключами

Золоті запори відпирала,

Родові ворота відмикала

Дажбожій онуці (ім`я)

Младенця на білій світ випускала!

Слава!

 

На легкі пологи 2

 

Батькові Роду помолюся,

Ладі-Матінці поклонюся,

Помочі попрошу:

Ладо-Мати пречистая,

Стань ти мені,

Онуці Дажбожій (ім`я), в поміч!

Лада-Матінка приступала,

Золоті ключики брала,

Ворота Ірійські одмикала,

Роду нашому ладувала,

Младенця на світ випускала!

 

На легкі пологи 3

Відчиняють у храмі „царські врата”, а баба бранка біля породіллі молиться:

Царські врата одчинітеся,

А ви, кості смиреннії, розойдітеся,

Чи младенець, чи младениця,

Пора вже на цей світ родитися.

(Житомирщина)

 

На легкі пологи 4

 

Відчиняйте, Відчиняйте!

Відчинили, відчинили!

Запрягайте, запрягайте,

Виїжджайте, виїжджайте!

Поїхали, поїхали!

Їдуть, їдуть!

 

(Народна)

 

При зав`язуванні пуповини 1

 

Зав`язую тобі щастя і здоров`я,

І вік довгий і розум добрий.

(Житомирщина)

 

При зав`язуванні пуповини 2

 

Гризу і загризаю

Дванадцятьма грижами

Грижу пуповую,

Грижу нутряную

Грижу серцевую,

Грижу шулятную.

(Народна)

 

Заговір-оберіг новонародженому

 

Князь Вогонь, Княгиня Водиця!

Як нема на вас уроку ні призору,

Ні лихого наговору,

Так би у мого дитяти не було

Ні уроку, ні призору,

Ні лихого наговору!

Зійдіть, урок та призір,

Та лихий наговір

З білого тіла,

З ясних очей,

З золотого чуба – геть!

 

Перед омовінням новонародженого

 

Матінка Мокоша свого сина мила та парила,

І моєму дитяті водиці оставила.

Проказують тричі.

 

Після омовіння новонародженого 1

 

Повитуха примовляє, беручи за ручки, ніжки, голівку:

За ручки беру,

Щоб ручки брали та робили,

За ніжки беру,

Щоб ніжки ходили та бігали,

За голівку беру, щоб розумним був.

(Народна)

 

Після омовіння новонародженого 2

 

Спи по днях,

Рости по часах –

То твоє діло,

То твоя робота,

Головна турбота.

Давай мамі спати,

давай працювати.

Не слухай, де кури кудахкають,

Слухай, де пісні співають,

Бога прославляють!

(Народна)

 

 

Омовіння породіллі

(У воду кладуть хміль, яйце і овес)

 

Як хміль легкий, та кріпкий,

Так ти будь така сама;

Як яєчко повне,

Так і ти повній;

Як овес білий, так і ти будь біла!

 

(Народне)

 

 

Побажання дівчинці на родинах

Хай ваша онука велика росте,

Да здорова буде,

До діла беручка,

а людям завидна,

до людей щебетуха,

А хлопцям реготуха.

(Чернігівщина)

 

Благословення новонародженому

 

Рости, дитятко, великий,

Як тато твій, здоровий та сильний,

Як матінка твоя, красивий!

Хай пребуде з тобою

Воля Сварожа,

Сила Перунова,

Мудрість Велесова,

Світло Дажбоже,

Краса Ладина!

Хай Мокоша пряде тобі

Довгу нитку Життя!

Слава!

(Рідновірське, народне)

 

При нареченні дитини

 

Це Роду і Рожаниць імено,

до серця ввійде

і захистить нас од ворогів.

Се бо схилимось нині

і молимо Богів про заступництво їхнє,

і так збудеться те,

бо Ясна є з нами!

 

(ВК, 28)

 

Подяка Родові і Рожаницям

 

Роду і Рожаницям – слава!

По Окіян-морю бездонному

Від Рода небесного до роду земного

Припливла лодія Велесова,

Принесла нам добрі вісті:

В роду слов`янському прибуло!

Радійте Діди та Прадіди,

Щури та Пращури роду славного!

Не перервалася верв роду вашого

Не перевелися на Землі люди руські,

Бо жива Русь-Україна, живе наш народ,

А за це – вдячність Вам!

Живі Предки в нащадках,

Боги Рідні – в нас!

Роду і Рожаницям – слава!

 

Щоб у породіллі було молоко

 

Колодязю-князю, в тобі вода прибуває

Із гір і долин, і з усяких країн.

Прибудь (ім`я породіллі) у груді покорму.

 

Перед першим годуванням новонародженого

Перед першим годуванням дитини треба принести молока від корови або кози (або доїти в цей час корову, щоб породілля чула, як біжить молоко з вимені) і примовити:

Як у кози (корови) молочко є,

так щоб у мене Дажбожої онуки (ім`я)

завжди було.

 

До Богині Долі (гр. Тихе)

Воскуріння – ладан

 

Будь милосердною, Доля!

В молитвах тебе прикликаєм!

Подорожнім даруєш ти захист і нічліг,

Про достаток піклуєшся смертних,

Як Артеміда, що здобич приносить ловцю.

Шанують тебе всі народи,

бо ключ ти одвічний людському життю.

Ти радість даруєш одним і багатство,

іншим – приносиш убозтво і смерть,

коли в гніві душа твоя, Доле.

Тож молимо всі ми – у наше життя увійди благодатно

і яви ти прихильність тим, хто достойний її.

Обдаруй нас достатком і щастям!

 

(Реконструкція з давньогрецької)

 

 

ДО ПЕРУНА

 

Перуну Вогнекудрому

 

Слава Богу Перуну вогнекудрому!

Який стріли на ворогів верже,

і вірно по стежці вперед веде,

бо єсть він воїнам – суд і честь,

і яко златорун, милостив,

всеправеден єсть!

 (ВК, 11-Б)

 

Перуну-Громовержцю

 

Богові Перуну-Громовержцю,

Богові прі і боріння, скажемо,

живих явищ Кола

не переставати крутити в Яві.

Це він нас веде стезею Правою

до брані й до Тризни великої

по всіх полеглих,

які йдуть у Життя вічне

до Полку Перунового. (ВК, 11-А)

 

Молитва Полку Перунового

«Станьте, як леви»

 

Станьте, як леви, один за одного,

і тримайтеся князів своїх,

і Перун буде коло Вас

і Перемогу дасть вам!

Слава Богам нашим

до кінець кінця землі чужої

і до благ усяких Русі –

отцівської землі нашої!

І так буде, бо ті слова

маємо від Богів!

 (ВК, 8/3)

 

 

Перуну і Дажбогу

 

Слава Перуну, Богу нашому,

як охоронцю і здоров’я подателю!

Блага земні дає Він тому,

хто палить вогонь вічний

в граді Нові на Волхові,

і на Горі в лісах,

і в Діброві Божій, серед дубів,

по нивах – Дажбоги наші є в тому,

бо Дажбог дає проса –

і за те Тебе, Боже, хвалимо!

(ВК, 31)

 

До Перуна за Україну
Великий, могутній і сильний
Боже наш, Перуне!
Ми праведні і вірні
Прадавній Вірі Предків Наших,
Як колись, так і тепер,
Зібралися, щоб дяку Тобі скласти
І Славу Тобі співати!
Щоб бачив Ти,

охоронцю наших полів і гір,
Морів і річок,
Що з нашим прозрінням –
Прокидається Україна
І повертається до Божественного Закону,
До гордого і праведного життя,
До здоров’я, краси й радості,
До добробуту стійкого,
До Звичаю Вкраїнського!
І як нині Ти вберіг
Лани наші й жнива, сади і ліси
Від бурі і граду, вихору і пожеж,
Так допоможи нам уберегти Україну
Від ворогів лютих,
Від грабіжників підлих,
Від загарбників хижих,
Від релігій облудних,
Від ідей руйнівних
І звичаїв чужих!

Твоєю силою ми зміцнюємося!
Твоєю могутністю ми проймаємося!
Щоб вічно у Славі Твоїй перебувати!
Слава ПЕРУНУ!

(Проповідник Світояр)

 

Перуну і Перуниці про захист на війні

 

Славний Боже Перуне і святая Мати-Перуниця!

Благословіть, на війну ідучи,

Дажбожого онука (ім`я) і товаришів моїх.

Облаком обволочи небесним,

Святим кам`яним твоїм муром огороди

На всі чотири сторони:

Лихим людям не стріляти,

Ні рогаткою не колоти,

Ні бердишем не сікти,

Ні обухом не пробити,

ні сокирою не рубати,

Ні шаблями не сікти,

Ні ножем не колоти, ні різати –

Ні старому, ні малому,

ні смуглявому, ні чорнявому,

ні єретику, ні чародію

мені нічого не заподіяти!

 

Про захист на війні

 

На морі, на окіяні

На острові на Буяні

Стоїть стовп залізний,

На тому стовпі муж залізний,

Підпершись посохом залізним,

Заколює він по залізу-булату  і синьому олову,

І свинцю і всякому стрільцю.

Піди ти, залізо, во свою матір землю

Від мене, Дажбожого онука (ім`я)

І від товаришів моїх,

І від коня мого мимо,

стріла-древоколка – в ліс,

А перо – во свою матір-птицю,

а клей – в рибу.

Захисти мене, Дажбожого онука (ім`я)

Золотим щитом од січі і од кулі,

од гарматного бою, ядра і рогатини і ножа.

Буде моє тіло міцніше панцира!

 

Науз від ворожої зброї

 

Зав’яжу я по п’ять вузлів

Усякому стрільцю

немирному, невірному

на пищалях, на луках

і на всякій ратній зброї.

Ви вузли, загородіть стрільцям

Усі шляхи, всі дороги,

Замкніть усі пищалі,

Заплутайте всі луки,

Пов’яжіть усю ратну зброю.

У моїх руках –

Вся сила могутня!

(Народна)

 

Перуниця дає Води Живої

 

А тому, хто впав на полі бою,

Перуниця дає Води Живої напитися.

А попивши її, він їде до Сварги

на коні білому.

І там стрічає його Перунько

і веде до блаженних своїх хоромів,

а там він перебуде до Часу,

і дістане нове тіло.

І так має жити і радуватися вічно

і до віку віків,

за нас молитву творячи!

 (ВК, 26)

 

ДО МАТЕРІ СЛАВИ

 

Молитва Полку Перунового

«Б’є крилами Мати-Слава»

 

Б’є крилами Мати-Слава і кличе нас,

щоб ішли за землю нашу

і билися за огнища племені нашого,

бо ми є русичі!

Ідіть, брати наші,

плем’я за племенем, рід за родом,

і бийте ворогів на землі нашій,

яка належить нам, і ніколи – іншим.

Там помрете, але не повернете спини свої.

Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить,

бо ви в руках Сварожих,

а Він у всі дні веде вас

до звитяги і геройства многого.

 (ВК, 14)

 

Матері Славі перед боями
Мати-Слава
б’є крилами об боки свої,
навколо неї сяє світло до нас.

І всяке перо іншої барви –
червоне, синє, блакитне,

жовте, срібне, золоте і біле.
І та сяє, як Сонце Свароже

і колами йде посолонь.
Та світилася сімома красотами,
Як заповідано Богами нашими.
А Перунь, уздрівши її,
Гримить у небі яснім!

То все наша честь,

і маємо стократ свої сили оддати,

то й уздріємо також.

І відкинемо старе життя наше

од нового, як січуть, рубають дрова

в домах огнищан простих.

Мати Слава б’є крилами о боки,

і йдемо до стягів наших,

бо ті стяги Ясуня!

(ВК, 7-Е)

 

Матері Славі за полеглих воїнів

 

Права є з нами,

а Нави не боїмося,

бо Нава не має сили проти нас.

Тому ми повинні молити Богів

про поміч у трудах наших

ратних і ретельних.

То Мати Слава б’є крильми

про труди ратні і славу воїнам,

які іспили Води Живої

од Перуниці в січі жорстокій.

І тая Перуниця летить до нас,

і тая ріг дає,

повний Води Живої

для Життя Вічного

Гордині нашому,

який меча ворожого дістав

і голову страчену втратив.

Та смерті не маємо від того,

бо Життя Вічне,

і завжди брат за брата стоїть!

 (ВК, 7-Д)

 

До Триглава перед боєм

 

Це Триглава молимо всі –

від мала до велика,

і це Триглав наш єднає нас

і швидко скачемо на конях,

ворогам поразку творячи!

 (ВК, 25)

 

ДО СВІТОВИДА

 

Святовитова Слава
Богові Святовитові ми СЛАВУ прорекли,
Бо цей Бог став Богом Правія і Явія.
І йому співаємо пісні, яко єсть Він Святий.
і через нього ми побачили

Світ Видимий і буття Яви.
І він буде нас у Навії берегти.
А тому ХВАЛУ співаємо
і, співаючи, маємо танцювати,
і викликуємо Бога нашого:
бо це Він Землю, Сонце-Суне наше

і Звізди держить,

і Світ міцнішим творить.
Творіть Святовиту Славу

 

Творіть Святовиту СЛАВУ велику!
Цей Бог очищує серце наше.

І ми відрікаємося од злого,
А спрямовуємо себе до доброго.
Се від руки Бога пущені,

Йому завдячуємо і речемо:

«Це все сотворив Бог»,–

це не можна збагнути умом розторженим,

тож очистимось і умиємось,

бо це є Тайна Велика:
Яко Сварог є Перуном і Святовитом,
а ті обоє удержані в Сварзі.

(ВК, 11-А)

 

ДО ДАЖБОГА

 

Вранішня і вечірня Слава Дажбогу!

 

Слава Дажбогу!

Сходящому і заходящому

Сонцю нашому,

Ясному і світлосяйному

Оку Божому,

Що береже життя і спокій

Онуків Дажбожих

Вранці, вдень і ввечері.

Примножуючи блага наші

З волі Сварожої

На добро і щастя

Народові українському!

Слава!

 (Волхвиня Зореслава)

 

Молитва Дажбожих Онуків
Дажбожі Внуки ми —
Улюбленці Богів!
І Боги свої десниці
Тримають на ралах наших.
Заспіваймо СЛАВУ Суражію,
І так мислимо до вечері,
І п’ятикратно славимо Богів!

(ВК, 3-А)

 

ДО ОГНЕБОГА СИМАРГЛА

 

До Священного Багаття

 

Славимо Огнебога Симаргла,

який гризе дерево і солому

і вогнехурделицю розвіває

вранці, вдень і ввечері.

А тому вдячні за сотворені

борошна і питія,

що їх зберігаємо в попелі.

А вогонь роздмухаємо,

щоб горіло!

 (ВК, 31)

Цьому Богу-Вогнику

 

Цьому Богу-Вогнику Симарглу

речемо показатися

і стати на Небі і світити
аж до вранішнього Світла.
Наречемо його іменем Вогнебога
і йдемо трудитися, як і всяк день,
молитву сотворивши, поївши,

ідемо до полів наших трудитися,
як Боги веліли кожному чоловікові,
що має трудитися на Хліб свій.

(ВК, 3-А)

Молитва Диву (до Вогню)

 

Молимо Прабатька Дива,

Хай він розведе Вогонь той,

Який Мати Слава принесла

На крилах своїх

Праотцям нашим,

І її піснями оспівуємо

Біля кострищ наших (вечірніх)!

 

(ВК)

 

Гори, гори ясно!

Спів навколо Ватри

 

Гори, гори ясно!

Щоби не погасло!

Гори, гори жарко!

Приїде боярко,

Сам на конячці,

Жінка на корівці,

Дітки на кицьках

В красних черевичках!

 

(Давньоруське замовляння для викликання Вогню)

 

ДО СТРИБОГА

 

Треба: посипаємо на вітер пучку борошна

 

  1. Стрибоже, Великий Боже!

З твоїми 12-ма синами-Вітрами:

Полуденним і Полунічним,

Східним і Західним,

Горішнім і Долішнім,

Польовим і Степовим,

Шарпуном і Бігуном,

Посвистом і Позвіздом,

Нашу требу візьміть

По всій Україні понесіть!

 

  1. Стрибоже, Великий Боже!

І твої онуки Вітри-Вітровичі:

Сіверко, Борей, Літник,

Степовик, Громовик, Дощовик,

Стрига, Легіт, Зефір,

Вихор, Крутій, Буревій,

Дмухач, Свистач, Суховій.

Нашу требу візьміть

По всій Україні понесіть!

 

  1. Стрибоже, Великий Боже!

Усім Вітрам ти отець і воєвода –

Наші дарунки прийми,

Та Стрибожим внукам накажи

На капище дмухати теплом,

Леготом та шепотом.

Як дощем поливати – то родючим

Нашу Землю-матінку,

На жито колосисте,

На вершечках ядернисте,

Всякому овочу – ярину яровую,

Щоб до часу, до врем`ячка

Людям – на здоров`ячко!

Нашу требу візьміть

По всій Україні понесіть!

 

  1. Великий Стрибоже і Вітри-Вітровичі!

Усіх вас є двадцять і семеро!

Наш дарунок візьміть замолений,

Замолений, заговорений,

На всі чотири сторони подарований.

До кого він завіється,

Той про Рідних Богів замислиться,

До кого він доторкнеться,

Той до Рідних Богів вернеться!

Рідним Богам помолиться,

Сварожичам поклониться.

Нашу требу візьміть

По всій Україні понесіть!

 

Волхвиня Зореслава (на основі народних замовлянь

та записів А.Корінфського, 1901 р.)

 

***

Слава Стрибогу і Стрибожичам!

– Навіки слава!

 

 

 

ДО ВЕЛЕСА

 

Возливання сури Велесу

 

— Велесе, Боже Великий!

Прийди на поклик наш

і прийми дарунки наші!

Охоронцю мудрості наших Предків,

Охоронцю щоденних доріг наших,

Охоронцю вічних Душ наших –

прийми наше возливання,

Мед-суру на травах настояну.

Споживай нашу пожертву

Язиками вогненного Симаргла!

 

                                        Волхвиня Зореслава

 

Жертовна хлібина Велесу

— Велесе, Боже Великий!

Прийди на поклик наш

і прийми дарунок наш!

Охоронцю мудрості наших Предків,

Охоронцю щоденних доріг наших,

Охоронцю вічних Душ наших,

прийми наш хліб чистий,

во славу твою сотворений!

Споживай нашу пожертву

Язиками вогненного Симаргла!

                                        Волхвиня Зореслава

 

Велес, Бог Великий

 

Велес, Бог Великий, якому відомі всі Таїнства

Життя і Смерті, Народження і Перетворення,

Розкриває їх лише найвірнішим

з числа мудрих Волхвів своїх.

Взимку ж він оберне свої Таємні знання

на блискучі льодяні бурульки

Та почепить їх на оселях зимових,

на гілках дерев сонних,

Ще й завіє їх туманом та віхолою сніжною…

А многі з простих людей, що захочуть

заволодіти скарбом Велеса,

Схопивши в долоні крижинки, розтоплять їх,

і вода протече крізь гарячі пальці

та на землю впаде, як сльоза…

 

Велес, Бог Великий, якому відомі всі Шляхи

до Незвіданих хоромів Родових,

де вічно твориться Душа народна.

Він наділить Мудрістю тих, хто шукає до неї шляхів,

Він обдарує приплодом звірів, людей і птахів,

в Яві земній живущих.

Він отворить браму Душам, до Лук Сварожих ідущих,

і вийме зі свого чарівного рога

долю майбутню для тих,

хто прямує Калиновим мостом

до нового свого народження…

 

                                        Волхвиня Зореслава

 

Велесу на збереження Священного Знання

 

Велесе, Боже Великий, якому відомі всі Віди,

Всі Таїнства, всі Перетворення і всі Шляхи!

Якщо в Ефірі, якщо в Повітрі,

Якщо в Огні, якщо в Воді, якщо в Землі Щось було,

Якщо в деревах, і якщо в кущах,

в земних оселях, і в небесах,

Те вимовлене і невимовлене,

що почули птахи і звірі, дерева і трави, –

хай це Священне Знання  знову

Повернеться до нас!

Вже – Час!

Волхвиня Зореслава за мотивами Рігведи

 

ВЕЛЕСУ – ОХОРОНЦЮ МЕЖ (римс. ТЕРМІНУСУ)

 

Ніч пролетить, і потому торжество починається Богу,

Що вказівками своїми наші межує поля.

Термін! Ти камінь чи пень, іще древніми в землю заритий,

В образі тому чи іншому видно божественний лик.

З різних боків сусіди тебе прикрашають вінками тугими,

Дарують букети квіткові, приносять і два пирога.

Вівтар твій спорудять і в посудині з глини селянка

З родинного вогнища свого дарує тобі пломінець.

Рубають старійшини дрова й кострище спорудять високе,

У землю тверду навколо кілочки вбивають тоді.

Як тільки сухою корою роздмухають полум`я перше,

Хлопчик підносить до вогнища в кошику повно плодів.

Тричі плодами, коли вдовольнилось вогнище,

Дівчинка в сотах туди мед припідносить густий.

Інші тримають вино і в огонь ще потроху вливають.

Шле їм вітання з молитвою в білих сорочках юрма….

Кров`ю забитої вівці окропляється Термін рубіжний

(Він дозволяє ще в жертву давать поросят).

Юрми наївних селян торжество відправляють в пошані,

Термін священний, тобі заспівають хвалу.

Термін, межуєш собою міста, і народи, і царства,

І без тебе за ниви сварився би завжди народ.

Ти непідкупний, тебе не спокусять ні гроші, ні слово,

Вірний ти сторож границь, що позначив Закон.

Якби в древності ти Тереатськую землю граничив,

Триста би доблесних тіл в прах не пощезли б тоді,

Ми серед купи мечів не читали би Отриада ім`я,

О, скільки горя тоді дав ти вітчизні своїй!

Знаєш, як сталося те, коли будували наш Капітолій?

Термін по волі Богів в храму кордони ввійшов.

І як переказу слово гласить, серед Божого храму лишився,

Разом з Юпітером в храмі знаходиться він.

Та й дотепер над собою, щоб зоряне небо він бачив,

В храму покрівлі йому прорубали вікно.

Термін, позбувся тоді ти навіки рухливості волі,

Й постійно стоїш там, де заритий колись.

Як попросить сусід, ніяких йому скидок не зробиш,

Щоб не сказали, що людям даєш переваги над Богом.

Плугом  зачеплять тебе – ти сусіду нагадуй постійно:

„Це кордони твої, далі – чужа вже земля”.

В полі дорога веде до лаврентських маєтків,

Ці поля полюбились вождю із дарданських земель.

Там від столиці, що шоста, Терміналій святкується камінь,

В жертву приносять йому чрева невинних овець.

Інших народів земель вже позначені точно границі,

Римської ж держави межа – круга земного кінець.

 

(Лосєв А.Ф. Антична міфологія.

Переклад українською Г.Лозко)

 

 

ДО ЛАДИ

 

На благополучну вагітність 1

 

Лада-Матінка,

Пресвятая Рожаниця!

Зародила невидимо

Й розроди невидимо!

Милостивая пресвятая Рожаниця

Не покинь, не залиш мене,

Онуку Дажбожу (ім`я)

Віднині й повік!

Слава тобі!

 

На благополучну вагітність 2

 

Ладонька-Матінка,

Пресвятая Рожаниченька,

Заступниця матерів,

Вийди з небесних дворців,

Укріпи Дажбожу онуку (ім`я)!

Заступись за мій живіт,

За моє дитя,

Спаси й сохрани,

Мене і плід живота мого!

 

Заговір породіллі

 

Лада-Мати!

До мене прийди,

А як ні – посильних пришли:

Синочка – як сокілонька,

Донечку – як ластівочку!

 

На легкі пологи

 

Лада-Мати!

Візьми в руки

Золоті ключі,

Води відімкни,

Роди почни,

Плоди прийми!

 

ДО ЛЕЛІ й ПОЛЕЛЯ

(Пісня)

 

Коло млина калина

 

Коло млина калина

Коло млина, Лелю-Полелю, калина.

 

Там дівчина ходила,

Там дівчина, Лелю-Полелю, ходила.

 

Цвіт калини ламала,

Цвіт калини, Лелю-Полелю, ламала.

 

Та й в пучечки в’язала,

Та й в пучечки, Лелю-Полелю, в’язала.

 

Та й складала на візок,

Та й складала, Лелю-Полелю, на візок.

 

Та й повезла на Торжок,

Та й повезла, Лелю-Полелю, на Торжок.

 

Та й продала за шажок,

Та й продала, Лелю-Полелю, за шажок.

 

Та й купила голубка

Та й купила, Лелю-Полелю, голубка.

 

Та й привезла додому,

Та й привезла, Лелю-Полелю, додому.

 

Та й пустила додолу,

Та й пустила, Лелю-Полелю, додолу.

 

Я ж думала голубець,

Я ж думала, Лелю-Полелю, голубець.

 

А то добрий молодець,

А то добрий, Лелю-Полелю, молодець.

 

    Хвалилася береза

 

Хвалилася береза,

Хвалилася, Лелю-Полелю, береза –

 

В мене гiлля до корiння,

в мене гiлля, Лелю-Полелю, до корiння.

 

Хвалилася дiвчина,

хвалилася, Лелю-Полелю, дiвчина –

 

В мене коса до пояса,

в мене коса, Лелю-Полелю, до пояса.

 

В мене личко, як яблучко,

в мене личко, Лелю-Полелю, як яблучко.

 

В мене брiвки, як шнурок,

в мене брiвки, Лелю-Полелю, як шнурок.

 

В мене очi, як тернок,

в мене очi, Лелю-Полелю, як тернок…

 

Хвалилася береза,

хвалилася, Лелю-Полелю, береза.

 

(Народна весняа)

 

 

 

МОЛИТВИ НА СПОВІДЬ

 

На сповідь Чурам

Ти Чур Небесний,

Ти Чур земний,

Ти Чур Водяний!

Простіть мене і правуйте мене,

В чому неладний був!

(Доземний уклін)

 

Ти Сонечко красне,

Ти Місяць ясний,

Ви Зіроньки часті!

Простіть мене і правуйте мене,

В чому неладний був!

(Доземний уклін)

 

Ви Боги Рідні,

Ви Предки святії,

Ти Земля-Матінка!

Простіть мене і правуйте мене,

В чому неладний був!

(Доземний уклін)

Волхв Велеслав

 

На сповідь Матері Землі 1

 

Ти єси Земля Сирая,

Мати нам єси рідная!

Всіх ти нас породила.

Прости Мати Сира-Земля,

Коли в чомусь тобі досадили!

(Доземний уклін)

Волхв Велеслав

 

На сповідь Матері Землі 2

 

Ти покай, покай мене,

Матінка Сира-Земля,

В чому согрішив я,

Вчинивши таке: (сказати в ямку, що саме)

Вибач провину мою! (загорнути ямку)

Доземний уклін

 

 

На сповідь Матері Воді

 

Прийшли ми до тебе,

Матінка Вода,

Матінка Водяная Володарка,

З повинною головою.

Прости ти нас,

Простіть і ви, Діди й Прадіди!

(Доземний уклін)

Волхв Велеслав

 

На сповідь Духам

 

Ти Володарю Водяний,

І ти Володарко Водяная!

Ти Володарю Земний,

І ти, Володарко Земляная!

Ти господар Домовий,

І ти господиня Домовая,

З малими дітками,

Та з усією ріднею вашою,

Та з усіма дворовими!

Простіть мене, Дажбожого онука (ім`я)

В чому прогнівив вас,

В чому досадив вам!

 

 

ДО ПРЕДКІВ

 

Передвічним Пращурам

 

Усяк Рід мав Чурів і Пращурів,

які померли перед віками, –

тим Богам почитання маємо дати,

і од них радощі маємо!

 (ВК, 38-А)

 

Слово Предка про Луки Сварожі

 

То речу, сину мій,

яко времено не втрачено,

бо є Вічне перед нами.

А Там побачимо

Пращурів своїх і Матерів,

які порядкують у Сварзі

і Там отари свої пасуть

і віни свої вінять

і життя мають, як і наше.

 

Там немає ні гунів, ні еллінів,

тільки Права там княжити має.

І та Права є істинна,

як Нава є скинута,

а Ява є дана,

і пребуде віки вічні

коло Святовита.

І Зоребог іде краєм тим

і розказує Пращурам нашим,

як ми живемо на землі,

і як страждаємо, і як багато зла.

А Там зла немає,

і трави зелені зустрічають їх

і зустрічають шелестом своїм

про волю Божу

і щастя людей тих.

 

І маємо глядіти

Степи Райські в Сварзі,

яка є синя,

і та блакить іде

од Бога Сварога.

І Велес іде правити

отарами їхніми;

і йдуть на злаки Води Живі,

і ніхто не поневолений в Краї тому,

і рабів нема там,

і жертви іншої, як хліби, немає.

А ще виноград, і мед, і зерно

дають до молінь тих.

 

(ВК)

 

Слава за вічність Душі

 

І так речемо славу Богам,

які є наші Праотці,

а ми є їхні сини!

І Будемо достойні

в чистоті тілесній,

як і Душі наші,

які ніколи не вмирають

і не завмирають

в часі смерті тіл наших!

(ВК)

 

 

Молитва на Тризні

 

Пом’янемо тих,

що свою землю Руську удобили,

і наших старотців,

які бо стратили сили за Русь

на тих бойовищах з ворогами нашими.

А кров їхня удобила землю нашу.

Сущі є Боги, які з Перуном ділячись,

накували мечі свої до ворогів іних.

Ми ж їм помоломось,

щоб стали нам в помочі!

 (ВК, 4-В)

 

Після Тризни

 

Після Тризни на могилі покійного родичі та учасники поминальної трапези беруть за чотири кути обрус (скатерку) й тричі колишуть нею, промовляючи:

 

Тіло в ямі – Душа з нами,

Ми додому – Душа вгору!

 

 

Отцям у Сварзі

(Жива Вода)

 

Спом’янемо про те,

як наші Отцове

сьогодні у Сварзі синій

дивляться на нас.

І краще усміхнутися до них,

бо ми — з Отцями нашими,

не самотні ми.

І мислимо про поміч Перунову,

І те бачимо,

що скаче Вісник у Сварзі

на коні білому,

і той здвигнув меча до Небес –

і розторг облаки і громи,

і потекла Вода Жива на нас!

А ми пиймо її,

бо вона всяко від Сварога

до нас Життям тече,

і пиймо її як джерело

життя Божеського на Землі!

 (ВК, 8/2)

 

Молитва вдячності батькам

 

Слава Отцям нашим і Матерям,

що вчили нас про Богів наших

і вели нас за руку до Стежки Права.

Так ідемо, і не будемо

лише хлібожерцями,

але будьмо слов’яни-руси,

які Богам славу співають;

і тому названі є Слав’янами.

(ВК, 8/2)

 

Заклички на Осінні Діди

 

Святі Діди, кличемо вас!

Святі Діди, летіть до нас!

 

Діду, Діду, йди до обіду!

Ти поїси, і нам даси!

 

Після обіду кажуть:

Святі Діди,

Ви сюди прилетіли,

Пили і їли,

Тепер же летіть до себе!

Слава!

 

 

 

молитви жертовні

 

На Зачин обряду

 

Від семи сідмиць,

Від Небесних Криниць

Зійди, Благодать Божа,

На наше требище,

На наше капище!

 

На святе Капище Свароже,

Зійди, Рідний Боже!

Тут вогонь горить,

Тут слава гримить,

Тут треба приноситься,

Тут сила твориться!

 

Наше Коло хороводить –

Горе відводить

Від Землі Рідної,

Від Сварги чистої!

Рідним Богам –

Слава!

(за Волхвом Велеславом)

 

Жертва Мед-Сура

 

Це є жертва наша мед-сура

на дев’ятисилі й шавлії удіяна

і на сонці ставлена на три дні,

а потім крізь вовну ціджена,–

і та буде наша жертва

Богам Права, які є наші Праотці,

бо це ми походимо від Дажбога

і стали славними, славлячи Богів!

 (ВК, 24-В)

 

Жертва Овсяне Борошно

 

Жертву Тобі правим —

овсяне борошно

і так співаємо

Славу і велич Твою.

Славимо Дажбога, і буде він,

наш покровитель, заступником

од Коляди до Коляди.

Хай плодить на полях

і дає трави для худоби,

і дає нам в загонах

скоту умножатися

і зерна житнього багато,

аби мед віщий

заколотити і варити.

(ВК, 31)

 

Хлібна пожертва

 

Жертви іншої як хліби, немає.

А ще виноград, і мед, і зерно

Даємо до молінь тих…

…Палимо Вогонь сильний

і кладемо до Нього дарунок.

Так, щоб Вогонь був до Сварґи!

Так, щоб тріщав Він в Огні

й ділився надвоє й натроє…

Бо то є знак від Богів,

що любиться тая Жертва Їм

і хочуть її.

(ВК, 26, 30)

 

До жертовної Каші:

 

Зросло це зерно людям на добро!

Вродила наша пшениченька

і велика, і рум`яна, і духмяна.

Звали-позивали нашу пшениченьку

у Царгород побувати,

На княжий бенкет пирувати

З князями, з боярами,

З праведною гречкою,

З праведним вівсом,

Із золотим ячміньом.

Ждали пшениченьку, дожидалися

біля кам`яних воріт поклонялися,

Зустрічали нашу кашу з почетом,

Стелили столи золотим посудом.

Все князі та бояри,

Садовили нашу кашу

За дубовий стіл пир пирувати,

Добру Долю прикликати.

Приїхала наша каша і до нас на гостину,

Просимо кашу до нас на капище,

на наше требище!

Богам на славу, а нам – українцям

на щастя, на здоров`я, на многі літа!

 

(Народна, реконструкція)

 

Жертва для Всіх Богів

 

Жертва прямує назустріч милості Богів.

О, Боги! Будьте милостиві!

Хай вона повернеться до нас Вашим благом,

Тим, що краще всіх знаходить

Правильний вихід із скрути.

 

Хай прийдуть до нас Боги з підтримкою,

Прославлені співами синів Сварги!

Перун із силами Перуновими,

Стрибог із силами Стрибожими,

Ладі із Рожаницями –

Хай дарують нам захист!

 

Хай захистять нас Рідні Боги:

Сварог, і Перун, і Вогонь-Сварожич,

Прабатько наш Род, і Дажбог

Хай вдовольнять нас у всьому!

Хай це нам щедро дарують Боги:

Сварог-Світовид і Дніпро-ріка,

Батько Небо й Матінка Земля.

 

 (Реконструкція за Рігведою, адаптовано до України )

 

 

 

ОЧИСНІ МОЛИТВИ

 

Освячення Води «Вічносвіжа Дана»

 

Вічносвіжа Дана!
Вода і Діва –
Жінка Сонця-Вогню!
Оживи своєю
Всетворчою силою
Все видиме і невидиме,
Все добре, духовне, світле!
Коромислом Райдуги
Зачерпни зі святого
Свого Джерела
Животворну Воду
Для народу мого Українського!
Наділи нею Берегинь,
Щоб вони сіяли
Цю святу Воду
Золотим решетом
На Землю-Матінку,
Зрошуючи зела і квіти
І Плоди!

(Народна, за Я. Головацьким)

 

Освячення Води «Хай буде твердь»

 

Хай буде твердь на середині Води!

Хай відділить води від вод:

Ті, що вищі, від тих, що нижче.

Хай будуть ті, що нижче,

Подібні тим, котрі вище.

Сонце ¾ її Батько,

Місяць ¾ її Мати,

І Вітер носив в утробі своїй,

Досягаючи від Землі до Сварги,

І знов зі Сварги спускаючись на Землю.

Заклинаю Тебе, твердь Води,

Щоб Ти була для України ¾ як сіль і попіл,

Дзеркалом Дажбога,

Живого в творіннях Його,

Будь джерелом Життя і омовіння!

 

(Ведійська реконструкція)

 

 

 

Перед омовінням «Як отці наші»

 

Як Отці наші, маємо очиститися

мольбою в омовінні, і митися,

мольби творячи, за чисті душі свої і тіла,

яко Сварог уставив ті омовіння і Купалища

і те вказав, що не сміємо те покинути.

І умиємо тіла, й умиємо душі свої

в чистих Водах Живих і підемо трудитися,

всяк день мольби творячи і Суру п’ючи,

як і Предки раніше робили.

(ВК, 26)

 

Омовіння новонародженого

 

Як з гуся – вода,

Як з каменя – струя,

З младенця, з білого тіла,

З ретивого серця,

З ясних очей,

З могучих плечей –

Геть, геть, хвороба, геть!

 

Закінчивши омовіння немовляти, речуть:

 

Вода – в Землю,

Дитя – в рост!

 

Виливають воду під родюче дерево.

 

Очищення чотирма стихіями:

 

Земля – наше тіло,

Вода – наша кров,

Вогонь – наша сила,

Вітер – наш дух!

 

Слово (п`ята, ефірна стихія)

на очищення від чужовір`я

 

Відречемося від (назва чужовір`я) духу!

Хай він іде на болота, на нетрі, на скелі,

На жидівські пустелі,

Де люди не ходять, півні не піють,

Сонце не сходить, земля не родить,

Вітер не віє, вогонь не гріє.

Слово моє кріпке,

На мені Дажбожа печать,

Ніякому ворогу мене не взять!

 

(Замовляють при обряді очищення від чужовір`я,

спалюючи старий одяг)

 

 

Очищення Простору

Жрець запалює свічку від жертовного вогнища:

Я закликаю сюди Благі Думки,

Я закликаю сюди Благі Слова,

Я закликаю сюди Благі Діла!

Волхв обносить вогник із зовнішнього боку кола рідновірів посолонь зі словами:

Велес нам поможе і Коло Свароже!

В кінці обходу каже:

Дай, Боже, щоб  наші Благі Думки, Благі Слова,

і Благі Діла – були єдині!

 

Благословення Богів

 

Стану я, онук Дажбожий (ім`ярек),

Благословлюсь, Рідним Богам поклонюсь.

Піду із дверей у двері,

Із воріт у ворота, та у чисте поле,

Де Вітри бистрі, Стрибожичі чисті.

Стану я до півночі лицем,

До сходу десницею,

умиюся ключовою водицею,

утруся рушником чистим лляним,

тканим, браним, красно вишиваним.

Обволочуся оболоками,

Підпережуся вранішньою Зорею,

Огорожуся ясним Місяцем,

Укриюся красним Сонечком,

Обтичуся частими Зіроньками.

Піду на північ та на схід

До самого синього Окіян-моря.

Як у тому Окіян-морі є острів Буян,

Посеред того острова Буяна стоїть Білун-гора,

Що посеред Сварожого двора.

Піду я, онук Дажбожий (ім`ярек),

На ту гору та у добру пору,

Самому Сварогу-батьку поклонюся,

Перед Ладою-матінкою повинюся,

Благословення їхнього попрошуся.

Благослови з Неба, Боже-Свароже!

Благослови, Лада-мати, на Землі стояти!

По Правді ходити, по Покону жити,

Добре діло-обрядиво нині починати,

Аби Рідних Богів та Предків славити,

А себе ладувати та правити!

Слава!

(За волхвом Велеславом)

 

 

ПРИСЯГИ

 

 

Присяга посвячуваного в Рідну Віру

 

Я, Дажбожий онук (рідновірське ім’я й прізвище),
Присягаю перед лицем Всесильного Велеса,
який на межі стоїть:
Світу Нава сторожить,
Світу Ява помагає,
Світу Права доглядає!
Присягаю берегти Віру Предків Наших
на добро і славу народові Українському!
І якщо я порушу Слово це,
хай закриє мене Земля свята,
яку зараз тримаю на голові своїй,
і хай стану я рабом у всіх життях моїх.
Слово моє кріпке!
Славлю Сварога, Перуна і Світовида
І всіх Рідних Богів, єдиних у Сварзі!

(реконструкція за Звичаєвим Правом)

 

Присяга Божатів при посвяченні дитини

 

Я Дажбожий онук (ім`ярек),

Я Дажбожа онука (ім`ярек),

Даю слово перед Богами,

перед Волхвами,

перед родителями

і перед усіма людьми,

допомагати родині

виховувати цю дитину

у Вірі Прабатьків і Праматерів

Роду нашого Українського,

щоб росла вона здоровою,

розумною та чесною

на радість родителям,

на добро і славу Матері Україні!

Слово моє кріпке!

 

 

Освячення їжі

 

Освячення пожертви Богам

 

Хай святиться наша треба,

Від Землі до Неба,

Від Солі до Хліба,

Від Слова до Діла!

Стань найліпшою,

Богам наймилішою!

Слава!

 

На споживання короваю

 

Сварог вогонь розпалював,

Велес заслонку відчиняв,

Мокоша в піч саджала,

Лада на стіл подавала,

Дажбог благословляв:

Просимо хліба їсти

На добре здоров`я!

Слава!

 

Молитва перед Братчиною

 

Пиймо суру питну п’ятикратно денно.

І вогнища розпалюємо біля дубів,

і також Снопа вносимо і речемо хвалу йому.

Бо ми онуки Дажбожі,

і не сміємо нехтувати

Славу нашу і Заповіти!

 (ВК, 24-Б)

 

Перед споживанням їжі

 

Дажбоже наш!

Ти даєш нам їжу в добрий час,

на щастя, на здоров’я, на життя

дай нам їжу цю й пиття!

(народна)

 

Освячення Страви

 

Їжа наша священна

В Яві воплощенна:

Птиця – від Неба,

Сварогу треба.

М`ясо Вепра –

Перуну треба.

Хліб-сіль – від Землі,

Щоб їли великі й малі.

На здоров`я,

На многі літа!

 

Ріг Слави

 

Летить у Сварзі Перуниця

і несе ріг Слави,

так іспиймо його до кута!

 (ВК, 8/3)

 

Молитва при чаші

 

Будьмо при чаші і пиймо Мед-Суру,

Бо вона прийшла від Богів!

Се бо силою укріпить

І мудрістю огорне.

 (ВК, 33)

 

Побажання при чаші

 

Пиймо Суру цю во славу Божеську! (ВК, 34)

 

Пиймо з Богами !

 

Пиймо Сурицю

в знак благості

і єдності з Богами,

які живуть у Сварзі

і з нами п’ють

за щастя наше!

 (ВК, 3-А)

 

Хліб-Сіль!

Вогонь земний, як Вогонь Небесний,

Їжа і пиття на благо роду людського

Богами створені:

Де хліб на столі, там Боги начолі!

Хліб та Сіль!

 

 

Вдячна молитва після їжі

 

Дякуємо Дажбогу

За їжу щоденну,

Для кріпості тіла поживну,

Для духа натхненну,

Бо не ївши – легше,

А поївши – краще!

 

(народна)

 

МОЛИТВИ ЩОДЕННІ

 

Вранішня до всіх Богів
Всякий день
звертаємо погляд свій
на Богів, які є Світ,
що його ж звемо:
Перун, Дажбог, Хорс, Яр
та іншими іменами.
Так співаємо
СЛАВУ Богам!
І живемо милістю Богів,
Допоки й життя!

(ВК, 4-Г)

 

Ранкова Слава „Отче наш”

 

Отче наш!

Як ранкову Славу

Тобі мовити маємо,

то так і речемо:

“Яко благ є

і податель благ наших,

так матимемо їх во всі дні,

і так будемо Тобі вірні

до кінця слави Твоєї,

Отче наш, назавжди.

Хай буде так по всі дні!”

 (ВК, 31)

Вранішня до Білобога

 

Боже наш праведний, сам Білий Світ!

Твій наділ самим Сонцем красним відміряний,

А ясним днем від ночі темної відділений!

Возслався ти на всі чотири сторони,

Розсвітися навколо, бо Світлом сповнений ти,

Не дай темній силі шляху на Русь-Україну,

Стань Рідній Землі священним оберегом!

 

Вранішня до Велеса

 

Молимо Велеса, Отця нашого,

хай потягне в небі Коня Сварожого,

і хай прийде до нас сурі вішати,

золоті Кола вертячи!

Бо то Сонце наше

як святе для домівок наших,

і перед ним блідне

лик вогнищ домашніх.

(ВК, 3-А)

Слава коротка

 

Це бо славимо Богів,

ніколи не просячи,

бо славимося силою їх.

І так величаємо

Пращура нашого Сварога,

який був, є і пребуде

завжди з нами,

з віку у вік, до кінця!

 (ВК, 24-Г)

 

 

Молитва на Почин

 

Молімось Богам,

щоб мали ми чисті душі

і тіла наші,

і щоб мали ми Життя

з Праотцями нашими,

в Богах зливаючись в єдину Правду –

так оце єсть ми –

Дажбожі внуки!

 (ВК, 1)

 

 

Перед працею

 

Се бо, русичі, маємо

промисел Сварожий про нас.

І так творімо труд наш

для прожиття.

 (ВК, 28)

 

Хвала і Слава щоденна

 

  1. Вранішня

 

Поки Сонце сяє,

співаємо хвалу Богам
і вогнищу Перуню,
що є званий «потятич на ворогів».
І проголошуєм Велику Славу
Отцям нашим і Дідам,

Які суть у Сварзі!

 (проречемо так тричі…)

(ВК, 12)

  1. Денна

 

І знову хвалу Богам возносимо,

Славу співаємо Їм у полудень.

І проголошуємо Славу велику

Хорсові золоторунному,

Коло вертячому,

І суру п`ємо на честь його.

(ВК, 12)

 

  1. Вечірня

 

Коли прийде вечір,

і вогнища вже розкладені,

запалимо їх

і Славу вечірню заспіваємо

Дажбогу нашому, який кажуть,

був нашим Прадідам тим,

чим вуха й очі мають бути.

І сотворивши молитву,

йдемо ко сну…

А там – велика таємниця.

(ВК, 12)

 

 

Молитва на ніч

 

Додому йдемо натрудившись,

там вогонь сотворимо і їмо покорм наш.

Речемо: яка то є ласка Божеська до нас.

І відійдемо ко сну.

Як день прийде, то тьмі непоживно.

Тож дамо десятину Отцям нашим,

а соту — на Велеса.

І так пребудемо славні,

яко ж славимо Богів наших

і молимось за тіла,

омиті водою чистою.

(ВК, 3-А)

Вночі до Велеса

 

Вночі Велес іде по Сварзі,

по молоці небесному,

Іде до своїх хоромів,

а на зорі сідає до воріт.

Там ми ждемо Його,

щоб зачати співи

і славити Велеса од віку до віку.

І славимо Його храмину,

яка блищить огнями многими,

як жертовниця чиста.

То Велес навчив Праотців наших

орати землю і злаки сіяти,

і жати віна-вінча на полях страдних,

і ставити Снопа до огнища,

і чтити його, як Отця Божого.

(ВК, 8/2)

 

Зоряна молитва на Ніч

 

Зоря красна іде до нас, як жона благая,
і молока дає нам у силу нашу
і кріпость двожилу.
Бо ти, Зориня, Сонцю вістяща.

А вже чуємо, як вісники на конях

скачуть до заходу Сонця,

аби управити його човен золотий до ночі,
аби Віз із Волами сумирними

провести по степу синьому.

Там бо ляже Сонце спати на ніч.

А коли день прийде до вечора,

вдруге скакатиме вісник у Яві

перед вечором

і так говорить Сонцю,

що Віз і Воли вже там
і ждуть його на Молочній Стежці,
що Зоря в степу пролила,
Прозвана Матір’ю, аби Сва поспішала.

(ВК, 7-Ж)

 

На сон грядущий

 

Спати лягаю я,

Дажбожий онук (ім`я):

Дажбог – у віконцях,

Велес – у дверях,

Мокоша – в головах,

Чур-Пращур – в ногах.

Спати вкладусь,

Правим боком повернусь,

І нікого не боюсь.

Лада-Матінка при мені,

Що Матінці, те й мені!

 

Народні Молитви-Баюни

 

  1. До Зорі (про сон)
    Зоря-Зоряниця, красная дівиця,
    Земля-Мати і цариця,
    Ясен Місяць, ясні Зорі,

Візьміть від мене (ім’ярек)
Безсонницю-Нічницю,
Дайте Сонницю-Дрімоту.

Серед ночі до мене прийди
Хоч Матір’ю-царицею,
Хоч красною дівицею,
Заспокій буйну думку,
Дай Спасову руку,
Дай небесні ключі,
Щоб я спав уночі!
Слово моє кріпке!

 

  1. Замовляння Сну

(для дорослих)

 

Тихо-тихо стіл стоїть,
Тихо-тихо на столі Хліб лежить.
Тихо-тихо під столом Земля спить.

Тим сном поздоровляю,
Від Дажбожого онука (ім’ярек)
Безсоння відганяю!

 

  1. Замовляння Сну
    (для дітей)

 

Кури, кури рябенькі!
У вас голови маленькі,
А в рожденого, реченого (ім’ярек)
Та й велика голова.
Скрикніть ви сон
Із усіх сторон,
На рожденого,
реченого (ім’ярек).

 

  1. Від Нічниць.

 

Темна нічка Нічниць породила –
Малому дитяті муки наробила;
Ясне Сонечко день починає,
Нічниць проганяє,
Денниць насилає,
Біль унімає!
Шуг – у піч! Шуг – у піч!

 

 

ОБЕРЕГИ ЩОДЕННІ

 

Оберіг подвір`я і житла

 

Коло нашого двора

Стоїть кам`яна гора,

Залізний тин,

Мідні ворота,

Від сходу до заходу

Богами нашими святими

Кріпко-накріпко заперті,

Кріпко-накріпко хранимі!

 

(Народне)

 

 

На порозі

 

Не сам я іду – Дажбог веде,
Мати Лада слідом іде,
А я за ними з Богами своїми!

 

* * *

До нас, Дажбоже, до нас!
Щоб у нас був гаразд.
І ти, Лада-Мати,
Заходь до нас в хату!

(вранці, запрошуючи Сонце до хати)

 

Молитва на порозі

(перед виходом з дому)

 

Вийду я на вулицю:
Сонце — в лице,
Місяць — в плече,
Зорею підпережуся,
Нікого не боюся.

(Народна)

 

Миробогу

 

Миробоже!
Виходжу я в путь,
а ти поруч будь!
Та вбережи мене
від чоловіка, від жінки,
від свинцю, від заліза,
від сталі!

Щоб вони не могли мене
Дажбожого онука (ім’ярек)
ні поранить, ні порізать,
ні кісток зламати,
ні словом дойняти!
Миробоже!

(з молитовника Діда Анатоля)

 

Храни мене, Велесе!

 

Храни мене, Велесе,

Від ложних шляхів,

Від морочних гріхів,

Від Нав`їх кутків!

Як входжу я,

Онук Дажбожий (ім`ярек),

В ції двері при світлому Серці,

При сильному Дусі!

Вийду – у свій строк,

По вольній волі,

По своїй долі,

Та по доброму ділі!

А це діло буде

Добро і ладно –

Велесу славно,

А мені – справно!

Слава!

(За волхвом Велеславом)

 

На ясність промови до Птиці Гамаюн

 

Злети, Гамаюне, птиця віща,

З Небес Сварожих,

З білої гори та о цій порі.

Сядь на вуста Дажбожого внука (ім`ярек),

Ворота його мови отверзи,

Як ріки береги,

Ради мови Велесова слова!

(За волхвом Велеславом)

 

***

Як з-під Алатиря-каменя

Жива Вода рікою біжить,

Так з язика внука Дажбожого (ім`ярек)

Гамаюном річь летить!

(За волхвом Велеславом)

 

* * *

Дай, Дажбоже з Неба
Усе, що нам треба!

(Народне)

 

Оберіг Дому

 

Будь наша хоромина

Богами вістима, від лиха хранима,

Пресвітлая, благословенная:

Кожна дірочка, кожна щілочка

З дверима-воротами, з віконечками,

Цеглинками, деревинками!

Стань кругом нашої хоромини,

Кам`яна огорожа,

Із залізним тином

Від сходу до заходу

Рідними Богами

Кріпко-накріпко заперта,

Кріпко-накріпко хранима!

Чур! Чур! Чур! Пращур!

 

Велесовий заговір проти злодіїв

 

Надовго від`їжджаючи з дому, зв`язати на поясі два вузлики, промовивши:

 

Хто моє добро візьме,

Той з місця не зійде:

Язик віднято,

Руки-ноги кам`яні,

Сам в долівку вросте,

Мене підожде,

Поки я прийду,

Пояс тканий зніму,

Два вузлика розв`яжу,

Вора з місця відпущу!

Слово моє кріпке,

Як камінь Алатир!

 

Заговір проти злодіїв

 

Довкруг мого двора –

Крута стіна кам`яна,

Залізний тин,

Стальний клин.

Хто красти прийде –

Не втече.

Хто візьме –

Не понесе.

До ясного Сонця,

До білого дня!

Слово і Діло!

 

Від злодіїв

 

Велесе-Отче!

Огороди нас від злодія

Крутою горою,

Бистрою рікою,

Темним лісом,

Залізним крісом!

Спереду – вогонь,

Ззаду – вода,

Кругом – кам`яна стіна.

Ні взад, ні вперед,

Знову в хату!

 

 

Жіночий оберіг

 

Мене мати породила,
Місяцем обгородила,
Зіроньками обтикала,
Сонечком підперезала,
І між добрі люди послала.
(Народна)

До Чура*

 

* * *

Чур — моє! (оберіг власності)
* * *

Чур — мене! (оберіг людини)

 

***

Чур, Чур, Пращур,

Дід наш, Дуб наш, Сніп наш!

(за Ю.Миролюбовим)

 

***

Чур! Чур! Пращур!

Прийди, захисти!

(перед обрядом, очищаючи коло, капище, жертовник сіллю або свяченою водою)

Чур — Божество Роду: родоначальник, пращур, який охороняє
свій Рід на землі від ворожих чужих родів. Чур — Щур — Пращур
проводить захисну межу у вигляді магічного кола, тому його закликають на допомогу для захисту людини або її майна.

 

ДО ЧортА**


  1. Заходячи в річку:

Чорток, Чорток!
Не ламай кісток:
Ти з води,
А я – у воду!

(народне замовляння)

 

  1. Коли щось загубиш

(прив’язати мотузку до ніжки столу і тричі промовити)

 

Чорт, Чорток! На тобі твоє, віддай моє!
або:

 

Чорте, Чорте! Погрався — віддай!

(народне)

 

  1. Ховаючи гроші (скарб):

 

Чорте, Чорте! На тобі гроші.
Щоб ці гроші такі руки відкопали,
які й закопали!

 

(народне)

 

  1. До Чорта
    (щоб привів додому чоловіка, парубка)

 

Трясу, трясу кладкою, кладка — водою,
а вода — купиною, а купина — Чортами,
а Чорти — козаком (ім’ярек).
Щоб його трясли, трясли,
Та й до мене принесли
Рожденої, реченої (ім’ярек).

 

(народне)

 

**Прадавнє розуміння Чорта відрізняється від сучасного. Він споріднений з Чорнобогом (Богом Ночі), Чарівником, Велесом, Кудесником, Дідом, Предком, Домовиком, які перебувають на межі Світу Яви, але як духовні істоти можуть допомагати людям. Негативне забарвлення надали язичницькому Чортові християнські попи, які приписали зовнішності Чортів карнавальні атрибути ряджених колядників (роги, маски, вивернуті кожухи).

 

 

ДО ДомовикА

 

  1. Запрошення до нової хати

 

Хазяїне, Хазяїне! Ходи з нами до нової хати.

Або:

Домовик, Домовик! Ось тобі — сани. Сідай, їдь з нами.
(сказати, підставивши черевик)

 

 

  1. Коли душить

 

Треба запитати:

 

На добро чи на зло?

(як чуєте тепло — на добро, а як холодно, то віщує біду).

 

  1. Отець Домовик

 

(щоб повернути чоловіка додому,
треба запалити свічку або вогнище і промовляти)

 

Отець Домовик! Скоч додолу,
Та принеси мого (ім’ярек)
До мого дому.
Неси його душу, неси його живіт,
І біле лице, і щире серце.
Якнайскоріше, якнайпрудкіше!
В цей час, у цю годину.
Біжи прудко, біжи хутко,
Як цей дим біжить угору,
Щоб так прудко та хутко приніс

козака (ім’ярек) додому!

 

 

 

МОЛИТВИ КОЛА СВАРОЖОГО

 

РІДНІ СВЯТА

 

Коли Свята наближаються до нас,

а ті Свята: перше — Коляда,

а друге — Яр і Красна Гора,

Овсяна Велика і Мала,–

йдуть ті Свята, як муж іде з города

до села огнищанського.

І тими землями мир гряде од нас

до інших, і од іншх до нас.

(ВК, 37-А)

 

МОЛИТВИ І ПІСНІ ВЕСНЯНІ, ВЕЛИКОДНІ

 

До Бога Світла

 

Бога Світла славимо Сурожа,

аби минула зима

і повернуло на літо.

Тому-то співаємо славу,

як отці в полях.

 (ВК, 31)

 

Благослови, Мати!

 

Благослови, Мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в возочку —
Літечко в човночку.

(народна пісня)

 

Закличка Весни 1

Гелело, гелело,

Жеб зиму одмело,

Жеби було літечко!

Червоне яєчко –

Дітям забавонька,

А всім людям

Теплая Веснонька!

(Календарно-обрядові пісні. – К, 1987)

 

Закличка Весни 2

 

Прийди до нас, Весно, із радістю!
Із великою до нас із милістю!
Із житом зернистим,
Із пшеницею золотистою,
Із вівсом кучерявим,
З ячменем вусатим,
Із просом, із гречкою,
Із калиною-малиною,
Із чорною смородиною,
Із грушами, з яблучками,
Із усякою садовинкою,
Із квітами лазуровими,
Із травою-муравою!

(народне)

 

Весна доньку кличе

 

Весна доньку кличе,
Дай Дажбоже!
— Дай, донько, ключі
Одімкнуть Землицю,
Дай Дажбоже!

Одімкнуть Землицю,
Випустить травицю,
Дай Дажбоже!
На раннєє літо,
На буйнеє жито,
Дай Дажбоже!
Спасибі, Дажбоже

 

Спасибі, Дажбоже,
Що з Зимою попрощались,
Що Весни діждались!
Поможи, Дажбоже,
В добрий час почати
Весну прикликати!

Прийди, прийди, Весно,
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам жита,
Принеси нам цвіту
В наші хороводи,
Щоб сплести віночок!

Іде Весна, їде
На золотім коні,
В золотім жупані,
Виїздить сохою,
Сиру Землю оре,
Сіє-боронує.

Везе, везе Весна,
Везе, везе красна
Ясні дні,
Часті дощі,
Зеленії трави,
Красні квіточки
Нам на віночки.

 (Веснянка)

 

Заклички Птахів
Маленька пташка
Високо літала,
Дажбога питала:
— Віддай, Боже, ключі
Зимоньку заперти,
Літонько відперти!

 

* * *

— Ой ти, соловейку, ти ранній пташку,
Ой чого так рано із Вир’їчка вийшов?
— Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав
З правої рученьки, і ключики видав,
З правої ручейки — Літо відмикати,
З лівої ручейки — Зиму замикати.
А ще по горах сніги лежали,
А по дорогах криги стояли.
А тії сніги ніжками потопчу,
А тії криги крильцями поб’ю,
І кубелечко я собі зів’ю,
І в кубелечці діток наведу.

 

* * *

— Ой ти, жайворонку, ранній пташечку,
Чого так рано з Вирію летиш?
— Мене пташки з Вирію гонили:
— Лети, жайворонку, у свою сторонку,
Там тобі водиці по самі крильцята,
Там тобі горошку по самий дзьобочок,
Там тобі травиці по самі колінця.

 

* * *

Ой, Дажбоже, Літо,
Вроди, Боже, жито!

 

Засівальна на Новоліття

 

Сію, вію, посіваю,
З Новим літом вас вітаю!
Щоб було у вас в стіжку,
І в мішку, і в коморі,
І у хаті, і в оборі,
В ложці, в мисці,
Ще й в колисці!

(Народна)

 

Щедрівка на Новоліття

 

На горі, на кам’яній,
Щедрий вечір, добрий вечір!

(приспів після кожного рядка)
Волхви кують, храм будують.
З трьома верхами, з трьома вікнами.
В первім віконці — яснее Сонце,
В другім віконці — ясний Місяченько,
В третім віконці — яснії Зірки.
Ясний Місяць — сам господар,
Яснее Сонце — господинька,
Яснії Зірки — його дітки.

(Народна)

 

Вербиця

 

Не я б’ю – Верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко.

 

* * *

Будь великий, як Верба,
А здоровий, як Вода,
А багатий, як Земля.

 

Вербовая дощечка

 

Вербовая дощечка,
По ній ходить дівонька.
На всі боки леліє,
Відкись милий приїде.
Він дівоньці привезе
Жовтенькії чобітки.
Жовтенькії чобітки,
Золочені підківки.
Їх зозулька підкує —
І дівонька обує.

 (Веснянка)

 

Пора тобі, Вербице

 

Та Вербице,
Пора тобі, Вербице, розвиться,
Та розвиться.
Розпустила гіллячко додолу,
Та додолу,
Та й на зеленій діброві,
На діброві,
Там, де соловейко гніздо в’є,
Та гніздо в’є,
А сивая зозуля переб’є,
Та переб’є.
Перебила зозуленька, перебила,
Перебила.
Із маленьким соловейком говорила,
Говорила.

 (Веснянка)

 

Світло Дажбоже

 

Найближче до Бога випромінювання – СВІТЛО.

Сутність Світла Дажбожого явилася на Великдень,
І втілилася в земному Роді людському, –
Народові українському.
Світлоносна сила Сонця, проявлена Дажбогом,
є водночас чистотою духовною і чистотою тілесною.
З Великоднем приходить на Землю Лад –
Посланець Права – гармонії Всесвіту.
Прилітає на Землю Жива –
Золота Панна з яйцем-яблуком,

як початком всіх начал,
Життєтворчим насінням, що його дає Сварог…

Як речено у Велесовій Книзі:

«Се повінчаємо Сварога і Землю.

І справимо Весілля їм, де Творець є Сварог,
а навпроти Нього — жона Його.

І се празднество мали робити,
як для мужа і жони, а ми — діти їхні.
І тако бажали їм здоровими і щасливими бути
і мати дітей багато, і собою хвалитися,
і дивитися до Вод, щоб були велеплодні».

Перемога холоду над теплом – тимчасова,

Торжество СВІТЛА – вічне!

Увесь Всесвіт оживотворений Вогнесвітлом,

Духом Краси, Ладу і Розуму,

Великим Ладом –

Любов’ю і Щастям!

(Зореславине славлення

на Великдень)

 

Привітання Великоднє: Слава Дажбогу!
Відповідь: Навіки Слава!

 

Ладовиця

 

Сиди, сиди, ящір, Ладо, Ладо!
На золотім стільці, Ладо, Ладо!
Гризи, гризи, ящір, Ладо, Ладо!
Горіхове зерня, Ладо, Ладо!
Іще того мало, Ладо, Ладо!
Мало, недостало, Ладо, Ладо!
Пойми, пойми, ящір, Ладо, Ладо!
Красную дівоньку, Ладо, Ладо!
І з ліпших найліпшу, Ладо, Ладо!

 (Молодіжна гра)

 

* * *

Ти, бджілонько яра, вилети з-за моря,
Ой, Ляльо-Ляльо, вилети з-за моря!
Вилети з-за моря, неси ключики,
Ой Ляльо-Ляльо, неси ключики!
Неси ключики, срібні-золоті,
Ой Ляльо-Ляльо, срібні золоті!
Замкни Зимоньку, пусти Літечко,
Ой Ляльо-Ляльо, пусти Літечко!
Пусти Літечко, Літо добре,
Ой Ляльо-Ляльо, Літо добре!
Літо добре, хлібородне,
Ой Ляльо-Ляльо, хлібородне!

 

***

 

— А ми просо сіяли, сіяли.
Ой Див, Ладо, сіяли, сіяли!
— А ми просо витопчем, витопчем,
Ой Див, Ладо, витопчем, витопчем!
— Та як же вам витоптать, витоптать?
Ой Див, Ладо, витоптать, витоптать!
— А ми коні випустим, випустим,
Ой Див, Ладо, випустим, випустим!
— А ми коні переймем, переймем,
Ой Див, Ладо, переймем, переймем!
— Та чим же вам перейнять, перейнять?
Ой Див, Ладо, перейнять, перейнять!
— Ой шовковим неводом, неводом,
Ой Див, Ладо, неводом, неводом!
— А ми коні викупим, викупим!
Ой Див, Ладо, викупим, викупим!
— А чим же вам викупить, викупить?
Ой Див, Ладо, викупить, викупить!
— А ми дамо сто рублів, сто рублів.
Ой Див, Ладо, сто рублів, сто рублів!
— Не візьмемо й тисячі, тисячі.
Ой Див, Ладо, тисячі, тисячі!
— А ми дамо дівчину, дівчину.
Ой Див, Ладо, дівчину, дівчину!
— А дівчину візьмемо, візьмемо.
Ой Див, Ладо, візьмемо, візьмемо!
Молитва Ладу про дощ

 

Молимося, Ладо!
Молимося Всевишньому Богу,
Ой, Ладо, ой!
Щоб подув, Ладо!
Щоб подув тихий Вітер,
Ой, Ладо, ой!
Щоб ударив, Ладо!
Щоб ударив плодотворний Дощик,
Ой, Ладо, ой!
(Сербо-хорватська пісня)

 

Ярильські молитви та співи

 

Гей, Ярило! Гей! Бери ключі золотії,
Веди коня вороного, Виїзди у чисте поле
Одімкни сирую землю,
Пусти трави на всю Весну,
На всю Весну зеленую!
А на трави — пусти роси,
Пусти роси медянії!

 

* * *

Подай, Ярило, ключі і замки
Одімкни Красну Весну,
Красну Весну, Тепле Літечко,
Тепле літечко, спіле житечко!
Волочився Ярило по усьому світу,
Полю жито родив, людям діток плодив.
А де він ногою — там жито копою,
А де він походить — там колос уродить!

 

* * *

До нас, Ярило, до нас!
Щоб було у нас гаразд!
І ти, Лада-Мати,
Просимо до хати!

 

* * *

Слався, Ярило,
Щоб все добре родило!

 

* * *

На захист корів

 

Пастух або сам господар 23 квітня в день Ярила замикав ключем замок і обходить з ним навколо худоби, отари, промовляючи:

 

Ярило, Ярило, стань у помочі,

Як цей замок замикаю,

Так і всім вовкам роти і пащеки замикаю,

На цілий рік їм очі закриваю,

Від своєї худоби одвертаю.

Ярило, Ярило, допоможи,

Наших корівок од своїх собак оборони!

(Сумщина)

 

 

Купальські СПІВИ

 

Око Лада

 

Гей, Око Лада,
Леле Ладове!
Гей, Око Ладове,
Ніч пропадає,
Бо Око Лада
З води виходить,
Ладове свято
Нам приносить.
Гей, Ладо!
А ти, Перуне,
Отче над Ладом,
Гей, Перуне,
Дай дочекати
Лади-Купала,
Гей, Купала!

 

* * *
Тобі Ладо, святий Боже,
Ладо, слухай нас, Ладо!
Пісні, Ладо співаєм тобі,
Ладо, слухай нас, Ладо!
Серця наші схиляєм к тобі,
Ладо, слухай нас, Ладо!

 

Собітонька

Дай нам, Дажбоже, на Собітоньку добре!
Щоб нам житечко родило –
В споді коренисте,
В середині соломисте,
На вершечку колосисте.

Дай нам, Дажбоже,
Щоб нам пшеничка родила –
В споді корениста,
В середині соломиста,
На вершечку колосиста.

Дай нам, Дажбоже,
Щоб нам просонько родило –
В споді коренисте,
В середині соломисте,
На верху молотисте.

Дай нам, Дажбоже,
Щоб нам коноплі родили –
В споді коренисті,
В середині прядивисті,
На вершечку головнисті.

Дай нам, Дажбоже,
Щоб нам капуста родила –
В споді качаниста,
В середині листиста,
На вершечку головниста.

 

Дажбогу і Матері Ладі

(перед завиванням вінків на весілля)

 

Зійди, Дажбоже, з Неба,
Бо нам Тебе завше треба,
Віноньки зачинати,
Щастечком укладати!
Ступи, Боже, з Неба,
Ти нам завше треба!
Зачни нам весіллячко
На наше подвір`ячко,
Тихое, веселое,
Аби було щасливоє!

До нас, Дажбоже, до нас!
Щоб було гаразд,
І ти, Лада-Мати,
Ходи до нас в хату,
Будеш нам помагати
Деревце вбирати,
Всіма п’ятьма пальцями,
Шостою долонею,
Щоби з доброю Долею!
Благослови, Боже,
І ти, Лада-Мати,

Деревце вбирати!

 

* * *

На Купала нічка мала.
В нас на вулиці Купала.
Купала, Купала!

 

На калину роса впала.
В нас на вулиці Купала.
Купала, Купала!

 

Пішли дівки по ягідки,
Молодиці по суниці.
Купала, Купала!

 

Усі дівки назбирали,
Молода Ярина заблукала.
Купала, Купала!

 

Гайда, дівки, до лісочку,
Чи не знайдем Яриночку,
Купала, Купала!

 

Знайшли в лісі Яриночку –
Цілувалась з Богданочком,
Купала, Купала!

 

Гуляй, гуляй до неділі,
Поспіваєм на весіллі.
Купала, Купала!
(Купальська пісня)

 

Жниварські та обжинкові

 

Дай, Дажбоже, цей добрий час,
На той рік діждати,
Щоб ми були здорові та веселі,
А святеє жито, щоб родило сито!

 

* * *

Хто орав – тому силку,
Хто сіяв – тому дві,
А хто жав — тому всі!
Дай, Дажбоже,
Щоб і на друге літо,
Було гарне жито!

 

* * *

Дай нам, Дажбог! Обжинків діждати.
Дай нам, Дажбог! Щасливо зібрати,
Звести, змолотити,

Дажбога звеселити,
Й довгий вік прожити!

 

До Віночка

 

В коло, Місяцю, кого несемо?
Вінок селом несемо,
Вищий від плота,
Дорожчий від золота!

 

* * *

Котився вінок з поля,
Із поля на дорогу,
А з дороги до стодоли,
Зі стодоли до комори,
З комори до світлиці
На пухкі паляниці!

Вийся, вінойку, гладко,
Як червоноє ябко.
Із барвінку зеленого,
А із вівса жовтейкого.

 

* * *

Місяцю, Місяченьку,
Світи нам доріженьку!
Щоби ми не зблудили,
Вінойка не згубили;
Бо наш вінойко красний,
Як Місячейко ясний,
Іще вищий від плота,
Ще дорожчий від злота.
Іще вищий від гори,
Ще ясніший від зорі!

 

До Нивки

 

Говорила Нивка,
Щоб не боліла спинка.
Ні спина, ні голова –
Щоб була ціле літо здорова!

 

* * *

Ой Ниво наша, Ниво!
Верни нам силу! –
Ми на тобі жали,
Силоньку положили.

 

Велесова Борода

 

Сидить півень на копі,
Дивується бороді:
— Ой диво мені
Вашій бороді!

 

* * *

Що наша Борода,
Не велика, не мала,
Не сива, не гніда,
Як у того Діда!

 

* * *

Сидить Ведмідь на копі,
Дивується бороді.
— Ой диво мені
Об тій бороді!
Ой чия ж то борода
Красним шовком увита,
Сріблом-злотом улита?
Велесова борода
Красним шовком увита,
Сріблом-злотом улита!

 

* * *

Ось тобі, Борода,
Хліб-сіль та вода!

 

Спасівські свічі
(при виготовленні трьох спасівських свічок)

Пресвята родюча
Земля наша!
Ниви, сади, городи –
Світ Сонця вам!

 

 

* * *

Праведне Сонце!
Місяцю ясний!
Зорі світлі!
Небо пречисте!
Будьте милостиві
До людей
І до худібки!

 

* * *

Ліси, води,
Повітря чисте!
Всі Душі праведні,
Лада наші,
“Мухи Божі” ! –
Всім вам
На добро,
На пожиток!

(за Килимником)

 

Треби Мокоші

 

(Святкують у п’ятницю в кінці жовтня. Жіноча громада робить обхід господинь, як на Коляду, гостей пригощають кашею з курятиною, пирогами, медом, молоком. Поминають Предкинь Роду).

 

Господиня, відкривай двері!
Стоять гості на твоєму дворі.
Відкривай двері всі тесовії,
Стели доріжки та все новії.
Пришли до тебе гості світлі,
До тебе прийшла Мокоша-матінка.
Обдаровує тебе, як матінка рідная:
В комору йде закутную,
Відкриває скриньки мальовані,
В одну кладе тканку тонкопрядену,
В другу кладе біле полотно,
В третю кладе добреє сукно.
Далі всі жінки прямують до річки або джерела, справляють требу Мокошіпрядиво, нитки, їжу. Подарунки цього дня: рушники, хустки, посуд, стрічки.

 

 

Калитянські ПРИМОВКИ

 

— Ой, Калита, Калита!
Із чого ж ти вилита?

— Ой я з жита сповита,
Ой я Сонцем налита!

Для красного цвіту
По білому світу!

 

* * *

Калита, Калита,
Солодка була!
Як ми її з’їли,
До Сонечка полетіли!

 

(народні, сучасні)

 

Різдвяні молитви ТА СПІВИ

 

Зачин Коляди про Сотворення Світу

 

Чи не гоже було б нам, братіє,

Розпочати повість славную

Про Світа сотворення

Та Божича народження?

 

 

Сотворення Світу 1

 

Се Бог-Дажбог

створив нам яйце,

яке є Світ-Зоря,

що нам сяє.

І в тій безодні

повісив Дажбог

Землю нашу,

аби тая удердана була.

Так це Душі Пращурів суть

і ті світять нам зорями од Іру.

 (ВК, 1)

 

Сотворення Світу 2

 

Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було неба ні землі, Дажбоже!
А лише було синєє море, Дажбоже!
А серед моря зелений явір, Дажбоже!
На явороньку три голубоньки, Дажбоже,
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як Світ сновати; Дажбоже!
— Та спустімося на дно моря, Дажбоже!
Та дістанемо дрібного піску, Дажбоже!
Дрібний пісочок посіємо ми, Дажбоже!
Так нам станеться чорна Землиця, Дажбоже!
Та дістанемо золотий камінь, Дажбоже!
Так нам станеться ясне Небонько, Дажбоже!
Ясне Небонько, Світле Сонечко, Дажбоже!
Світле Сонечко, Ясен Місячик, Дажбоже!
Ясен Місячик, ясна Зірниця, Дажбоже!
Ясна Зірниця, дрібні Зіроньки, Дажбоже!
(Колядка)

 

Сотворення Землі

 

Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже!
На тій сосноньці сив сокіл сидів, Дажбоже!
Крильцями стріпав, в Дунаєць упав, Дажбоже!
Вийшов він відтам третього року, Дажбоже!
Виніс він відтам троє насіння, Дажбоже!
Перше насіння — чорна землиця, Дажбоже!
Друге насіння — яра пшениця, Дажбоже!
Третє насіння — зелена трава, Дажбоже!
Чорна землиця — хліб ізродиться, Дажбоже!
Яра пшениця — для коровайця, Дажбоже!
Зелена трава — для корівоньки, Дажбоже!

 (Колядка)

 

 

Богове святкують Різдво

 

А у лісі, у лісі, та й у Медоборі *,

Ой, Дажбоже!

      (приспів після кожного рядка)

Блудили блудці сімсот молодців,

Приблудилися до цього двору,

До цього двору, та й до веселого.

А у цього господаря двори виметені,

Двори виметені, столи встелені.

А за тими столами самі Богове,

Самі Богове та й веселії,

Тільки нема Святого Різдва.

Рече Сварог Богу Перуну:

– Перуне, послуго моя,

Піди принеси Святеє Різдво.

Не пройшов Перун і півдороги,

Здибало Перуна чудо-чудноє,

Чудо-чудноє, вогнем страшноє!

Його перестріло сиве голуб’я,

У нього з рота полум’я йшло,

У нього із очей іскри скакали.

Перун вжахнувся, назад вернувся.

Рече Сварог до Бога Перуна:

– Ой, Перуне, послуго моя,

Чом ти не приніс святеє Різдво?

– Ой здибало мене чудо-чудноє,

Чудо-чудноє, вогнем страшноє,

А я вжахнувся, назад вернувся.

– Не було то, Перуне, ніяке чудо,

А то є святеє Різдво.

Було б його на руки взяти,

Сюди принести, на стіл покласти,

Зрадувалися б усі Боги,

Що перед ними Різдво сіло:

Ой, устаньмо та й вклонімося,

Святому Різдву поклонімося!

Ой, Дажбоже!

(За К. Сосенком. Реконструкція з кількох колядок)

* Медобори — назва місцевості, де найдовше в Україні трималась язичницька Святиня (археологи відзначають рідновірські обряди аж до XVIIст.). У 1848 р. тут знайдена статуя Світовида, названа «Збруцьким кумиром», пізніше – знаряддя для обробки каменю та майстерні, де виготовляли кумири Богів. Нині Тернопільська обл., неподалік с. Гусятина.

 

 

 

Кощуна* на Коляду

 

На крутій горі на високій

Горять вогні ярі,

Киплять котли кипучі,

В тих котлах кипучих

Горить вогнем невгасимим

Всяк Живіт піднебесний,

Довкруг стоять волхви старезні,

Речуть слова віщі

Про Живіт, про Смерть,

Про весь рід людей.

Віщують волхви старезні

Всьому миру Животи довгії,

А на тую злую Смерть

Волхви кладуть

Закляття великоє,

Нежиті безпутній – на страх,

Людям чесним – на здоровля,

А Богам рідним – во славу!

 

Кощуна – священне оповідання про діяння Богів, волхвів, героїв, які виконуються (часто з музичним супроводом) перед святковими обрядами. Слово кощуна побутувало до ХІ ст. До нашого часу дійшли його синоніми: баснь, байка (від баяти – оповідати), казка, сказ (від казати), міф, билина, історична пісня, духовний вірш, легенда.

 

 

Божич, Божич

 

Божич, Божич уступає,
Коло Свароже починає,
Несе пучечок золота,
Щоб позолотить ворота!

 

Коляда, заходь до хати,

Будем Діда шанувати!

Вже на Покуті Кутиця,

Буде Сонце веселиться!

 

Дай же, Боже, в полі Роду!

В полі — Роду, в хаті — згоду!

Бо велика в нас Родина,

Славна Ненька Україна!

(Сучасна рідновірська пісня при внесенні Дідуха)

 

 

Коляді молитовна пісня

 

Дай нам, Боже Колядо!
Добре пасовище, Колядо!
Для корівок, Колядо!
І овечок, Колядо!
Щоб вони дали нам, Колядо!
Відра молока, Колядо!
Щоб ми могли, Колядо!
Обкупать, Колядо!
Молодого Бога, Колядоі
І Божича, Колядо!

(сербська, за Фамінциним)

 

Коляда «Ходили, гуляли»

 

Ходили-гуляли коляднички,
Коляда, Коляда!
Та приходили на багатий двір,
Коляда, Коляда!
Двір господаря — на семи стовпах,
Коляда, Коляда!
Стовпи точені, позолочені,
Коляда, Коляда!
На самім дворі — тереми стоять,
Коляда, Коляда!
Як у першому — тепле Сонечко,
Коляда, Коляда!
В другім теремі — світлий Місяць,
Коляда, Коляда!
В третім теремі — дрібні Зіроньки,
Коляда, Коляда!
Тепле Сонечко — то господиня,
Коляда, Коляда!
Світлий Місяць — то господар сам,
Коляда, Коляда!
Дрібні Зіроньки — малі дітоньки,
Коляда, Коляда!
(Колядка)

 

* * *

Сіяй, Боже і Божичу,
Нам і нашому дому:…

(перераховуються всі члени родини за старшинством)

 

Молитва при внесенні Дідуха

 

Слава Дідуху-Коляді!
Відповідь: Навіки слава! (повтор тричі)

 

Дай Дажбоже, ці свята
Щасливо зустріти
І Нового Року діждати.
Від Нового Року — до Великодня,

Від Великодня — до Купайла,
Від Купайла — до Обжинок,
Від Обжинок — до ста літ,
Доки Род призначив вік!
Усім, хто в цім храмі,
Дажбожим онукам,
Святій Матінці-Україні
На Славу!
(Проповідник Світояр)

 

Дідуху-Раю

Ішов Дідух дорогою
Рано-рано!
Дорогою широкою
Ранесенько!

 

Ніхто Раю не запросить
Рано-рано!
Просить його (ім’я господаря)
Ранесенько!

 

— Моя хата широкая
Рано-рано!
Моя хата високая
Ранесенько!

 

Є де Бога посадити
Рано-рано!
Є чим Бога пригостити
Ранесенько!

 

Заходь, Раю, до оселі,
Рано-рано!
Мої добра подивиться,
Ранесенько!

 

Що одного — житяного,
Рано-рано!
А другого — ярового
Рано-рано!

 

А третього — пшеничного,

Рано-рано!
Просить Раю (ім’я господині)
Ранесенько!

 

(Реконструкція з народної пісні)

 

Різдвяні привітання

 

Слава Богу і Божичу! І всім Богам у Сварзі!

 

* * *

Дай, Дажбоже, в полю Роду!
В полю — Роду, в хаті — згоду!

 

* * *

Будь з нами, Боже, і Коло Свароже!

 

* * *

Божич народився! Хай все добре народжується!

 

Перші ложки Куті

Господар дому (у громадському обряді волхв або поважний чоловік) тричі підкидає ложку куті на стелю, проказуючи:

 

– Щоб так худібка високо підскакувала, та розвивалася!

  • Щоб так рослини високо виростали та врожай добрий давали!
  • Щоб так бджоли роїлися та багато меду давали !

 

Запрошення до Куті

 

Господар:

Пресвяте Сонце,

Місяцю ласкавий,

зорі ясні, дощі рясні!

йдіть до нас на Святу Вечерю

Кутю їсти!

 

Святі наші діди-прадіди,

батьки-матері, брати-сес­три,

діти, онуки-правнуки —

усі душі наші Лада,

йдіть з нами вечеряти!

 

Господиня:

— Шануємо вас

і просимо до господи

Святу Вечерю споживати!

 

Закликання Мороза на Різдво 1

 

Господиня подає Господарю мисочку з накладеною кутею для Злих сил.

Відчиняють кватирку і Господар у неї гукає, запрошуючи „злі сили”:

 

Морозе, буйний Вітре,

люта Буре, йдіть кутю їсти! …

Не йдете?

Щоб повік-віків

не прихо­дили на наші поля,

не псували наші ниви,

садки та городи!

Щоб ми вас видом не видали,

слухом не чували…

Скам’янійте ж у скелях,

кручах, темних лісах,

високих горах,

глибоких кручах,

у снігах-льодах,

куди курячий голос не доходить,

собаки не догавкують,

де люд вкраїнський не ходить…

 

Закликання Мороза на Різдво 2

 

Морозе, Морозе, ходи до нас Куті їсти!

А в петрівку не ходи й своїх діток не веди,

Не морозь нам ні жита, ні пшениці,

Ні оратаїв старих, ні погоничів малих.

(Чернігівщина)

 

Ой, Овсень!

 

Ой у борі, борі
Там сосна стояла,
Зелена, кучерява.
Ой Овсень, ой Овсень!
Їхали бояри,
Та й сосну зрубали,
Дощечку пиляли.
Ой Овсень, ой Овсень!
Мосточок мостили,
Сукном застеляли,
Цвяхом забивали.
Ой Овсень, ой Овсень!
Ой кому ж там їхать,
Їхати мосточком?
Їхати Овсеньові
Ой Овсень, ой Овсень!
Та Новому року!

(Колядка)

 

 

* * *

Ой, Велесе, Велесе!
Дай нам просо, м’ясо
І колесо!

(Народна примовка)

 

 

 

ГОСПОДАРЧІ МОЛИТВИ

 

Молитва Сіяча

 

Всемогутній Дажбоже!
Творець всього!

Сподоби мене своєю милістю,
Щоб мій посів
Був такий чистий,
Як чисте Сонце,
І плодючий і рясний,
Як безліч Зірок
На Небі!
(Народна)

 

 

 

* * *

 

Роди, Боже,
Для людини,
Для пташини –
На всякого Долю!

 

До Велеса про охорону худоби

(промовляють перед каменем)

 

О, Боже наш Велес,
Як цей камінь твердий,
Німий і нерухомий,
Так всі хижі вовки і звірі
Були б нерухомі
І не могли зашкодити
Нашій худібці,
Щоб вона була
Ціла і невредима
Під твоїм захистом!

 

До бджіл про меди

 

Бджоли, готуйтеся,
Ідіть — не лінуйтеся.
Приносьте густі меди,
Воски та рої
Дажбогу на славу,
А мені на пожиток!
(Народне)

 

Щоб бджолині рої не втікали

Коли випускають навесні бджіл, викопують на пасіці кусень дерну і обходять з ним пасіку, промовляючи:

 

Як тая земля не може рушити з мого ґрунту,

І мислі тої не має,

Так би мої бджоли не рушили,

І мислі тої не мали

З моєї пасіки утікати!

Потім кладуть дерн на місце ще й прибивають тим кілком, що до нього прив`язують коней.

 

 

 

До Овсеня про захист тварин*

 

Хай Дідусь Овсень

Захистить наших коней (нашу худобу)
І вбереже їх
Від усякого нещастя,
Від вовків,
Від хвороб.
Тепер же
Нічний сторож вдома!

* Читається 11 лютого і 23 квітня.

 

До Дажбога про охорону худоби

 

Дай, Дажбоже*,
Добрий день!
Щоб худібка
Була здорова,
Та я з тобою,
Ще й зо своєю
Жоною!

*Читається на свято Мороза (Зимовий Спас) та на Різдво.

 

Молитва при забиванні худоби чи птиці

 

Благослови, Боже,
Що дав мені на споживу!

(Народна)

 

Оберіг для курчат

(проказувати із зав’язаними очима,
виносячи вперше курчат надвір)

 

Як я не бачу,
Де випускаю курчат,
Так щоб
Не бачив їх шуліка.

 

Оберіг від вовків

 

На морі,
На лукомор’ї
Стоїть дуб,
Під тим дубом камінь,
На камені кров:
Хто тую кров лизатиме,
Той мене (мою худобу)
Скушатиме.

 

Пастуше замовляння

проти вовків

(звертаються до пастушої палиці,
як до магічної речі)

 

Як сим сучкам

не розвиватися,
так вовкам

моєї скотинки не чіпати!

 

Оберіг для бджіл

(нашіптувати, нахилившись низько
над річкою на Молодика)

 

Як тої води

Не можуть уректи

І обернути на свій обичай,

Так би мої бджоли

Не міг ніхто уректи.

 

Від укусу гадюки

(Як змія вже укусить, замовляють)

 

Ой чи не в того лукомор’я

Зелена лоза?

Зелену лозу вітер сушить,

Вітер сушить,

Листи розносить:

Один листочок

У море впав,

Другий листочок

До серденька припав,

Третьому листочку

Рану лічити,

Рану керувати.

 

Від укусу змії

На морі-окіяні лежить біл-горюч камінь

На тому камені змія-скарапея пісні піє.

Змії і гадюки, чи ви острохвостії,

Чи ви шилохвостії,

Чи ви повзучії, чи ви гремучії,

Я вас заклинаю, я вас ізмовляю.

Тут вам не блудити,

Дажбожому онуку (ім`я) не вредити.

Вам червоної крові не псувати,

Жовтої кості не ламати,

Синіх жил не томити,

Дажбожого онука (ім`я)

Не в`ялити, не сушити.

(Народне, Хмельницька обл.).

 

До гусей

Побачивши вперше навесні диких гусей,
кинути їм солому, або траву
і промовити такі замовляння:

 

Гуси, гуси!

Нате нам на гніздечко,

А нам на здоров’ячко!

Гуси, гуси!

Вам на гніздо,

А нам на добро!

 

* * *

Щоб родилися діти:

 

Гуси, гусенята, нате вам на крилята,

Щоб і в нас так лупились пташенята,

Як у вас!

(кидають птахам траву)

 

* * *

До сороки

(кажуть, коли скрегоче)

 

Як кажеш добру вість—

Нехай тобі золотий хвіст!

А як злу вість,

То щоб і той обліз!

 

Щоб риба ловилася

 

Першу пійману рибину, відпускають у воду із примовкою:

Пошли батька,

пошли матір,

пошли братів,

пошли сестер,

пошли дядька,

пошли тітку…

(Народне)

 

На добру торгівлю

Замовляти на мед, потім тим медом символічно потерти товар:

 

Як бджоли рояться,

так би до (ім’я) купці

до його товару сходились.

(Народне)

 

Оберіг від горобців

(уночі оббігти голому грядки, тримаючи в руках паляницю-забудьку) *

 

Як не може

По світу

Голе ходити,

Щоб так не могли

Горобці

Соняшників пити!

* Паляниця-забудька — та, яку забули витягти з печі разом з усім хлібом, а виявили пізніше.

 

Вигнання черв’яків

Якщо є в людині, тварині, чи на ниві, то як зайде Сонце, плюнь на камінь і наговори на масло або на сіль:

 

Сідла гримлять, вуздечки деренчать,

В порожні міхи їхати по хміль,

По легкий товар червам,

Полетіть за море, там у червів свадьба,

Ягня, яловиця печена,

А тут червам – вогонь,

сірка горюча і смола кипуча, –

Біжіть, черви, звідси за море!

 

(Народна)

 

 

Вигнання комах

(як почуєш навесні вперше птаха бугая треба йти додому не озираючись, зайшовши до хати, привітатися; коли почуєш відповідь, треба прочитати тричі)

 

Чи дома ваш тарганище,

Цвіркунище, блощище?

Кличе вас бугаїще

На свадьбу, на весілля:

Ідіть скоро у болотище!

Цур вам, Пек вам!

 

Дощу молитва

 

Іди, іди, Дощику,

Зварю тобі борщику,

У новому горщику,

Поставлю на дубочку:

Дубочок схитнувся,

А дощик линувся,

Цебром, відром, дойничкою

Над нашою пашничкою!

(Народна українська)

 

Замовляння дощу

 

Якщо була засуха, то крали в когось з печі горщик з борщем та вкидали його в криницю з замовлянням:

 

Іди, іди, Дощику,

Зварю тобі борщику,

Мені каша, тобі борщ,

Щоб густіший падав дощ!

 

(Славянский и балканский фольклор. – М., 1978).

 

Падай, падай, Дощику

 

Падай, падай, Дощику,

На дідове жито,

На бабину гречку,

На батьків овес,

На дівчачий льон,

Поливай відром,

На всяке добро!

А молодиця,

Як чарівниця,

Нехай од тебе

Ще краща буде:

Лице біле,

Косу довгу,

Шию і ножку

Нехай умиє!

(Народне замовляння)

 

Замовляння від Вітру:

 

Сивушки-бурушки,

Віщі воронушки,

Пособіте, дружки, поможіте.

Як мого дідуся слухали,

Як мого батенька слухали,

Послужіть і мені вірою-правдою,

Силою кріпкою!

 

Замовляння від Вихору

 

Вітри і Вихори нальотні,

Наносні, набродні,

Невідомі, полуденні,

Лісові, болотяні, лугові!

Пошлю я вас в чисті поля,

В сині моря, во гнилі болота.

Не я вас висилаю, –

Сам Стрибог, ваш отець

Виганяє вас геть!

 

(Народне)

 

Зупинити градову хмару:

 

Облакогонитель повинен бути підготовлений заздалегідь. Він має такі знаряддя: чарівну палицю (якою сам розборонив гадюку і жабу), торбину з вечерею, сокиру (або косу). Коли насувається градова хмара, він вивертає одяг навиворіт, або знімає його зовсім, сокиру направляє вістрям на хмару, а палицю кладе на торбину з вечерею та замовляє:

 

Як я розігнав змію з жабою,

Так я розгоню оцю бурю (наліво, направо) від себе,

Аби мене обминала, як гадина з жабою утікала,

Хай ця буря утікає на ліси, на води!

Розсуди сама, ти тут сили не маєш!

Я тебе кликав на Святвечір, ти не приходила!

Тепер ти не маєш сили іти до мене гулять, пити.

Іди, рознесись, як вітер, по світі.

Іди на сині моря, на широкі поля,

Куди коні не доіржують,

Де котюги не добріхують,

Корови не дорикують,

Вівці не доблеюють,

Кури не допівають,

Ворони не долітають,

Де людського галасу не чуть,

Іди там набувайся!

Я тебе до себе не допускаю,

Як я не допустив гадину до жаби.

Як гадина розсердилась,

Що жабу не з`їла,

То вона луснула, тріснула.

Так і ти, хмаро, трісни!

Я тебе сюди не пущу.

Прийдеш до мене,

Як вода у теплиці замерзне!

(В.Шухевич. Гуцульщина. – Львів, 1908).

 

* * *

Бий, Перуне, бий! Хмару розбий!

Нехай хмари — на татари,
А яснеє Сонечко — на наше подвір’ячко!

 

Заклички Сонечка

 

  1. Зійди, зійди, Сонечко,

Як макове зернятко!

(Діти просять, коли пахмурно, щоб Сонечко виглянуло)

 

  1. Сонечко, Сонечко!

Виглянь у віконечко!

 

  1. Сонечко ясне, Сонечко красне!

Ти по Небу ходиш, усе з Неба бачиш.

Скажи, красне Сонечко,

Де зараз (ім’ярек)?

(Запитують, коли хочуть знайти людину).

 

 

 

РОСЛИННі Чари

 

Пожертва перед збиранням трав

(Збираючи трави, кладуть жертву Землі-Матінці: хліб-сіль або гроші)

 

Земля-Матінка,

Прийми від мене,

Що даю для тебе.

 

* * *

Отець-Небо,

Земля-Мати,

Благословіть

Траву брати!

 

До Зілля

 

Коло тебе приклякаю,

Бо просити тебе маю:

Ти лиши своє коріння,

Подаруй мені уміння.

То не я тебе зриваю —

Бог на поміч посилає.

Він дає тебе у руки,

Щоб не знала Душа муки.

 

До Лісу по Зілля:

 

Добрий день тобі, Лісе!

Прийшла до тебе Дажбожа онука (ім`я)

По всяке зілля од усякого горя:

Щоб мої діти росли, не боліли,

І щоб я сама жила, не боліла

На голову, на все тіло.

(Відваром із зібраних трав купають дітей та самі купаються)

 

Рожаницям

 

Рожаниці ходили,

Зілля родили,

Мати Дана поливала,

Нам на поміч давала.

 

До Трави

 

Травичка-травиця, красна дівиця,

Не я тебе садила, не я тебе поливала,

Мати Лада тебе садила, Перуниця поливала,

Дажбожим онукам на поміч давала!

 

До Полину

 

Занесу тя в свою хату,

Щоб злих духів відганяти,

Покладу тебе у ліжко,

Під головку, під подушку,

Та й з тобою буду спати,
Щоб примовки утікали!

 

До Маку

(перед сівбою маку почухати свою голову)

Щоб головки

В моїм макові

Були такі великі,

Як моя голова.

І щоб маку було

Так багацько,

Як багато

На голові волосся!

 

До Огірків, до Гарбузів

 

(21 травня перший цвіт на огірках чи гарбузах перев’язують червоною ниткою, висмикнутою з пояса)

Як густо цей пояс в’язався,

Так щоб мої Огірочки (Гарбузи)

Густо в’язалися на огудині.

 

До Моркви

(перед сівбою моркви схопитися за свою литку)

Роди, моя морква, така, як моя литка!

 

До Гаю по Гриби

 

Гайку, гайку!

Дай гриба з бабку,

Сироїжку з добру діжку,

Красноголовця —

З доброго молодця!

 

 

ЛІКУВАЛЬНІ МОЛИТВИ

 

Перед лікуванням Словом

 

Не я говорю, сам Дажбог говорить.

Я зі словами, Дажбог – з поміччю!

 

До Вогню

 

(Навколо хворого обносять вогонь, промовляючи:)

 

Огонь Сварожич,

Яр Огнебожич!

Спали біль-хворобу,

Очисти утробу

У чада-людини,

У всеї животини!

Розпусти свої крила,

Щоб сто зол покрила!

Подолом вогню –

Оберіг творю!

Слава!

 

(За Волхвом Велеславом)

 

До Водиці

 

Вода-Водиця,

Водиця-Студениця!

Очищаєш ти корівня, креміння,

Луги і береги?

Очисти Дажбожого онука (ім’ярек)

Дай здоров’я і силу!

 

Царю Водяному

(для освячення воду набирати до схід сонця)

 

Цар річний, Водяний!

Дай Води небовтаної

На леготу, на здоров’я

Дажбожому онуку (ім’ярек).

 

 

Освячення Води

 

Хай святиться Жива Водиця!

(Промовляти тричі, гасячи три жаринки зі священного багаття, або ритуальні свічки: потім опустити Перунову  стрілку, зачитавши молитву “Перунова Стріла”).

 

Перунова Стріла

(при переливанні води крізь пробитий блискавкою камінець)

 

Перун бив,

Стрілку згубив,

Перуниця йшла,

Стрілку знайшла,

Дажбожим онукам

На здоров’я дала,

У поміч, на ліки,

Щоб не хворіли

До віку!

 

До Берези

(коли мати купає доньку)

 

Прошу, Березко,

Рушати в купіль,

Щоб моє серце

Всім було любе.

Прошу, Березко,
В добру годину,

Щоб тільки добре

Не знало спину.

Прошу, Березко.

У купіль-Воду,

Щоб мала доня

Файненьку вроду.

Кидай, Березко,

Під ноги рутку,

Щоб моя доня

Не знала смутку.

(Народна)

 

До Дуба

 

Гой, Дубе, Дубе,

Мій діду любий,

Ходи в господу

До нашого Роду.

На наших мужів (синів)

Дай свої сили,

Щоб злії духи

Їх не косили.

На наших мужів (синів)

Дай свої м’язи,

Щоб злії духи

Не рвали в’язи.

На наших мужів (синів)

Дай свої моці,

Щоб були з Перуном

На кожному кроці!

(Народна)

 

Для поправки тіла

 

Дай, Дажбоже, з високості

Гладке тіло на ці кості.

(Народна)

 

 

Рожаниці-Матері

(Молитва про здоров’я супроводжується обрядодією з вогнем під керівництвом волхва, самостійно не можна робити).

 

Відступи від мене

Сум та морок,

Вийди з мене

Сухота сухотная,

Маята нечистая.

По руслу вогню

Увійди в мене

Сила небесная,

Нитка срібної Зорі.

Оберни, Рожаниця-Мати,

В силу красную

Да кипучую,

І в мене пролий

По руслу вогню

Силу свою!

 

(За Дідом Анатолем)

 

Від порізу

 

На морі, на окіяні,

На острові на Буяні

Лежить біл-горюч камінь Алатир.

На тому камені Алатирі

Сидить красна дівиця,

Кравчиня-майстриня,

Тримає голку булатную,

Засилює нитку шовковую,

Рудо-жовтую,

Зашиває рані кривавії.

Заговорюю я Дажбожого онука (ім’я)

Від порізу.

Булат, геть відстань,

А ти, кров, текти перестань!

(Народна)

 

Уйняти кров

 

Летить ворон через Чорне море,

Несе нитку-шовковинку.

Ти нитка обірвись, а ти, кров, ужмись!

(Народне)

 

Коли око запорошиться

 

Виплинь, бабко,
Дам тобі ябко!

 

Біла Баба
(молитва для здоров’я)

 

Біла Баба

Топила Білу баню
Білими дощечками.
Із липового зілля
Віники в’язала,
Терла свіжим молоком.
Геть всяка недуга від (ім’ярек) !
Недуга відстає!
Добро, Здоров’я пристає!
Злий дух відстає!
Добрий дух пристає!

(Народна)

 

Від уроків

 

Як навідліг рукою не робити,
Так моєму лицю й тілу
Ні від кого не боліти!
Як неба і землі нам не міряти,
Так і мене не наврокувати!

(Народна)

 

* * *

Уроки — на сороки, а пристріли — на їх діти!

 

* * *

Уроки-урочища!
Пойдіть собі на яри,
На ліси дрімучі,

На степи степучі,
Де глас чоловічий не заходить,
Де півні не співають!
Піди собі, болість очная!

(Народна)

 

* * *

На синьому морі,
На камені ворон сидить,
Лапами розгрібає,
Хвостом розмітає,
Од Дажбожого онука (ім’ярек)
Всякий пристріт одганяє!

(Народна)

 

* * *

В лісі росло дерево,
Убиралося в кору,
В краки, в лист, у цвіт.
Стяли його.
Як не має воно тепер сили
Рости, цвісти —
Так аби не мали сили уроки:
Панські, циганські, жидівські,
Діточі, дівоцькі, парубоцькі,
Жаб’ячі й гадячі.
Аби так щезли, пропали,
Як пропадає сіль від води,
Віск від вогню!

(Народна)

 

Від зубного болю

(Читати над сіллю і цибулею тричі, потім покласти на зуб)

 

Виходьте болісті із зубів,
Із ясен — в щоку,
Із щоки — в жили,
Із жил — у волосся,
Із волосся — на вітер!
Будьте мої слова міцні,
Кріпкі і липкі.
В морі ключ,
На землі замок!

(Народна)

 

Від Крикливців (Плаксів)

Для дівчинки:

 

Березо, Березої Ти біла.
У тебе, Березо, чорний Дуб,
У тебе Березочки-Дочки,
А у Дуба синочки.
Тобі, Дуб і Береза,
Шуміть і густи,
А рожденій, реченій (ім’ярек)
Спати та рости!

 

Для хлопчика:

Дубе, Дубе! Ти чорний
У тебе, Дубе, білая Береза,
У тебе Дубочки-Синочки,
А у Березочки — дочки.
Тобі, Дуб і Береза,
Шуміть і густи,
А рожденому, реченому (ім’ярек)
Спати та рости!

(Народна)

 

Від «ячменю»

(Як «ячмінь на оці, кинути на вогонь З—9 зерен ячменю і замовляти, поки згорить)

 

Щоб у мене “ячмінь” щез,
Як це зерно згорить!

(Народна)

 

 

* * *

Знахар каже хворому:

— Ячмінець?
Хворий відповідає:

— Брешеш!

(повторити тричі, потім знахар тричі плює)

 

Від «чиряка»1

 

Ішла баба
Чорною дорогою.
Сама баба чорна,
Чорна плахта,
Чорна запаска,
Та не руба

Ні дуба,
Ні явора,
Ні берези,
Тільки руба
Огник!

(Народна)

 

Від «чиряка»2

 

Дажбог в поміч і я з рукою — каже знахар.
Як сук на дереві сохне.
Так хай чиряк всохне.
Як камінь кам’яніє,
Так хай чиряк закам’янів.
Як камінь не дає парості,
Так хай і від чиряка не буде.
Вище не здіймайся,
Ширше не розганяйся
І відійди!
Моє слово кріпке!

(Народна)

 

Від опіку

 

Горо! Ти дуже не розгоряйся,
У водах не здіймайся,
В ширину не розширяйся!
Навкруги тебе вогонь,
Стіна кам’яна!
(Ім’я хворого) іде,
За собою синє море веде.
Як синьому морю
Вогонь скоряється,
Так хай (ім’ярек)
Він покоряється!

(Народна)

 

 

 

Від «Волосу» (панарицію)

(Знахарка тримає пучок житніх колосків, зливає на них святу Воду, торкається до хворого пальця)

 

Звідкіля ти взялось,
Звідкіля прилізло?

Я тебе виганяю,

викликаю, проклинаю!
Іди прічь!
Та йди на ліси,
На очерети,
На луги та на пущі,
Та на трапези,
Та влізь у гадюку,
Та влізь у жабу!
Прічь! Прічь!

(Народна)

 

* * *

Вийди “Волос”,
На житній колос,
На пшеничний,
На гречаний,
На вусяний,
На ячмінний,
На просяний,
На верес,
І на всяку пашню.
Годі тобі ходити,
Білую кость ламати,
Червоную кров пити.

Вийди, “Волос”,
На буйнії вітри,
На сухії лози,
Де пташки не літають,
Де люди не ходять.
Згинь, пропади!
Як оця вода очищається,
Так щоб у (ім’ярек)
Ця болість розійшлася.

(Прикладають колосся, змочені освяченою водою до хворого місця)

 

* * *

Зробити млинець із борошна, меду і сметани. Встромити кілька колосків жита, прикладати до “Волоса” — панариція, промовляючи:

 

“Волос”, “Волос”,
Вийди на колос!

 

* * *

Зупинити кровотечу

 

Калиновим мостом
Ішло три сестри:
Калина, Малина, Шипшина.
Не вміли вони
Ні шити, ні прясти.
Тільки вміли
Сікти-рубати,
Ріки пропускати.
Одна ріка водяная,
Друга ріка огняная,
Третя ріка кров’яная.
Водяною огонь заливати,
Кров’яною кров унімати.

(Народна)

 

Кров замовляти

 

Дажбог в поміч
І я з рукою!
Ішла костяна баба
З кам’яної гори,
З кам’яною дійницею
До кам’яної корови.
Коли з кам’яної корови
Кам’яне молоко потече,
Тоді в реченого (ім’ярек)
Кров потече.

(Народна)

 

Заклинання проти Журби

(Знахар читає тричі над хворим, обов’язково вдень на зростаючому місяці, за що хворий обов’язково має віддячити).

 

Сидить Дажбожий онук (ім’ярек)
Сумує, журиться
Сумом великим,
Журбою незнаною,
Ідуть вісім Дідів
Із Дідом грізним,
Дідом незваним.
Почали вони
Той сум та Журбу
Крушити, ламати,
Кидати їх за околицю.

Кидалася Журба, кидалася:
Зі сходу — до заходу,
Від ріки — до моря,
Від дороги — до перепуття,
Від села — до погоста,
Нігде Журбу не прийняли,
Нігде її не сховали.
Кинулась Журба
На острів Буян,
На море, на окиян,
Під дуб мокрецький.
Замовляю я
Дажбожого онука (ім’ярек)
Від нещасної журби
По сей день,
По сей час,
По сію годину,
По сію хвилину!
Слово моє кріпке!

(За дідом Анатолем)

 

Проти корчів (судоми)

 

На морі, на окияні,
На острові на Буяні
Там стояло
Дванадцять дубів.
На тих дубах сиділо
Дванадцять соколів.
Крилами розмахали,
Хвостами перелоги
Розметали!

(Народна)

 

 

До Неба від п’янства

(читає знахар над чашею води 7 разів, потім дають пити хворому)

 

Ти, Небо, чуєш,
Ти, Небо, бачиш,
Що я хочу робити
Над тілом

Дажбожого онука (ім’ярек).
Зорі ви яснії,
Зійдіть в чашу слюбну,
А в моїй чаші Вода
Із гірського студенця.
Місяць ти ясний,
Зайди в мою кліть,
А в моїй кліті
Ні дна, ані покришки.
Сонечко ти привільне,
Зайди на мій двір,
А в моїм дворі,
Ні людей, ні звірів.
Зорі, уйміть (ім’ярек)
Від вина,
Місяць, відверни (ім’ярек)
Від вина,
Сонечко, удерши (ім’ярек)
Від вина.
Слово моє кріпке!
На віки вічні!

(За дідом Анатолем)

 

Від п’янства

 

Хміль і вино,

Відступись від Дажбожого онука (ім’я)

В темні ліси, де люди не ходять,

Коні не бродять, птиці не літають.

Хміль і вино,

Вийдіть на биструю воду,

Якою люди не їздять.

Від Дажбожого онука (ім’я),

Хміль і вино, йдіть на буйні віри,

На тих лихих людей,

Хто на нас лихо думає.

До того прив’яжись,

Хто добра не робить.

Від нас навіки відв’яжись!

(Народне)

 

 

Молитви до Місяця

(Побачивши вперше Молодика)

Молодий Місяць

 

Молодий Місяць!

Дай тобі, Господи,
круті роги,

а мені добре здоров’я!

(Народна)

 

Молодик-гвоздик 1

 

Молодик-гвоздик,
Тобі роги красні —
Мені очі ясні!

 (Народна)

 

Молодик-гвоздик 2

 

Молодик-гвоздик,
Тобі на уповня,
Мені на здоров’я!
Тобі круті роги,
Мені – чорні брови!

(Народна)

 

Тобі, Місяцю, сповни

 

Тобі, Місяцю, сповни,
Мені на здоров’я!
Тобі, Місяцю, насвітитися,
Мені по світу находитися,
Добре надивитися!

(Народна)

 

Молитва на вагітність 1

 

Місцю молодий,

Наречений дорогий!

Золоте місце,

Я твоя невіста!

Як ти сьогодні народився,

Так щоб і я Дажбожа онука (ім`я)

Народила дитинку

Во славу Рідних Богів

І Предків наших!

Слава тобі!

 

Молитва на вагітність 2

 

Як ти, ясен Місяцю,

На небі сьогодні народився,

Так би і черево моє дитям зародилося –

Во ім`я Сварога, Перуна і Велеса!

Слава!

 

(За Волхвом Велеславом)

 

 

Зуби замовляти

Місяць у небі, мертвець у гробі, камінь у морі.
Як ці три брати зійтися до купи не можуть,
хай у (ім’ярек) зуби не болять!

(Народна)

 

 

 

ЛЮБОЩІ ТА КРАСА

 

До Зірок про Красу

Зорі-Зоряниці, єсть вас на Небі
три рідні сестриці, четверта рождена (ім’ярек).
Ідіть ви, зберіть ви красу, покладіть на рождену (ім’ярек).
Як ви ясні, красні межи Зірками,
щоб я була така красна межи дівками!

(Народна)

 

До Сонечка

(щоб приснився суджений, дівчина перед заходом Сонця виплітає вінок, приносить в дар Сонцю)

Сонечко на заході!
Як ти тепер бачиш
Цей вінок,

Дай мені так ясно в цю ніч
Побачити уві сні того,
Хто мені суджений
Від Бога—
Мого судженого!

(Народна)

 

Щоб приснився суджений
(читається перед сном)

 

Понеділок з вівторком,
Середа з четвергом,
П’ятниця з суботою,
Неділенька-удовиця —
Який мені сон присниться?
Дай, Дажбоже, того повидать,
З ким мені вік вікувать.

(Народна)

 

Щоб лице було чистим

(Коли вперше навесні побачиш ластівку, сказати, щоб лице було чисте)

 

Ластівко, Ластівко!
На тобі веснянки —
Дай мені білянки!
На тобі камінці —
Дай мені рум’янці!

(Народна)

 

Для Краси

 

Встала я Дажбожа онука (ім’ярек)
Благословилась.
Пішла із дверей у двері,
Із воріт у ворота,
І в чисте поле.
Дай мені, Дажбоже,
Біле тіло,
Щире серце,
Гарячу кров,
Рум’яне лице,
Бо не можу я бути
Без хліба-батенька,
Без солі-матінки,
Без вогню палючого,
Без Води-голубоньки,
Без вечірньої Зорі,
Без Молодого Місяця,
Без красного Сонечка!

Щоб була я,

Дажбожа онука (ім’ярек)
Від усіх біліша,
Біліша снігу білого,
Ясніша Сонечка красного!

(Народна)

 

Привернути парубка

На молодому місяці вийти на роздоріжжя і звернутися до Молодика:

Місяцю (ім`я)!

Світиш ти високо,

бачиш ти далеко.

Побач же мого милого любого (ім`я)

У північній стороні,

Призови його ко мні!

Наведи ти на нього нуду, тоску, печаль.

Не дай ти йому ні пити, ні їсти,

ні з другою сісти.

(Народна)

 

Причарувати жінку
Стою на порозі, виджу сволок,
А зо сволока — на клямку,
А з клямки на (ім’я жінки)
Як мати моя за мною побивається,
Так би за мною
(ім’я жінки) побивалась!

(Народна)

 

Коханого причарувати з воском

 

Щоб тебе за мною так пекло,
Як пече вогонь той віск.
І щоб твоє серце за мною
Так топилось,
Як топиться той віск.
І щоб ти мене тоді покинув,
Коли найдеш той віск!

(Народна)

 

Прикликати коханого

(до схід Сонця)

 

Сонечко ясне, прекрасне!
Як ти сходиш і заходиш,
Так мій суджений-ряджений
(ім’я чоловіка)
Спіши і біжи до мене (своє ім’я).

(Народна)

 

 

Любчику

(шлюбна для чоловічої сили)

 

О, ти Любчику,
Ввійди в ложницю,
Запали всі свічі,
Маю голубиться.

(Народна)

 

На чоловічу силу

 

Ось поставлю я стовп.

Стоїть міцно,

Не хитається,

Не згинається.

Так і ти тримайсь,

Силою кріпись,

Яром ярись!

 

(Народна)

 

* * *

Слава Дажбогу
за допомогу!

ЩО  ТАКЕ  ПРАВОСЛОВ?

 

Споконвіку нашим Пращурам були відомі таємниці Матінки Природи, бо мали вони сокровенне знання про навколишній світ. Це Знання-відання,  що передавалося з покоління в покоління рідною Мовою, навчало спілкуватися з рідними Богами та всіма громадами свого Роду-племені, рятувало народ у всі віки його тривалого життя на рідній Землі.

Коли ж із плином часу, люди потроху почали відходити від стародавнього укладу життя, порушувати правила рідного Закону, їхнє священне знання було безжально спотворене новою заморською релігією, абсолютно чужою народові як по крові, так і по духу. Це чужовір’я підмінило всі цінності, нав’язало русичам свої погляди на світ і свої перевернуті з ніг на голову норми поведінки.

Наші Предки вірили, що вони – сини й дочки сонячного Дажбога – володарі світлоносної енергії та переможного способу діяльності. Візантійське християнство, накинуте народові силоміць, примусило русичів вважати себе нащадками глиняного Адама і покірної Єви, «рабами божими», причому рабами чужинського бога! Втративши духовний зв’язок зі своїм рідним Небом – пантеоном рідних Богів, – народ занапастив свою долю, що вплинуло на весь хід подальшої його історії.

Тисячолітній підневільний шлях багатьох людей привчив до покірності, однак і навчив нас багато чому. Добре хоча б те, що ми сьогодні ще здатні переосмислити те, що сталося з нашим народом у 988-му, та побачити увесь трагізм ситуації. Прокинувшись «окраденими в огні» – ми повинні вискочити з глобального багаття, а не стати дровами, які в ньому згорять.

Настав час повернутися до істинних природних цінностей свого народу, і багато людей у світі це вже роблять. Цьому, сподіваємось, допоможе і наша книга «Правослов. Молитви до Рідних Богів».

В ній з багатьох різних джерел по крупинках зібрані молитви й священні (вважаймо чарівні!) слова, якими наші Пращури зверталися до своїх рідних Богів і духовних Сил.

До сло­ва зви­ка­є­мо, та чи ро­зу­мі­є­мо ми йо­го так, як ро­зу­мі­ли на­ші Пра­ді­ди? Час­то бу­ває, що в дав­ні сла­ва вкла­де­ний зов­сім не той зміст, який ми сприйма­є­мо сьо­год­ні. Так пе­ре­ос­мис­ле­ні ко­лиш­ні свя­щен­ні сло­ва: жрець, жер­тви, біс, пот­вор­ни­ця, відь­ма, ко­щу­на, ко­щу­ни­ти, ка­пи­ще, бов­ван та ін. Так за­бу­ло­ся і пер­віс­не зна­чен­ня сло­ва Прав, яке ма­ло священне­ і чарів­не значен­ня, ад­же за уяв­лен­ня­ми на­ших Пра­щу­рів це слово позначало од­ну з трьох сфер бут­тя – най­ви­щу Бо­жес­твен­ну сфе­ру.

“Три­є­ди­ність Бут­тя ві­доб­ра­же­на в ідеї Свя­щен­но­го Де­ре­ва (Де­ре­ва Жит­тя), ко­рін­ня яко­го ся­гає під­зем­них гли­бин, сві­ту Пред­ків, сві­ту Нав (Нав­’я). Це ко­рін­ня на­шо­го Ро­ду. Стов­бур і гіл­ки Свя­щен­но­го Де­ре­ва уо­соблюють про­яв­ле­не бут­тя — світ жи­вих лю­дей, світ Яви. Кро­на й лис­тя Свя­щен­но­го Де­ре­ва є жит­лом Во­ло­да­рів Ви­що­го Сві­ту, Сві­ту Пра­ва — Сві­ту Бо­гів, які пра­ву­ють Всес­ві­том, та ге­ро­їв, які за­ги­ну­ли за свій на­род і ві­дій­шли до Не­ба Бо­гів” — так записано в маленькій язичницькій книжечці, виданій у 1994 році, вперше через тисячоліття після заборони Рідної Віри в Київській Русі, — Вол­хов­ник. Кар­би язич­ниць­ко­го ві­ров­чен­ня (Ук­ра­їнсь­кий Центр Ду­хов­ної куль­ту­ри.— К., 1994.— С. 5-6).

Та ось, на щастя, маємо вже Велесову Книгу — повний Волховник, книгу Волхвів. Про вза­є­моз­в’я­зок і вза­є­моп­ро­ник­ність цих трьох сфер у Ве­лесовій Кни­зі чи­та­є­мо: “Ява те­ку­ща, а тво­ре­на в Пра­ві, Нав­а бо є по тій: до тої є На­ва, і по тій є На­ва, а в Пра­ві ж є Яв” (ВК, 1). Від да­вньо­го ко­ре­ня прав— ут­во­ри­ло­ся ба­га­то слів, які вже згадані в нашій передмові до Велесової Книги, у то­му чис­лі: прав­да, пра­во­суд­дя, пра­ви­ло, пра­виль­ний, пра­ви­тель, пра­вед­ний та ін. Сло­во прав­да ко­лись ма­ло ба­га­то зна­чень: за­кон, зви­чай, при­ся­га, суд, спра­вед­ли­вість, іс­ти­на, до­каз, ре­аль­ність (яв­ність) то­що.

3і сло­вом прав­да та­кож тіс­но пов­’я­за­ний нап­ря­мок пра­вий — про­ти­леж­ний лі­во­му. Мо­ля­чись до Сон­ця, стаємо об­лич­чям на схід, от­же, пра­ва ру­ка (дес­ни­ця) вка­зу­є на пів­день — теп­лий, со­няч­ний, доб­рий, прав­ди­вий, а лі­ва (шуйця) — на пів­ніч, що уяв­ля­ється темною, хо­лод­ною, жор­сто­кою.

З пра­вим і лі­вим у язич­ни­ків пов­’яза­но без­ліч по­вір­’їв і прик­мет. Вран­ці тре­ба вста­ва­ти з ліж­ка пра­вою но­гою, щоб день був доб­рим, взу­ва­ти че­ре­ви­ки по­чи­на­ти та­кож з пра­вої но­ги. У свя­ти­ли­щі Сві­то­ви­да на о. Ру­гії був ора­кул, яко­го ша­ну­ва­ли всі слов­’янсь­кі на­ро­ди: тут здій­сню­ва­ли­ся во­ро­жін­ня з до­по­мо­гою бі­ло­го свя­щен­но­го ко­ня. Як­що кінь пе­рес­ту­пав спи­си пра­вою но­гою, це був знак, що мож­на ви­ко­ну­ва­ти за­ду­ма­не, як­що ж — лі­вою, то від за­ду­му від­мов­ля­ли­ся.

В Ук­ра­ї­ні ще жи­ві по­вір­’я: як­що по­ба­чиш Мо­ло­ди­ка з пра­во­го бо­ку — на при­бу­ток, як­що з лі­во­го — бу­де втра­та чи нев­да­ча. Так са­мо крик ві­що­го пта­ха по­чу­ти спра­ва — доб­рий знак, злі­ва — ві­щує бі­ду. По­діб­них прик­мет в на­ро­ді іс­нує без­ліч. Хрис­ти­янсь­кі по­пи, на­ма­га­ю­чись ви­би­ти з пам­’я­ті лю­дей язич­ниць­кі уяв­лен­ня, час­то зу­мис­не вно­си­ли плу­та­ни­ну в ці прик­ме­ти. Са­ме так мож­на по­яс­ни­ти пе­рек­ру­че­ну при­каз­ку: “лє­ва — ко­ро­ле­ва, пра­ва — роз­зя­ва”. Нас­прав­ді ж пра­вий з дав­ніх да­вен мав зна­чен­ня спра­вед­ли­во­го, мо­рально дос­ко­на­ло­го, прав­ди­во­го, іс­тин­но­го, Бо­жес­твен­но­го.

Ду­же дав­ню іс­то­рію має й сло­во сла­ва. Ще в IV ст. пись­мен­ник Ага­тан­гел, що був сек­ре­та­рем ца­ря Тер­да­та, пи­сав про Бо­ги­ню Сла­ву як про “ве­ли­ку ца­ри­цю і па­ні, Сла­ву на­ро­ду, що під­три­мує жит­тя на­род­не, ма­тір вся­ких чес­нот, доб­ро­дій­ни­цю всьо­го людсь­ко­го ро­ду, зо­ло­ту матір, Ма­тір-Бо­ги­ню” (Полный цер­ков­но-сла­вян­ский сло­варь.— СПб. 1900.-С. 612). Він та­кож опи­сав її храм, що мав нез­лі­чен­ні скар­би. Зоб­ра­жен­ня Бо­ги­ні (її ста­туя) бу­ло зі щи­ро­го зо­ло­та, їй при­но­си­ли по­жер­тви у виг­ля­ді бі­лих би­ків, бі­лих кіз, бі­лих ко­ней та ін­ших бі­лих тва­рин. Крім то­го, жін­ки для Бо­ги­ні Сла­ви випі­ка­ли ко­ро­ваї, пи­ріж­ки з різно­ма­ніт­ною на­чин­кою, ва­ри­ли ва­ре­ни­ки і буб­ли­ки. В деяких стародавніх храмах Київської Русі використовувались символічні хлібці, виліплені з глини, які археологи знаходять під час розкопок, наприклад, в с. Корчак на Житомирщині в святині V -VІІ ст. знайдено сім глиняних хлібців. Подібні знахідки, а також із жертвопринесеннями зерен, знаходять по всій Слов’янщині.

Цю ж Бо­ги­ню зга­дує і “Ве­лес-Кни­га” під ім­’ям Ма­тері Сва — Матері Слави. Наш Волхв про­фе­сор Во­ло­ди­мир Ша­ян, дос­лід­жу­ю­чи Ве­лесову Кни­гу, пи­сав: “Ма­тір-Сва — Сла­ва — це дос­лів­но Ве­ли­ка Все­ма­тір із “Гим­нів Зем­лі”, що її ду­ша в Най­ви­щім Не­бі. Ця пос­тать бу­ла не­ві­до­ма в до­те­пе­рі­шньо­му на­шо­му знан­ні про мі­то­ло­гію слов­’ян, зок­ре­ма її міс­це в не­бе­сах Сва­ро­га і в жит­ті на­ро­ду. Во­на спо­лу­чає Не­бо і Зем­лю. Лі­тає Жар-Пти­цею по обох бе­ре­гах Рі­ки Раю — мо­лоч­ної до­ро­ги, — яка від­ді­ляє Не­бе­са Сва­ро­га від Сві­ту Яви, себ­то цьо­го про­яв­ле­но­го сві­ту”.

На­ро­ди ін­до-арійсь­ко­го по­ход­жен­ня, які пок­ло­ня­ли­ся Богині Сла­ві, на­зи­ва­ли­ся “слав­нії”. Назва споріднених племен слов­’я­ни та­кож по­хо­дить від іме­ні цієї Бо­ги­ні. Її культ ся­гає ней­мо­вір­но да­ле­ких ча­сів, її вша­но­ву­ва­ли пе­лас­ги, три­піль­ці, скі­фи, ала­ни, пер­си. У I тис. н. ч. слов­’я­ни ма­ли свя­то Сла­ви, яке від­бу­ва­ло­ся 23 квіт­ня і най­кра­ще збе­рег­ло­ся у сер­бів. На­віть став­ши хрис­ти­я­на­ми, во­ни про­дов­жу­ва­ли свят­ку­ва­ти день Бо­ги­ні Сла­ви, здій­сню­ю­чи уро­чис­те аг­рар­но-ма­гіч­не дійс­тво, пов­’я­за­не із вша­ну­ван­ням вог­ню як сим­во­лу Сон­ця.

Со­няч­ний во­гонь пов­’я­за­ний з об­ра­зом Сва­ро­га (Зо­ді­а­ку), зна­ком яко­го є свар­га. То­му мо­воз­нав­ці іно­ді ви­во­дять ети­мо­ло­гію сло­ва сла­ва від свар­га. Санс­критсь­ке свар оз­на­чає світ­ло, не­бо, сон­це. На слов­’янсь­ко­му мов­но­му грун­ті р іно­ді пе­ре­хо­ди­ло в л — свал, а да­лі ви­доз­мі­ни­ло­ся в слав. По­діб­ні яви­ща пе­рес­та­нов­ки при­го­лос­них у слов­’янсь­ких мо­вах до­сить по­ши­ре­ні, нап­рик­лад, до­ло­ня — ла­донь (рос.), вед­мідь — мед­ведь(рос.), все — све (сер­бо-хор­ватсь­ке) та ін. Мож­ли­во Со­няч­на Пан­на, пер­со­наж ук­ра­їнсь­ких об­ря­до­вих пі­сень, також є пам­’ят­тю про дав­ню со­няч­ну Бо­ги­ню Сла­ву. Са­ме від іме­ні Бо­ги­ні Сла­ви язич­ниць­ка Бо­гос­луж­ба на­зи­ва­ла­ся слав­лен­ням (старослов. слав­лє­ніє), а піс­ні на честь Бо­ги­ні зва­ли­ся сла­ва­, славень (піз­ні­ше та­кі піс­ні от­ри­ма­ли іно­зем­ну наз­ву гімн).

Сла­ва­ми та­кож на­зи­ва­ли­ся збір­ни­ки цих ре­лі­гій­них пі­сень. Ві­до­ме та­кож сла­вос­ло­віє, що оз­на­чає піс­ню-мо­лит­ву, а та­кож по­хід­не ді­єс­ло­во сла­вос­ло­ви­ти — пер­віс­но оз­на­ча­ло “спі­ва­ти сла­ву Бо­гам”, тоб­то хва­ли­ти Бо­гів мо­ли­тов­ною піс­нею. Дав­ній Мі­ся­цес­лов на­зи­ває «слав­ле­ні­єм» об­ряд Ко­ля­ди, а ко­ляд­ни­ків — сла­виль­щи­ка­ми. По­да­рун­ки ко­ляд­ни­кам на­зи­ва­ли­ся слав­ле­на да­ча.

Хрис­ти­я­ні­зо­ва­ні лі­то­пис­ці та­кі мо­лит­ви по­ча­ли зне­важ­ли­во на­зи­ва­ти “бі­совсь­ки­ми піс­ня­ми”. Хо­ча й во­ни не цу­ра­ли­ся тер­мі­ну слав­ле­ніє і, за­по­зи­чив­ши йо­го в язич­ни­ків, прис­то­су­ва­ли до сво­їх хрис­ти­янсь­ких уро­чис­тос­тей: хо­дін­ня по ха­тах, ок­роп­лен­ня водою тощо. Ви­ко­рис­то­ву­ють во­ни та­кож і наз­ви мо­ли­тов сла­ва, слав­ник.

Та­ким чи­ном сло­вос­по­лу­чен­ня “пра­во слав­ле­ніє” пе­рей­шло в пра­вос­ла­віє ще в дох­рис­ти­янсь­кі ча­си і пер­віс­но оз­на­ча­ло са­ме язич­ниць­ку Бо­гос­луж­бу. В ук­ра­їн­ців і до­сі вжи­ва­єть­ся най­ко­рот­ша мо­лит­ва “Сла­ва Бо­гу!” Це ви­яв по­дя­ки Бо­го­ві за будь-яку спра­ву, що вда­лася доб­ре. Це ра­дість, яку від­чу­ває лю­ди­на, ко­ли жит­тя скла­да­єть­ся щас­ли­во.

Мож­на наз­ва­ти без­ліч фак­тів за­по­зи­чен­ня хрис­ти­янсь­кою цер­квою язич­ниць­ких слів, зви­ча­їв, об­ря­дів. Це був один із спо­со­бів, до яких вда­ва­ли­ся про­по­від­ни­ки чу­жої ві­ри, щоб за­ма­ни­ти лю­дей до своєї християнської цер­кви. Так бу­ло з хра­мом Сві­то­ви­да, на міс­ці яко­го пос­та­ла цер­ква Свя­то­го Ви­та. Так бу­ло з Бо­гом Ве­ле­сом, фун­кції яко­го пе­рей­шли до свя­то­го Вла­сія. Так ста­ло­ся і з наз­вою пра­да­вньої ук­ра­їнсь­кої ві­ри — пра­вос­лав­’я.

Ві­до­мо, що в ін­ших кра­ї­нах сві­ту схід­не хрис­ти­янс­тво на­зи­ва­ють сло­вом ор­то­докс, яке в пе­рек­ла­ді з грець­кої оз­на­чає “той, хто не­у­хиль­но дот­ри­му­єть­ся пев­них пе­ре­ко­нань, нап­рям­ків, учень”. Наз­ва пра­вос­лав­’я мог­ла збе­рег­ти­ся тіль­ки в на­ро­дів, які міц­но три­ма­ли­ся пра­ді­дівсь­ко­го Зви­чаю, що ви­я­вив­ся міц­ні­шим, ніж но­ва христосова ві­ра. Отже, Правослов означає молитовник — книга молитов та урочистих пісень-слав на честь Богів.

Молитва — звер­не­ний до сві­ту Пра­ва обрядовий текст, який прос­лав­ляє Бо­гів, про­сить їхньо­го зас­туп­ниц­тва, або дя­кує за Бо­жес­твен­ну ми­лість, спа­сін­ня чи до­по­мо­гу.

Це сло­во має ду­же гли­бо­ке ко­рін­ня: в да­вньо­а­рійсь­кій пра­мо­ві мелт оз­на­ча­ло “го­во­ри­ти обрядові (ри­ту­аль­ні) сло­ва”. У слов­’янсь­ких мо­вах збе­рег­ло­ся ще стародав­нє зна­чен­ня: мо­ли­ти­ся — “при­но­си­ти жер­тву Бо­гам у виг­ля­ді тва­ри­ни”. Нап­рик­лад, у бол­гар сло­во мо­лит­ва оз­на­ча­є “жертва”, а та­кож “суп із м’я­са жер­тов­ної тва­ри­ни”. Ви­раз “мо­ле­ний кус” оз­на­чав м’я­со жер­тов­ної тва­ри­ни, яку гро­ма­да спо­жи­ва­ла на свя­то.

І ни­ні ще в на­род­ній роз­мов­ній мо­ві ук­ра­їн­ців мож­на по­чу­ти: “він кли­кав ме­не за­мо­ли­ти бич­ка”, або “мо­ле­ний ба­ран”, що оз­начає “за­різа­ти бич­ка”, “ба­ра­ня­че м’я­со”. В дав­ні ча­си за­би­ван­ня тва­рин бу­ло об­ря­до­вим і обов­’яз­ко­во суп­ро­вод­жу­ва­ло­ся спе­ці­аль­ни­ми мо­лит­ва­ми. М’я­со тва­рин прис­вя­чу­ва­ло­ся Бо­гам і спо­жи­ва­ло­ся за священною брат­чи­ною (гро­мадсь­кий обід на честь Бо­гів).

Ко­лек­тив­на їжа, бен­кет сим­во­лі­зує кос­міч­ний лад, до яко­го праг­не людсь­ка ду­ша. Жер­тов­на їжа (по­ми­наль­на) оз­на­чає спіл­ку­ван­ня з Пред­ка­ми, які в цей час в ми­ну­ло­го пе­ре­хо­дять в те­пе­ріш­нє, яке з їхньо­го пог­ля­ду є май­бут­нім. Та­ким чи­ном, свя­щен­на брат­чи­на поєд­нує всі три ча­си і три сфе­ри бут­тя і ла­дує без­меж­ну спад­ко­єм­ність сві­ту, йо­го Віч­ність і нез­ни­щен­ність. Піз­ні­ше священ­на їжа (м’я­со) бу­ла за­мі­не­на хліб­ни­ми ви­ро­ба­ми, яким на­да­ва­ли фор­му тва­рин і прис­вя­чу­ва­ли Бо­гам: “мо­ле­ний ко­ро­вай”, “ко­ро­ваї мо­лять”, “мо­ле­ноє то браш­но” (бо­рош­но) та ін.

Рим­ля­ни­ни під сло­вом mollire ро­зу­мі­ли “пом­’як­шу­ва­ти гнів Бо­гів”, тоб­то їх­ня мо­лит­ва була за­со­бом уми­лос­тив­лен­ня роз­гні­ва­но­го Не­ба. Від сло­ва мо­лит­ва ут­во­ри­ло­ся ба­га­то по­хід­них слів: мо­ле­бен, мо­леб­ник, мо­ли­тов­ник, мо­лит­вен­ни­ця, мо­лель­ня (храм), мо­лит­вос­лов , мо­лит­ви­ни(об­ряд чи­тан­ня мо­ли­тов над но­во­на­род­же­ним не­мов­лям); а та­кож моль­ба (бла­ган­ня), не­мо­ла (той, хто не мо­лить­ся), нев­мо­ли­мий та ін. В ук­ра­їнсь­кій мо­ві на­віть пташ­ці на­да­но ім­’я мо­ли­бог (жай­во­ро­нок). Наз­ва ця, ві­ро­гід­но, пов­’я­за­на з тим, що жай­во­ро­нок злі­тає ви­со­ко в не­бо і спі­ває свою піс­ню, як мо­лит­ву до Бо­гів.

Прас­лов­’я­ни спо­кон­ві­ку вва­жа­ли сло­во ма­гіч­ним за­со­бом. Та­ке став­лен­ня до сло­ва пе­рей­шло і до ук­ра­їн­ців. На жаль, ни­ні ба­га­то слів пе­ре­ос­мис­ле­но, втра­че­ний їх­ній пер­віс­ний зміст, за­бу­ті дав­ні мо­лит­ви, перекруче­ні чи за­мі­не­ні іме­на рід­них ук­ра­їнсь­ких Бо­гів хрис­ти­янсь­ки­ми наз­ва­ми та сим­во­ла­ми. Так, у ба­га­тьох об­ря­до­вих піс­нях, які пер­віс­но бу­ли язич­ниць­ки­ми мо­лит­ва­ми, ім­’я Даж­бо­га за­мі­не­но сло­ва­ми “Дай, Бо­же”. Нап­рик­лад, піс­ня “Дай же ж, Бо­же, в доб­рий час”, за­пи­са­на Ле­сею Ук­ра­їн­кою на Во­ли­ні, ма­ла дав­ні­ший ва­рі­ант:

 

Дай, Даж­бо­же, в доб­рий час,

Як у лю­дей, так і в нас,

У щас­ли­ву го­ди­ну

Зве­се­ли­ти Ро­ди­ну.

 

По­діб­не спостерігаємо і в багатьох ко­лядках, наприклад:

 

Дай, Даж­бо­же, в по­лі Ро­ду,

В по­лі Ро­ду, в ха­ті — зго­ду.

(але християни співають: “Дай же ж, Бо­же”).

 

Спо­со­би мо­лін­ня у на­ших Пред­ків бу­ли різ­ни­ми, за­леж­но від міс­ця, ча­су і ме­ти звер­нен­ня до Бо­гів. На­йу­ро­чис­ті­ші свя­та, як пра­ви­ло, суп­ро­вод­жу­ва­ли­ся пі­сен­ни­ми мо­лит­ва­ми, які ни­ні фольклористи на­зи­ва­ють “об­ря­до­ви­ми піс­ня­ми”. Чи­ма­ло мо­ли­тов язич­ниць­кої до­би дій­шло до нас у виг­ля­ді, так зва­них, за­мов­лянь (тер­мін су­час­ний, на­у­ко­вий).

Се­ред дав­ніх язич­ниць­ких дже­рел зна­хо­ди­мо опис мо­лит­ви Ар­консь­ко­го жер­ця, яку він про­мов­ляв пе­ред за­пи­ту­ван­ням ора­ку­ла. Спо­сіб ці­єї мо­лит­ви був “тай­ний ше­піт і тре­пет”. Уро­чис­ті мо­лит­ви, які ви­го­ло­шу­вав жрець чи волхв на все­на­род­них свя­тах, зву­ча­ли гуч­но і ве­лич­но. Осо­бис­ті мо­лит­ви лю­ди­на мо­же про­мов­ля­ти на­віть по­дум­ки. Де­я­кі мо­лит­ви суп­ро­вод­жу­ють­ся ви­ко­нан­ням пев­них ма­гіч­них дій: ок­рес­лен­ням ко­ла (обе­ріг), під­нят­тям рук до Сон­ця-Даж­бо­га та ін.

Час мо­лит­ви та­кож має пев­не зна­чен­ня. До Даж­бо­га звер­та­є­мо­ся на сві­тан­ку — та­ка мо­лит­ва є найсвятішою, — це най­кра­щий зв’я­зок з Бо­жес­твен­ною сут­ніс­тю. При цьо­му тре­ба при­ві­та­ти Даж­бо­га сла­вос­лів’ям, під­няв­ши до­ло­ні вго­ру і по­вер­нув­ши їх у нап­рям­ку до Сон­ця. По­си­лай­те свою лю­бов до Даж­бо­га — віч­но­го дже­ре­ла жит­тя. Як­що ва­ша мо­лит­ва щи­ра і ра­діс­на, ви від­чу­є­те ла­гід­не теп­ло від про­мін­ня — це Даж­бо­жа сила (енер­гія) вхо­дить у ва­шу іс­то­ту. Від­чу­вай­те вдяч­ність і мо­літь­ся. В кін­ці мо­лит­ви по­дя­куй­те Дажбо­го­ві й збе­ре­жіть («зак­рий­те») цю свя­тість, яку ви от­ри­ма­ли, в та­кий спо­сіб: пра­ву долоню пок­ла­діть на сер­це, лі­ву опус­тіть на сонячне сплетіння (верхню частину живота). Са­ме та­ке зоб­ра­жен­ня свя­щен­но­го спо­кою ма­є­мо на ста­туї Сві­то­ви­да. Та­ким пок­ла­ден­ням рук і пок­ло­ном за­кін­чу­є­мо мо­лит­ву та по­дя­ку Бо­гам.

У та­кий же спо­сіб мо­ли­мо­ся й до ніч­них Бо­гів — Мі­ся­ця, Зі­рок, Су­зір­’їв (Сва­ро­жи­чів), які є різ­ни­ми про­я­ва­ми Єди­ної Бо­жес­твен­ної Іс­то­ти. Мо­лін­ня пе­ред ве­ли­ки­ми важ­ли­ви­ми по­ді­я­ми у жит­ті добре здій­сню­ва­ти на свя­щен­ній го­рі з обрядови­ми пок­ло­на­ми на чо­ти­ри сто­ро­ни Сві­ту, по­чи­на­ю­чи зі схо­ду, да­лі на пів­день, за­хід і пів­ніч (тоб­то по­со­лонь — за хо­дом Сон­ця). Так вша­но­ву­є­мо Сві­то­ви­да, Ве­ле­са. Ко­ли Сон­це спо­чи­ло і су­те­ніє, або йо­го не вид­но за хма­ра­ми, мо­ли­мось, по­вер­нув­шись об­лич­чям на схід.

Мо­лін­ня пе­ред ста­ту­я­ми Бо­гів, пе­ред свя­щен­ни­ми де­ре­ва­ми здій­сню­є­мо при за­па­ле­но­му вог­ни­щі або свіч­ках. У свя­щен­не вог­ни­ще кла­де­мо да­ри Бо­гам — їжу, або ви­ли­ва­є­мо ви­но (ри­ту­аль­ний на­пій, нас­то­я­ний на ме­ду). Пе­ред ста­ту­я­ми Бо­гів пок­ла­да­є­мо кві­ти, яго­ди ка­ли­ни, ко­лос­ся та ін. Мож­емо також сплес­ти ві­нок з цих рос­лин і шанобливо пок­лас­ти на го­ло­ву Бо­жес­тва. Якщо статуя висока, піднімаємо на руках дитину, або дівчину, яка покладає вінок.

Кож­но­му Бо­го­ві мо­ли­мось у йо­го кон­крет­но­му ви­я­ві: до Пе­ру­на — най­кра­ще під час до­щу, гро­му та блис­ка­ви­ці; до Ла­ди і Ро­жа­ниць — вно­чі, ко­ли вид­но су­зір­’я Ве­ли­кої і Ма­лої Вед­ме­диць (це без­по­се­ред­ні ка­на­ли зв’яз­ку з ци­ми Бо­ги­ня­ми); до Стри­бо­га (Пос­вис­та­ча) — під час віт­ру, бу­рі; до Си­мар­гла — пе­ред Вогнищем, під час жни­в на по­лі; до Мо­ко­ші — на бе­ре­зі річ­ки, бі­ля дже­ре­ла (най­кра­ще в п’ят­ни­цю); до Ве­ле­са — у по­ми­наль­ні дні, ко­ли зга­ду­є­мо Пред­ків, ко­ли при­ся­га­є­мось, а та­кож у свя­та, пов­’я­за­ні з охо­ро­ною до­маш­ніх тва­рин. Мо­ління та об­ря­ди здій­сню­є­мо за ка­лен­да­рем Ко­ла Сва­ро­жо­го. Мо­лит­ви по­чи­на­є­мо сла­ва­ми (прос­лав­лян­ням Бо­гів), да­лі при­но­си­мо да­ри (жер­тви) і про­си­мо їхньо­го зас­туп­ниц­тва чи до­по­мо­ги. Чи по­чу­ли Бо­ги на­шу мо­лит­ву? Слу­ха­є­мо го­ло­си де­рев, пта­хів, віт­ру і всьо­го дов­кіл­ля. Вчи­мо­ся ро­зу­мі­ти «мо­ву» Бо­гів.

 

ХТО  ТАКІ  РІДНОВІРИ ?

 

Всі сповідники національних релігій мають назви похідні від назв свого народу (етноніма) або назв своєї країни: індуси — індуїзм, елліни — еллінізм, юдеї — юдаїзм і под. Наші Пращури руси мали «Руську віру». Нині на всій Слов’янщині язичники переважно називають себе рідновірами (від укр. — Рідна Віра, рос.— Родная Вєра, польс. — Родзіма Вяра та ін.).

Назва язичники також прийнятна, бо вона не має того негативного відтінку, який християни надали іншому слову — «погани». Це робилося навмисне, щоб принизити всі національні віри. Латинське слово paganus у перекладі означає «селянин», однак попи не хотіли його перекладати, адже слова «селянська або народна віра» звучать цілком пристойно, а їм треба було причепити ганебний ярлик, і вони це зробили з допомогою латини. Слово ж язичники має слов’янське походження й означає — «народ одного язика», тобто однієї мови, а отже — нації. Слово язичникизгадується тричі у Велесовій Книзі на позначення своєї віри, на відміну від чужих — «іних» (ВК, 5-А, 5-Б, 6-Г).

На відміну від християн, які називають себе “раб бо­жий” і “ра­ба бо­жа”, ми, рідновіри-язичники, вжи­ва­є­мо слова, якими називали себе наші Прабатьки і які є записані у Велесовій Книзі: Діти Сонця (6-Є), Сонячні родичі (20), Внуки Сварожі (36-Б), Внуки Даж­бо­жі (1, 3-А, 7-Б, 19, 23, 24-Б, 32), Онуки Божі (36-Б), Сини своїх Богів (17-В), Сини Перуна (23, 32), Сини Творця (25), Троянові Внуки (3-Б, 7-Б). А Боги в цих дошках названі нашими Отцями і Матерями або Дідами, Пращурами: Отець Сварог, Отець Божий, Сварог — Дідо Божий, Сварог-Пращур, Отець Дажбог, Отець Перун, Мати Слава, Мати-Сонце, Мати Птиця.

Тому, збе­рі­га­ю­чи в ці­ло­му стародавність, природність (ав­тен­тич­ність) тек­стів народних молитов, вва­жа­є­мо та­кож за до­ціль­не відтвори­ти й дав­ні ук­ра­їнсь­кі імена Бо­гів, які пізніше були за­мі­не­ні хрис­ти­янсь­ки­ми, нап­рик­лад; “Дай же ж, Бо­же” — Дай, Даж­бо­же, Ма­ти Бо­жа — Ма­ти Ла­да, Іл­ля або Петро — Пе­рун, Вла­сій — Ве­лес і т. д.

Волхви-рідновіри впродовж тривалих віків зберігали давні молитви до своїх Богів, переписували їх і, таємно переховуючи від панівної церкви, передавали своїм нащадкам. Церковна й світська влада безжально спалювала ці записи, якщо такі потрапляли їй до рук, а їх власників жорстоко катувала. Про це маємо безліч судових справ, які дійшли до нас. Ось приміром таке, цитуємо мовою оригіналу: «Беда де твоя, что ты такую тетрадку у себя держишь. Не брал ли де кто у тебя ее списывать, и буде не брал, и ты де ее брось или сожги. А буде ее кто брать и списывать, и тебе де того дела просто оставить нельзя, возвести про то отцу своему духовному, это де дело страшное» (Следственное дело Преображенского приказа. РГДА, оп. 288, д.796, ХVІІ в.).

Віра нашого народу багато тисячоліть підтримувалася рідними Богами, рідною землею і рідною мовою. Волхви, які завжди були духовними провідниками нації, виробили узгоджену з природою нашого краю обрядовість і звичаєвість, що відображала психічний склад національної душі.

Князь Володимир, охрищений під ім’ям Базилій, силою найманого війська загнав 10 тисяч киян у води Дніпра й запечатав їх несвастичним хрестом. Через нав`язане силоміць чужовір`я наша нація ціле тисячоліття перебувала під гнітом чужинської ідеології. Церкви побудували на давніх місцях Сили, де були рідновірські храми і капища. Волхвів як носіїв священного Знання (відання), християнська церква жорстоко знищувала. З відходом професійних волхвів поступово згасало енергетичне поле життєдіяльності суспільства як природного організму…

З того часу минула тисяча років. Як і прорекли останні руські волхви, тут на цій Старокиївській горі, народ наш пробудився до дії й уже готовий скинути з себе задушливий зашморг християнства.

Об`єднання громад, які діють у Києві з 1993 року, уже стало суцільним енергетичним згустком. Наше магнітне поле притягує щораз більшу кількість пробуджених людей. Здійснюючи обряди поминання наших Предків, ми маємо забезпечити зв`язок трьох світів: Прави, Яви і Нави. Поминальні обряди є частиною сокровенного культу Предків, які забезпечують спадкоємність і безсмертя кожного етносу.

Історія жорсткого опору християнству, організованого волхвами, як правило замовчується. Хоча в літописах розкидано безліч згадок про повстання народу під проводом волхвів, які виступали за рідну віру, проти чужинської церкви.

Відомо, що в 1227 році князь Ярослав Всеволодович (батько Олександра Невського) спалив живцем чотирьох волхвів. Десятки волхвів знищив московський цар Іван Грізний, незважаючи на те, що й сам неодноразово звертався до їхніх послуг. Будучи тяжко хворим, він закликав до себе 60 волхвів з усіх сусідніх земель, у тому числі з Київської Русі. Волхви передрекли день його смерті, за що були вкинуті у в`язницю. Коли передречений день настав, царю покращало, і він наказав нібито “за брехню” спалити всіх волхвів. Одна з волхвинь перед стратою зауважила цареві, що “Сонце ще тільки зійшло…” Того ж дня під час гри в шахи цар помер.

Цар Федір у грамоті до Слов’яно-греко-латинської академії (навіть у XVII ст.!) говорить про заборону дисциплін природничого циклу та дає наказ спалювати так званих чародіїв (фактично волхвів): “наипаче же магіи естественной и иных, таким не учити и учителей таких не имети. Аще же таковые где обрящутся, и они с учениками яко чародеи без всякого милосердия да сожгутся”.

Він посилав подібні грамоти й в українські парафії, в яких наказував не тримати “волшебних чародейних, гадательних и всяких от церкви возбраняемых книг и писаний, и по оным не действовал бы и иных тому не учил. У кого же объявятся такія богопротивныя книги, тот вместе с ними без всякого милосердия да сожжется”. Християни спалювали живцем людей, що вже казати про книги!

До нас дійшло дуже мало імен давньоруських волхвів: жрець Миробог з Поділля (відомий з прочитаного археологом В.Даниленком напису на стіні Бушівського скельного храму), жрець Богомил Соловей з Новгорода (згаданий В.Татіщевим в описі хрищення Новгорода), волхв Ухорен та брат його Словен, волхв храму Вогнебога Костиря, про яких знаємо з Велесової Книги, а також волхв храму Бога Прове, за Гельмольдом: „Ім`я же жерця, який очолював їхні суєвір`я, було Міке”.

Літописець Нестор не залишив нам ні імені волхва, зарубаного сокирою князем Глібом в 1069 році, ні імен чотирьох волхвів, спалених на Ярославовому дворі в 1227. Християнські писарі не бажали закарбовувати в історії імен наших славетних співвітчизників, хоча в своїх писаннях вони іноді проговорюються, що не хочуть про волхвів писати „через безліч їх”! Отже, ще багато століть після хрищення на Русі паралельно з офіційним християнством діяли «безліч» волхвів.

Сьогодні ми знаємо, що чимало волхвів, зігнаних християнами зі своїх рідних місць, рушили в гори та хащі, де ще продовжували свою діяльність. У святинях Медоборів (Поділля) та Карпат професійні волхви й жерці здійснювали славлення рідних Богів аж до ХVII ст. (ці факти засвідчені археологами).

Навіть народні українські пісні, які датуються Раннім Середньовіччям) зберегли відгомін стародавнього епосу про ту жахливу епоху, коли церква та її прислужники грабували й знищували рідні храми і духовну верству нашого народу – волхвів (яких через ідеологічні нашарування, зазвичай, плутають з «волохами»):

… Ген там Волхви церков мурують

Ой коло споду каменичейком,

А всередині деревичейком,

А к вершечкові сріблом, золотом;

Виділи мі то панскії слуги,

Скоро ввиділи, пану повіли.

  • Їдьте ж ви, їдьте, волох возміте,

Волох возміте, в темницю всадіте,

В темницю всадіте, срібло заберіте,

Срібло-злото – пану на славу.

                    (З хрестоматії «Золоте слово»)

 

Але навіть пошматовані й перекручені поодинокі відомості про волхвів, які діяли на великих просторах колишньої Русі й далеко за її межами, свідчать про них як про могутніх діячів, які могли втручатися в справи правителів держав. Волхви організовували численні повстання проти княжої сваволі та поширюваного ними чужовір`я. Суспільний стан волхвів був ієрархічно організованою духовною кастою, яка, як і належить, керувала духовним життям нації. Вони ж залишалися такими ще довгий час після насильного хрищення Русі.

Нині рідновіри України, повинні докласти всіх зусиль, щоб дослідити і передати нашим нащадкам ці знання і пам`ять про рідних Волхвів. Ми, українці, як і всі народи світу, по­вер­та­є­мось до свя­тинь рідної Віри уже на но­во­му вит­ку кос­міч­ної спі­ра­лі. Тож, будьмо гідними своїх Богів і своїх Пращурів, які не зраджували свою Віру! Повертаймо народові рідні імена Богів, щоб пра­віч­ні ук­ра­їнсь­кі Бо­ги бу­ли з на­ми зав­жди!

Слава Рідним Богам! Слава всім полеглим борцям за Віру Предків!

 

Галина Лозко

 

 

 

ДЖЕРЕЛА

 

 

  1. Аничков Е. Язычество и древняя Русь. – СПб., 1914.
  2. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. – М., 1865–1869. – Т. 1–3.
  3. Богданович А. Пережитки древняго миросозерцания у белоруссов. Этнографический очерк. – Гродна, 1895.
  4. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – М., 1976.
  5. Гаврилюк Н. Картографирование духовной культуры (по матеріалам родильной обрядності украинцев) – К., 1982.
  6. Гальковский Н.М. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси. – Т.2 // Записки императорского Московского археологического института. – Т. ХVІІІ., М., 1913.
  7. Головацький Я. Виклади давньослов’янських легенд або мыфологыя. – К., 1991.
  8. Гринченко Б. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Вып. 1. – Чернигов, 1895.
  9. Девибхагавата-пурана. Избранное / Перевод с санскрита А.А. Игнатьева. – М.: Старклайт, 2006.
  10. Ефименко П. Сборник малороссийских заклинаний. – М., 1874.
  11. Забылин М. Руський народ. Его обычаи, предания, обряды и суеверия. – М.: Эксмо, 2005.
  12. Знойко О. Міфи Киъвськоъ землы та подыъ стародавны. – К., 1989.
  13. Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ – ХV ст. – К., 2002. – В 2-х томах.
  14. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. – К.: 1988.
  15. Килимник С. Український рік в народних звичаях та в історичному освітленні. – Вінніпег, Торонто, 1955 – 1965. – Т. 1 – 5.
  16. Коринфський А.А. Народная Русь. – М.: 1901.
  17. Ку­ла­ков­ский П. А. Праз­дник “Сла­ва” у сер­бов // Рус­ский вес­тник.— 1883 — Т. 167— № 9 — С. 329—356).
  18. Лозко Г.С. Велесова Книга – волховник. Текстологічне дослідження, переклад, релігієзнавчий коментар. – Вінниця: Континент-Прим, 2007.
  19. Лозко Г.С. Коло Свароже. Відроджені традиції. – К.: Український письменник, 2005.
  20. Лозко Г.С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. – Харків: Див, 2007.
  21. Лосев А.Ф. Античная мифология с античными комментариями к ней. Энциклопедия олимпийских Богов. Собр. Первоисточников. – Харьков: Фолио – М., Эксмо, 2005.
  22. Орфей. Языческие таинства и мистерии восхождения. – М.: Эксмо-Пресс, 2001.
  23. Отреченное чтение в России ХVІІ – ХVІІІ векав /Отв. Ред.. А.Л.Топорков, А.А. Турилов. – М.: Индрик, 2002.
  24. Ригведа. Мандалы І – ІV, V –VІІІ, ІХ – Х. – Перевод Елизаренковой Т.Я. – М.: Наука, 1989 – 1999.
  25. Русские заговоры и заклинания. Материалы фольклорных экспедиций 1953–1993. – М.: Изд. Московского университета, 1998.
  26. Славянский заговорник (Извод Волхва Велеслава). – М.: Институт общегуманитарных исследований. – 2007.
  27. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора. – К., 1994.
  28. Таємна сила слова (Заговори, замовляння, заклинання). – К., Товариство „Знання”, 1992.
  29. Українські замовляння. – Передмова М. Новікової. – К.: Дніпро, 1993.
  30. Фаминцин А. Божества древних славян. – СПб., 1995.
  31. Черкасов И. Родноверческий Искон. – М., 2002.
  32. Ша­ян В. Ві­ра Пред­ків На­ших.— Га­міль­тон, Ка­на­да.— 1987.

 

ЗМІСТ

 

Символ Віри

Застороги нащадкам

Слава Велика

Славень «Відбудуймо!»

Пророцтва Волхвів про відродження рідної Віри

 

ВЕДІЙСЬКІ МОЛИТВИ

 

Найкоротша молитва-привітання

До Віри

До Мудрості

До Великої Матері-Діви

До Прави

Славень Єдності

Славослів’я Сонцю

 

ДО СВАРОГА

 

Перша Права

Хвалимо Сварога

До Сварожичів про Перемогу

Славослів’я Сварогу та іншим Богам

До Сварога перед навчанням

Молитва Сварога напутня

Сварогу при народженні дитини

 

РОДУ І РОЖАНИЦЯМ

 

На зачаття дитини

До Мокоші про легкі пологи

При загрозі викидня

Оберіг вагітної 1

Оберіг вагітної 2

На легкі пологи 1

На легкі пологи 2

На легкі пологи 3

На легкі пологи 4

При зав’язуванні пуповини 1

При зав’язуванні пуповини 2

Заговір-оберіг новонародженому

Перед омовінням новонародженого

Після омовіння новонародженого 1

Після омовіння новонародженого 2

Омовіння породіллі

Побажання дівчинці на родинах

Благословення новонародженому

При нареченні дитини

Подяка Родові і Рожаницям

Щоб у породіллі було молоко

Перед першим годуванням новонародженого

До Богині Долі (Тихе)

 

ДО ПЕРУНА І ПЕРУНИЦІ

 

Перуну вогнекудрому

Перуну-Громовержцю

Молитва Полку Перунового «Станьте, як леви»

Перуну і Дажбогу

До Перуна за Україну

Перуну і Перуниці про захист на війні

Про захист на війні

Науз від ворожої зброї

Перуниця дає Води Живої

 

ДО МАТЕРІ СЛАВИ

 

Молитва Полку Перунового «Б’є крилами Мати Слава»

Матері Славі перед боями

Матері Славі за полеглих воїнів

 

До Триглава перед боєм

 

ДО СВІТОВИДА

 

Світовидова Слава

Творіть Світовиду

 

ДО ДАЖБОГА

 

Вранішня і вечірня Слава Дажбогу

Молитва Дажбожих онуків

 

ДО ОГНЕБОГА СИМАРГЛА

 

До Священного Багаття

Цьому Богу-Вогнику

Молитва Диву (До Вогню)

Гори, гори ясно!

 

ДО СТРИБОГА

 

1.Стрибоже великий Боже

2.Стрибоже великий Боже

3.Стрибоже великий Боже

  1. Великий Стрибоже і Вітри-вітровичі

 

ДО ВЕЛЕСА

 

Возливання Сури Велесу

Жертовна хлібина Велесу

Велес, Бог великий

Велесу на збереження священного Знання

Велесу охоронцю Меж (рим. Термінусу)

 

ДО ЛАДИ

 

На благополучну вагітність

Заговір породіллі

На легкі пологи

 

ДО ЛЕЛІ й ПОЛЕЛЯ

 

Коло млина калина

Хвалилася береза

 

МОЛИТВИ НА СПОВІДЬ

 

На сповідь Чурам

На сповідь Матері Землі 1

На сповідь Матері Землі 2

На сповідь Матері Воді

На сповідь Духам

 

ДО ПРЕДКІВ

 

Предковічним Пращурам

Слово Предка про Луки Сварожі

Слава за вічність Душі

Молитва на Тризні

Після Тризни

Отцям у Сварзі Жива вода

Молитва вдячності батькам

Заклички на Осінні Діди

 

МОЛИТВИ ЖЕРТОВНІ

 

На Зачин обряду

Жертва Мед-Сура

Жертва Овіяне борошно

Хлібна пожертва

До жертовної Каші

Жертва для всіх Богів

 

ОЧИСНІ МОЛИТВИ

 

Освячення Води «Вічносвіжа Дана»

Освячення Води «Хай буде твердь»

Перед омовінням «Як Отці наші»

Омовіння новонародженого

Очищення чотирма стихіями

Слово на очищення від чужовір’я

Очищення простору

Благословення Богів

 

ПРИСЯГИ

 

Присяга посвячуваного в Рідну Віру

Присяга Боратів при посвяченні в Рідну Віру

 

ОСВЯЧЕННЯ ЇЖІ

 

Освячення Пожертви Богам

На споживання Короваю

Молитва перед Братчиною

Перед споживанням їжі

Освячення Страви

Ріг Слави

Молитва при Чаші

Побажання при Чаші

Пиймо з Богами!

Хліб-Сіль!

Вдячна молитва після їжі

 

МОЛИТВИ ЩОДЕННІ

 

Вранішня до Всіх Богів

Слава ранкова «Отче наш»

Вранішня до Білобога

Вранішня до Велеса

Слава коротка

Молитва на Почин

Перед працею

Хвала і Слава щоденна:

  1. Вранішня
  2. Денна
  3. Вечірня

Молитва Вечірня

Вночі до Велеса

Зоряна молитва на ніч

На сон грядущий

Народні молитви-баюни:

  1. До Зорі про Сон
  2. Замовляння Сну (для дорослих)
  3. Замовляння Сну (для дітей)
  4. Від Нічниць

 

ОБЕРЕГИ ЩОДЕННІ

 

Оберіг подвір’я і житла

На порозі

Молитва на порозі

Миробогу

Храни мене, Велесе!

На ясність промови до Птиці Гамаюн

Дай, Дажбоже з Неба

Оберіг Дому

Велесовий заговір проти злодіїв

Заговір проти злодіїв

Від злодіїв

Жіночий оберіг

До Чура

 

ДО ЧОРТА

 

  1. Заходячи в річку
  2. Коли щось загубиш
  3. Ховаючи гроші (скарб)
  4. До Чорта

 

ДО ДОМОВИКА

 

  1. Запрошення до нової хати
  2. Коли душить
  3. Отець Домовик

 

МОЛИТВИ КОЛА СВАРОЖОГО

 

Рідні Свята

 

МОЛИТВИ І ПІСНІ ВЕСНЯНІ, ВЕЛИКОДНІ

 

До Бога Світла

Благослови, Мати!

Закличка Весни 1

Закличка Весни 2

Весна доньку кличе

Спасибі, Дажбоже

Заклички птахів:

Маленька пташка

Ой ти, Соловейку

Ой ти, Жайворонку

Ой, Дажбоже, Літо!

Засівальна на Новоліття

Щедрівка на Новоліття

Вербиця

Вербовая щодечка

Пора тобі, Вербице

Світло Дажбоже

Привітання Великоднє

Ладовиця

Ти, бджілонько яра

А ми просо сіяли

Молитва Ладу про дощ

Ярильські молитви й співи:

Гей, Ярило!

Подай, Ярило ключі

До нас, Ярило, до нас

Слався, Ярило

На захист корів

Купальські співи:

Око Лада

Тобі, Ладо, святий Боже!

Робітонька

Дажбогу і матері Ладі (весільне)

На Купала нічка мала

 

ЖНИВАРСЬКІ ТА ОБЖИНКОВІ

 

Дай, Дажбоже

Хто орав, тому силку

Дай нам, Дажбог

До Віночка

Котився вінок з поля

Місяцю, Місяченьку

До Нивки

Велесова Борода

Що наша Борода

Сидить Ведмідь на копі

Ось тобі, Борода

Спасівські свічі

Треби Мокоші

 

КАЛИТЯНСЬКІ ПРИМОВКИ

 

Ой, Калита, Калита!

Калита, Калита

 

РІЗДВЯНІ МОЛИТВИ ТА СПІВИ

 

Сотворення Світу 1

Сотворення Світу 2

Сотворення Землі

Богове святкують Різдво «А у лісі, та й у Медоборі»

Кощуна на Коляду

Божич Коляда

Коляді молитовна пісня

Коляда «Ходили, гуляли»

Сіяй, Боже і Божичу

Молитва при внесенні Дідуха

Дідуху-Раю

Різдвяні привітання

Перші ложки Куті

Запрошення до Куті

Закликання Мороза на Різдво 1

Закликання Мороза на Різдво 2

Ой, Овеснь!

Ой, Велесе, Велесе!

 

ГОСПОДАРЧІ МОЛИТВИ

 

Молитва Сіяча

Роди, Боже

До Велеса про охорону худоби

До бджіл про меди

Щоб бджолині рої не вітікали

До Овсеня про захист тварин

До Дажбога про охорону худоби

Молитва при забиванні худоби чи птиці

Оберіг для курчат

Оберіг від вовків

Пастуше замовляння проти вовків

Оберіг для бджіл

Від укусу гадюки

Від укусу змії

До гусей

Щоб родилися діти

До сороки

Щоб риба ловилася

На добру торгівлю

Оберіг від горобців

Вигнання черв’яків

Вигнання комах

Дощу молитва

Замовляння Дощу

Падай, падай, Дощику

Замовляння від Вітру

Замовляння від Вихору

Зупинити градову хмару

Бий, Перуне, бий!

Заклички Сонечка

 

РОСЛИННІ ЧАРИ

 

Пожертва перед збиранням трав

До Зілля

До Лісу по Зілля

Рожаницям

До Трави

До Полину

До Маку

До Огірків, до Гарбузів

До Моркви

До Гаю по Гриби

 

ЛІКУВАЛЬНІ МОЛИТВИ

 

Перед лікуванням Словом

До Вогню

До Водиці

Царю Водяному

Освячення Води

Перунова стріла

До Берези

До Дуба

Для поправки тіла

Рожаниці-Матері

Від порізу

Уйняти кров

Коли око запорошиться

Біла Баба

Від уроків:

Як навідліг…

Уроки – на сороки

Уроки-урочища

На синьому морі

В лісі росло дерево

Від зубного болю

Від Крикливців (плаксів)

Для дівчинки

Для хлопчика

Від «Ячменю»

Від «чиряка» 1

Від «чиряка» 2

Від опіку

Від «Волосу» (панарицію)

Вийди «Волос»

Волос, Волос

Зупинити кровотечу

Кров замовляти

Заклинання проти Журби

Проти корчів (судоми)

До Неба від п’янства

Від п’янства

 

МОЛИТВИ ДО МІСЯЦЯ

Молодий Місяць

Молодик-гвоздик 1

Молодик-гвоздик 2

Тобі, Місяцю сповни

Молитва на вагітність 1

Молитва на вагітність 2

Зуби замовляти

 

ЛЮБОЩІ ТА КРАСА

 

До Зірок про Красу

До Сонечка

Щоб приснився Суджений

Щоб лице було чистим

Для Краси

Привернути парубка

Причарувати жінку

Коханого причарувати

Прикликати коханого

Любчику

На чоловічу Силу.

Книгу можна замовити тут:

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=174

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

×
Завітайте в наш магазин!