Вродливі давньоукраїнські імена!
Присвячується Галині Лозко
1.
Вродливі давньоукраїнські імена!
Серед жіночих до смаку мені найбільше
такі ось — мов коштовних самоцвітів низка,
чи то на полотні узори заполочі
Лада — звалась так у нашій міфології
прамати всіх богів, любові і добра богиня,
сама земля святая — Лада-Жива;
а Дана — то дочка її… вона ж — і Леля,
сестра-близнючка сонячного Виласа-Полеля,
володарка небесної води! — з її дівочоймення
походять наші всі найголовніші ріки —
Дніпро, й Дунай, і Дністер, і Двина, і Дон…
Вона ж і прародителька слов’янства (мати Леля),
ще й, по-сучасному сказати б, — генетичний регулятор,
з лелекою — тотемом роду на плечі (ой Леле!)
Богиня Місяця, Діяна,— згодом греки в нас її позичили…
Але даруйте, екскурси в етимологію обмежу.
Ось імена, що світяться й переливаються із коренем
на -слав:
і Ярослава, й Мирослава, й Звенислава
а хочеться сказать пестливо, ніжно: Славця, Звінка…)
Ці з гідністю Богів — Божена та Богдана.
Ці — дивовижним квіттям: Веселина і Журина,
Ярина з Яромирою, Маїна із Гаїною,
Благиня і Забава, Млада і Хвалина,
Будина, Братимила, Віста, Власта…
Ще — Зірка й Злата. Мальва й Медорада.
Лілея й Леся. Любомира й Вишня.
Цвітана і Руслана, Горигляда, Пава і Купава…
З людськими любощами — Добролюба і Людмила,
Малуня і Малуша, Доморада і Доманя, Найда і Найдена,
Хорошка й Хорошуня. І Хотяна. І Чаруня.
А ці — таємні та глибокі: Майя і Пелага.
Полева й Скрева… І Трояна, і Зоряна.
А ці — немов умиті світоянським джерелом:
Світана і Світлана… Світогора й Світозара…
Ростуня й Ростичара. Рада й Радомира.
А ось — Роксана й Роксолана,— в них луна історії…
А ці — із мудрістю народу — Доля й Воля.
…Посмакував я іменами давніми —
аж паморочиться в мене голова
від українства дивовроди… Від озону.
2.
Не варто «розтікатися по древу»,
аби переназвати й чоловічі
чудовні імена із прадавен.
Їх витісняли згодом новочасні,
здебільш біблійно-християнські… Але й інші.
До прикладу, було ще донедавна модним —
Артур! Та вдумаймось: по-нашому колись
це, певно, означало лиш одне: Яр-тур!
Помандрувало, певно, свого часу до Британії
із кельтськими нащадками од берегів Дніпра,
піддалось рееміґрації — опісля… Майже вчора.
Тож я не буду знов так рясно, як жіночі,
наводити питомі чоловічі імена,—
а все ж хоч кількома із них, лиш вибірково —
у крем’яхи пограюсь… От всесильно в’яжеться
з ім’ям Богдан прославленим — Богун!
І неспроста ж те… спогадаймо, свою шаблю
на недомудрій Раді Переяславській
він розламав — на знак протесту.
Так, люблю ім’я — Богун
Подобається й княже ймення Володимир
(батьки й мене назвали так, спасибі),—
якби ж не замінив його він на Василія…
Зі стану чужинецького, варязького
(варяги — варта! найманці для охорони), —
він справді міг би світом володіть — з таким ім’ям,
але згубив. Як різав, убивав, завів гарем —
то волхви вкрай соромили… аж врешті,
вщерть нагрішивши, він одріксь од віри русів
й од свого ймення — помолився звечора, покаявся,
а вранці вже Василієм прокинувся — і став… святим.
Ця святість учинилася — на знак подяки —
оравою попів із Візантії, у зловтісі
за свій реванш ідейний, безкривавий…
Ба, кров — була, та вже — посьогобіч Дунаю:
князь волхвів-рідновірів ревно вирізав,
утвердив християнство «добровільно» —
по коліна в крові.
Та цур отому видиву… Про імена ж бо мова!
Багато збігло, і неясно вже, що значить
оте — Троян… Трибог? чи ймення царське?
Як жаль! — не повернути вже — ні Орія, ні Сварга,
ні Сумира.
Ні Кия із Хоривом, Щеком… Ні Бояна з Бусом.
А ні Уліба, ні Вишати, ні Борути, ні Добрині.
Та, може, хтось і вернеться, не знаю, —
ну, хоч Ходина — автор «Слова…», — от ім’я!
А ще мені б хотілося вернути
у добрій славі ймення, що обпльоване свідомо
невігласами історичними,— потужне,
як Олександр Македонський,— наш Гатило…
Гатило! (Кажуть, то Атила, я ж бо схильний
виводить ще його ім’я — від тата…
Татило! Батько-князь прароду нашого.
Але про те — окремо. Напишу про те поему).
Немов у сні, бува, мені на чарівній стіні
чи брамі мандрівній,— сяйними літерами
проступлять імена… І Святослав, і Святогор.
І ще якесь живлюще — Вітомир…
Стоян, Стожар… І Явір, і Величко…
Аж срібно інеєм дзвенить он — Северин!
Слав’ята і Славута. Сила і Силан.
Любим і Волелюб. Преслав і Ярош, Гуляйвітер…
Дорогомисл і Грунь… Куць і Левко… І Злотодан, і Ждан.
Ще світяться, ще мерехтять — як між сузір’їв…
Звичайно, не ім’я людину творить, навпаки —
сам витвори собі ім’я! Та все ж,
якась магічна є снага ув іменах.
От, врешті, ще одне, найбільше із імен — Тарас…
Хай би там що казали, а мені здається
воно поміж імен цих щироукраїнських —
найглибшим, найпитомішим… Хоча, можливо,
й записане колись в церковних святцях.
Предивні імена!.. В них справді пах озону
і слави дзвін. І корінь-суверен.
Прарідний світ… І я прохаю доню:
— Назви дитя одним з таких імен.
Автор- Володимир Коломієць.
Література,яку можна замовити тут:
Українська мова – мова вільних людей.
http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=148
Головний посил цієї книжки визначають слова Пантелеймона Куліша: “Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас громада буде шанована і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить”.
Багато нового, цікавого й несподіваного знайде читач тут про витоки мови, про древній спосіб наших пращурів передавати інформацію на відстань, про філософію українського слова, про числа, літери, імена, про молитву, пісню і навіть про те, куди предки автора культурно “відсилали” своїх недоброзичливців .
Золота грамота.
http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=157
Ця книга має потрійний смисл. Дітлахи її читають, як захоплюючу казку. Підлітки – як пригодницькі оповіді. Дорослі бачать тут високоморальні притчі. Тому вона слугуватиме на всьому Вашому життєвому шляху дороговказом: Доброти, Справедливості та безмежної Любові до Вітчизни.
Лебедія. Скарб Полуботка.
-
- Автор: Плачинда Сергій
- http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=181
- .
- .
Україні-Русі насаджено теперішню історію з однією метою – зробити з укрів-русів покірних рабів. А чи вийде раб покірним, коли буде знати і пам’ятати своє дуже давнє і славне минуле? Ті, хто залишили наш народ без коріння, добре знали, що робили: викрадаючи, вилучаючи, вивозячи і знищуючи писемні пам’ятки з книгозбірень та монастирів України. А замість цього нам створювались міфи про те, хто раніше жив на теренах нашої країни. Якось були козаки – люди без племені і роду, розбійники, хоч наче і благородні, раніше вої-русичі: пращури руських-росіян, звісно ж. А що було на наших теренах до цього? «Канонічні» історики кажуть, що тут жили якісь кочівники скіфи-скити, люди невідомого походження, що прийшли сюди невідомо звідки і зникли невідомо куди… І цей перелік загадкових жителів давньої України можна продовжувати далі вглиб віків ще довго… У чому ж суть цих постійних дивних змін місцевого населення, запитає читач? А суть саме в дискретності, тобто розривності минулого в пам’яті народу. Тим, хто не має цілісної картини свого минулого, легше нав’язати якісь міфічні цінності, приручити, зробити слугою чи рабом, який не прагнутиме жодних високих цілей, а буде перейматися насущними фізіологічними потребами.Велика подяка автору, що він одним із перших в сучасній умовно незалежній Україні спробував об’єднати всі ці крихти навмисно забутих знань про наших предків в одну суцільну неперервну історичну низку подій. Таким чином відновив правдиву картину минулого українського народу. Скептикам – «знавцям історії» – радимо: не поспішайте кепкувати з нашої тисячолітньої минувшини, а думайте, аналізуйте і намагайтеся відшукати острівці правди в тому океані брехні, яким є вся сучасна «світова» історія. А книга автора вкаже вам напрямок пошуків і досліджень.
Таємниця матриці укрів-русів.
http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=203
