Переглянуло: 107

Розчарування.

27.06.2020 Sribnovit господар, докір, історія

Коли летіли списи й стріли
На потом скроплені грядки, –
Не язиками боронили
Масні угіддя козаки.
В міцних руках завжди, як зброя,
Були і коси, і граблі,
Щоби боротися з ордою
Або з пришестям москалів.
Раділи й мучились помалу
Віками мудрі і дурні,
Але був хліб і мали сало
В оті часи не привізні.
А нині – ниви неродючі
Чи не умілі ми такі,
Що землеробству нас вже учать
І кормлять, наче жебраків?
Земля, занедбана ганьбою,
Втрачає свій привабний вид,
Коли по двоє чи по троє
На захід їдуть і на схід.
А там, на фермі чи у полі,
Уже мільйони рук і тіл
Радіють змучено неволі
Принижень вічних та зусиль.
Чи з глузду з’їхали до краю,
Що залишили дітвору,
Напевно, я не розгадаю
І з їхніх слів не розберу.
Болить мені й стає огидно
До найгіркіших сліз в очах,
Коли уже китайців видно
На недоораних ланах.
Моя душа ніяк не звикне
В собі ховати мовчки гнів
За те, що зайда в сад проникнув
І вкоренитися зумів.
І в серці чулому не гине,
А лиш зростає повсякчас, –
Одвічний сум за Україну
І недолугих трохи нас…
25.06.20