Переглянуло:

П’ять питань. Президент хоче почути про що думають люди..? Тоді чому він не захотів їх почути, коли вирішив продати українську землю?


П’ять питань. Президент хоче почути про що думають люди..? Тоді чому він не захотів їх почути, коли вирішив продати українську землю?
*************************************************
П’ять питань – це вірогідно ті, які не змогли проштовхнути Сивохо і Фокін (в іншому випадку для чого така секретність до самого дня голосування) замасковані під будь що ( питання до молоді, “відкатка” майбутніх референдумів і т.і., невже хтось у це повірить…)?
Кому вигідно? Чому саме зараз? Чому саме таким чином?
Адже якби там були питання – “Яку ви хочете ціну на газ, опалення, комунальні послуги?”, або – “Чи хочете ви зарплату в 4000 євро?”…, не було б сенсу тримати в секреті до дня голосування, владі б захотілось попіаритись, прорекламувати вчергове свою партію..?
Чому Зеленський не проводив опитування коли зібрався продавати землю?
Інше питання. На виборчих дільницях ці папірці,крім бюлетнів заборонені,питання де їх будуть давати? Якщо будуть на дільницях давати,поставлять під сумнів легітимність проведення виборів?
Хто буде рахувати відповіді? Члени виборчих комісій, починаючи з ДВК аж до ЦВК? А чи передбачено в Законі, як саме вони мають рахувати?
Проста відповідь: не передбачено.
Інший варіант. Так як це “опитування” не регламентовано ЦВК, то опитувальні листи будуть відокремлені від офіційних бюлетенів і вивезені невідомо куди “для підрахунку”… Але тоді це масштабна провокація влади, яка закусила вудила і пішла “Ва-банк”… А це вже тягне на Майдан…
Про яке опитування йде мова?
Адже щоб провести опитування треба мати закон про референдум, якого наразі немає? Законопроект лежить у ВР, його збирались прийняти в середині жовтня. Наступне пленарне засідання Верховної Ради заплановане на 20 жовтня… Очікуймо цікавих несподіванок(закон, питання)…
Проте, навіть якщо ВР вдасться протягнути цей закон (у потрібні частині монобільшості та ОПЗЖ редакції) і Рада затвердить ті п’ять питань, то як ЦВК встигне підготувати все необхідне для проведення опитування?
А те, що про намір провести опитування президент повідомив за два тижні до голосування, а питання до останнього тримаються у таємниці, сформулювати їх можна двояко, є питання на які потрібно більше однієї – двох хвилин на відповідь, а відповідь як правило передбачає тільки два варіанти: «так» і «ні», тобто анонсування, обговорення, виваження, переконання, що всі зрозуміють питання однаково немає, немає розуміння хто і як має це все підраховувати… Все це свідчить про щось дуже нехороше…
Особливо врахувавши, що на сьогодні в Україні сформувалось фактично дві позиції: зрадників/капітулянтів, готових стати манкуртами і тих, хто готовий чинити опір збройні агресії московії (принаймі готові наприклад до Японського варіанту вирішення питання, яка й сьогодні в стані війни з Росією, не капітулювавши з 1945 року), й хоче жити в українській Україні…
************************************
Якщо б влада мала добрі наміри, було б суспільне обговорення анонсованих питань, для виключення маніпуляцій, різнотолків, врахувавши міжнародний досвід…
В нормальних країнах анонс мав би бути за пів року, як мінімум. В Англії взагалі за кілька років анонс був з приводу Брекзіта. Питання референдуму шотландців кілька років вивчали.
А референдум як інструмент чи етап врегулювання конфліктів – взагалі досить рідкісне явище. Думку (реальну, а не маніпуляцію) людей потрібно знати (адже це основне), проте, потрібно усвідомлювати, що без волі керівників протиборчих сторін, без чітко виписаного мирного плану, реалізація бажання людей часто затягуються на десятиліття.
Потрібно також врахувати, що Росія розв’язала гібридну війну проти України, на відміну наприклад від Колумбії де йшлося про внутрішній конфлікт (коли наводять приклад колумбійського референдуму), тому тут би доцільним був комплекс питань, анансованих, публічно обговорених суспільством, усвідомлюючи наслідки кожного з варіантів та цілі ініціаторів (стратегічні).
Візьмемо досвід референдуму на Кіпрі. На північну частину острова висадилися турецькі війська ще в 1974 році. У 1983 році північна турецька громада самопроголосила себе «Турецькою Республікою Північного Кіпру» – визнали утворення, зрозуміло, лише в Туреччині.
За врегулювання конфлікту взявся Кофі Аннан, тодішній генсек ООН – за кілька років до вступу Кіпру до Євросоюзу.
План, названий іменем Аннана, передбачав створення нової держави Об’єднана Кіпрська Республіка, розділеної на дві автономії (грецьку з 69,5% території і турецьку з 28,5%). Головним стимулом для врегулювання конфлікту мав стати вступ Кіпру до Євросоюзу 1 травня 2004 року.
Перед турками-кіпріотами з’явилася можливість припинити міжнародну ізоляцію свого регіону, втілити перспективи інтеграції в європейську економіку. Очікувалися символічні «бонуси» для самої Туреччини, яка кілька десятиліть прагне стати членом Євросоюзу: турецька мова могла б стати офіційною мовою в Євросоюзі ще до членства самої Туреччини.
Як стверджують спостерігачі, усі дипломатично-промоутерські зусилля були кинуті на те, аби переконати саме турків-кіпріотів у необхідності підтримки плану Аннана на референдумі. Припускали, що греки-кіпріоти мали б бути апріорі зацікавленими у відновленні територіальної цілісності і суверенітету.
Утім, сталося інакше: турки-кіпріоти підтримали мирний план (майже 65% виступили за), а греки-кіпріоти відхилили його (майже 76% були проти).
Ще один урок, який можна винести з міжнародного досвіду – харизма ініціатора референдуму має не менше значення для результату, ніж сам мирний план.
У цьому контексті можна згадати французького президента Шарля де Голля, який оголосив референдум щодо самовизначення Алжиру 1961 року. Генерал пригрозив піти у відставку у тому випадку, якщо його пропозиція проводити переговори зазнає поразки, і 75% французів проголосували за незалежність алжирців.
Часом, проте, шантаж відставкою може зіграти злий жарт: у 2016 році італійський прем’єр Маттео Ренці пообіцяв піти у відставку в разі провалу на референдумі щодо конституційної реформи – зрештою, так і сталося (хоч цей приклад і не стосується проблематики врегулювання конфліктів, однак показує, що одні й ті самі прийоми не завжди спрацьовують).
У будь-якому випадку потрібно завжди мати на увазі, що референдуми часом призводять до небажаних наслідків.
Так, референдум у Східному Тиморі в 1999 році, який проводився під егідою ООН, призвів до кровопролиття. Вважається, що його провели зарано, не забезпечили належним чином безпекових умов – у підсумку тисячі східнотиморців були вбиті, 400 тисяч стали біженцями.
Більш близький приклад референдуму, що став проблемою – Brexit. Мабуть мало хто може спрогнозувати наслідки для Британії та «Євросоюзу» цього «розлучення»…

Ternik

Ternik

×
Завітайте в наш магазин!