Переглянуло: 150

Язичницькі місця України

1. Антонієві печери, Чернігів 

Антонієві печери у Чернігові щороку відвідують тисячі туристів та вірян з усіх куточків світу. Хтось приїздить сюди у пошуках зцілення і відповіді на молитви, а когось захоплюють таємниці та легенди, якими оповиті ці місця. Створювався печерний комплекс упродовж 10–19 столітть на території Болдиних гір, які тривалий час слугували капищами стародавніх слов’ян і мали сакральний характер. Тут розташовувалося святилище Перуна і ріс розкішний священний дубовий гай. Саме завдяки йому це місце має таку назву. Адже слово «болд» перекладається як «дуб»

Історія печерного комплексу

За переказами, 1069 року Антоній Печерський, один із засновників Києво-Печерської лаври, заклав монастир Божої Матері неподалік цього місця, за підтримки чернігівського князя Святослава. Аскет власноруч викопав печеру у товщі Болдиних гір, де проводив час у молитвах і богослужіннях. Саме ця перша печера стала початком появи цілого комплексу, який розширювався майже 9 століть. В ньому розташувалися підземні келії та молитовні, некрополі, церкви. У середньовіччі печери захищали монахів та мешканців околиць від ворожих нападів. Інтенсивний розвиток печерного монастиря Божої матері, чи просто Богородичного, тривав до 1239 року, доки монголо-татарська орда не зруйнувала та не спалила Чернігів. На початку 13 століття спорудили нову муровану Іллінську церкву. Проте в тогочасних літописах немає згадок про печерний монастир, а це може свідчити, що він занепав. До середини 17 століття релігійний осередок перебував у руїнах. Тут жило декілька монахів. Проте із 1649 року розпочалися масштабні роботи з реконструкції Іллінської та Борогодичної церкви, а також печер. Тривало відновлення до кінця 19 століття.

Антонієві печери

Сьогодні підземний монастир має 350 метрів у довжину, глибина залягання приміщень – від 2 до 12 метрів. Комплекс розташований на чотирьох ярусах, розміщених один над одним, проте досліджені лише два з них. Усі кімнати збудовані без особливих укріплень, завдяки геологічним особливостям Болдиних гір. Складається печерна обитель із підземних церков, келій та некрополів, з’єднаних між собою мережею галерей. На деяких стінах збереглися середньовічні графіті. На другому ярусі розташовані церкви Фодосія Тотемського, Миколи Святоші та Антонія Печерського, збудовані протягом 18–19 століть. Стилістка цих трьох храмів обрисами нагадує козацьке бароко. Стіни вималювані в білий колір. Через високу вологість тут немає змоги встановлювати дерев’яні іконостаси, тому всі декоративні елементи та ікони, а також царські ворота виконані з металу. До того ж, на одному з чотирьох ярусів знайдено ще одну старовинну церкву, споруджену у 12 столітті, та галерею з приміщеннями і поховальними нішами.

Цікаві факти

Під час розкопок 1970 року, за свідченнями Володимира Руденка, одного з членів археологічної групи, коли він шукав залишки свічок у храмі Миколи Святоші, біля дверей з’явився чоловік у чорній рясі, який згодом зник. Після того як дослідник не знайшов жодної свічки, повертаючись до групи в суцільній темряві, він знову побачив ченця. За словами археолога, все виглядало цілком реально, проте існував один нюанс – помітити когось у пітьмі, до того ж у чорному, неможливо! 1995 року свідками такого ж паранормального явища стала ціла група відвідувачів. Біоенергетики, котрі згодом проводили тут дослідження, констатують, що на цьому місці й справді відбуваються сплески енергії, які наука не може пояснити. Це дало підстави припустити, що тут лежить метеорит, який упав ще у давні часи.Цікаві явища відбуваються у коридорах підземної церкви Миколи Святоші. Тут інколи з’являється газоподібна хмарка білуватого кольору. На темному фоні формуються різні обриси, що нагадують контури людської фігури у рясі, лице з бородою тощо. При цьому можна відчути запах аміаку.  Кажуть, що всі, хто потрапляють до печер, відчувають вплив якоїсь невідомої сили. У деяких відвідувачів виникали відчуття легкості та щастя, зникала пригніченість, підвищувався життєвий тонус.

Як доїхати

До Антонієвих печер у Чернігові їздять декілька маршрутних таксі,  саме № 8 і № 30. Вийти необхідно на станції «Пагорб Слави», а звідти прямувати до Троїцького монастиря, на території якого і розташована пам’ятка.  Обов’язково прихопіть із собою теплий одяг, оскільки температура у печерах не перевищує +5°С. 

 

2. Етнографічний музей «Древлянське село», Селезівка

Унікальний етнографічний музей «Древлянське село» розташований просто неба на території Поліського заповідника. Його заснували як місце, яке наближає до минувшини, місце пам’яті про далеких предків українців – плем’я древлян, відоме із переказів про страшну помсту їм київської княгині Ольги. У цьому музеї можна не лише більше дізнатися про те, ким були древляни, чим вони займалися, а й наочно ознайомитися з частиною їхнього побуту.

Чим цікавий музей

«Древлянське село» – це унікальна можливість перенестися у часі на тисячі років, коли поліські ліси заселяли племена древлян, які вірили у свій зв’язок із природою й одухотворювали все, що їх оточувало. Тут є змога не просто торкнутися старовини, а й повністю зануритися у той час, наприклад, пожити у відновленій зрубній хаті з піччю-камінкою, у якій досі можна готувати їжу, та посвітом (архаїчним пристосуванням для освітлення кімнати), вивчити ремесло коваля й опанувати вміння виплавляти залізо із болотної руди. На території заповідника створено безліч маршрутів, які ведуть до святих джерел, столітніх дубів, древніх поховань. Крім того, тут є чудова нагода побачити священні камені, яким приписували чудодійні властивості. Найпопулярнішим із них є «Камінь Любові», який, за переказами, допомагає безплідним дівчатам завагітніти.

На що звернути увагу

Етнографічний музей «Древлянське село» здивує вас різноманіттям збережених тут артефактів, серед найцікавіших варто виділити: міні-музей із величезною колекцією ритуальних каменів: каменем-престолом, каменем-скринею, каменями з відбитком жіночого черевика та чоловічої руки, каменем сльози Богородиці; водяний млин; древлянське святилище; музей «Сільська садиба»; зимовий курінь.

Як доїхати

Музей «Древлянське село» розташований у селі Селезівка на самому краю Житомирської області. Дістатися сюди доволі непросто, адже єдиним громадським транспортом є автобус із Овруча, який курсує раз на день увечері. Тож найкраще їхати своїм автомобілем, прямуючи трасою Р28 із Житомира, в Овручі повернути у напрямку села Поліське і далі їхати на північ.

3. Мавринський майдан, Межиріч 

На Дніпропетровщині, неподалік від міста Павлоград, прямісінько посеред степу знаходиться загадкове скупчення низин та пагорбів, що мають назву Мавринський майдан.

Історія Мавринського майдану

Дослідники стверджують, що цьому утворенню уже понад п’ять тисяч років, проте дотепер ніхто не може пояснити ані походження, ані призначення дивної конфігурації. Ті, хто тут побував, кажуть, що це місце має особливу цілющу енергетику.

Цікавий Мавринський майдан за своєю формою – геометрично правильний зрізаний конус з отворами на трьох його верхівках, які спрямовані чітко на схід, захід та південь.

На думку деяких дослідників, цей майдан – своєрідний храм, який знайшли наші давні предки. За однією версією, майдан був місцем для молитов та жертвоприношення. Натомість, інші дослідники розходяться у своїх припущеннях щодо його походження.

Існує гіпотеза, що запорізькі козаки використовували майдан як оборонну споруду. Дехто висловлює думку, що з’явилися насипи внаслідок розкопок археологами звичайних курганів, і у результаті виникли незвичайні пагорби. Популярною залишається версія про майдан як календарно-обсерваторний комплекс. Говорять навіть про містичне походження земляної конфігурації, мовляв, тут зупинялися інопланетні істоти, які й дотепер сюди прилітають, аби встановити контакт із землянами.

Незважаючи на різні версії про походження Мавринського майдану, всупереч десяткам спроб науковців нарешті дійти до спільного висновку, земляні насипи дотепер зберігають свою таємницю і дивують усіх. Адже саме тут можна спостерігати неймовірний схід та захід сонця.

Дивовижні особливості земляних насипів на Дніпропетровщині ваблять у степи Павлограда багатьох допитливих мандрівників.

Цікаві факти

Саме тут у день весняного рівнодення сонце ховається прямісінько по центру однієї з впадин майдану. А ще ви не побачите тут птахів. На цій території не ростуть дерева. Поміж пагорбів за жодних опадів не затримується вода. З неба земляні кургани нагадують зображення краба чи павука, а дехто бачить у дивній формі велику черепаху.

Як доїхати

Доїхати до Мавринського майдану можна маршруткою. Для цього слід вийти у селі Межиріч, а далі пішки треба йти до цього місця.

4. Лиса гора, Київ 

Лиса гора – одне з загадкових та моторошних місць Києва. Назва обумовлена рослинністю: схили гори густо вкриті деревами й чагарниками, а верхівка – сухими степовими луками. Захоплює не тільки краса самобутньої природи, але й таємничість цього історичного місця, адже на вершині можна побачити дерев’яний ідол Перуна. Ще за часів Київської Русі тут було давньослов’янське капище, де язичники проводили свої обряди.

Факти про Лису гору

Насправді Лисих гір у Києві декілька. Але недоброї слави зажила та, де розташований Лисогірський форт. Зараз це місце популярне серед толкіністів, неоязичників, відьом. У народі територію гори поділяють на декілька частин –  Русалчин яр (в озері, яке тут розташоване, за легендою, живуть русалки), Відьмин яр та Мертвецький гай (тут знайдено багато поховань). Існує думка, що ця місцевість тісно пов’язана з надприродними силами й чаклунством.

Чарівницькі зілля вважають неодмінним атрибутом відьом. Тирлич-трава росте на Лисій горі і, за легендами, чаклунки використовували її для перевтілення. Ніч із 30 квітня на 1 травня (Вальпургієву ніч) вважають  особливою. За переказами, саме в цей час  на Лису гору злітаються відьми на шабаш.  Кожна приходить на свято зі своїм чортом. Там на них уже чекає Сатана на величному троні. Всі стають на коліна перед ним, вітаються. Потім відьми хизуються одна перед одною своїми чорними справами, які зробили протягом року, і планують разом нові капості. Всі кружляють у танці. Музиканти грають не на скрипках, а на кінських черепах, замість смичків у них – котячі хвости. Після танцю присутні спалюють чорного козла, бика та корову. Свято закінчується, і задоволені відьми сідають на свої мітли та розлітаються хто куди.

Те, що ця місцевість є незвичайною, підтверджують знайдені археологами камені, на яких можна побачити ієрогліфи апокрифічного письма. До введення християнства у Київській Русі існувала давньослов’янська релігія, таємниці якої не розкриті й сьогодні. Послідовники її збиралися на Лисій горі і молилися своїм богам. Коли цю релігію заборонили, волхви й жерці оселились у підземеллях гори. Вони намагалися поєднати християнську й слов’янську віри. Створювали своєрідні апокрифічні книги, у яких священна історія суперечила Святому Письму. У підземних ходах зберігалися ці таємничі збірники, золото, різні містичні знаки. З часом на гору прийшли монахи й оселилися тут для молитов. Лиса гора стала належати Печерському монастирю, з яким вона була з’єднана за допомогою підземних ходів. Тут під горою монахи займалися бджільництвом, вирощували фрукти й овочі.

Уже у другій половині 19 століття міська влада викупила ці землі у церкви і,  під керівництвом генерала Едуарда Тотлебена, розпочалося будівництво Лисогірського форту. Це була складна система військових укріплень – ретраншементу, бастіонів, равелінів та ін. Тунелі, довжиною приблизно 40 метрів, виклали цеглою з обох сторін і закрили решітками. План фортеці чітко продумали інженери: побудували резервуари, куди із Дніпра закачували воду. У випадку захоплення ворогом фортеці та її укріплень, підземелля затоплювалися разом із тими, хто там перебував. Військові намагалися тримати у суворій таємниці план Лисогірского форту, а тих, хто відкривав його ворогу, засилали  у Сибір або розстрілювали.

1897 року форт отримав статус «Фортеця-склад 3-го розряду». Певний час тут зберігали вибухову речовину – піроксилін. 1918 року у Києві сталася жахлива трагедія. За німецької окупації на Лисій горі відбувся потужний вибух, який зруйнував частину Печерського району. Пізніше склади вивезли з фортеці, і Лисогірський форт став гарнізонною в’язницею.  Тут встановили шибениці, на яких страчували злочинців. Про всі покарання розповідали у київських газетах із зображеннями самого процесу страти.

У післявоєнні роки на горі розташовувалася військова ракетна частина. Згодом місце втратило військове значення, фортецю майже повністю знищили. Тут також була військово-радіотехнічна частина, яку вважали забороненою зоною. 1982 року Лиса гора у Києві стала природно-ландшафтним парком. Сьогодні це густий ліс, наповнений таємницями й легендами.

Як доїхати

Київська Лиса гора розташована на правому березі Либеді, до неї ведуть вулиці Жигулівська та Лисогірська. Найближча станція метро – «Видубичі».

 

5. Скіфський курган «Товста могила», Покров 

До числа найвідоміших і найбільших серед аналогічних споруд належить скіфський курган «Товста могила». Розташований він на Дніпропетровщині, поряд із містом Покров. Загалом в українських степах сотні тисяч курганів: від крихітних до велетенських. «Товста могила» особлива тим, що тут 1971 року було зроблено наукове відкриття всесвітнього масштабу. Видатний археолог Борис Мозолевський зумів довести, що курган з’явився у скіфські часи, і почав розкопки. В результаті під насипом було виявлено два поховання, що належали особам вельможного роду. Серед найцінніших знахідок Мозолевського – золота пектораль, оздоблена скульптурними зображеннями сцен з життя скіфів та анімалістичними сюжетами.  Курган «Товста могила» є важливим джерелом з історії тогочасного суспільства.

Історія

Історія кургану «Товста могила» сягає глибини віків. У 4 столітті до нашої ери навколишні місця заселяли племена скіфів. Грандіозний пагорб висотою понад 8 метрів та діаметром 70 метрів довго не потрапляв у поле зору археологів, бо вони помилково вважали, що це поховання іншого (не скіфського) періоду і серйозної наукової цінності воно не має.

У чому різниця між курганами?

Завдяки сучасним дослідженням уже достеменно відомо, що кургани епохи бронзи насипали поступово, по мірі появи в них нових поховань людей. Землю для підсипання брали тут-таки, поруч. В результаті довкола кургану формувалась своєрідна кругла улоговина, яку не могли знищити ні вода, ані вітер.

Скіфи ж споруджували кургани в інший спосіб. Вони з усіх довколишніх степів звозили клапті дерну і накладали з них нові й нові шари. Також будівельним матеріалом слугували  валики, які ліпили з болотистого річкового ґрунту. З цієї причини довколишній простір біля курганів був рівним, як на долоні.

Відкриття Мозолевського

Два поховання, виявлені в результаті досліджень Бориса Мозолевського, мали різну долю. Перше було пограбоване, друге збереглося. В ті часи, згідно з традицією, вельмож ховали разом зі слугами, кіньми і зброєю, клали в могилу також прикраси і посуд.

Центральне поховання

У центральному (пограбованому) похованні кургану «Товста могила» експедиція Мозолевського виявила залишки скелета дорослого чоловіка. Також  тут було знайдено:

залишки золотих бляшок;

уламки лусок металевого панцира;

бойовий бронзовий пояс;

золоту нагайку;

два ножі;

двозубу виделку;

частину булави;

уламки залізних наконечників дротиків;

чотири сагайдаки зі стрілами;

бронзові казани;

глиняну амфору з трьома ручками.

Центральне поховання мало площу 4 квадратних метри.

У короткому коридорі, що з’єднував поховальну яму із вхідною, виявили золоту пектораль та залізний меч у золотих піхвах. Також у похованні були останки шести коней в оздобленій золотом та сріблом збруї, та конюхів, старший з яких мав на шиї золоту гривну.

Бічне поховання

Бічне поховання кургану «Товста могила» було зроблене трохи пізніше, ніж основне. До нього вели два коридори-дромоси. Тут експедиція знайшла 5 скелетів. Основний належав жінці, а другий за значенням кістяк – малолітній дитині. Обоє були покриті великою кількістю золотих прикрас. Три інші скелети, очевидно, належали слугам, насильно вбитим. Ким за професією були слуги? Висновки вчених базувалися на предметах, які знайшли біля кістяків: бронзовий посуд коло куховарки; лук і сагайдак зі стрілами поряд з воїном; уламки ритуального візка коло візника.

Тіло дитини містилося в дерев’яному, прикрашеному алебастром саркофазі. Всередині саркофага лежав золотий браслет і золотий перстень, масивна золота гривна, золоті сережки. Дитячий одяг був повністю обшитий золотими бляшками. В головах дитини були святі для скіфів посудини із срібла: ритон у вигляді рогу, чаша і невеличкий глечик з округлим дном.

Вельможну жінку прикрашала висока конічна шапка, оздоблена золотом, її одяг і взуття також були розшиті золотом. Серед жіночих прикрас:

масивні золоті сережки із зображенням богині, що сидить на троні і простягає руки вгору;

золота гривна з сімома фігурками левів, що переслідують коня;

три золотих браслети;

одинадцять золотих перснів;

намисто.

Золота пектораль

Головною перлиною кургану «Товста могила», безперечно, є золота пектораль. У стародавні часи вона була поширеним атрибутом. Прикраса виконувала різні функції: від захисних («пектус» з латинської перекладається як «груди», тому її носили воїни) до ритуальних – як символ влади.

Композиція пекторалі складається з трьох рівнів:

Нижній – анімалістичні сцени з участю міфологічних і реальних звірів.

Середній – рослинні мотиви.

Верхній – сюжети з участю людей і домашніх тварин.

Дехто з дослідників припускає, скіфська пектораль могла виконувати функції календаря, хоча видимих календарних ознак вона не має.  Сьогодні пектораль та інші цінні знахідки, виявлені в кургані «Товста могила», можна побачити в Музеї історичних коштовностей, що входить до складу Національного музею історії України.

Плани

Сьогодні місцеві історики й краєзнавці хочуть відновити курган «Товста могила», який був фактично зритий під час розкопок, а також оформити прилеглу територію, побудувати на вході до музейного комплексу арку у скіфському стилі. Перед курганом планують встановити кам’яних баб, а всередині обладнати двоповерховий музей.

Як доїхати

Курган розташований на території залізничного депо Покровського гірничо-збагачувального комбінату, неподалік від залізничної станції «Чортомлик». На станції зупиняються пасажирські поїзди дальнього сполучення з Києва, Запоріжжя, Одеси, Львова та приміські електропоїзди з Нікополя, Кривого Рогу, Марганця.

На авто зручно добиратися автошляхом Н23 з Кропивницького, Кривого Рогу, Запоріжжя та Дніпра.

Автобусом із Херсона, Запоріжжя, Дніпра, Одеси можна доїхати до міста Покров (колишній Орджонікідзе), є прямі рейси. До пункту призначення звідси ще 10 кілометрів, які можна проїхати маршруткою №600 «Покров – Нікополь» до зупинки «Чортомлик», або на таксі.

6. Сарматський склеп, Білгород-Дністровський 

На півдні України легко відшукати безліч пам’яток давніх культур, які в доісторичні часи були поширені на нашій території. Одну з них можна побачити у Білгороді-Дністровському – це древній Сарматський склеп.

Історія Сарматського склепу

Склеп вдалося знайти не так давно – 1989 року, і то цілком випадково. У піщаному кар’єрі виконували господарські роботи і натрапили на кілька складених одна на одну кам’яних брил, які й виявилися склепом, збудованим, імовірно, у 3 столітті. Археологи виявили, що поховання було розграбовано ще в давнину, однак збереглися фрагменти амфор, червона лакова кераміка та ліпнина, які підказали, що склеп могли спорудити сармати, котрі жили у цих місцях. Після дослідження склеп було перенесено на територію Вірменської церкви.

Що можна побачити

Склеп сягає двох метрів у висоту і трохи більше як півтора метра – у ширину. Він має дві камери – дромос, тобто коридор, і похоронне приміщення. Плити укладено за принципом карткового будиночка, встановлено їх насухо, без спеціального розчину. Із внутрішнього боку стіни склепу були поштукатурені вапняним розчином теракотового кольору. А перед входом встановили жертовний вівтар, який задля збереження перенесли до Білгород-Дністровського краєзнавчого музею.

Як доїхати

Від Одеси до Білгорода-Дністровського можна дістатися на електричці, яка відправляється щодня о 8.39 та 14.10. Дорога займе приблизно дві з половиною години. Із вокзалу Одеси до міста також щогодини вирушають автобуси. Сарматський склеп можна знайти за адресою: Кутузова, 1.

7. Громовище, Купище 

Невелика лісова галявина біля села Купище, що на Житомирщині, притягує до себе поціновувачів містики. Місцеві жителі дали цій галявині назву – Громовище, або ж «гніздо блискавок».

Історія Громовища

«Гніздом блискавок» називають ділянку землі, в яку раз у раз влучають блискавки. Під час грози Громовище біля Купища ніби магніт притягує до себе блискавки. Крім того місцеві жителі стверджують, що час від часу тут з`являється загадкове мерехтіння, а вгору злітає промінь світла, ніби включили підземний прожектор.

Ця місцина вже давно має погану славу. За легендою, на Громовищі жив багатий пан, який славився на всю округу своєю надзвичайною жорстокістю. Але одного дня блискавка влучила у цього пана і спалила його будинок. Ось з того часу під час грози блискавки б’ють у цю галявину.

Громовище є чітко вираженою аномальною зоною – тут чахне рослинність, не ростуть гриби, а в деяких людей погіршується самопочуття, піднімається тиск, навіть погіршується настрій.

Однак вчені пояснюють всю цю містику з наукової точки зору: деякі ділянки земної кулі мають понижений електричний опір.

У 1996 році хлопці з організації «Пошук», які шукали безіменні солдатські могили, знайшли на Громовищі зо два десятки старовинних мідних монет. Згодом вияснилось, що це були римські монети та гроші античного Боспорського царства, яке існувало на теренах півострову Крим. Як ці монети потрапили на Полісся – загадка.

У середині 90-х років минулого століття до Громовища приїхала археологічна група з Житомира. На цій овіяній загадками галявині археологи знайшли рештки якоїсь давньої споруди: декілька монолітних блоків розміром 6 на 8 метрів. Також тут були знайдені кам’яні плити, на якій були надписи невідомою мовою, та статую невідомого бога. Можна припустити, що на цій галявині посеред лісу колись було язичницьке капище. Та й назва сусіднього села – Купище – співзвучна зі словом «капище». Всі вищеперераховані знахідки свідчать про те, що колись, ще до Київської Русі, тут існувала якась інша цивілізація.

Як доїхати

Відстань від Коростеня до Купища – приблизно 19 км. Доїхати сюди можна автобусом, який відправляється з автовокзалу, або ж на таксі. Сама ж галявина Громовище розташована, якщо дивитись по карті, недалеко від північної межі Купища.

8. Мис Меганом 

 

Мис Меганом має славу містичної місцевості. На ньому не жили і не живуть люди. Стародавні греки вважали, що тут тече річка Стікс – саме по ній старий Харон переміщує душі покійних в царство мерців Аїда.

Меганом має пустельний рельєф. Скеляста частина займає приблизно 20 квадратних метрів – тут і знаходиться висувається далеко в море мис.

У радянські роки в цьому місці розташовувалися військові частини. За розповідями місцевих жителів, в 1960 році в цьому районі проводили підводні випробування ядерної бомби і, як вважають уфології, потривожили вищі сили. Над мисом, нібито, була збита інопланетна літаюча тарілка, від якої залишився уламок, вилучений службами КДБ.

Мис Меганом відомий і загадковими «кільцями», кільцеподібними жовтуватими смугами на траві, які можна розглянути з висоти. З незрозумілої періодичністю вони несподівано тьмяніють. Якщо в зону кілець потрапляють люди, то вони починають відчувати себе нестерпно погано.

Рослинність тут багата рідкісними степовими травами та чагарниками. Вода в морі вважається самою чистою і прозорою. Фауна найрізноманітніша.

9. Бушацькі Мельники 

Мельники – українське село, що знаходиться на території Шацького району. За  8 км на північ від смт Шацьк. Мельники приваблюють своєю мальовничою красою, адже розташовується вони прямісінько серед поліських лісів. Поблизу села є два озера: озеро Пісочне, що знаходиться безпосередньо на території села та озеро Кримне, що розташоване за 2 км від Мельників. Мельники вирізняються від інших сіл своєю охайністю та упорядкованістю.

Сільський будинок у мальовничій місцевості, в області злиття двох річок, Бушанки і Мурафи, і відомих археологічних, історичних та природних пам’яток: Унікальний давньослов’янський скельний храм V-ХVІ століття н.е. Музей Трипільської культури. Найбільший в Європі музей скульптур під відкритим небом.

 

10. Святилища обсерваторія, Хортиця

Святилище-обсерваторія

Святилище-обсерваторія – це велике святилище, яке було виявлено на острові Хортиці і складається з об’єктів астрологічного призначення.

Наші предки вважали себе нащадками Сонця, яке їх створило і яке дає життя усьому на землі. Культ поклоніння сонцю відомий на наших землях ще тисячі років тому. Найстаріші храми, святилища та обсерваторії знаходили по всій території України. Мало сказати, що вони є і на Хортиці. Острів буквально засіяний древніми культовими спорудами.

Хортиця – одне із Семи чудес України

Цей шматок землі посеред дніпрових вод давно облюбували наші предки. Вони молились тут та приносили жертви богам протягом тисячоліть. З найдревніших часів землі острову Хортиця вважались священними. Сильна енергетика цієї території завжди була відчутною для людей. Не інакше як Місцем Сили вважали її ті, хто будував тут численні святилища, курганні комплекси, капища. Хортиця – древній духовний центр, який об’єднував різні епохи, народи і культури.

Вік кам`яних святилищ, знайдених на цьому острові сягає 4 тисяч років. Та сама Хортиця значно древніша – їй понад 30 тисяч років. Три природних зони: дубові ліси, заплавні луки, різнотравно-ковилові степи, стикаючись тут, утворюють унікальну картину українського ландшафту. Тут досі зберігся прадавній степ із реліктовими видами рослин, які дуже давно росли по всій території України. 30-метрові скелі у північній частині острова Хортиця – мабуть, одні із найдавніших жителів землі. Вік цих гранітів і гнейсів – понад 2 мільйони років. Печери, гроти, скелі і валуни – прадавнє кам’яне царство, що здіймається над Дніпром – як символ вічності, нескінченності таємниці життя на землі.

«Кам’яні кола» та «Зорова могила»

Протягом всієї історії української археології на острові знаходили кам’яні святилища. Духовне, релігійне призначення цих конструкцій було очевидним. Зв’язок із Богом, поклоніння вищим силам, енергіям, язичницьким божествам, культи та обряди – все було тут. У різні часи – епохи бронзи чи енеоліту, скіфський період чи доба Русі – люди приходили сюди з особливою метою, щоб відчути зв’язок із небом, для з’єднання із вищою силою, у стані найвищого духовного піднесення. Так було протягом тисячоліть.

Відомо, що наші предки ховали своїх померлих у курганах. Для цих поховань обирали красиві місця із краєвидами на рідну природу, а також розміщали їх переважно групами. Кажуть, ще у ХІХ столітті на острові налічувалось 129 древніх курганів. До наших днів збереглись далеко не всі. Група курганів Хортиці розташованих вздовж дороги, що проходить по гребню острова – це відтворений вже комплекс. Цю територію називають «Зорова могила» або “Скіфський стан”. Кургани Хортиці насипані в епоху бронзи та у часи скіфів. Найбільше кам’яних культових споруд є у північній частині острова.

Комплекс кромлехів епохи енеоліту
Кромлех, або Кам’яне коло — це тип стародавньої споруди, що складалася з каменів встановлених вертикально. (Таким, до прикладу, є Стоунхендж. Та деякі святилища українського остова є древнішими за нього). Унікальна памятка археології, знайдена на острові Хортиця включає 12 кромлехів та 6 кам’яних закладок. Вони датуються V – І V тисячоліттям до н. е.

Коло – відносне окреслення форми святилищ даного типу. Ймовірніше вони були у вигляді яйця. Саме яйце, як відомо, пошановували наші предки як дуже могутній сакральний символ. Він означав продовження роду, зародження життя, відродження нового. Культові кромлехи Хортиці – це 12 кіл, розміщених у схематичній послідовності, яка нагадує лабіринт. Їх призначення до кінця не вивчене. Можливо, це була своєрідна обсерваторія для фіксування положення Сонця чи Місяця. Або ж храм під відкритим небом, що символізував нескінченність відродження життя. Та найймовірнішою версією, до якої схиляються більшість археологів, є та, що було знайдено давнє дитяче кладовище. Адже кістяки не збереглися, лише окремі фрагменти, які розчинилися в піщаному грунті.

Святилища – обсерваторії
Об’єкти астрономічного призначення на острові Хортиця знаходили давно. На жаль, деякі з них вже назавжди втрачені. Та є і ті, які дають нам можливість зазирнути углиб тисячоліть та побачити, як предки спостерігали за небесними тілами та якого значення надавали цим знанням.

Найбільший комплекс святилища-обсерваторії розміщений на висоті Брагарня. Схований тепер від ока сучасної людини під товщею піску, він був створений ще вкінці ІІІ тис. до н.е. Святилище пов`язують з астрально-солярними культами та культами плодючості. За формою це два кола, так звані чоловічий (менше) і жіночий (більше) двори. А ще, за різними версіями дослідників, вони зіставлялись із Сонцем, Молочним Шляхом і Місяцем. Позначені точки сходу і заходу сонця, дні літнього і зимового сонцестоянь, а далі – відображення цього на своєрідному календарі.

Розміщення каменів, антропоморфних стел та знайдені речі дають уявлення про процес здійснення священних ритуалів. У спеціальні заглиблення ставили посудини-курильниці; використовували жорству зеленого кольору та вохру. Конструкція святилища відповідає уявленням предків про відповідальність їхніх Богів за ті чи інші сторони світу, тобто за відповідні частини річного кола. Дивовижно, але, не зважаючи на зміну культури, світобачення і релігії, святилище Брагарні використовувалось безперервно протягом тисячі років.

Література по темі. Замовити можна тут:

Кому Боги відкрили свої таємниці – історико-археологічні пам’ятки України (повнокольорова).

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=149

Лебедія. Скарб Полуботка.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=181

Слав’янська міфологія.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=198

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

Андрій

Публікатор

×
Завітайте в наш магазин!