Переглянуло:

Езотеричний світ характерництва.

 

 

Василь Андрійович Чумаченко – к.г.-мін. н., автор наукових робіт у галузі нетрадиційної медицини, що стосуються методик екстрасенсорного впливу при біоенергокорекції, моделювання змінених станів свідомості та ін.

А ще – він людина, глибоко обізнана у минулому нашої планети. Проте не лише у геологічному, “кам”яному”, але й у історичному. Василь Андрійович поринає у давні часи завдяки авторському методу ретроспективного пошуку. Занурюючись у першоджерела прадавніх знань, він безпосередньо досліджує підвалини езотеричних культур. У фокусі його зацікавлень, зокрема, характерницькі практики січових козаків. Овіяні легендами езотеричні здібності козаків, на думку Чумаченка, були реальністю.

– Василю Андрійовичу, у чому сутність вашого методу вивчення минулого?

– Власне, занурення в минуле є лише одним із аспектів методу есперного переходу. Слово еспер походить від англійського “надсприйняття”, і позначає воно здатність людини набувати поширену свідомість і, відповідно, пряме, екстрасенсорне сприйняття навколишнього світу.

Людина з поширеною свідомістю володіє знаннями про сутність речей, до яких лише торкнулася поглядом, вона здатна до прояснень свідомості. Прояснення, коли людині відразу стає доступною сутність справи, відомі науковцям, письменникам, художникам, музикантам. Творчі особис­тості здатні до так званих ритуальних перевтілень, а ритуальною атрибутикою, необхідною для перевтілень, є атмосфера наукового закладу чи мистецької студії, запах фарб чи книг, урочиста тиша бібліотеки.

Прикладом такого переходу людини у стан, коли перед нею відкривається незбагненне, можуть бути магічні ритуали існуючих племінних культур. Психологічні зміни, яких людина набуває у ході ритуалу, можна умовно розділити на п’ять етапів. Перший – це висловлення наміру до дії (вдале полювання, двобій із ворогом). Другий – обрання часу та місця проведення ритуалу, а також допоміжна форма (у племінній культурі це може бути специфічне вбрання). Третій етап – це ритуальний танець, часто коло багаття, де відбувається – вже на четвертому етапі – зміна свідомості. На п’ятому, кінцевому етапі, людина стає носієм відповідного налаштування й настрою і може діяти бездоганно, бачучи ціль, а часто й результат. Поширення діапазону людського сприйняття до рівня непроявленого надає можливість вийти з “платонівської” печери й спостерігати і досліджувати весь світ у цілому, а не лише фізичну реальність. Людина змінює взаємодію зі світом, переносячи акценти на первинний, непроявлений план, – переходить до якісно нового, розширеного спілкування з ним.

Ті, хто наважується йти у дивовижне життя у змінених станах свідомості, перший крок роблять-від себе. А для цього мають чітко знати, ким вони є, на чому стоять, на якій землі.

Найвиразніше форма езотеричного знання в Україні простежується на прикладі знань, якими володіли воїни- характерники Запорозької Січі.

– Яким був характерник у порівнянні з іншими воїнами козацького братства ? Які функції виконував: чаклував, лікував, налаштовував на успішний бій?

– Характерник значно відрізнявся від інших козаків і зовнішнім виглядом, і манерою висловлюватися, і завдан­нями, які виконував на Січі. Проте все це – лише наслідки, зовнішні прояви його сутності. Адже характерником ставав лише той, хто опановував мистецтво керування своїм життям. Здебільшого люди є пасажирами воза долі, яким керує зовсім інший візник. Пізнати те, що перебуває в руках долі, взяти у власні руки віжжі воза, – отаку мету ставили перед собою характерники. А мета зумовлювала і напрямок розвитку особистості, і психофізичний портрет. Поведінка, риси характеру, одяг, мова – все це було своєрідне, овіяне духом істини.

Характерники у війську Запорозькому мали свої прапо­ри. Один із них – знак, шитий сріблом на пурпурі чи золотом на білому, мав значення – Проникнення. Це і було однією з головних функцій характерників на Січі. Вони займалися глибокою розвідкою та руйнуванням планів супротивника, проникали на зайняті ворогом території під виглядом подорожніх чи купців. У найближчому оточенні кожного кошового завжди було два-три характерники, – про будь- яку несподіванку, критичну ситуацію. Окрім зовнішньої служби безпеки, характерники виконували також функції внутрішньої служби безпеки. Дуже часто вони були вчи­телями з військової справи. Високих посад, здебільшого, уникали, займаючи посаду не вище сотника. У бою були неперевершені.

Саме характерникам належить авторство декількох бойових технік, які робили козацтво, як правило, непере­можним на полі бою. Перша техніка полягає у досягненні стану “вихору”, коли розкутість і відособленість людини доводилися до стану безсторонності. Тоді час, у якому рухався козак, ущільнювався, рухи його зовні ставали малопомітними, а через це – незбагненними для навколиш­ніх. У стан вихору входили на шаленому алюрі, швидко обертаючи над головою шаблі. І – раптом козак зникав, натомість полем проносився пекельний вихор. Одяг – вільний, просторий одяг, який полюбляло козацтво – і той був завузьким, не витримуючи динаміки рухів. Отож вихо­див характерник з бою у самих лахміттях, під дружній регіт братчиків. Інша техніка, яка застосовувалася під час розвід­ки, робила характерника малопомітним на місцевості. Бо він ставав текучим, як вода, входячи у стан струмка, що тече непомітно у траві. Третя, життєво важлива для козацтва в цілому, техніка використовувалася при охороні табору. Характерники вміли обмежувати і згортати простір, викривляти його. Супротивник із-зовні бачив замість табору, – який напевне мав бути саме в цьому місці! – непорушну стоячу водяну стіну. Знаходилися сміливці, пробували увійти у такий викривлений простір… Недостатньо підготов­лені при цьому миттєво божеволіли.

–     Так, козак, який місяцями вилежується на печі та ще й галушки руками не бере, бо самі до рота стрибають – вочевидь не про характерника…

–   Чому ж ні? Якраз про нього! У такого й галушки стри­батимуть, у разі потреби, звичайно. А щодо вилежування на печі, це було невід’ємною частиною методики виходу у тонкому тілі до астральних проекцій. Задля цього довгої зимової пори козак вилежувався на печі, де незгасно – обов’язкова умова! – палав вогонь. У перші двадцять діб того лежання козак дуже мало їв, пив тільки джерельну воду, і в ньому відбувалося так зване внутрішнє плавлення: Золота енергія розчиняла єство характерника, потім обабіч ставали бірюзові стовпи. І на сороковий день відкривався простір, куди козак міг вільно увійти в стані тонкого тіла. У такому стані він мав можливість вільно пересуватися на будь-яку відстань. При цьому – “бачити” все, що цікавить, зокрема підготовку бойових дій супротивника. Один раз набута, здатність пересуватися у тонкому тілі зберігалася козаком на все його земне життя. До речі, володіли цією технікою і чумаки, використовуючи її для убезпечення в дорозі.

Проте найвища цінність методики полягає в тому, що особи, які опанували її, мали задля цього пройти через очищення і перебудову свого тіла до гармонізації. А потім ставало можливим трансформувати тіло так, що його не брало ні розпечене залізо, ні шабля. Шкіра у таких харак­терників була своєрідного червленого відтінку.

Навіть серед козаків, чиє життя було сповнене ризику, постійної загрози смерті, усіляких труднощів і обмежень, характерники відзначалися тим, що мали за плечима найважчий життєвий досвід, найнеймовірніші випробуван­ня. Чому? Бо по-іншому не могло бути, адже саме тоді, коли людина переживає надскладні труднощі, які немож­ливо подолати у звичайний спосіб, запалюються нові світові прядива на її енергетичному коконі. Людські можли­вості розширюються, і те, що раніше було тягарем, стає звичайною, майже буденною річчю. Інтуїтивно розуміючи це, в Україні з давніх-давен дітей виховували в суворих умовах, – і одержували щирих, дужих та вольових людей.

– Чи мали характерники якийсь кодекс честі, певні правила, якими керувалися у житті?

– Звичайно. Існує один аспект, який принципово відріз­няв козаків, втаємничених у глибинні знання, від людей Сходу, що розуміються на сутності буття. На Сході все зосереджено лише на особистості, її внутрішньому світі, у нас – особисте обов’язково пов’язане з громадською справою.

Правил, якими керувалися характерники, було декілька. Перше стосувалося навчання молоді. “Ніколи не вчи того, хто ще не вміє”. Парадоксу тут немає. Йдеться про те, що не можна вчити того, хто не має внутрішньої зрілості для оволодіння Знанням. У цьому правилі існує підтекст – людина сама у собі несе Знання, вчитель лише допомагає у його розкритті. Друге правило таке: “Вмій робити те, чого бажаєш собі сам”. Воно вчить не відступати від себе, не захоплюватися принадами світу, постійно прислухатися до свого внутрішнього голосу. Третє правило стосується взаємодії людини Знання і навколишнього середовища: “Ніколи не будь таким, яким би тебе не поважали інш”. Це – про рамки вчинків у житті.

– Характерниками народжувалися чи ставали?

– Фундамент пробудження людської свідомості закла­дався в Україні з дитинства. Коли дитина народжувалася, їй виготовляли колиску, у бильці якої робили отвір. Встанов­лювали її так, щоб промені вранішнього сонця лягали на обличчя немовляти. Отака була перша ініціація…

Щодо навчання, воно було тривалим і суворим. Характерник-учитель пильно слідкував за тренуваннями юнаків і, слідкуючи, креслив хворостиною на землі, визначаючи ступінь природної здібності кожного. Якщо в кресленні виходив трикутник – це вказувало на можливий розвиток особистості у одному певному напрямку. Чотирикутник був знаком ширших здібностей і, відповідно, ширшої підготовки. Коли ж виходило коло – то був знак універсальних можливостей, ознака майбутнього характерника. Вправи, які виконувала здібна козацька молодь, були і цікавими, і повчальними, і нелегкими. Наприклад, так.

  • Бачення свого “розміру”. Річ, дуже знайома нам із побутової точки зору: вибір одягу і взуття, знаряддя праці. Характерники узагальнили цю навичку, аби молоді пам’ятали: візьмеш зависоко і не виконаєш – можеш лягти на полі бою. Візьмеш занизько – також можлива поразка. Молодого козака посилали у ліс по жердину, з якою він стрибатиме через високий тин. Не така, не “свого розміру” жердина не давала змоги стрибнути. Крім того, важливо було взятися за неї у тому місці, де треба. Зависоко – зламається, занизько – стрибок не вийде. Практикувалося кидання каміння на відстань (ні важкі, ні легкі далеко не літали). Довжина, форма і вага шаблі також мали бути підігнаними під конкретного козака. Під своє тіло і свій характер обирався кінь. У життєвому калейдоскопі козаків привчали бачити ключові події, які можуть повернути сутуацію у потрібному напрямкові. А далі вміння визначати “розмір” вже працювало у вимірах зміненого стану свідомості.
  • Швидше за тінь. Юнака ставили спиною до сонця. Він виразно бачив на стіні власну тінь. Завдання полягало у тому, щоб торкнутися стіни швидше, ніж це зробить його тінь. У звичайному стані таке виконати неможливо. Той, хто переходив у змінений стан свідомості ставав швидшим за власну тінь. Майстерне виконання цієї вправи робило рухи майбутнього характерника надшвидкими, практично непомітними для погляду.
  • Увімкнення істинного бачення й безсторонності. У глухому лісі, біля болота, повного усякої нечисті, ставили шість стовпів по колу. Пізно увечері в одному місці між стовпами запалювали багаття. Молодий козак мав ходити по зовнішній неосвітленій частині кола і дивитися просто перед собою. Пітьма, потім багаття, що засліплює очі, мерехтливі тіні стовпів, нічні звуки з болота, – все це примушувало людину навчатися контролювати ситуацію, коли звичайна робота органів чуття була блокована. Спершу це було моторошно, проте згодом козакові ставало все одно – чи багаття коло нього чи нічне болото. Загар­товувалася воля, виховувалася безсторонність.
  • Узгодження із внутрішньою Силою. Ця практика не тільки складніша за попередні, проте й небезпечна. На довгому стовбурі, встановленому горизонтально над головою козака, вішалися довгі сітки з камінням, за крок одна від одної. Вночі з одного краю стовбура на короткий час запалювали вогонь, розгойдуючи водночас сітки з камінням. Козак мав іти на світло уздовж стовбура і не бути збитим камінням. Рухатися треба було швидко, поки вогонь горить. Лише за умов досягнення безсторонності дії людини ставали інстинктивно точними і швидкими, що – єдине – гарантувало безпеку.
  • Входження в силу через ритм. На стежці, що вилася серед жита, розкладалося каміння. У темряві треба було швидко пройти стежкою, вловивши саме той ритм руху, який дозволяв не спотикатися і не падати. Опанування методики ставало запорукою витривалості у довгих переходах.
  • Повне розкриття сил. Вправа виконувалася влітку. На парубка лили воду – аж поки він не ставав мокрий, як хлющ, не помічаючи різниці між собою і водою. Потім залишали сушитися під пекучим сонцем – доки не зникало відчуття спекотності. Під вечір майбутнього характерника вели до лісу, де він у прохолоді приходив до тями і з подивом відзначав, що набув незнаної досі чутливості до навколишньої природної енергії. Біля найбільшого дуба козака лишали наодинці з лісом. І вночі вчиняли раптовий напад з усіх боків. Реакція полягала у вулканічному пробуд­женні внутрішньої сили. Коригувати цю силу, відповідно її використовувати на практиці – то була подальша наука.
  • Зупинка часу та перехід в інший просторовий вимір. Над водою обиралася круча, з якої не було видно низу. Козакові давали палицю, наказавши, міцно тримаючи її обома руками перед собою, бігом спуститися з кручі. Заздалегідь під кручею стелили солому – аби юнак не вбився, проте він не знав ні про провалля, ні про солому. У момент відриву від землі виникало враження зупинення світу, бо попереду була вірна загибель. Так вчилися пізнавати те, що за межею видимого.
  • Зупинка внутрішнього діалогу. Учень мав сидіти навпроти колеса, що крутилося, і слідкувати за позначками, які були зроблені одна проти одної. Досить скоро він переходив у змінений стан свідомості. Часом практика ускладнювалася, і вісь разом із колесом оберталася ще й у горизонтальній площині.
  • Бачення “золотої”середини. На першому етапі козак вчився пекти хліб. На другому – розрізняти лікарські рослини та готувати ліки, заздалегідь “бачити” вплив зілля на людину. До речі, знання рослин вважалося необхідним для усіх козаків. Характерники лише навчалися цьому значно глибше.
  • Розуміння тварин. Характерник прикладав ліву руку до серця коня чи пса, правим вухом слухав дихання тварини. І – розумів її, поєднувався з нею. Завдяки чому завжди мав вірного охоронця в таборі і друга в бою. Входити духом у тварину чи птаха навчали так. Саджали юнака на стовбур дерева, як на коня, проте ногами назад. У праву руку давали яструба. Після енергетичного злиття людини і птиці яструба відпускали. Козак мав тепер побачити все те, що бачив птах із неба.

Технік навчання було безліч, до того ж, “навчальна програма” для кожного складалася суто індивідуально. Здібного молодого козака досвідчені характерники вели шляхом Знання кожного дня. Це не обов’язково були спеціальні тренування. Біля вечірнього багаття точилися тривалі бесіди, розповіді про бойове життя, сутички з ворогами, події в Україні і за кордоном. А ще було безліч жартів, бо без них не існувало справжнього козацького духу.

– Коли і як закінчувалося навчання, і козак ставав характерником ?

– Термін навчання встановлювався індивідуально, все залежало від здібностей учня. Коли вчитель-характерник вважав, що науку опановано, відбувався ритуал посвячен­ня у характерники. Існувало декілька різновидів ритуалу. Один із них відбувався у голому степу, де опівночі запалю­вали велике багаття, біля якого широким півколом сідали старші характерники. Молодий характерник ставав між півколом і вогнем. Починали співати, довго і протяжно, створюючи відповідний стан у юнака і приборкуючи полум’я. Нарешті воно перед посвячуваним зникало, відкривався широкий тунель, складений із тесаних брил. Туди і ступав юнак – не у зовнішній, у внутрішній вже простір, який відтворював ландшафт України. І білі хати під горою, і верби, і чиста річка, і зелена соковита трава, – все тут було. Знаком входження у це місце стояли два волячі роги за багаттям. Лівий, місячний ріг, відкривав шлях до простору. Іти через правий, сонячний, молодим заборонялося.

Отже, приходив юнак до хати, куди його запрошувала уквітчана, гарно вбрана дівчина. У хаті стояв довгий стіл. По обидва боки сиділи два діди, уособлення Сонця й Місяця, і питали козака, чого прийшов. Якщо у відповіді відчувався не лише розум, але й чистота душі, юнак отримував зірку на долоню правиці. То була перепустка до легендарного козацького мосту, що дугою охоплював два береги туманної річки. Молодий характерник мав право іти лише до середини: там на нього падала блискавка. Її енергія вмикала у характерникові ті вищі здібності, які вже були притаманні його внутрішньому єству. Цей удар блискавиці був останнім моментом ритуалу. Відкривався шлях до входження у різні енергетичні горизонти світу, шлях справжнього характерника.

Розмову вела Ольга Нечерда.

Джерело: https://www.ridivira.com/uk/istoriya/ezoterychnyi-svit-kharakternytstva

Праці Василя Чумаченка в електронному варіанті. Завантажуються безкоштовно.

Шлях у невимовне.

https://www.ridivira.com/uk/literature/knygy/shliakh-u-nevymovne.

Крик пугача.

https://www.ridivira.com/uk/literature/knygy/kryk-puhacha

.

 

А також книги інших авторів, на тему езотерики і характерництва, які можна замовити тут:

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=168

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=169

 

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=144

 

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=129

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!