Переглянуло: 154

ПРАУКРАЇНСЬКІ ВОЛХВИ – НОСІЇ ТАЄМНОЇ ГЛИБОКОЇ МУДРОСТИ.

 

Усі давні суспільства мали чіткий кастовий поділ. Як писав В. Шаян, “Інституція каст забезпечує лад та ієрархію” (1.870). Волхви, воїни, землероби (ремісники та ін.) – аристократія, інтелігенція, народ, як колись, так і нині, відповідають трьом основним видам діяльності суспільства: вольовій, розумовій та чуттєво-емоційній. Українська духовна верства мала в давні часи, можливо, той же статус, що в Індії брахмани (жерці, представники вищої касти). Каста брахманів представляла  ідеалістичні, творчі елементи історичної спільноти.

У слов’янських народів, у тому числі й українців, існувала ще й своєрідна підпорядкованість самих жерців: кожне плем’я чи поселення мало свого волхва. Очолював усіх головний волхв чи жрець держави, який відігравав головну роль порадника у вирішенні державних справ (при князеві), бо всі важливі справи в князівствах вирішувалися на княжих радах, в яких обов’язково брали участь найшанованіші волхви.

Виконавці язичницьких релігійних обрядів мали різні назви: волхви, кудесники, жерці, а також – чарівники, відуни, віщуни, потворники, знахарі та ін. Звичайно, всі ці назви стосуються людей з різними обов’язками. Літописи донесли нам відомості про те, що князь поєднував світську і духовну владу, коли розпочинав загальнодержавні богослужіння, клав першу борозну, звертався зі Словом до воїнів перед битвою тощо. Етимологія слова князь свідчить про спорідненість його з поняттям волхв, жрець, священик (наприклад, польське ksiaze – князь, ksiadz – “католицький піп”, ксьондз – 2.ІІ.475).

Князь у свідомості давніх слов’ян мав значення голови роду, батька. Відомо також, що в доісторичні часи роль жреця в родині виконував батько, дід чи прадід, тобто найстарший в родині. Пор., наприклад, назви священика, які побутують і нині – “отець”, “батюшка”. Б. Кравців у своїй статті “Мітологія” писав: “Скити мали статуї чи фігурки своїх Богів, і, за свідченням Елія Геродіяна, називали ці фігурки попами (грецьке попос – назва для Богів і духів)” (3.8). Вірогідно, до цього ж ряду можна віднести ім’я скіфського божества Папай (Батько), який, за Геродотом, ідентичний Зевсові. Така взаємоперехідність імен Богів, жерця, князя і батька (діда) родини стане зрозумілою, коли звернемо увагу на обрядову мову жреця від імені Богів: Герборд описав зустріч жерця Яровита з селянином у лісі: “Я Бог твій,- вимовив жрець, – я той, хто одягає поля зелом і ліси листям; дає приплід череди і все, що служить для користі людини: все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю у тих, хто не визнає мене” (4.30).

В жіночих святилищах (присвячених Богиням, покровителькам жінок) духовними особами були жінки-жриці.  Так називали жінок, які вміли лікувати, чарувати, передбачати майбутнє тощо. Відомі й інші назви: потворниця, потвора, що означало ту жінку, яка “творить чудеса”. Негативного відтінку це слово набуло лише після християнізації, а згодом християни надали йому цілком протилежного значення – негарної бридкої істоти. Церква усіляко переслідувала чарівниць.Так, патріарша грамота на заснування Львівського братства 1586 року наказує: “А, якби в котрому місті чи селі була чарівниця або ворожка – сосуди диявольські, – або волшебниця.., да істребиться от церкви, і тих, котрі Дияволом прельстившись, до чарівниць і ворожок ходять – відлучайте! (8.ІІІ.602). На думку Є. Анічкова, Богиня Мокоша мала пряме відношення до жіночих таємних знань, чародійства. Тому попи запитували жінку: “не ходила ли к Мокоше?”, що означало: “чи не ходила до чаклунки?” (9.276)

Негативного значення християнство надало також слову жертви, що первісно означало “приносити дари Богам”, тобто спалювати дар на вогнищі, на жертовнику. Можливо, й джерело (жерело) мало значення жертовника – місця, де перебуває Бог і куди приносять жертви. Етнографи повідомляють про звичаї принесення жертв саме воді, особливо джерельній.

Традиції жіночих чарувань беруть свої початки в глибині віків. У “Велесовій Книзі” зустрічаємо слово кудесниці (жін. рід від кудесник): “…чарівниці, які в лісах були, взяли мечі і пішли з раттю. І побачили кудесниць, які чудеса великі творили. І із праху, кинутого до небес, встають Раті Небесні, і ті течуть на ворогів і могилюють їх. І тамо бачимо птахів великих, що летіли на нас, а кинулися на ворогів” (5.дощ.14). Ця, на перший погляд, поетична гіпербола могла мати й цілком реальну основу – завдяки чаклунству (певним обрядодіям ), піднявся військовий дух воїнства і вони отримали перемогу над ворогом.

Серед предметів культу, знайдених археологами, можна назвати деякі атрибути  волхвів. Це крем’яні знаряддя (стріли), амулети у вигляді солярних та люнарних знаків, різні символи, жезли (киї з навершями), дзвіночки, жертовні ножі, жертовний посуд, пряслиця, кістяні писала та ін. Відоме навершя скіфського волхва з кількома дзвіночками, підвішеними на ланцюжках до конічної основи. При ударах палицею об землю ці дзвоники створюють ритмічний дзвін – вірогідно, подібні палиці з навершями служили для закликання духів-помічників або використовувалися в обрядах з іншою магічною метою.

У Києві неподалік від Софіївського собору знайдене пряслице з написом: “Потворин пряслинь”, що датується ХІІ-ХІІІ ст. Те, що пряслице було знайдене в скарбі серед коштовних золотих і срібних речей, свідчить про його цінність для власниці. За даними археології, пряслиця в Україні з’являються ще в пізньому палеоліті. Знахідки пряслиць наочно свідчать про їхню священність – не просто як знаряддя праці, але й пристосування для спостережень за небесними світилами. Деякі прясла мають астральні знаки (Сонця, Місяця, Сузір’їв) або календарні, а також іменні написи чи монограми, які вказують на ім’я власниці -відунки, визначної особи (10.297-300), хоча є, звичайно, і прості прясла без візерунків, які використовувалися за прямим призначенням (настромлювалися на край веретена, щоб не спадало прядиво).

На підтвердження думки про те, що пряслице було своєрідним “оком”, через яке дивилися на Сонце й Місяць, М. Чмихов навів народні загадки: “Із вікна у вікно – веретено”, або “Лисий жеребець через прясла глядить”, що означає відповідно – сонячний промінь (який проходить із вікна- Сонця у вікно-око у вигляді веретена), і Місяць (“лисий жеребець”). Такими священними, астрономічними і лікувальними властивостями наділялися всі предмети, які мали отвір (особливо круглий): пряжки, кільця, топірці, камінці з дірочкою (тобто пробиті блискавкою, “Перунові стріли”) (10.341-342).

Зображень волхвів до нас дійшло небагато. Відомий портрет Миробога з Бушівського святилища, а також зображення деяких волхвів у літописах. Так, наприклад, у Радзивілівському літописі під 1071 роком вміщена мініатюра – зображення волхва в білому довгополому одязі з широкими рукавами, вишитому спереду вздовж усієї застібки, з широкою відлогою.

В Київській Русі були поширені застібки з пряжками (фібули), які слугували не тільки прикрасами, але й оберегами. Археологи знаходять також чимало різних амулетів, медальйонів, ювелірних прикрас, що мають типову язичницьку символіку, якою ще довго після насильницької християнізації живилося давньоукраїнське мистецтво. Ці символи ще були зрозумілі новонаверненим християнам, але наступні покоління використовували їх тільки з естетичних уподобань, бо вони притягували своєю самобутністю.

В середовищі волхвів творилися стародавні перекази, міфи – так звані кощуни. На думку І. Срезневського, кощуни близькі до “басен” (байок): “Одні гудуть, інші бають йому і кощунять” (11.105). Гудіти означало грати на музичних інструментах: сопілках, гуслях, дудках тощо. Отже, кощуни виконувалися у супроводі музики (можливо, співалися або промовлялися речитативом як кобзарські думи). Кощунник – виконавець цих творів. В язичницькі часи “кощунствувати” чи “кощунити” означало – “виконувати кощуни” (пор.: “колядувати” – виконувати коляди). Співці-кощунники, а пізніше лірники й кобзарі, пробуджували генетичну пам’ять народу. Недаремно християнські попи оголосили кощуни крамольними, перекрутивши значення цього слова на негативне – “оскверняти святиню” (2.ІІІ.71).

Безумовно, існували й писемні священні тексти, які були винищені християнством. Якщо таких записів майже не збереглося, то знарядь, якими писалися ці тексти, вже знайдено чимало – це кістяні та металеві писала (палички із загнутим загостреним кінцем, іноді з фігурними ручками у вигляді казкових звірів чи орнаментальних переплетень). Нині стає відомо все більше фактів, які засвідчують наявність писемності в Київській Русі задовго до “місії” Кирила. Таким чином, можемо з певністю стверджувати, що волхви були й першими літописцями. Про це свідчать і дослідження істориків та мовознавців, які знаходять в християнізованих літописах давніші записи, що вносилися ще з язичницьких списків (наприклад, гіпотеза М. Брайчевського про Аскольдів літопис, уміщений в “Повісті врем’яних літ”).

Знання про волхвів як духовну верству зберігається зрідка й в автентичних колядках, але такі згадки вже поодинокі:

На горі, на кам’яній,
Щедрий вечір, добрий вечір! (приспів)
Влохи кують, терем будують,
З трьома верхами, з трьома вікнами.
В первім віконці – яснеє Сонце,
В другім віконці – ясний Місячик,
В третім віконці – ясні Зірочки.(12.122)

В інших зразках цього сюжету замість влохів (волхвів) знаходимо: “дідки старенькії”, які вже “варять воски жовтенькії”(13.28). Подібний сюжет російської пісні передає сцену жертвопринесення козла, якого волхви збираються різати, тобто приносити в жертву. Вірогідно, що білоруська колядка про “дідків стареньких” вже є пізнішим переробленим варіантом, де язичницька жертва замінена християнською (воски для свічок).

В літописах знаходимо відомості про існування окремих волхвів упродовж майже цілого тисячоліття після християнізації. Рукописний збірник ХУ століття зазначає, що “гріх є до волхвів ходити, запитувати, або в дім приводити, або чари діяти”. За цей гріх церква накладала покарання: “епітимьї 40 днів, поклонів по 100 на день”, “гріх є діяти чари будь-які в питті – епітимьї 5 років по 100 поклонів на день; гріх є носити наузи (язичницькі обереги) – епітимьї 40 днів по 60 поклонів на день” (8.ІІІ.602).

Московська деспотія відзначалася особливою нетерпимістю до язичницьких знань. Цар Федір в грамоті до Слов’яно-греко-латинської академії говорить про заборону таких предметів “наипаче же магіи естественной и иных, таким не учити и учителей таких не имети. Аще же таковые где обрящутся, и они с учениками яко чародеи без всякого милосердия да сожгутся”. Далі він наказує не тримати “волшебних чародейних, гадательних и всяких от церкви возбраняемых книг и писаний, и по оным не действовал и иных тому не учил. У кого же объявятся такія богопротивныя книги, тот вместе с ними без всякого милосердия да сожжется”.

Але, незважаючи на ці покарання, люди продовжували користуватися не тільки “чарівними” книгами, але й дієвими послугами волхвів. Згадки про це знаходимо й в інших документах. Наприклад, у грамоті Мисаїла до Никодима, написаній у кінці ХУІІ ст.: “Да в городах же и уездах бывають чародеи мужского и женскаго полу и волхвованием своим и чародейством многих людей прельщают. Многие люди тех волхвов и чародеев в дом к себе, к малим детям и к больным младенцам призывают, а они всякое волхвование чинят, и от правоверия християн отлучают” (15.28).

До нас дійшло небагато імен руських волхвів: жрець Миробог, зображений на Бушівському рельєфі; “высший над жреци славян Богомил, сладкоречия ради наречен Соловей”, який боронив язичницькі святині в Новгороді (17.І.112-113). Знаємо й волхвів укрів із “Велесової Книги”: “І се прийшли волхви укри Ухоріз і брат його Ословен і так сказали русам: “Не творіться на дар той”, тобто “не приймайте грецьких дарів”(дощ.25).

В документальних джерелах майже не знаходимо жодних згадок про посвячення волхвів або чаклунів, хіба що окремі натяки. Проте, деякі обряди свідчать про певні ініціації (як вікові, так і кастові). Посвячення у волхви гіпотетично складалося (як і в інших ініціаціях) з трьох ступенів: підготовчого, порубіжного і “коронації”, тобто саме визнання і прийом до стану волхвів. Підготовчий ступінь означав прощання з попереднім життям звичайної людини. Цей етап міг тривати навіть кілька років, поки майбутній волхв, чародій засвоював необхідні знання, набував навичок, потрібних у волхвуванні. Порубіжний ступінь, як правило, закінчувався складанням присяги (власне посвяченням). Порубіжна ініціація фактично означала “ритуальну смерть” посвячуваного в старій якості (тобто звичайної простої людини) і народження його в новій якості, яку, однак, посвячуваний отримував дещо пізніше, на третьому ступені, коли його визнавали вже у якості волхва.

Присягу складали Велесу, як володарю підземного царства і Богу таємних знань (пор. з грецьким Гермесом). Цікаві свідчення про становлення чарівника подав А. Богданович: більшість людей дивляться на чарівника, як на вище знання даної професії. Щоб бути могутнім чарівником, треба присвятити себе язичницькій Вірі і язичницькому Богові. Для цього необхідно порвати будь-який зв’язок з християнською церквою і здійснити щось антихристиянське.

Тут же Богданович зазначає, що такий вчинок був можливий хіба що в далекому минулому. В кінці ХІХ ст. (коли писав автор) таких сміливців піддавали тортурам, тому вже мало хто відрікався від офіційно прийнятої релігії (християнства). Лише одиниці наважувалися поклонятися язичницьким Богам. Далі автор зазначає, що, на відміну від офіційної думки (церкви чи держави), сам народ ставився до волхвів з великою пошаною: він був свідком, як під час родинних свят їх садовили на почесні місця, звертали виключну увагу, по-особливому пригощали тощо (13.139-141).

Проаналізовані явища дають право говорити про існування духівників язичницької релігії впродовж тисячоліття (в завуальованих формах) паралельно з офіційною християнською духовною верствою.

© Галина Лозко, етнолог, релігієзнавець
© Культурно-просвітницький проект “Спадщина Предків”

 Література, яку можна замовити тут:

Волховник: Правослов Рідної Віри.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=174

Українські магічні замовляння.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=300

Генеалогія Богів давньої України.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=226

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!