Переглянуло:

Очищення від погані.

Вранці вони довго не барилися. Поснідали, взяли все необхідне і всі п’ятеро одразу ж вирушили в дорогу. По путі тато Величар, аби не марнувати часу, проводив черговий урок по програмі відичних мудростей:

“Ніякі борги не залишаться несплаченими у Всесвіті. В світобудові не буває “безгоспних” енергій – все враховано і відбувається постійний взаємообмін енергіями. Заплативши свої борги, розумна людина запитує себе: “Чого мене навчила ситуація, яка сталася?”, “Яку користь для себе я можу взяти з даного досвіду?”, “Як зробити мій досвід корисним для інших людей?” Хто вміє знаходити сприятливу можливість в тому, що відбувається, вчитися бачити і любити божественне в собі, той може навчити цьому й інших”.

– А з Русалі добра учениця буде, все на льоту схоплює, – наче між іншим, але відштовхуючись від теми уроку, промовив Яросвіт, зиркнувши на Русалю, яка при його словах густо порожевіла. – Вона таки сплатила всі борги, у випадку, якщо їх залишив у спадок хтось з її предків. А ось Варварі, навіть після кількох наступних перевтілень, ще довго ці борги доведеться сплачувати…

– Треба допомогти їй, сину, сплатити частину боргів уже в цьому житті, – сказав тато Величар. – А для цього, перш за все, необхідно очистити її душу від зла і дати зрозуміти, що все наступне залежить тільки від неї. Як вчили наші предки?

Природа очікує від людини тільки її вибору, все інше вона вже зробила сама.

На жаль, свій вибір Варвара колись робила під впливом матері, ще не усвідомлюючи, до яких страхітливих наслідків це призведе. Тепер вона, мабуть, вже підсвідомо це зрозуміла, але ще не знає, як позбутися того, що гнітить її душу. Та й Темні сили, що засіли в ній, не дають їй змоги прийти до єдино правильного висновку, вони страхають її різноманітними покараннями, якщо вона збочить із вказаного ними шляху. Й у той же час вона, в бажанні жити, усвідомлює хибність цього шляху. Легко зрозуміти, яке сум’яття панує в її душі. Вона вагається, губиться, страждає від цієї непевності. І тут дуже важливо, щоб хтось прийшов їй на допомогу, відвернув її думки від Темних сил і спрямував до Світлих Богів. Ще раз нагадаю тобі одну з основних істин наших Від: 

Боги сприймають людину як сутність волі і завжди дають їй право вибору. Коли зовнішній досвід людей не співпадає з їхньою внутрішньою істиною, вони мимоволі замислюються, чи правильно живуть, і чи саме своє життя живуть? Боги є життя, і лише тоді, коли людина відчує свою єдність з Богами, вона ступить на стежку змін, починаючи від буденних життєвих дріб’язків і закінчуючи ставленням до всього людства.

– Ви, тату, дуже доброї думки про неї, а вона не така. Підла, жорстока, клятвопорушниця…

– І все ж вона не пропаща. Знай, що добро завжди повинно перемагати і злі помисли перетворювати на добрі вчинки. Науку Варвара отримала добру, надії на допомогу її господарів не виправдалися, тож вона, після того, як налилося сала за шкіру, зрадить їх без анінайменших вагань. В таких людей ніяких принципів нема і бути не може, вони завжди шукають, де тепліше і ситніше…

Так, розмовляючи, вони добралися на край села, або, як його дехто з односельців називав, Відьомський хутір. За час їхньої відсутності тут нічого не змінилося. Все так само стояла стара, вгрузла в землю хата, навколо якої не росло жодного деревця, жодної квіточки чи травинки – Варвара не дозволяла Русалі нічого садити біля хати, а траву примушувала виривати з корінням, це було передбачено “лисогірськими”, тобто відьомськими правилами. Тим більше, не дозволяла вона заводити вазони – про це змушений був заздалегідь повідомити матусю Яросвіт, побоюючись, що саме за цією ознакою вона складе перше враження про Русалю. Але Ладуня навдивовижу добре розбиралася в людях, і вже з перших мовлених слів Русаля їй припала до душі. Й вони ще при першій зустрічі одразу знайшли спільну мову.

– Слава Рідним Богам, – за звичкою привіталася Ладуня, яка першою зайшла до хати. І тут же отямилася, подумавши: “Що ж це я? Адже тут не рідновіри живуть і навіть не християни… Цікаво, як же тут, де поселилося зло, сприймуть моє привітання, коли навіть деякі християни ставляться до нього неприязно, мовляв, “у чужий монастир зі своїм статутом не лізь”?

На її здивування, реакція була цілком нормальною – Варвара, лежачи на долівці, бо на ліжко, очевидно, сама вилізти не змогла, просто промовчала.

– Оце ти, дитино, тут і жила? Дуже тяжко тобі доводилося? – запитала Ладуня.

– Нічого, дякуючи Богу, якось досі терпіла, – скромно відповіла Русаля. – Ось би татові допомогти, бо у нього віри зовсім не залишилося …

Ладуня вже знала від Яросвіта, як нелегко доводилося дівчині, тож і чекала нарікань на життя та долю, а тут така відповідь. Вона подивилася на Русалю з материнською ласкою і не втрималася, аби не пригорнути її до себе.

– Не журися, дитино, сподіваюся, що спільними зусиллями і за допомогою Богів зуміємо подолати лихо.

Тим часом Величар розмовляв з Варварою.

– Як почуваєтеся, Варваро? Розкажіть, що вас турбує, мучить, і ми постараємося вам допомогти.

Він сподівався почути од відьминої дочки лайки та прокльони, але вона, як не дивно, була сумирною, спокійною і, здавалося, вже перебувала напівдорозі між Явою і Навою. Величар зрозумів, що це результат втручання Яросвіта, який одним ударом ножа відвадив од відьминої хати її посібників та помічників із світу Темних сил. “Змужнів уже, син, володіє певними знаннями, а я й не помічав до сьогодні”, – подумав він. Між тим, після недовгого мовчання Варвара ледь чутно відповіла:

– Ніхто мені вже не допоможе, чоловіче. Ні мій князь, ні твій Бог. Мабуть, вже Смерть стоїть за плечима, я чую на своїй шиї її дихання.

– Ви помиляєтеся, Варваро. Ваш злий, жорстокий і підступний князь темряви – людиноненависник, дійсно, не хоче вам  допомогти, бо прагне якнайшвидше забрати вашу  душу, але наш Бог зацікавлений, щоб ви жили ще  довго в здоров’ї  і щасті. І якщо ви відмовитеся від свого володаря, чи, як ви ще його називаєте, – князя темряви, і впустите в серце своє і душу Світлого Бога, то вірте мені – не пройде багато часу, і ви виздоровієте.

І не тільки будете здоровою, а й зміцнієте тілом і духом, почуватимете себе потрібною іншим і щасливою. То ви згодні на це?

– Згодна, – ворухнула губами Варвара, але вголос сказати цього не змогла, щось наче перекрило їй горло. Навіть задихатися почала, обличчя її на очах почало вкриватися сірістю і синявою.

– Миколо, Яросвіте, швидше сюди, – звелів Величар. – Ставте її ліжко посеред кімнати. Ось сюди. Гаразд. Ладуне, Яросвіте, Русалю і ти, Миколо, ставайте навколо ніжка, разом зі мною утворюймо коло. Маленьке коло, але духовно потужне, тому що ми всі хочемо врятувати недужу. І ми це зробимо. Починаємо. Повторюйте вслід за  мною:

Кличемо Сварога, Світлого Бога,

мудрого, могутнього, щедрого, всюдисутнього,

справами славного, багатопроявного.

Закликаєм тебе ми молитвою ревною –

спустися із Сварги на Землю стражденную,

в родину нужденую, слугами Чорнобожими полоненую.

Просимо спуститися вечірньою зірницею

з Матінкою Ладою – старшою Рожаницею,

проявитися Сварожичами, нашими родичами –

Дажбогом і Даною, Велесом і Мокошею,

а ще Перуна-Громовержця запрошуємо,

аби до мудрих слів переконливих

приєднав силу стріл своїх вогненних.

О, Роде Всевишній і Родичі славні,

ми просимо вас, щоб у спільнім єднанні,

додавши до мудрості трохи терпіння

і знань наших Предків, снаги і уміння,

прогнати з цієї оселі злі чари

й очистить від погані душу Варвари.

Геть з хати і з двору всі духи нечисті,

тут ви не діждетесь для себе користі,

геть, духи шкідливі, погані, недобрі,

в болото, трущоби, подалі за обрій.

Геть з тіла Варвари всі чорнії сили,

що душу її ледь не занапастили,

чинили над нею насилля й наруги,

вселили у тіло кольки і недуги.

Я словом Богів запальним і нещадним,

розвіюю зло, проганяю всі чари

і різні недуги, нові й застарілі,

які були досі в ослабленім тілі.

Гей, славний Перуне, святий Громобою,

злі сили рішились змагатись з тобою?

Врази ж блискавиці стрімкою стрілою

всіх тих, хто зробив цюю жінку рабою.

Врази усю погань, вона – суть наш ворог,

і геть віджени лиху Мару і Морок!

О, Роде Всевишній і мудрий Свароже,

Сварожичі рідні, всі внуки Дажбожі,

зіллємо зусилля свої воєдино

й врятуєм од сил нечестивих людину,

неправду здолаємо, зло переможем

і Віру й Добро в цілім світі примножим”.

 

Не треба сподіватися, що Темні сили після цього замовляння одразу ж покинуть тіло Варвари і взагалі дременуть з її обійстя світ за очі. Вони ще деякий час чинитимуть спротив силі Світлих Богів, але участь їх вже вирішена, злу обрубані крила і через невеличкий проміжок часу воно почне віддавати свою енергію добру.

Проте поранений звір ще в злобі шкірить зуби. Варвара здригалася в конвульсіях, її корчило, крутило, трясло, термосило, підкидало на ліжку, тож Величар звелів Миколі притримувати недужу, аби її не стукнуло головою об поручні ліжка, чи не скинуло на долівку. Микола виконав веління і мало не поплатився. Як тільки він нахилився над недужою, невідомо звідки на нього скочив чорний, як смола, пацюк і був би вп’явся довгими гострими  зубами в горлянку, якби не переляканий крик Русалі. І тут пацюк зробив карколомний стрибок і опинився на дівчині. На щастя, поряд стояв Яросвіт. Він, ані миті не вагаючись, вхопив пацюка прямо за тулуб, з усіх сил стиснув його, а потім так шваркнув об двері, що з того і дух вилетів.

– Бережіться! – крикнув Величар. – Ворог так просто не здасться.

Попередження було вчасним. Прямо з-під ковдри хворої, уже за кілька секунд виповзла змія і з шипінням поповзла в бік Ладуні. Тут вже проявив себе Микола, який стояв найближче. Відпустивши Варвару, він смикнув з-під її голови подушку і однією рукою притиснув змію до ліжка, а другою схопив зі стола ножа і відсік їй голову, а потім  порубав усе тіло на шматки. Треба було чекати ще якоїсь напасті, тож Яросвіт метнувся до ванькира, де в кутку стояли коцюба і сокира. Приніс і те, і інше, а також, на всяк випадок, захопив й порожнє відро.

Але більше ніхто не нападав. Варвару все так само кидало на ліжку, вона не просто стогнала, а верещала зі всіх сил, коли раптом нараз змовкла, застигла, виструнчившись і напружившись, потім скорчилася в жахливій конвульсії, і слідом за цим з-під ковдри вискочила чорна кішка з палаючими вогнем очима і гострими сталевого кольору кігтями. Це було так несподівано, що всі застигли непорушно і не зробили навіть спроби відсторонитися, коли кішка стрибнула на Величара.  Один тільки Яросвіт не розгубився. Змахнувши коцюбою, він на льоту збив тварюку на землю і, не давши їй отямитися, встиг вцілити по спині ще раз. Але вона була живучою. Миттю відскочила вбік і знову зробила стрибок, цього разу в напрямку Русалі. Проте Яросвіт був напоготові. Знову різкий змах коцюби, який вцілив кішку межи очі, знову падіння, черговий стрибок уже на самого Яросвіта, і тут став у пригоді щит – оте саме порожнє відро, яке невідомо для чого хлопець прихопив з ванькира. Він встиг схопити його і, зупинивши політ кішки, яка потрапила всередину, тут же й перекинув відро разом з нею на підлогу дном догори. Тварюка опинилася в пастці. Пролунав такий несамовито-дикий вереск, який, мабуть, почули й далеко в селі, бо одразу ж завалували всі сільські собаки. Кішка билася об стінки, намагалася прокусити жерсть, але це навіть їй було не під силу. Тоді вона почала робити підкоп під стінкою відра, з неймовірною силою гострими кігтями прокопуючи хід в твердій долівці, але Яросвіт, як тільки з-під відра з’явилася лапа, не довго думаючи, сіканув її сокирою. Знову несамовитий вереск, і знову чергова лапа, що вилізла з-під відра, відлетіла вбік.

Миколо, бережися! – раптом крикнула Ладуня, і всі отетеріли: перша лапа, яку відсік Яросвіт, перетворилася на щура і кинулася до Миколи. Але, на щастя, великої сили вона набратися ще не встигла, тож Микола одразу й придушив її обчасом. Другу лапу, не чекаючи, поки й з нею трапиться та сама метаморфоза, придушив чоботом Величар.

А кішка продовжувала біситися під відром. Ось знову знизу вилізла її лапа, Яросвіт вже заніс сокиру, але Величар його зупинив:

– Мені здається, сину, що цим ми її не переможемо, бо як тільки ти відрубуєш лапу, вона одразу ж відростає, а обрубок перетворюється на щура, а може бути ще й гірше – він перевориться на змію. Треба придумати щось інше…

– Тоді молитву? – запропонувала Ладуня.

– Навряд чи це допоможе. Ця сутність не злякається молитви, а коли й згодом піддасться їй, то встигне до того накоїти лиха. Зробимо ось що. Русалю, неси залізну затулу від печі.  Яросвіте, підпихай її під відро, але обережно, щоб нечисть не висковзнула.  А ти, Миколо, неси соломи з хліва на подвір’я.  Русалю, бери сірники. Яросвіте, підіпхав?  Тримай однією рукою знизу, а другою притискай відро. Я тобі допоможу. 

Вже за хвилину на подвір’ї палало яскраве вогнище, під яким в залізному полоні щось верещало, завивало і репетувало на всі голоси. Ще через десяток хвилин, коли відро зверху стало червоним, завивання стихло. Яросвіт ногою перекинув відро – під ним нічого не було.  Навіть жменьки попелу. Так наче все їм просто примарилось.

Знічені і розгублені повернулися до хати. В кімнаті стояла мертва тиша. Однак Варвара була живою. Не рухалася, лежала колодою, але дихала.

Всі п’ятеро ще з півгодини стояли колом навколо ліжка, але більше нічого не траплялося. Нарешті Варвара заснула, і Русаля рушником витерла їй мокре від поту обличчя і губи, на яких виступила кривава піна.

– Нехай спить, поки сама не прокинеться. Не хвилюйтеся, якщо вона спатиме цілу добу, – це уві сні триватиме очищення її єства. Яросвіте, Миколо, віднесіть ліжко на місце. Але поставте його не так, як було, а навпаки – узголів’ям туди, де були ноги.

– А це навіщо? – здивувався Микола.

– Це один із способів самозахисту, який і вам з Русалею треба знати і застосовувати. Щоби спокійніше спалося. Запам’ятайте: коли Місяць виповнюється, то треба лягати головою на північ, а коли худне – на південь.

Поки Микола з Яросвітом розвертали Варварине ліжко, Ладуня принесла залишений біля порога кошик, прикритий білим рушником, дістала звідтіля кілька пучків із стебел Чорнобиля, любистку і чоловічої папороті, покликала Русалю і сказала:

– Оце, дитино, найсильніші і найдієвіші обереги від Темних сутностей. Повісь один над сінешніми дверима, а другий – над хатнім порогом, тоді жодна нечиста проява не зайде до оселі. Ще один оберіг поклади недужій під подушку, він охоронить її від чорної сили, посланої злими проявами, що здатна проникати й крізь стіни, зміцнить сон, позбавивши його від лихих сновидінь, благотворно вплине на її самопочуття, підлагодить оболонку її тіла відчуття, яку подірявили Темні сили. Сподіваюся, вони нарешті відчепилися від Варвари, але всього поки що можна чекати, поки вона повністю не одужає. Можуть і наважитися на нові напади, тож обереги перепинять їм дорогу.

– А що таке тіло відчуття? – поцікавилася Русаля.

– Ну, про це Яросвітів батько  міг би краще розповісти. А я розповім так, як умію.

 “У людини є кілька тіл. Перше – це колонія живих клітин, спільна робота яких утворює те, що ми називаємо нашим фізичним тілом. Друге – це тіло відчуття, або, як тепер модно казати, емоційне тіло, в якому відбувається накопичення наших почуттів. Воно є ніби живою історією всього, що нам подобається і не подобається, а також наших страхів, надій, бажань і тому подібного. Третє – більш тонке. Це тіло мислення, тіло знань, яке росте разом з нами з тієї миті, коли ми з’явилися на світ. Це область душі, її рай – звідси душа відправляється на Луки  Сварожі, де після відпочинку, очищення та оздоровлення отримує нове призначення, а саме – в чиєсь фізичне тіло. Це ми називаємо перевтіленням. Четверте тіло – причинне, ще більш тонкого рівня, ніж попереднє. Воно – все обґрунтування нашого життя, всі глибокі переконання стосовно існування і природи життя, глибинні джерела пам’яті і бажань.

– А ще на доповнення до сказаного, я дам тобі кілька порад. Якщо Варвару турбуватимуть головні болі, бо ж в організмі її ще деякий час йтимуть процеси переродження, то поставиш в її узголів’ї склянку з чистою джерельною водою і опустиш на дно якийсь срібний предмет – ложку, монету чи обручку, якщо вона у вас є, а в ноги кластимеш шматочок хліба, який мінятимеш щодня протягом місяця. Ще одне. Один раз на тиждень обнеси ліжко навколо, а також зверху запаленою свічкою. Якщо свічка коптить, то це означає, що згоряє негативна енергія. Так само зроби й над іншими ліжками, обнеси запаленою свічкою всі кутки кімнати.

– Ой, як цікаво! – вигукнула Русаля. – Я так би хотіла знати стільки, як ви…

– Дізнаєшся, дитино. Всьому можна навчитися, якщо є щире бажання і віра. Але обов’язковою умовою є одне: в душі повинна постійно жити доброта, любов до людей і бажання допомогти їм. Я бачу, що в тебе ці якості є, недаремно Яросвіт  з-поміж десятків чи й сотень дівчат, які йому стрічалися на життєвому шляху, обрав саме тебе. Бачу, зашарілася вся. Не соромся, дитино, власних почуттів, кохання – це те, що є найпрекраснішого в світі. А воно так і сяє в твоїх очах, коли дивишся на Яросвіта.

– Але ж… Чи не може будь-хто видати удаване за явне? Я маю на увазі деяких дівчат, які дуже прагнуть заміж.

– Світ не обманути, дитино, – фальш завжди випреться нагору гострими кутами. І себе довго обманювати не вийде. Щастя з пальця не висмокчеш. Претензійна чи криводушна жінка ніколи не зможе дати мужчині енергію кохання. А саме енергія люблячої жінки дозволяє мужчині бути успішним. Так казали ще наші далекі Предки.

·         Наші Предки? – перепитала Русаля. – А звідки ви знаєте, що вони казали?

·         Дякую за відверте запитання. Криводушна людина ніколи б його не задала. Наші далекі Предки, дитино, були дуже мудрими і залишили нам свої заповіти у вигляді Від, тобто знань, які передавалися з покоління в покоління через волхвів та відунів. Тож їхні спадкоємці, до яких належить і наша родина, здатні на багато що, чого не може сучасна медицина. Ти тільки що сама брала участь в одному дійстві – очищенні тіла та душі Варвари, що є підготовкою і першим кроком до її повного виздоровіння. Медицина, як ти сама переконалася, в цьому абсолютно безсила. Відуни, тобто знахарі, або зцілителі, знають багато різних способів зцілення, передають їх іншим. Тут головне – не отруювати людину, її тіла, про що я вже тобі розповідала, не тільки різними речовинами, що в медицині вважаються лікувальними, а й, насамперед, лихими думками, поганими словами, недобрими вчинками. Знаєш, дитино, що найбільше підриває здоров’я людини, вбиває її саму?  Її настрій.  Життєрадісні люди, яких називають оптимістами, хворіють на різні хронічні недуги в кілька разів менше, ніж песимісти.Бо останні дозволяють негативним думкам поселитися у своїй свідомості, що притягує негативну енергію, яка і є причиною захворювань. А знаєш, чим можна вигнати цю негативну енергію з хати? Життєрадісним щирим сміхом, від якого негативна енергія втікає у світ за очі. І навпаки, головні вороги здоров’я – гнів та обиди. Ці негативні переживання руйнують живі клітини, завдають непоправної шкоди всьому організму. Ті люди, які плекають  обиду, ніколи не позбудуться болю, завданому їм обидчиками, ця обида стає необхідною частиною їхнього існування, а отже джерелом їх страждання на довгий час, нерідко до кінця життя.

Боже, як все це цікаво. Але скажіть, як же заглушити в собі обиду, тим більше, коли тебе незаслужено образили?

На жаль, люди не вміють берегти себе і своїх ближніх. Дуже часто, не замислюючись над наслідками, а то й навмисне, якщо це зла людина, хтось може сказати таке, що серце стиснеться від болю, на очах виступлять сльози, б’ють нервові дрижаки, а дехто навіть впадає в істерику. Хто не вміє володіти собою, почувши образливі слова на свою адресу, починає відповідати тим же, нерідко навіть не вголос, накручує себе все більше, розпалюється – і це призводить до нервових зривів і великої втрати внутрішньої сили, яку дуже важко відновити. Не треба ніколи піддаватися емоціям, не дозволяти їм керувати собою. Після нанесеної образи потрібно зразу ж взяти себе в руки. Для цього є кілька способів. Наприклад, почати повільно і глибоко дихати, зосередивши увагу на своєму диханні. Або пригадати якогось вірша, чи пісню і проспівати її про себе всю до кінця. Таким чином свідомість повністю відключиться від образи і переключиться на пісню…

Ви так багато знаєте. Я б слухала вас усе життя.

Слухати – цього ще мало. Віди для того і дані нам давніми мудрецями, щоб ми застосовували їх в повсякденному житті для оздоровлення себе і інших, для влаштування щасливого буття, наповненого любов’ю, коханням і добром.

А як же їх застосовувати? Це ж не знання про якісь, приміром, цілющі трави?

А чому ж. І про цілющі трави також. Але не тільки про них. Я тільки що казала про образи, які приносять непоправну шкоду людині, а також про способи, як їх переборювати. Саме цього й вчать Віди. Те ж саме стосується і розчарувань, різних страхів, які заражають організм негативною енергією. Досить часто люди, яким кажеш про це, просто відмахуються, заперечуючи:  “Та що ви, нічого такого в мені нема”.  Отже, замість того, щоб визнати ці негативи і таким чином викинути їх геть, люди заганяють їх ще далі в глибину свого єства, зберігаючи їх і надалі. А треба просто сказати: “Так, ви маєте рацію, я дійсно відчуваю це”. Таке зізнання дозволяє позбутися негативних енергій, які, покидаючи наше тіло, віддають нам свою силу. А ось інший приклад. Людина не вірить в себе, у власні сили і можливості. Часто можна почути: “Я не гідний цієї честі”, або дівчини чи хлопця, роботи, долі, щастя… Але ж Боги, які створили нас як своїх улюблених дітей, наділили однаковими благами всіх. Тому, кажучи так, ми не віримо в Творця і його волю. Зате віримо іншим людям, які в силу різних, часто егоїстичних чи корисливих причин, навіяли нам таку думку, що ми негідні когось чи чогось. І ось чужі руйнівні думки поселяються в нашій підсвідомості і здійснюють негативні дії, пригноблюючи чи знищуючи наші можливості, здібності, таланти, надані нам Богами. І після цього людина ніколи не досягне успіху в тій чи іншій справі, не буде щасливою, підірве своє фізичне та духовне здоров’я. А рецепт простий:

 Треба усвідомити власну людську гідність, власну унікальність, бо тільки поважаючи себе, можна поважати й інших, будучи потрібним собі, будеш потрібний і іншим.

– Тоді виходить, що не треба слухатись інших, взагалі уникати спілкування з певними людьми?

– Навпаки, треба спілкуватися з усіма, бо в кожної людини є чому повчитися. Навіть тому, чого не треба робити. Жодна зустріч не буває даремною, а чомусь вчить, кожна людина цікава по своєму, кожна несе ту чи іншу інформацію, і тільки нам вирішувати, корисна вона для нас, чи шкідлива. І ще не треба забувати одного: якими ми є самі, такі люди до нас й притягуються, бо все наше життя – це ланцюг невипадкових випадковостей. Хочеш уваги – і до тебе притягується людина, яка також хоче уваги; вмієш турбуватися про інших – і здружуєшся з людиною, яка хоче турбуватися про тебе; прагнеш справжнього кохання – і отримуєш його від людини, яка також прагне того ж самого і дарує його тобі.

“Це про нас з Яросвітом сказано,” – з ніжністю подумала Русаля, а вголос промовила:

– Ви дозволите Яросвітові поки що почергувати увечері разом з нами в цій хаті, яка ще до сьогодні була дуже небезпечною? Так, на всякий випадок, бо хто його знає, чи Варвару її друзі нарешті залишили в спокої… Вона ж таки не відіслала зі своєї оселі оту страшну прояву, яку Яросвіт пришпилив ножем до віконної рами…

– Сподіваюся, її там вже нема. Думаю, що саме вона проявлялася щурами, змією і неймовірно живучою кішкою. Але на всякий випадок Яросвіт нехай почергує…

Автор: Відун Рувит.
Відична література , яку можна замовити тут:

Волховник: Правослов Рідної Віри.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=174

Українські магічні замовляння.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=300

Борек і Боги слов’ян.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=93

Рідні свята в Колі Сварожому : сценарії виховних заходів.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=104

 

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

×
Завітайте в наш магазин!